Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №915/1616/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1616/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від ОСОБА_1 – участі не брали,

від ОСОБА_2 – участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" – участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2026, ухвалене суддею Ковалем С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 22.05.2026,

у справі №915/1616/25

за позовом:

- ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_2

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех"

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех", в якому просили зобов`язати відповідача протягом 10 днів з дати набрання рішенням законної сили надати позивачам належним чином засвідчені копії документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" за період з 31.03.2023 і до державної реєстрації виходу позивачів з вказаного товариства (09.05.2025), а саме: протоколи зборів засновників товариства; статут товариства та зміни до статуту; протоколи загальних зборів учасників; документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; рішення про виплату дивідендів, розподіл прибутку, створення або ліквідацію структурних підрозділів, затвердження/укладення договорів/угод тощо; доступ до повного комплексу документації, що відображає фінансовий, майновий, управлінський та правовий стан товариства; річну фінансову звітність за 2023-2024 роки; документи звітності, що подаються відповідним державним органам; документи, що підтверджують права товариства на майно (рухоме чи нерухоме); документи бухгалтерського обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ненадання відповідачем копій документів, необхідних для розрахунку вартості часток позивачів, є порушенням прав останніх (як учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех", які вийшли з даного товариства) та імперативних вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 11.11.2025 відкрито провадження у справі №915/1616/25.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2026 у справі №915/1616/25 (суддя Коваль С.М.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.06.2026, повністю задоволено позов; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" (ідентифікаційний код 32004467) протягом 10 днів з дати набрання рішенням законної сили надати позивачам належним чином засвідчені копії документів за період з 31.03.2023 по період державної реєстрації виходу позивачів з учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех": протокол зборів засновників товариства; статут товариства та зміни до статуту; протоколи загальних зборів учасників; документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; рішення про виплату дивідендів, розподіл прибутку, створення або ліквідацію структурних підрозділів, затвердження/укладення договорів/угод тощо; доступ до повного комплексу документації, що відображає фінансовий, майновий, управлінський та правовий стан товариства; річну фінансову звітність у період за 2023-2024 роки; документи звітності, що подаються відповідним державним органам; документи, що підтверджують права товариства на майно (рухоме чи нерухоме); документи бухгалтерського обліку; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі зі сплати судового збору у сумі 6056 грн.

Судове рішення мотивоване безпідставністю невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" передбаченого приписами законодавства обов`язку щодо надання на вимогу позивачів запитуваних ними копій документів, необхідних для розрахунку вартості їх часток, що зумовило порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2026 у справі №915/1616/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" ніколи не відмовляло ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні документів відповідно до переліку, зазначеного у прохальній частині позовної заяви, у зв`язку з чим права позивачів не були порушені, а їх звернення до суду є передчасним.

У спільному відзиві на апеляційну скаргу б/н від 19.08.2026 (вх.№2420/26/Д1 від 19.08.2026) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех", а рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2026 у справі №915/1616/25 – залишити без змін, посилаючись на те, що позивачі двічі зверталися до відповідача з письмовими вимогами про надання документів та інформації, необхідних для визначення вартості їх часток, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" запитуваних документів не надало і відповідні звернення залишило без відповіді, чим порушило передбачене законодавством право позивачів на отримання інформації про діяльність товариства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 10.08.2026 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а в подальшому ухвалою суду від 31.08.2026 призначено справу №915/1616/25 до розгляду на 23.09.2026 об 11:00.

У судовому засіданні 23.09.2026 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.154, 155).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

22.05.2002 проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №15221200000000466 від 17.09.2004.

31.03.2023 учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" стали ОСОБА_1 (частка якого у статутному капіталі становила 30%) та ОСОБА_2 (частка якого у статутному капіталі становила 10%), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.8 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех", затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом №01/2023 від 31.03.2023 (далі – статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех"), дане товариство створено для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між засновниками. Відомості про засновників (учасників) товариства внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Товариство створюється у формі товариства з обмеженою відповідальністю. У своїй діяльності товариство зобов`язане додержуватися вимог чинного законодавства України, що стосується його діяльності. Юридична адреса товариства внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Для забезпечення діяльності товариства створюється статутний капітал за рахунок внесків учасника. Розмір статутного капіталу та частки учасників у статутному капіталі товариства внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (пункт 2.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех").

В силу підпунктів 8.5.1, 8.5.5 пункту 8.5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.

Положеннями підпунктів 8.5.6, 8.5.11 пункту 8.5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" передбачено, що не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Товариство зобов`язане надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.

28.04.2025 засобами поштового зв`язку, а саме: листами з описами вкладень з ідентифікаторами №5404900016109 та №5404900016125, позивачі надіслали директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" повідомлення про їх вихід зі складу учасників цього товариства, а також запити про надання інформації та копій документації щодо господарської діяльності даного товариства (cтатуту та усіх змін до нього; протоколів загальних зборів товариства за 2021-2025 роки; балансу та звітів товариства за 2021-2025 роки; податкових декларацій на прибуток товариства за 2021-2025 роки; оборотно-сальдових відомостей товариства за 2021-2025 роки; карток обліку основних засобів товариства за 2021-2025 роки; усіх господарських договорів, укладених товариством за період з 01.01.2021 до 20.04.2025 включно; виписок про рух грошових коштів на поточних рахунках товариства за період з 01.01.2021 до 20.04.2025 включно; даних про нарахування заробітної плати працівникам за період з 01.01.2021 до 20.04.2025 включно; інформації про залишки на рахунках станом на 31 грудня кожного відповідного року; документів щодо готівкових операцій, касових книг, видаткових ордерів тощо; інвентаризаційних описів майна; інформації щодо корпоративних прав в інших підприємствах, якщо товариство володіє такими; документів та інформації про інвестиційні проєкти, бізнес-плани тощо; свідоцтв про право власності на нерухомість, транспорт, обладнання тощо; документів щодо прав на торговельні марки, об`єкти інтелектуальної власності тощо; договорів оренди майна, в яких товариство виступає орендодавцем або орендарем, тощо).

Вказані поштові відправлення були отримані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" 05.05.2025, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

07.05.2025 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. посвідчено та зареєстровано у реєстрі заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех". У вищенаведених заявах позивачі також просили Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" виплатити вартість їх часток згідно зі статтею 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

09.05.2025 проведено державну реєстрацію виходу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех".

14.05.2025 засобами поштового зв`язку, а саме: листами з описами вкладень з ідентифікаторами №55404900016710 та №55404900016582, позивачі надіслали директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" повідомлення б/н від 12.05.2025 про їх вихід зі складу учасників цього товариства, в яких, зокрема, просили надати обґрунтований розрахунок вартості їх часток станом на 06.05.2025; копії документів, на підставі яких здійснено розрахунок; копії фінансової звітності товариства, а також пропозиції щодо дати і місця ознайомлення з оригіналами документів. До зазначених повідомлень було додано копії відповідних нотаріально посвідчених заяв позивачів про вихід зі складу учасників товариства від 07.05.2025 та витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.05.2025.

Зазначені поштові відправлення були отримані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" 15.05.2025, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №55404900016710 та №55404900016582.

Предметом спору у даній справі є вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" протягом 10 днів з дати набрання рішенням законної сили надати позивачам належним чином засвідчені копії документів товариства відповідача за період з 31.03.2023 і до державної реєстрації виходу позивачів з вказаного товариства (09.05.2025), а саме: протоколи зборів засновників товариства; статут товариства та зміни до статуту; протоколи загальних зборів учасників; документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; рішення про виплату дивідендів, розподіл прибутку, створення або ліквідацію структурних підрозділів, затвердження/укладення договорів/угод тощо; доступ до повного комплексу документації, що відображає фінансовий, майновий, управлінський та правовий стан товариства; річну фінансову звітність за 2023-2024 роки; документи звітності, що подаються відповідним державним органам; документи, що підтверджують права товариства на майно (рухоме чи нерухоме); документи бухгалтерського обліку.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд послався на безпідставність невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" передбаченого приписами законодавства обов`язку щодо надання на вимогу позивачів запитуваних ними копій документів, необхідних для розрахунку вартості їх часток, що зумовило порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 961 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) – це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

За умовами пунктів 3, 5 частини третьої статті 961 Цивільного кодексу України учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом.

Аналогічні права учасника господарського товариства передбачені частиною першою статті 116 Цивільного кодексу України.

Положеннями частини четвертої статті 961 та частини другої статті 116 Цивільного кодексу України унормовано, що учасники юридичних осіб (господарських товариств) можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу (частини перша, п`ята статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.

Право на вихід з товариства законодавчо врегульоване як безумовне суб`єктивне та добровільне право учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників, направлене на припинення його корпоративних правовідносин та отримання права на виплату вартості частини майна, пропорційну частці такого учасника у статутному капіталі товариства. Отже, вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства.

В силу частини шостої статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Ідентичні положення щодо обов`язку товариства надати колишньому учаснику копії документів, необхідних для розрахунку вартості його частки, містяться у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех".

Поряд з цим, частиною одинадцятою статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" прямо встановлено обов`язок товариства надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності та інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.

Отже, державна реєстрація виходу особи з товариства припиняє її корпоративний статус учасника, однак не припиняє спеціально передбачених законом правомочностей, пов`язаних із завершенням майнових розрахунків між товариством і колишнім учасником. Навпаки, після виходу особи закон покладає на товариство окремий позитивний обов`язок розкрити колишньому учаснику інформацію, необхідну для перевірки правильності визначення вартості належної йому частки. Таке інформаційне право має забезпечувальний характер щодо майнового права колишнього учасника на одержання вартості частки, оскільки без відповідних документів останній об`єктивно позбавлений можливості перевірити здійснений товариством розрахунок та, за необхідності, належним чином обґрунтувати вимогу про стягнення належної йому суми.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 03.07.2024 у справі №911/2850/22, відповідно до якої у разі ненадання товариством документів фінансової звітності та інших документів, необхідних для визначення вартості частки колишнього учасника, звернення останнього з позовом про їх надання є належним та ефективним способом захисту. Верховний Суд наголосив, що до виконання товариством такого обов`язку колишній учасник може бути фактично позбавлений можливості належним чином визначити та обґрунтувати розмір належної йому виплати. Такий підхід послідовно підтриманий Верховним Судом і у постанові від 19.06.2025 у справі №910/8150/24.

При цьому за змістом частини восьмої статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Відтак відомості щодо активів і зобов`язань товариства, його фінансового стану, належного йому майна та майнових прав, руху грошових коштів, результатів господарської діяльності та даних бухгалтерського обліку мають безпосередній зв`язок із визначенням та перевіркою вартості частки колишнього учасника.

Наведене узгоджується також із сформованим Верховним Судом підходом до визначення дійсної вартості частки, за яким при здійсненні розрахунків з учасником має враховуватися дійсна (ринкова) вартість майна товариства та його зобов`язань, а не лише формальні показники бухгалтерського обліку, що вкотре підтверджує об`єктивну необхідність доступу колишнього учасника до документів, які характеризують фінансовий та майновий стан товариства.

За умовами пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають, зокрема, право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Частиною першою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.

У постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №922/3416/24 вказано, що зі змісту норм статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності із положеннями статей 961, 116 Цивільного кодексу України вбачається, що закон встановлює для юридичної особи імперативний обов`язок щодо надання її учаснику (засновнику) будь-якої інформації щодо діяльності (у тому числі і господарської) товариства. При чому перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним.

У розрізі наведеного частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить перелік документів, з якого неможливо однозначно та вичерпно встановити усі конкретно визначені документи (назви таких), до яких товариство зобов`язано надати доступ його учаснику/учасникам (засновнику/засновникам), адже деякі з пунктів є загальною назвою пакета документів (зокрема, але не виключно, документи звітності; документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; документи бухгалтерського обліку), а деякі з них взагалі є відсилочними нормами (зокрема, "інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства").

Поряд з цим, у постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24 Верховний Суд виснував, що положення статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містять вичерпного переліку документів, які стосуються його діяльності, і, відповідно, право на ознайомлення з якими має його учасник, адже у вказаній нормі наведені як конкретні документи, що мають бути надані учаснику, наприклад статут товариства, протоколи загальних зборів учасників, так і групи документів, що можуть формуватися у зв`язку зі здійснюваною товариством діяльністю у певній сфері (документи бухгалтерського обліку, правовстановлюючі документи, інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства тощо), однак чіткий перелік яких недоцільно унормовувати через те, що назва, вид, форма відповідних документів встановлюються іншими нормативними актами, а господарська діяльність товариства потребує гнучкого регулювання.

При цьому, враховуючи зміст правового регулювання пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 5, статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яке закріплює право учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, суди мають надавати перевагу розширеному тлумаченню такого права учасника, зміст якого полягає в можливості ознайомлення учасником з будь-якими документами, які містять інформацію про діяльність товариства, без обмеження переліку та видів відповідних документів (постанова Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №927/401/24).

Сам по собі факт наявності у документах персональних даних не звільняє товариство від обов`язку надати їх учаснику, оскільки останній реалізує передбачене законом корпоративне право. При цьому товариство вправі забезпечити баланс інтересів шляхом надання копій документів із знеособленням надлишкових персональних даних, тих, які не є суттєвими для розуміння змісту господарської операції чи управлінського рішення (постанова Верховного Суду від 24.06.2026 у справі №907/1038/25).

Як зазначалося вище, 14.05.2025 засобами поштового зв`язку, а саме: листами з описами вкладень з ідентифікаторами №55404900016710 та №55404900016582, позивачі надіслали директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" повідомлення б/н від 12.05.2025 про їх вихід зі складу учасників цього товариства, в яких, зокрема, просили надати копії документів, на підставі яких здійснено розрахунок вартості їх часток, та копії фінансової звітності товариства, а також пропозиції щодо дати і місця ознайомлення з оригіналами документів. До зазначених повідомлень було додано копії відповідних нотаріально посвідчених заяв позивачів про вихід зі складу учасників товариства від 07.05.2025 та витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.05.2025.

Вказані поштові відправлення були одержані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" 15.05.2025, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №55404900016710 та №55404900016582.

Крім того, 05.05.2025, тобто ще до виходу позивачів зі складу учасників товариства відповідача, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" засобами поштового зв`язку було отримано запити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання інформації та копій документації щодо господарської діяльності даного товариства, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №5404900016109 та №5404900016125.

За таких обставин, відповідач, будучи обізнаним про вимоги позивачів щодо надання їм документів, необхідних для розрахунку вартості часток останніх, внаслідок отримання відповідних запитів засобами поштового зв`язку, безпосередньо в силу наведених вище імперативних вимог чинного законодавства повинен був надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копії таких документів.

Колегія суддів окремо звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах послідовно виникли дві передбачені законом правові підстави для отримання позивачами інформації та документів від товариства.

Так, на момент надходження до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" 05.05.2025 первинних письмових запитів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишалися учасниками товариства, а тому реалізовували належне їм право на одержання інформації про діяльність товариства відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 та статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Після державної реєстрації 09.05.2025 виходу позивачів зі складу учасників характер відповідного інформаційного права змінився: до спірних правовідносин підлягали застосуванню спеціальні положення частин шостої та одинадцятої статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", які безпосередньо гарантують уже колишньому учаснику право на отримання обґрунтованого розрахунку вартості частки, копій документів, необхідних для такого розрахунку, та доступ до фінансової звітності й інших документів, необхідних для визначення вартості частки.

Саме на реалізацію цього спеціального права позивачі після державної реєстрації їх виходу повторно звернулися до товариства з повідомленнями б/н від 12.05.2025, які відповідач отримав 15.05.2025. До цих повідомлень було додано нотаріально посвідчені заяви про вихід з товариства та витяги з Єдиного державного реєстру, а тому відповідач був достовірно обізнаний як із фактом припинення корпоративної участі позивачів, так і з характером заявленої ними вимоги щодо проведення розрахунків та надання необхідних документів.

Отже, навіть незалежно від оцінки правових наслідків первинних звернень позивачів, направлених ними ще у статусі учасників товариства, повторне звернення після державної реєстрації виходу самостійно породжувало передбачений частиною шостою статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" обов`язок відповідача не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося або мало дізнатися про вихід учасників, повідомити їм вартість часток, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для такого розрахунку.

Положеннями частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства передбачено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні і відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження надання ним позивачам копій документів, необхідних для розрахунку вартості їх часток.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" свого обов`язку, передбаченого приписами частини шостої статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а також беручи до уваги те, що наведений у прохальній частині позову обсяг документів відповідає наведеному у статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" переліку документів, які товариство повинно зберігати і до яких зобов`язане забезпечити доступ, і апелянт при цьому не висловив щодо визначеного позивачами переліку жодних зауважень, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Посилання апелянта на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" ніколи прямо не відмовляло ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні запитуваних документів, а тому права останніх нібито не були порушені та їх звернення до суду є передчасним, колегією суддів відхиляються, оскільки такий довід ґрунтується на помилковому ототожненні відсутності формально вираженої письмової відмови з належним виконанням товариством покладеного на нього законом обов`язку. Норми статей 24 та 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлюють для товариства не обов`язок утриматися від відмови у наданні інформації, а позитивний, імперативний та обмежений у часі обов`язок вчинити конкретні дії – надати відповідні документи та інформацію. Відтак юридично значущою для вирішення цього спору є не наявність окремого документа під назвою "відмова", а встановлення факту виконання або невиконання товариством зазначеного позитивного обов`язку у визначений законом строк.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі №918/142/23 вказав, що для реалізації права, передбаченого частинами четвертою та п`ятою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасником має бути подана письмова вимога про надання копій документів, а невиконання такої вимоги товариством становить порушення прав учасника. Аналогічний підхід щодо юридичного значення письмової вимоги учасника та обов`язку товариства надати документи підтриманий Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі №911/1846/24.

У даній справі факт направлення позивачами письмових вимог, їх отримання керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" та зміст таких вимог підтверджені належними письмовими доказами і відповідачем не спростовані. Натомість у матеріалах справи відсутній будь-який доказ того, що товариство у встановлені законом строки надало позивачам запитувані документи, запропонувало реальний спосіб їх отримання або вчинило будь-які інші дії, спрямовані на виконання відповідного законодавчого обов`язку.

Отже, пасивна поведінка зобов`язаної особи не може створювати для неї правових переваг порівняно з випадком прямо висловленої відмови. Інше тлумачення фактично дозволяло б товариству уникати встановленого законом обов`язку лише шляхом повного ігнорування належно поданої вимоги, що нівелювало б імперативний характер статей 24 та 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і позбавляло б гарантоване законом право ефективного судового захисту.

Таким чином, встановлене у справі тривале ненадання відповідачем запитуваної інформації та документів після отримання належних письмових звернень позивачів є саме тим невиконанням законодавчо встановленого обов`язку, яке свідчить про порушення прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та обумовлює необхідність їх судового захисту.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 06.05.2026 у справі №915/1616/25 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Щодо заявлених до стягнення витрат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

17.09.2026 до апеляційного господарського суду надійшло спільне клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 б/н від 17.09.2026 (вх.№2420/26/Д2 від 17.09.2026) про долучення до матеріалів справи доказів понесення позивачами витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, у загальній сумі 12000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2025 адвокатом ОСОБА_3 ("Адвокат") були укладені договори про надання юридичних послуг б/н (далі – договори б/н від 12.08.2025) з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ("Клієнти"), за умовами пунктів 1.1, 1.2 яких Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе обов`язки надавати юридичну допомогу в обсязі і на умовах, передбачених даними договорами. Предметом даних договорів є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнтам у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів.

Адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси Клієнтів в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах незалежно від інстанції та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цих договорів з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (підпункти 2.1.2 пункту 2.1 договорів б/н від 12.08.2025).

В силу підпунктів 2.3.1 пункту 2.3 договорів б/н від 12.08.2025 обов`язком Клієнтів є сплата гонорару Адвокату у розмірі та у строк, погоджені між ними.

Положеннями пунктів 3.1 договорів б/н від 12.08.2025 визначено, що ці договори набирають чинності з моменту їх підписання та діють до 01.01.2028.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договорів б/н від 12.08.2025 на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнтів. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковими угодами до цих договорів.

16.09.2026 адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем були укладені з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткові угоди №1 до договорів б/н від 12.08.2025, за умовами пунктів 1 яких дані додаткові угоди визначають порядок оплати юридичних (правничих) послуг (гонорару) Адвокату за надання первинної та вторинної правової допомоги із підготовки процесуальних документів та участі у судових інстанціях в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі за позовною заявою останніх до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" про зобов`язання вчинити певні дії.

У пунктах 1 додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 також наведені таблиці, згідно з якими вартість надання правової допомоги при розгляді в апеляційному провадженні справи №915/1616/25 за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Мірошніченко Андрій Олександрович, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" про зобов`язання вчинити певні дії включає наступні послуги: вивчення нормативної бази та судової практики (витрачено 2 год); підготовка процесуальних документів – відзивів на апеляційну скаргу (витрачено 4 год). Вартість 1 год роботи Адвоката становить 1000 грн, у зв`язку з чим вартість наданих кожному з позивачів послуг складає по 6000 грн.

Пунктами 1.1, 2 додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 передбачено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді апеляційної інстанції здійснюється у наступному порядку – 100% вартості послуги сплачується у день підписання цих додаткових угод. Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється Клієнтами у готівковій формі у день підписання цих додаткових угод та акту приймання-передачі надання послуг відповідно до даних додаткових угод.

Крім того, на виконання договорів б/н від 12.08.2025 та додаткових угод №1 від 16.09.2026 до них адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем було підписано з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без зауважень акти приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026, в яких зазначено, що Адвокат у повному обсязі виконав свої зобов`язання за вищенаведеними договорами та додатковими угодами. У вказаних актах відображено склад послуг з надання професійної правничої допомоги, витрати часу і вартість послуг, які ідентичні відомостям, зазначеним у таблицях, викладених у пунктах 1 додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025. Загальна вартість наданих послуг (виконаних робіт) за кожним з актів приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026 склала по 6000 грн.

У цей же день (16.09.2026) кожний з позивачів сплатив на користь адвоката Мірошніченка Андрія Олександровича по 6000 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №014 від 16.09.2026 та №015 від 16.09.2026, у графі "Підстава" яких зазначено: "надання юридичних послуг на підставі договору від 12.08.2025 та додаткової угоди №1 від 16.09.2026".

Спільний відзив на апеляційну скаргу у справі №915/1616/25 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписаний адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем, який діяв на підставі ордерів серії ВЕ №1208037 від 19.08.2026 і ВЕ №1208038 від 19.08.2026, виданих на представництво даним адвокатом інтересів позивачів у будь-яких судах незалежно від інстанції та юрисдикції.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься у статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

-попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

-визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з 1) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та 2) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

-розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

22.09.2026 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу б/н від 22.09.2026 (вх.№3797/26 від 22.09.2026), мотивоване тим, що заявлена позивачами до стягнення сума судових витрат є надмірною, не відповідає критерію розумності, неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та витраченим часом на надання таких послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, враховуючи частини п`яту-сьому, дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.

Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

При цьому чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі у суді апеляційної інстанції та розміру останніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було надано низку документів, а саме: копії договорів про надання юридичних послуг б/н від 12.08.2025, укладених між позивачами і адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем, разом з додатковими угодами №1 від 16.09.2026 до них та складеними на їх виконання актами приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026; квитанцій до прибуткового касового ордера №014 від 16.09.2026 та №015 від 16.09.2026, а також ордерів серії ВЕ №1208037 від 19.08.2026 і ВЕ №1208038 від 19.08.2026, виданих на представництво зазначеним адвокатом інтересів позивачів у будь-яких судах незалежно від інстанції та юрисдикції.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 та актів приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026 гонорар адвоката за надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правової допомоги у даній справі у суді апеляційної інстанції складає загальну суму 12000 грн (по 6000 грн щодо кожного з позивачів).

Проаналізувавши опис робіт, які наведені у додаткових угодах №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 та в актах приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026, колегія суддів зазначає про те, що відображена у них інформація про характер наданих адвокатом послуг повністю відповідає матеріалам справи (зокрема, спільний відзив на апеляційну скаргу, який поданий позивачами до Південно-західного апеляційного господарського суду у межах розгляду справи №915/1616/25, підписаний адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем).

Між тим, доведення факту існування зобов`язання зі сплати гонорару та його документальне підтвердження саме по собі не є тотожним доведенню співмірності такого розміру витрат для цілей їх покладення на іншу сторону. Законодавець свідомо розмежував критерії фактичності витрат та їх співмірності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких конкретно визначено наступне: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Погодження сторонами розміру гонорару не виключає можливості його часткової компенсації у межах розподілу судових витрат. Узгодження гонорару визначає порядок взаєморозрахунків між адвокатом і клієнтами, однак не звільняє суд від обов`язку перевірити співмірність заявленої до відшкодування суми критеріям, встановленим частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Інше тлумачення призвело б до формального підходу та фактичного усунення суду від контролю за пропорційністю процесуальних витрат, що суперечило б природі судового розсуду та принципу справедливості.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд звертає увагу на те, що хоча договір про надання правничої допомоги ґрунтується на принципі свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, та передбачає право сторін самостійно визначати розмір гонорару, проте питання компенсації таких витрат за рахунок іншої сторони спору не є виключно сферою приватної автономії. У площині розподілу судових витрат діє публічно-правовий елемент, оскільки суд здійснює контроль за дотриманням принципів пропорційності, розумності та справедливості судового процесу. Саме тому зобов`язання, які виникли між адвокатом та клієнтом, не є безумовно обов`язковими для суду при вирішенні питання їх покладення на іншу сторону.

Наділення суду дискреційними повноваженнями щодо оцінки співмірності витрат на професійну правничу допомогу є проявом принципу верховенства права та функціональної ролі суду як арбітра балансу інтересів сторін. Судовий розсуд у цій категорії питань не є довільним, а здійснюється з урахуванням визначених законом критеріїв, конкретних обставин справи та усталеної судової практики. Відмова суду від реалізації такого розсуду за наявності клопотання іншої сторони фактично нівелювала б припис частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України та суперечила б завданню господарського судочинства.

Тобто суд зобов`язаний забезпечити баланс між правом сторони на компенсацію фактично понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, який не є об`єктивно необхідним для реалізації права на судовий захист.

Відтак встановлення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації за рахунок іншої сторони, не є тотожним визначенню розміру гонорару, який сторони договору про надання правничої допомоги погодили між собою. Умови договору визначають обсяг цивільно-правового зобов`язання між адвокатом та клієнтом і є обов`язковими для його сторін, однак у відносинах з іншою стороною спору суд оцінює не лише факт існування такого зобов`язання, а й те, яка частина відповідних витрат за конкретних обставин справи є обґрунтованою, необхідною, розумною та співмірною для цілей її покладення на особу, яка не є стороною договору про надання правничої допомоги. Такий підхід узгоджується з правовою природою інституту розподілу судових витрат, який спрямований на компенсацію необхідних витрат, пов`язаних із судовим захистом, а не на перекладення на процесуального опонента будь-яких фінансових зобов`язань, добровільно прийнятих стороною перед своїм представником.

Під час вирішення питання щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу суд враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах кожної з окремих інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці додаткових постанов останнього, зокрема, від 11.07.2023 у справі №916/2664/21, від 16.03.2023 у справі №927/153/22 тощо.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Мірошніченко Андрій Олександрович в якості представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 брав участь у розгляді даної справи місцевим господарським судом, відтак обізнаність адвоката щодо предмета спору, специфіки спірних правовідносин, судової практики у подібних правовідносинах, позиції відповідача та ходу розгляду справи презюмується, у зв`язку з чим підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу не вимагали великого обсягу аналітичної та технічної роботи.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що дана справа об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, адже сфера регулювання спірних правовідносин не є широкою та фактично обмежується Цивільним кодексом України і Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Зазначене підтверджується самим змістом поданого позивачами відзиву на апеляційну скаргу.

Зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично зводиться до підтримки висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні останнього, яке переглядалося в апеляційному порядку, натомість доводи позивачів не зумовили збільшення джерел правового регулювання спірних правовідносин, збільшення доказової бази та обставин, які входять до предмету доказування. Правова позиція ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також залишилась незмінною, у зв`язку з чим, з огляду на наявність вже готових напрацювань, була відсутня потреба у докладанні значних зусиль з витратою великих обсягів часу на повторне викладення вказаної інформації у вищенаведеному документі, тим більше, що кваліфікація спірних правовідносин та джерела їх правового регулювання вже були зазначені безпосередньо у рішенні місцевого господарського суду, на законності та обґрунтованості якого наголошували позивачі.

Водночас колегією суддів відхиляються твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" про невідповідність витрат позивачів на підготовку відзиву на апеляційну скаргу критерію реальності внаслідок подання аналогічного відзиву у межах іншої господарської справи (№915/1385/25), в якій адвокат ОСОБА_3 здійснював представництво тих самих позивачів, оскільки відповідні відзиви на апеляційні скарги, подані у цій справі та у справі №915/1385/25, не є абсолютно ідентичними, що підтверджується безпосередньо самим змістом останніх.

Крім того, поряд з неширокою сферою правового регулювання та нескладністю характеру спірних правовідносин, апеляційним господарським судом також враховується приватноправовий характер спору у цій справі, який не викликав публічного резонансу з боку органів державної/місцевої влади або засобів масової інформації (тобто відсутність проявів публічного інтересу до справи).

Колегія суддів також вважає безпідставним включення позивачами до заявленої ними до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу окремих послуг щодо вивчення нормативної бази та судової практики, оскільки зазначені послуги фактично охоплюються однією цілісною послугою з підготовки відзиву на апеляційну скаргу.

Подібний правовий висновок стосовно того, що формування правової позиції за наслідками вивчення законодавства, судової практики та проведення аналізу правової позиції іншої сторони охоплюється одночасно з послугою зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду відображено в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на обсяг виконаних робіт та документальне підтвердження позивачами вказаних витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого ними до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю, що, у свою чергу, зумовлює наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" на користь кожного з позивачів по 4000 грн вказаних витрат, що відповідає вартості 4 годин роботи адвоката, виходячи з узгодженої ставки погодинної оплати, тим більше, що, виходячи з конкретних обставин справи, зазначена сума є справедливою, розумною та не має надмірного характеру.

Зокрема, вирішуючи питання про розмір витрат, які підлягають компенсації, апеляційний господарський суд виходив не лише з арифметичного перерозподілу окремих елементів гонорару, а з комплексної оцінки фактичного обсягу необхідної професійної правничої допомоги, яка була об`єктивно потрібною для належного представництва інтересів позивачів у суді апеляційної інстанції. Визначений судом розмір компенсації у загальній сумі 8000 грн (по 4000 грн на користь кожного з позивачів) не є довільним, а сформований внаслідок оцінки усієї сукупності обставин справи, характеру виконаної адвокатом роботи, процесуальної ефективності вчинених представником дій та принципу пропорційності. Такий розмір, на переконання колегії суддів, забезпечує справедливий баланс між правом позивачів на компенсацію фактично необхідних витрат на професійну правничу допомогу та правом відповідача не зазнавати надмірного фінансового навантаження, яке не є об`єктивно виправданим обставинами цієї справи.

Поряд з цим, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта у повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2026 у справі №915/1616/25 – без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвесттех".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттех" на користь ОСОБА_2 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук