Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №916/3778/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3778/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича – Дугарь К.М.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" – участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН"

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 06.04.2026,

у справі №916/3778/25

за позовом: Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН"

про стягнення 1 414 592,56 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 р. Фізична особа-підприємець Петров Анатолій Леонідович звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 1414592,56 грн, з яких: 836684,04 грн – основний борг, 485070,98 грн – інфляційні втрати та 92837,54 грн – 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений йому товар.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.09.2025 відкрито провадження у справі №916/3778/25.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 (суддя Нікітенко С.В.) задоволено позов; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" на користь Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича суму основного боргу у розмірі 836684,04 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 485070,98 грн, суму 3% річних у розмірі 98837,54 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 16975,12 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" основного боргу та компенсаційних нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зокрема, апелянт наголошує на недоведеності позивачем за допомогою належних та допустимих доказів обсягу і вартості поставленого товару, а також на тому, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не враховано факти неналежної якості поставленої бетонної суміші, відсутності документів на підтвердження відповідності товару вимогам ДСТУ та невиконання постачальником обов`язку з передачі супровідних документів (сертифікатів якості).

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 17.05.2026 (вх.№1631/26/Д1 від 18.05.2026) Фізична особа-підприємець Петров Анатолій Леонідович просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 – без змін, посилаючись на те, що факт здійснення господарських операцій з поставки відповідачеві товару та заявлений до стягнення розмір заборгованості за поставлений товар підтверджені наявними у матеріалах справи первинними документами та податковими накладними, у той час як твердження апелянта про неналежну якість товару є недоведеними.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 05.05.2026 у справі №916/3778/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 призначено справу №916/3778/25 до розгляду на 01.07.2026 об 11:00.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та оголошено у судовому засіданні у даній справі перерву до 10:00 год 19.08.2026.

17.08.2026 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" надійшло клопотання б/н від 17.08.2026 (вх.№1631/26/Д6 від 17.08.2026) про відкладення розгляду справи №916/3778/25.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 було задоволено вищезазначене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" та відкладено розгляд справи №916/3778/25 на 09.09.2026 о 09:30.

В подальшому у судовому засіданні 09.09.2026 протокольними ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду залишено без розгляду подані Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" додаткові пояснення б/н від 24.07.2026 (вх.№1631/26/Д4 від 24.07.2026) та б/н від 29.07.2026 (вх.№1631/26/Д5 від 29.07.2026) і подані Фізичною особою-підприємцем Петровим Анатолієм Леонідовичем письмові пояснення б/н від 18.08.2026 (вх.№1631/26/Д7 від 18.08.2026); залишено без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" б/н від 07.09.2026 (вх.№3615/26 від 07.09.2026) про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" до участі у справі №916/3778/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та клопотання б/н від 07.09.2026 (вх.№3616/26 від 07.09.2026) про призначення у справі №916/3778/25 судової експертизи; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" б/н від 07.09.2026 (вх.№3619/26 від 07.09.2026) про залучення останнього до участі у справі №916/3778/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Крім того, з огляду на оголошення повітряної тривоги, у судовому засіданні 09.09.2026 Південно-західним апеляційним господарським судом шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 10:45 год 16.09.2026.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у судовому засіданні у справі №916/3778/25, яке відбулося 16.09.2026, було оголошено перерву до 09:45 год 23.09.2026.

У судовому засіданні 12.09.2026, проведеному в режимі відеоконференції, представник Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.3 а.с.75).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У матеріалах справи міститься договір поставки №000160 від 30.09.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" ("Покупець").

02.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" ("Первісний кредитор") та Фізичною особою-підприємцем Петровим Анатолієм Леонідовичем ("Новий кредитор") укладено договір про відступлення прав вимоги №1/02-04 (далі – договір №1/02-04 від 02.04.2024), за умовами пункту 1.1 якого Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором поставки №000160 від 30.09.2020 ("Основний договір"), а Новий кредитор приймає право вимоги, належне Первісному кредитору за Основним договором, відповідно до пункту 1.2 цього договору.

В силу пункту 1.2 договору №1/02-04 від 02.04.2024 за цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" ("Боржник") виконання зобов`язань за Основним договором, які виникли станом на грудень 2021 року у зв`язку з неоплатою Покупцем за поставлений товар в установлений строк (останній день оплати – 31.12.2021), а саме: оплати заборгованості у розмірі 836684,04 грн, а також оплати всіх штрафних санкцій, які виникли у зв`язку з невиконанням умов Основного договору.

05.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" ("Первісний кредитор") та Фізичною особою-підприємцем Петровим Анатолієм Леонідовичем ("Новий кредитор") укладено додаткову угоду б/н до договору №1/02-04 від 02.04.2024, якою, зокрема, викладено пункти 1.1, 1.2 вказаного договору про відступлення прав вимоги у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1 договору №1/02-04 від 02.04.2024 (у редакції додаткової угоди б/н від 05.03.2025) Первісний кредитор передає належне йому, як Постачальнику, право вимоги до Покупця щодо оплати за поставлений товар (грошова заборгованість), у тому числі за договором поставки №000160 від 30.09.2020, але не виключно, а Новий кредитор приймає право вимоги, належне Первісному кредитору, відповідно до пункту 1.2 цього договору.

За умовами пункту 1.2 договору №1/02-04 від 02.04.2024 (у редакції додаткової угоди б/н від 05.03.2025) за цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від покупця – Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" ("Боржник") виконання зобов`язань по оплаті за наступними господарськими операціями – поставками товару – бетону В40 W8 F200 загальною кількістю 230 куб.м на суму 1162521,20 грн, які відбулись у грудні 2021 року. Такі права вимоги перейшли до Нового кредитора у сумі заборгованості 836684,04 грн, яка вирахована наступним чином (загальна сума поставок 1162521,20 грн - 300000 грн (передплата, що поступила від Покупця 29.11.2021 на рахунок Постачальника) = 862521,20 грн (-25837,16 грн зменшення за видатковою накладною №1140 від 01.12.2021), а також у сумі всіх штрафних санкцій, які виникли у зв`язку з невиконанням зобов`язань. Право вимоги за вказаними господарськими операціями виникло у зв`язку з неоплатою Покупцем вартості поставленого Постачальником товару в установлений строк (останній день оплати – 31.12.2021). Права вимоги підтверджуються первинними документами відповідно до переліку, наведеного у цьому пункті (зокрема, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунком-фактурою №33В00000717 від 19.11.2021, податковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021-22.12.2021).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" виставило останньому рахунок-фактуру №33В00000717 від 19.11.2021, в якому вказані: найменування товару – бетон В40W8 F200 з добавкою Sika Plast з базальтовою фіброю 12 мм (0,8 кг/куб.м бетону); кількість – 230 куб.м; загальна вартість з ПДВ – 1162521,20 грн.

В адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" гарантійному листі №25-11/1719 від 25.11.2021 відповідач зазначив, що здійснить оплату за фактично поставлений товар відповідно до рахунку-фактури №33В00000717 від 19.11.2021 у строк до 31.12.2021.

29.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" кошти попередньої оплати у сумі 300000 грн в рахунок майбутніх фактичних поставок, що підтверджується податковою накладною №64 від 29.11.2021 та актом звірки взаєморозрахунків.

На підтвердження здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" поставки відповідачу товару – бетону В40W8 F200 з добавкою Sika Plast з базальтовою фіброю 12 мм (0,8 кг/куб.м бетону) на загальну суму 1162521,20 грн до суду першої інстанції було надано низку видаткових накладних (№1140 від 01.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1142 від 01.12.2021 на суму 20217,76 грн, №1143 від 02.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1151 від 02.12.2021 на суму 35381,08 грн, №1159 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1160 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1161 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1162 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1163 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1164 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1165 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1166 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1173 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1174 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1175 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1176 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1177 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1178 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1179 від 04.12.2021 на суму 40435,52 грн, №1180 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1181 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1182 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1183 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1184 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1186 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1245 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №1246 від 11.12.2021 на суму 20217,76 грн) та товарно-транспортних накладних (№Р1140 від 01.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1142 від 01.12.2021 на суму 20217,76 грн, №Р1143 від 02.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1151 від 02.12.2021 на суму 35381,08 грн, №Р1159 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1160 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1161 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1162 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1163 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1164 від 03.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1165 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1166 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1173 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1174 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1175 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1176 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1177 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1178 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1179 від 04.12.2021 на суму 40435,52 грн, №Р1180 від 10.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1181 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1182 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1183 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1184 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1186 від 04.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1245 від 11.12.2021 на суму 45489,96 грн, №Р1246 від 11.12.2021 на суму 20217,76 грн).

Незважаючи на те, що вищенаведені видаткові накладні та рахунок-фактура №33В00000717 від 19.11.2021 містять посилання на договір поставки №000160 від 30.09.2020, сторонами не заперечується те, що відповідне зазначення цього договору є помилковим, оскільки строк його дії на момент здійснення спірних господарських операцій сплив, у зв`язку з чим така поставка не охоплена правовідносинами за цим договором.

За фактом поставки обумовленого вищевказаними видатковими та товарно-транспортними накладними товару Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" в Єдиному реєстрі податкових накладних були зареєстровані податкові накладні №64 від 29.11.2021, №16 від 03.12.2021, №17 від 04.12.2021, №29 від 10.12.2021 та №30 від 11.12.2021.

На підтвердження користування відповідачем податковим кредитом за фактом спірних поставок до місцевого господарського суду було подано бухгалтерську довідку Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" №01/07-02 від 01.07.2025.

Згідно з відповіддю Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" №1505-1 від 15.05.2024, наданою на запит позивача, заборгованість відповідача за спірними операціями з поставки товару, з урахуванням здійснення взаємозаліків, складає 836684,04 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" посилалося на те, що за спірними господарськими операціями йому поставлено товар неналежної якості, на підтвердження чого ним до суду першої інстанції було подано:

-протокол лабораторних випробувань №03/12 від 03.12.2021, який складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" та згідно з яким легкоукладеність бетонної суміші не відповідає заявленим вимогам та під час випробувань бетонної суміші візуально спостерігається її розшарування і водовідділення;

-адресований відповідачу припис Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" №1214/1-ВТК від 14.12.2021 про зупинення робіт з поточного ремонту автомобільної дороги державного значення М-04 Знам`янка – Луганськ – Ізварине (на м. Волгоград через м. Дніпро, Донецьк) на ділянках км 216+384 - км 279+693 (окремими ділянками) Дніпропетровська область на підставі договору субпідряду №1307/21-СБ від 13.07.2021 та додаткової угоди від 05.08.2021 до нього внаслідок встановлення невідповідності бетонної суміші заявленим вимогам.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 1414592,56 грн, з яких: 836684,04 грн – основна заборгованість, 92837,54 грн – 3% річних та 485070,98 грн – інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений йому товар.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" основного боргу та компенсаційних нарахувань відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову, проте вбачає наявність правових підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Положеннями статті 205 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Як зазначалося вище, попри те, що первинні документи, якими оформлені спірні господарські операції поставки, містять посилання на договір поставки №000160 від 30.09.2020, жодним учасником справи не заперечується те, що відповідне посилання на цей договір є помилковим, оскільки строк його дії на момент здійснення спірних поставок сплив, у зв`язку з чим вони не охоплені правовідносинами за цим договором. Поряд з цим, у матеріалах справи відсутній будь-який інший договір поставки, який був би укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" у формі єдиного документу з підписами та печатками обох сторін.

Однак, колегія суддів вбачає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17", правонаступником якого є позивач, та відповідачем виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, оскільки предметом останнього виступає постачання Товариству з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17", при цьому наявні у матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні на загальну суму 1162521,20 грн, факт отримання товару за якими визнається відповідачем, свідчать про укладення між останніми договору поставки товару у спрощений спосіб.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер зобов`язань поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З виникненням таких зобов`язань постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується з юридично значущих фактів, які визначаються виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що підставою для звернення Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" заборгованості перед позивачем за наявними у матеріалах справи видатковими накладними, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаними правочинами та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Отже, здійснення поставки товару у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо видаткова накладна оформлена з урахуванням вищевказаних вимог, вона є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товарів.

Як зазначалося вище, позивачем до місцевого господарського суду на підтвердження здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" поставки відповідачу товару на загальну суму 1162521,20 грн подано підписані без зауважень видаткові накладні №1140 від 01.12.2021, №1142 від 01.12.2021, №1143 від 02.12.2021, №1151 від 02.12.2021, №1159 від 03.12.2021, №1160 від 03.12.2021, №1161 від 03.12.2021, №1162 від 03.12.2021, №1163 від 03.12.2021, №1164 від 03.12.2021, №1165 від 04.12.2021, №1166 від 04.12.2021, №1173 від 10.12.2021, №1174 від 10.12.2021, №1175 від 10.12.2021, №1176 від 10.12.2021, №1177 від 10.12.2021, №1178 від 04.12.2021, №1179 від 04.12.2021, №1180 від 10.12.2021, №1181 від 11.12.2021, №1182 від 11.12.2021, №1183 від 11.12.2021, №1184 від 11.12.2021, №1186 від 04.12.2021, №1245 від 11.12.2021 та №1246 від 11.12.2021.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару тощо).

Товарно-транспортна накладна є належним доказом, що свідчить про виконання продавцем (постачальником) свого обов`язку з поставки товару.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.03.2019 у справі №920/417/18.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" поставки відповідачу товару на загальну суму 1162521,20 грн позивач надав до суду першої інстанції підписані без зауважень товарно-транспортні накладні №Р1140 від 01.12.2021, №Р1142 від 01.12.2021, №Р1143 від 02.12.2021, №Р1151 від 02.12.2021, №Р1159 від 03.12.2021, №Р1160 від 03.12.2021, №Р1161 від 03.12.2021, №Р1162 від 03.12.2021, №Р1163 від 03.12.2021, №Р1164 від 03.12.2021, №Р1165 від 04.12.2021, №Р1166 від 04.12.2021, №Р1173 від 10.12.2021, №Р1174 від 10.12.2021, №Р1175 від 10.12.2021, №Р1176 від 10.12.2021, №Р1177 від 10.12.2021, №Р1178 від 04.12.2021, №Р1179 від 04.12.2021, №Р1180 від 10.12.2021, №Р1181 від 11.12.2021, №Р1182 від 11.12.2021, №Р1183 від 11.12.2021, №Р1184 від 11.12.2021, №Р1186 від 04.12.2021, №Р1245 від 11.12.2021 та №Р1246 від 11.12.2021.

Крім того, сторони не позбавлені можливості доводити факт поставки іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема, доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Саме такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Якщо сторона реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, то у такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

Факт користування Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" податковим кредитом за наслідками здійснення спірних поставок підтверджується бухгалтерською довідкою №01/07-02 від 01.07.2025, складеною самим відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні у матеріалах справи первинні документи (видаткові та товарно-транспортні накладні), а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, підтверджують факт поставки відповідачу товару.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що згідно з наявними у матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" поставило відповідачу товар на загальну суму 1162521,20 грн, між тим Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" свої зобов`язання в частині оплати вартості товару, отриманого за вказаними видатковими накладними, виконало не у повному обсязі, сплативши постачальнику лише 300000 грн передплати, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковою накладною №64 від 29.11.2021 та актом звірки взаєморозрахунків, а також визнається обома сторонами.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/9075/17).

Отже, зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Відтак видаткові накладні є підставами виникнення у відповідача обов`язку здійснити повний розрахунок за отриманий товар після його отримання в силу норми закону (постанова Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №927/1187/23).

Колегія суддів вбачає, що у видаткових накладних не встановлено строк оплати отриманого товару, а тому відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його отримання, що відповідає положенням статті 692 Цивільного кодексу України.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Колегія суддів зауважує на тому, що доказів проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних, до суду першої інстанції не подано.

В силу пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору №1/02-04 від 02.04.2024 (у редакції додаткової угоди б/н від 05.03.2025), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" та Фізичною особою-підприємцем Петровим Анатолієм Леонідовичем, позивач набув замість фактичного постачальника права вимагати від покупця – Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" виконання зобов`язань з оплати за господарськими операціями з поставки товару – бетону В40 W8 F200 загальною кількістю 230 куб.м на суму 1162521,20 грн, які відбулись у грудні 2021 року відповідно до видаткових накладних, на підставі яких заявлено позовні вимоги у цій справі.

За таких обставин, беручи до увагу документально підтверджену заміну кредитора у зобов`язанні, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" на користь Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича заборгованості з оплати вартості товару, поставленого у грудні місяці 2021 року за вищенаведеними видатковими накладними, у загальній сумі 836684,04 грн (розраховано як різниця між вартістю поставленого товару згідно з первинними документами та суми здійсненої відповідачем передоплати з урахуванням зменшення суми боргу внаслідок взаємозаліку, обумовленого наявним у матеріалах справи листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" №1505-1 від 15.05.2024, а саме: 1162521,20 грн - 300000 грн - 25837,16 грн (зменшення за видатковою накладною №1140 від 01.12.2021) = 836684,04 грн).

Твердження апелянта про неналежну якість поставленого товару відхиляються колегією суддів внаслідок їх недоведеності за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів. Зокрема, зміст наданих відповідачем на підтвердження цих доводів протоколу лабораторних випробувань №03/12 від 03.12.2021 та припису про зупинення робіт №1214/1-ВТК від 14.12.2021, оформлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь", не дозволяє однозначно ідентифікувати, що товар, до якості якого висунуто претензії, є саме тим товаром, який був поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" відповідно до видаткових накладних, на підставі яких заявлено позовні вимоги у цій справі.

Посилання скаржника на відсутність документів на підтвердження відповідності поставленого товару вимогам ДСТУ та на невиконання постачальником обов`язку з передачі супровідних документів (сертифікатів якості) судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, відповідний товар був прийнятий відповідачем без жодних зауважень чи застережень, у тому числі щодо якості чи комплектності товару, що підтверджується підписаними без зауважень первинними документами; по-друге, у матеріалах справи відсутні докази досягнення між постачальником та відповідачем домовленості про встановлення конкретних вимог стосовно показників (характеристик) поставленого товару або обов`язку надання певних супровідних документів на підтвердження якості останнього.

За змістом статей 662, 673, 678, 688 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати покупцеві товар належної якості та разом з товаром відповідні документи щодо нього не виключає, а навпаки передбачає необхідність встановлення факту належного або неналежного виконання відповідного обов`язку з урахуванням конкретних умов договору, характеру товару та фактичної поведінки сторін при його прийнятті.

Водночас саме по собі посилання покупця на неналежну якість товару або відсутність окремих товаросупровідних документів не є достатнім для звільнення його від обов`язку оплатити фактично прийнятий товар. Особа, яка посилається на неналежну якість товару, повинна довести відповідні обставини належними, допустимими та достовірними доказами, тоді як суд зобов`язаний оцінити такі докази у їх сукупності та взаємному зв`язку з іншими матеріалами справи.

Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, відповідно до якої факт здійснення господарської операції, у тому числі поставки та прийняття товару, встановлюється не ізольованою оцінкою окремого документа, а за результатами оцінки сукупності доказів, які підтверджують реальність відповідних господарських відносин. При цьому відсутність окремих документів сама по собі не спростовує факту поставки, якщо сукупність інших доказів переконливо свідчить про її здійснення, а сторона, яка заперечує факт поставки або належність її виконання, не надала належних доказів на підтвердження своїх заперечень (постанова Верховного Суду від 14.01.2026 у справі №922/4558/24).

Суд апеляційної інстанції також враховує правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06.02.2026 у справі №904/2953/24 і відповідно до якої, реалізуючи принцип свободи договору, сторони вправі визначити у договорі порядок поставки товару, його якість, асортимент, комплектність, перелік товаросупровідних документів, порядок та строки їх передачі, а також правові наслідки порушення відповідних умов. Отже, правове значення посилання покупця на ненадання певного документа має визначатися насамперед з урахуванням змісту конкретного договору та встановленого сторонами порядку приймання товару і проведення розрахунків, а не абстрактно, поза межами договірного регулювання.

При цьому якщо сторона стверджує, що ненадання певного документа відповідно до умов договору зумовлювало ненастання обов`язку з оплати товару, саме по собі таке твердження не може бути прийняте судом без встановлення: який саме документ мав бути переданий; чи передбачав договір його обов`язковість саме як умову виникнення або виконання грошового обов`язку; чи був такий документ фактично відсутній; чи заявляв покупець про його відсутність у момент приймання товару; чи повертав рахунок або інші документи без оплати саме з цієї підстави; чи складав відповідний акт розбіжностей; а також чи перебуває відсутність такого документа у причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням покупцем свого грошового зобов`язання.

Подібний підхід узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, в якій суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що належними доказами надання або ненадання передбачених договором документів та наявності відповідних заперечень покупця можуть бути, зокрема, акт приймання-передавання із зазначенням переліку відсутніх документів, а також докази повернення рахунку без оплати з підстав неналежного оформлення документів. Відсутність таких доказів має оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами справи.

Водночас у цій справі відсутні належні докази того, що відповідач у момент прийняття товару заявив постачальнику обґрунтовані та конкретні претензії щодо якості поставленого товару, його комплектності чи відсутності документів, які б відповідно до узгоджених умов поставки були б необхідними саме для виникнення обов`язку з оплати. Не містять матеріали справи і належних доказів оформлення відповідачем актів розбіжностей, актів про неналежну якість, результатів експертизи, висновків компетентних установ або інших доказів, які б об`єктивно підтверджували невідповідність товару, фактично поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних виробів 17" відповідно до наявних первинних документів, погодженим умовам.

Саме по собі посилання відповідача на відсутність певних документів не може підміняти доказування факту неналежної якості товару. Документ щодо якості товару та сам товар є різними об`єктами доказування: відсутність документа може свідчити про можливе порушення порядку документального супроводу поставки, однак не доводить автоматично того, що фактично поставлений товар є неналежної якості. Для висновку про неналежну якість необхідним є встановлення конкретної невідповідності товару умовам договору, нормативним вимогам або звичайним вимогам до такого товару, а також належне підтвердження цієї обставини доказами.

Більше того, доводи про неналежну якість товару не можуть розглядатися ізольовано від фактичної поведінки самого покупця після отримання товару. Якщо товар був прийнятий відповідачем без застережень щодо його якості, використаний у господарській діяльності, не був повернутий постачальнику, а відповідач не вчинив передбачених законом або договором дій для належного оформлення претензій щодо його якості, така поведінка підлягає оцінці судом як юридично значуща обставина при вирішенні питання про обґрунтованість подальших заперечень щодо якості поставки.

При цьому колегія суддів не виходить із презумпції того, що підписання видаткової накладної безумовно позбавляє покупця права заявляти вимоги щодо прихованих недоліків товару. Однак у такому випадку покупець повинен довести саме наявність відповідного недоліку, його істотність або інше юридичне значення відповідно до умов договору та закону, а також дотримання передбаченого законом або договором порядку повідомлення постачальника про виявлені недоліки. Саме лише посилання на можливість існування недоліків або на відсутність певних документів не є належним доказуванням факту неналежної якості.

Отже, доводи апелянта про неналежну якість товару та відсутність товаросупровідних документів за своїм змістом не спростовують встановленого судом першої інстанції та перевіреного апеляційним судом факту поставки товару і виникнення у відповідача обов`язку з його оплати. Такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, не узгоджуються з фактичною поведінкою відповідача під час прийняття товару та після його отримання, а тому не можуть бути підставою для відмови у стягненні основної заборгованості.

Окремо апеляційний господарський суд зазначає, що навіть встановлення порушення постачальником обов`язку щодо передачі окремого товаросупровідного документа не означає автоматичного припинення обов`язку покупця оплатити фактично отриманий товар, якщо інше прямо не передбачено договором або законом. Юридичні наслідки такого порушення мають визначатися з урахуванням характеру документа, його функціонального призначення, умов договору, факту прийняття товару, можливості його ідентифікації, фактичного використання покупцем та наявності або відсутності доведених негативних наслідків для покупця.

Таким чином, апеляційна скарга у цій частині фактично ґрунтується на припущенні про те, що відсутність окремих документів автоматично свідчить про неналежну якість товару та виключає обов`язок його оплати. Однак такий причинно-наслідковий зв`язок не встановлений ні законом, ні договором, ні доказами, наявними у матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача на якість поставленого товару та на ненадання окремих супровідних документів не мають правового наслідку у вигляді звільнення відповідача від обов`язку оплатити фактично прийнятий товар, а тому не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми основної заборгованості.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, зазначає, що Фізичною особою-підприємцем Петровим Анатолієм Леонідовичем у зв`язку з допущеним відповідачем простроченням оплати вартості поставленого товару правомірно нараховано 3% річних у сумі 92837,54 грн за період з 01.01.2022 по 12.09.2025 та інфляційні втрати у сумі 485070,98 грн за період з січня місяця 2022 року по серпень місяць 2025 року (включно), внаслідок чого позовні вимоги про стягнення зазначених сум підлягають задоволенню.

Однак, апеляційний господарський суд вбачає, що, не зважаючи на правильність викладеного у мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" на користь позивача 3% річних у сумі 92837,54 грн, місцевий господарський суд у резолютивній частині рішення безпідставно стягнув іншу суму – 98837,54 грн, тобто на 6000 грн більше, ніж було заявлено до стягнення самим позивачем, внаслідок чого суд першої інстанції всупереч принципам господарського судочинства вийшов за межі позовних вимог, помилково поклавши на відповідача обов`язок зі сплати більшої суми 3% річних, ніж та, яка підлягала стягненню відповідно до проведеного розрахунку і про стягнення якої заявив позовні вимоги сам позивач.

Зазначена помилка у розумінні процесуального закону не може вважатися опискою і, як наслідок, не може бути виправлена в порядку статті 243 Господарського процесуального кодексу України, оскільки виправлення допущених у рішенні помилок допускається виключно у разі, якщо при цьому не зачіпається суть судового рішення (суд не вправі змінювати зміст судового рішення), натомість неправильне зазначення у резолютивній частині рішення розміру стягуваної суми 3% річних (98837,54 грн замість 92837,54 грн) є підставою для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 6000 грн.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з порушенням норм процесуального права, внаслідок чого підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 6000 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2026 у справі №916/3778/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" на користь Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича 3% річних у сумі 6000 грн скасувати, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункт 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "БАСТІОН" на користь Фізичної особи-підприємця Петрова Анатолія Леонідовича 836684,04 грн основного боргу, 485070,98 грн інфляційних втрат, 92837,54 грн 3% річних та 16975,12 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви".

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук