Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №916/2122/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2122/24

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Верхацький І.В., за довіреністю;

від відповідача: Гонтаренко А.К., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 28 квітня 2026 року (повний текст складено 28.04.2026)

у справі № 916/2122/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до відповідача Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради

про стягнення 658 001,51 грн

суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 23.09.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

В травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі також – позивач, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», Газопостачальна компанія) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради (далі також – відповідач, КВНЗ "Херсонська академія неперервної освіти", Академія, Навчальний заклад) про стягнення з останнього 658 001,51 грн, з яких:

- 444 315,83 грн. – сума основного боргу з оплати вартості поставленого природного газу,

- 99 090,15 грн. – пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу,

- 25 641,17 грн. – 3% річних за прострочення виконання грошових зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу,

- 88 954,36 грн. – інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором постачання природного газу №20-1047/21-БО-Т від 08.11.2021 щодо повної та своєчасної оплати поставленого Академії природного газу протягом листопада 2021-квітня 2022. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу позивач, крім вимог про стягнення основного боргу, нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач заперечував проти задоволення позову звертаючи увагу на тимчасову окупацію м. Херсон у березні-квітні 2022 року, через що позивач не мав права постачати природний газ на окуповану територію в цей період. Крім того, посилаючись на пошкодження газорозподільної інфраструктури міста, Академія наполягала на відсутності доступу відповідача до газорозподільної системи. Також, відповідач вважав не доведеним факт споживання Навчальним закладом природного газу у лютому-квітні 2022, оскільки оператор ГРМ АТ “Херсонгаз” не мав інформації показників лічильника природного газу в цей період, враховуючи наданий відповідачем лист АТ “Херсонгаз” від 27.02.2023 №230227/1014/70, вдповідно до якого вузол обліку природного газу (власність споживача) обладнаний засобом дистанційної передачі даних, але працездатність якого була поновлена лише 01.02.2023, а протягом періоду з травня по грудень 2022 року дані про споживання не надавались.

Водночас, у разі задоволення позову, відповідач просив зменшити розмір пені до 1 грн.

В процесі розгляду справи №916/2122/24 провадження в останній зупинялась судом першої інстанції до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та розгляду Об`єднаною палатою Верховного Суду справи № 908/1162/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.04.2026 у справі №916/2122/24 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 249 501,82 грн основного боргу, 26 351,50 грн пені, 14 677,91 грн 3% річних, 53 452,35 грн втрат від інфляції. В решті позову відмовлено. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 4 444,02 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що спірні правовідносини сторін врегульовані Договором постачання природного газу, відповідно до умов якого та даних Інформаційної платформи Оператора ГТС позивач здійснив постачання природного газу відповідачу у період листопад – грудень 2021 та січень-квітень 2022, а відповідач частково здійснив оплату в розмірі 927 920,95 грн за період з 20.12.2021 по 22.02.2022. Суд визнав правомірним стягнення зі споживача вартості спожитого природного газу за листопад 2021 - лютий 2022, з урахуванням часткової оплати, в розмірі 249 501,82 грн, а також відповідних штрафних та компенсаційних санкцій, нарахованих на цю суму.

Разом з тим, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у період березень-квітень 2022, суд першої інстанції, з урахуванням висновків Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, дійшов висновку, що, враховуючи період тимчасової окупації м. Херсона (місце розташування відповідача), який розпочався з 01.03.2022 та тривав до 11.11.2022 (що є загальновідомим фактом), положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» поширюються на територію м. Херсон, в силу яких у період березень-квітень 2022 існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього основного боргу за зобов`язаннями березня – квітня 2022 року разом з компенсаційними нарахуваннями та штрафними санкціями нарахованими на нього.

Крім того, судом було враховано те, що прострочення оплати відповідачем пов`язано з фактом окупації його місцезнаходження; відповідач фінансується з бюджету територіальної громади; позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків, внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань. Тому, виходячи з інтересів обох сторін, засад справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, місцевий господарський суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, з урахуванням відповідної заяви відповідача, зменшив розмір пені, заявлений позивачем, на 50% - до 26 351,50 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2026 у справі № 916/2122/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 314 017,93 грн, в тому числі: основний борг у сумі 194 814,01 грн, пеня у сумі 72 738,65 грн, 3% річних у сумі 10 963,26 грн, інфляційні втрати у сумі 35 502,01 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо стягнення 314 017,93 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити. Здійснити перерозподіл судових витрат за розгляд позовних вимог. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (зокрема, в редакції, чинній після 07.05.2022); допущено порушення норм процесуального права, передбачених статтями 80, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України; судом неповно з`ясовано обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також неправильно застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, які не є релевантними до спірних правовідносин у зв`язку з відсутністю тотожної матеріально-правової складової.

Так, узагальнені доводи апеляційної скарги полягають у тому, що на момент виникнення спірних правовідносин чинна редакція Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не передбачала поширення заборони на переміщення товарів (робіт, послуг) на територію Херсонської області, а зазначені обмеження стосувалися виключно території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Відповідні положення були змінені лише з 20.03.2022, однак, навіть після внесення цих змін, застосування заборони щодо інших тимчасово окупованих територій можливе виключно за наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України або Ради національної безпеки і оборони України, яке на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення було відсутнє. Між тим, загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень.

Відповідно, внаслідок неправильного, на думку позивача, застосування норми вказаного закону, судом необґрунтовано відмовлено в стягненні сум заборгованості, пені, відсотків річних та інфляції у період березня-квітня 2022.

Звертаючись до змісту постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, в якій суд касаційної інстанції здійснював правовий аналіз положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі також – Закон про ТОТ), апелянт вказує, що відповідні висновки були наведені Верховним Судом з урахуванням законодавчих змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21.04.2022 №2217-IX, який набрав чинності 07.05.2022, тобто - за умов іншого нормативно-правового регулювання, ніж те, яке діяло у лютому – квітні 2022 року та підлягало застосуванню у межах справи №916/2122/24. Таким чином, судом першої інстанції до даних спірних правовідносин було застосовано нерелевантні висновки Верховного Суду.

Крім того, апелянт вказує на те, що завчасно неможливо було передбачити, чи буде територія, де знаходиться контрагент окуповано після 24.02.2022. При цьому, позивач посилається на те, що одномоментно припинити постачання природного газу непобутовому споживачу – неможливо. Разом з тим, саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звернутися до відповідних органів з питання врегулювання взаємовідносин, що передбачено Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання, що, в свою чергу, безпідставно не було враховано судом першої інстанції.

Також, Газопостачальна компанія зазначає про неправомірність зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки з урахуванням заявленої позивачем до стягнення основної заборгованості у сумі 444 315,83 грн, нарахована сума пені (99 090,15 грн) складає 22,30% від суми несплаченої заборгованості. Це означає, що вартість газу, з оплати якого відповідачем прострочило оплату, фактично збільшиться для останнього не більш як на 22,30%, а відтак, на думку позивача, заявлена сума пені не є надмірно великою до боргу відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання.

Отже, суд неспівмірно зменшив заявлену до стягнення пеню на 50%, чим ототожнив зменшення розміру пені з повним звільненням боржника від відповідальність за порушення зобов`язання та фактично нівелював мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що призвело до порушення ст. 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.

Детальніше доводи ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" викладені в апеляційній скарзі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 12.05.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2026 у справі №916/2122/24; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 23.09.2026 об 11:30 год. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право протягом цього ж строку подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

19.06.2026 від Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з її доводами, наводить власну аргументацію, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою та просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення від 28.04.2026 у справі №916/2122/24 без змін.

Зокрема, Академія зауважує, що доводи викладені у апеляційній скарзі про необхідність ухвалення окремого рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України, та висновок про те, що «сам по собі факт фактичної окупації певної території після 24.02.2022 не породжував автоматичного поширення на неї спеціального правового режиму, встановленого Законом про ТОТ, без дотримання визначеної законом процедури її офіційного визнання тимчасово окупованою, відтак, за відсутності такого рішення РНБО відповідна територія не набувала статусу тимчасово окупованої у спеціальному законодавчому розумінні, а передбачені Законом обмеження економічної діяльності не могли застосовуватися автоматично», не заслуговують на увагу, оскільки така позиція не відповідає актуальній правовій позиції Верховного Суду та фактично вже була предметом неодноразового судового розгляду. При цьому, відповідач послався на судову практику, зокрема постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі №908/1162/23 від 03.10.2025 та зазначив, що апелянт фактично ототожнює поняття фактичної окупації території та законодавчого регулювання правового режиму такої території.

На переконання КВНЗ "Херсонська академія неперервної освіти", зі змісту ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у редакціях, чинних станом на 24.02.2022, 20.03.2022 та 07.05.2022, убачається, що законодавець дійсно поетапно уточнював механізм нормативного визначення тимчасово окупованих територій. Проте, сам по собі розвиток законодавчого регулювання не змінював фактичних обставин окупації відповідних територій та не означав, що до моменту внесення відповідних змін такі території не перебували під окупацією. Навпаки, аналіз зазначених редакцій Закону свідчить про поступове вдосконалення законодавчого механізму регулювання вже існуючих суспільних відносин, пов`язаних з окупацією частини території України. Саме на цю обставину звернула увагу Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, наголосивши, що окупація є фактом об`єктивної дійсності, тоді як закон лише визначає правові наслідки такого факту. Отже, посилання апелянта виключно на редакції ст. 3 Закону без урахування фактичних обставин окупації суперечить правовому підходу, сформульованому Верховним Судом.

Крім того, відповідач звертає особливу увагу на те, що відповідні доводи ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» вже були предметом розгляду у справах №916/4126/24 та « 616/1468/24, в яких суд апеляційної інстанції відхилив доводи відносно необхідності окремих рішень державних органів для застосування положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, пов`язаних із постачанням природного газу на тимчасово окуповані території Херсонської області. Відповідач вважає важливим й те, що відповідні постанови ухвалені судом апеляційної інстанції, у справах, де предметом були аналогічні правовідносини, учасником спору був той самий позивач, а апеляційні скарги містили по суті тотожні доводи щодо застосування законодавства про тимчасово окуповані території. Фактично апелянт повторно ставить перед судом ті самі питання, які вже були предметом розгляду та отримали чітку й однозначну правову оцінку. Більше того, обидві зазначені постанови ухвалені вже після прийняття постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23, тобто з урахуванням актуальної правової позиції Верховного Суду щодо застосування законодавства про тимчасово окуповані території.

Відповідач зазначає, що таким чином, фактично в апеляційній скарзі апелянт повторно викладає правову позицію щодо необхідності наявності окремого рішення державних органів для застосування правового режиму тимчасово окупованої території, яка вже була предметом судового розгляду та отримала належну правову оцінку, що свідчить про те, що апеляційна скарга позивача спрямована на переоцінку вже досліджених обставин справи та повторне обговорення правових питань, щодо яких судова практика Верховного Суду та суду апеляційної інстанції вже сформована і є послідовною.

Разом з тим, відповідач зазначив, що Верховний Суд у низці постанов встановив, що статтею 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» заборона переміщення товарів на тимчасово окуповану територію є самостійною правовою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення вартості поставлених товарів та ресурсів за відповідний період, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення вартості природного газу, поставленого у період тимчасової окупації території місцезнаходження відповідача.

Також, Академія вважає безпідставними доводи апелянта щодо нібито неправомірного зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50%, оскільки такий висновок суду відповідає ст. 551 Цивільного кодексу України, а апелянт не довів, що зменшення пені на 50% порушує баланс інтересів сторін або позбавляє його належного захисту, враховуючи те, що суд не погодився з клопотанням відповідача про зменшення пені до 1 грн. та крім зменшеної суми пені стягнув з відповідача ще 3% річних та інфляційні втрати. Отже, правові наслідки порушення грошового зобов`язання для відповідача настали в повному обсязі, у зв`язку з чим позиція Газопостачальної компанії щодо звільнення відповідача від відповідальності є очевидно перебільшеною, а зменшення лише одного елементу відповідальності – пені, було здійснено судом у межах наданих законом дискреційних повноважень.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.06.2026 задоволено клопотання представника Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради – адвоката Гонтаренко Артема Костянтиновича про надання йому можливості брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку “EasyCon”. Вирішено здійснювати розгляд справи №916/2122/24 у режимі відеоконференції.

Аналогічне клопотання представника ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" – Верхацького Ігоря Володимировича задоволено ухвалою суду від 20.07.2026.

23.09.2026, під час судового засідання, представник ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі.

Представник Академії надав пояснення, у відповідності до яких просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У судовому засіданні 23.09.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

08.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (постачальник) та Комунальним вищим навчальним закладом "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради ЕІС-код 56XS000023VM200W (споживач) був укладений договір постачання природного газу №20-1047/21-БО-Т (далі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник передає споживачу замовлений споживачем обсяг газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно в кількості 111,622 тис. куб метрів.

Відповідно до п. 2.3. Договору, підписанням останнього споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника (надалі - реєстр або реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Згідно з п. 3.1. Договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Умовами п. 3.4. Договору передбачено, що постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.

Приймання-передача газу, поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем у розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору).

Приписами пп. 3.5.2. п. 3.5. Договору встановлено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пп. 3.5.3. п. 3.5. Договору).

У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (пп.3.5.4. п. 3.5. Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна природного газу становить 16 554,00 грн за 1000 куб м з ПДВ.

Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. цього Договору.

Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові період (п. 5.3. Договору).

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що споживач зобов`язаний, зокрема: 2) самостійно контролювати власне використання природного газу за цим Договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди; 3) самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі порушення строків оплати за договором про постачання природного газу; перевищення обсягів використання газу, зазначених в пункті 2.1 цього Договору, без їх коригування додатковою угодою; інших випадках, передбачених цим Договором та законодавством; 4) прийняти газ на умовах цього Договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.

Згідно з п. 7.2. Договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1. та/або строків оплати за п. 8.4. цього Договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідальність за будь-які наслідки, що виникають в результаті порушення споживачем умов пункту 5.1. цього Договору, покладаються виключно на споживача (п. 8.2. Договору).

Умовами п. 8.3. Договору встановлено, що фізичне припинення постачання природного газу за цим Договором здійснює Оператор ГРМ та Оператор ГТС. За необхідності здійснення заходів з обмеження чи припинення газопостачання споживачу Оператором ГРМ/ГТС постачальник надсилає Оператору ГРМ/ГТС відповідне письмове повідомлення (з позначкою про вручення) про необхідність здійснення ним заходів з припинення/обмеження розподілу/транспортування природного газу споживачу, копію якого надсилає споживачу (з позначкою про вручення).

Даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (п. 13.1. Договору).

На виконання умов Договору №20-1047/21-БО-Т від 08.11.2021, у період з листопада 2021 по квітень 2022 відповідачу поставлено природний газ на загальну суму 1 369 853 грн., про що, у відповідності до п. 3.5. Договору, було складено акти приймання-передачі природного газу до вказаного Договору, а саме:

- 30.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у листопаді 2021 року спожито природний газ об`ємом 12,49920 тис. куб. метрів, вартість якого складає 206 911,69 грн;

- 31.12.2021 складено акт за споживання газу у грудні 2021 року в обсязі 20,79200 тис. куб. метрів, вартість якого складає 344 190,67 грн;

- 31.01.2022 складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у січні 2022 року спожито природний газ об`ємом 22,91900 тис. куб. метрів, вартість якого складає 374 434,81 грн;

- 28.02.2022 складено акт за споживання відповідачем газу у лютому 2022 року в обсязі 15,07200 тис. куб. метрів, вартість якого складає 249 501,82 грн;

-31.03.2022 Газопостачальною компанією складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у березні 2022 року спожито природний газ об`ємом 11,75300 тис. куб. метрів, вартість якого складає 194 383,99 грн (з урахуванням Коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 25.04.2022);

- 30.04.2022 Газопостачальною компанією складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого відповідачем у квітні 2022 року спожито природний газ об`ємом 0,02600 тис. куб. метрів, вартість якого складає 430,02 грн.

Вказані акти відповідачем не підписані.

У матеріалах справи містяться скановані копії цих актів з підписом представника позивача та відтиском його печатки, які надіслані на електронну адресу відповідача: info@academy.ks.ua, buh@academy.ks.ua, на підтвердження чого надано скриншоти листів електронної пошти.

На підтвердження факту постачання відповідачу природного газу у період з листопада 2021 по квітень 2022 позивачем також було надано суду відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача за ЕІС-кодом 56XS000023VM200W за період з 11.11.2021 по 30.04.2022, надані листом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” від 20.12.2023 №ТОВВИХ-23-18423, у відповідь на адвокатський запит представника позивача.

Згідно вказаним відомостям споживач використав газ у наступних обсягах:

- з 11.11.2021 по 30.11.2021 – 12499,20 куб м,

- з 01.12.2021-31.12.2021 – 20792 куб м,

- з 01.01.2022 по 31.01.2022 – 22619 куб м,

- з 01.02.2022 по 28.02.2022 – 15072 куб м,

- з 01.03.2022 по 31.03.2022 – 11753 куб м,

- з 01.04.2022 по 30.04.2022 – 26 куб м.

Відповідно до відомостей, наданих листом Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 18.10.2023, сума сплачених відповідачем коштів за період з 08.11.2021 по 11.10.2023 становила 930 304,73 грн, а саме:

- 22.12.2021 сплачено 384,14 грн та 206 527,55 грн;

- 23.12.2021 сплачено 103 940,38 грн та 242 634,07 грн;

- 17.02.2022 сплачено 149 677,19 грн;

- 23.02.2022 сплачено 224 757,62 грн;

- 07.04.2022 сплачено 2 383,78 грн.

Вказане свідчить про часткове розрахування відповідачем за поставку природного газу періоду з листопада 2021 по квітень 2022.

Водночас, позивач повернув відповідачу 07.04.2022 переплату, що обліковувалась станом на 01.01.2022, в сумі 2 383,78 грн на вимогу Академії, відповідно до листа останньої від 14.02.2022 №01-07/64.

Вказане повернення підтверджується довідкою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 18.10.2023 №16/2-09/69389/2023 з додатком (про перерахування).

Крім того, у матеріалах справи наявний опис вкладення, відповідно до якого позивач 23.08.2023 надсилав на адресу відповідача акти приймання-передачі природного газу за листопад 2021- квітень 2022 року.

Також, за даним описом вкладення, Газопостачальною компанією на адресу Академії надіслано і лист-вимогу про сплату боргу від 11.08.2023. Проте, зазначеної вимоги позивачем суду не надано та до матеріалів справи не долучено.

З урахуванням вищезазначеного, позивач вказує, що сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед Газопостачальною компанією за період з листапада 2021 по квітень 2022 складає 444 315,83 грн, яка в добровільному порядку оплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.

При цьому, на вказану заборгованість позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Позивач особисто зазначає, що поставки листопада-грудня 2021 та січня 2022 оплачені відповідачем у повному обсязі, про що свідчить додана до матеріалів позову довідка Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 18.10.2023 №16/2-09/69389/2023. Отже, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за поставлений природний газ у лютому 2022 на суму 249 501,82 грн (акт від 28.02.2022), у березні 2022 на суму 194 383,99 грн (акт від 31.03.2022) та у квітні 2022 на суму 430,02 грн (акт від 30.04.2022).

Між тим, як зазначалось вище, предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного перегляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” щодо стягнення 314 017,93 грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 194 814,01 грн, що нарахована позивачем за поставлений природний газ Академії у березні (194 383,99 грн) та квітні (430,02 грн) 2022 року (згідно з актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 та від 30.04.2022 відповідно), а також нарахованих на цю суму пені у розмірі 72 738,65 грн, 3% річних у розмірі 10 963,26 грн та інфляційних втрат у розмірі 35 502,01 грн. Крім того, позивач не згоден зі зменшенням неустойки, що заявлена позивачем до стягнення.

При цьому, Академія також не оскаржує рішення суду першої інстанції у задоволеній частині та погодилась з висновками суду щодо стягнення заборгованості за лютий 2022 року.

Відтак, судова колегія зазначає, що враховуючи, що в іншій частині рішення апелянтом не оскаржується, то згідно з приписами ч. 1 ст. 269 господарського процесуального кодексу України, воно в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Отже, предметом апеляційного перегляду є виключно правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за березень-квітень 2022 та нарахованих на неї штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також питання щодо правомірності зменшення штрафних санкцій.

Щодо відмови у стягненні заборгованості за березень-квітень 2022.

Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на те, що в межах даної справи позивачем заявлена до стягнення основна заборгованість за зобов`язаннями відповідача, які виникли у тому числі у березні-квітні 2022, тобто за період, коли КВНЗ "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради фактично знаходився під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, у зв`язку з чим в силу приписів ст. 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього основного боргу разом з компенсаційними нарахуваннями та штрафними санкціями.

В свою чергу, основним доводом апелянта є твердження про те, що до спірних правовідносин не підлягали застосуванню положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки, на думку апелянта, станом на березень-квітень 2022 року територія міста Херсона не набула статусу тимчасово окупованої території у розумінні зазначеного Закону. При цьому апелянт стверджує, що до прийняття окремих рішень Ради національної безпеки і оборони України чи інших уповноважених державних органів відповідний правовий режим не міг поширюватися на території, окуповані після 24.02.2022 року.

Апеляційний суд виходить з того, що 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на даний час.

Як правильно враховано судом першої інстанції, місцезнаходження відповідача є місто Херсон.

26.04.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.

До цього Переліку станом на 25.04.2022 було включено і Херсонську міську територіальну громаду. Разом з тим, в цьому Переліку не зазначено конкретно, які території є окупованими, а в яких проводяться бойові дії.

В подальшому цей Перелік втратив чинність, оскільки 27.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

В цьому переліку зазначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 – територія активних бойових дій.

Далі, цей Перелік також втратив чинність, оскільки 20.03.2025 набрав чинності наказ Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено новий Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Так, відповідно до цього, чинного на день розгляду справи, Переліку Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 є територією активних бойових дій.

Факт окупації м. Херсон в період з 01.03.2022 по 11.11.2022, є загальновідомим і не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (№1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. 3).

Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті (частини третя та четверта стосуються особливостей переміщення товарів фізичними особами через адміністративну межу та при здійсненні евакуації через лінію зіткнення по гуманітарному коридору).

Вимоги Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» розповсюджуються на спірні правовідносини саме з дати тимчасової окупації відповідної території, адже у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», правовий статус тимчасово окупованої території Російською Федерацією в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася. Саме такий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що враховуючи загальновідомий факт окупації м. Херсон Херсонської області, позивач з 01.03.2022 та протягом квітня 2022 не мав здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу за спірним Договором споживачу – Комунальному вищому навчальному закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи позивача, що дія ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не розповсюджується на спірні правовідносини в спірний період та звертає увагу, що перед Об`єднаною палатою у справі №908/1162/23 постало питання застосування статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Посилання апелянта на відсутність окремого рішення Кабінету Міністрів України, як підставу для невикористання положень статей 13 та 13-1 Закону, колегія суддів вважає формальним, оскільки наведені норми спрямовані на недопущення здійснення господарської діяльності та переміщення товарів між тимчасово окупованою та іншою територією України в умовах окупації, а їх застосування не може ставитися у залежність виключно від прийняття додаткового підзаконного акту за наявності встановленого факту окупації відповідної території.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Верховного Суду від 05.11.2025 у справі №280/5808/23 вказана справа передавалась на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

Однак, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2026 у справі №280/5808/23 зазначену справу повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для її розгляду в порядку ч. 3 ст. 346 КАС України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини у справі №280/5808/23 не є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Касаційного господарського суду у справах №908/1162/23 та інших, оскільки справа №280/5808/23 стосувалася митних правовідносин та повернення надмірно сплачених митних платежів, тоді як у справах Касаційного господарського суду предметом спору були договірні правовідносини щодо постачання та споживання енергоресурсів на тимчасово окупованих територіях.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23 ґрунтуються, зокрема, на аналізі ст. 2 та п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1207-VII, а тому підстав для висновку про необхідність відступу від відповідної правової позиції не встановлено.

За таких обставин, судова колегія критично ставиться до посилання апелянта на втрату релевантності правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, яка підлягає врахуванню при вирішенні даного спору, правовідносини у якому є аналогічними.

Так, Об`єднана палата у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові, зазначила про те, що: "…підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні".

Висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, активно застосовуються судами усіх інстанцій.

Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень існує значна кількість (понад 400) судових рішень, в яких суди застосовують вищенаведену позицію Об`єднаної палати та мотивують свої рішення відсутністю необхідності окремого рішення КМУ для застосування положень статей 13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт тимчасової окупації певної території.

При цьому, такі висновки застосовуються як судами першої та апеляційної, так і касаційної інстанцій, що свідчить про те, що після ухвалення Об`єднаною палатою постанови від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 сформувалася усталена практика щодо питання застосування статей 13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у подібних правовідносинах

Відтак, колегія суддів в силу положень ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує зазначені вище висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Згідно інформації з інформаційної платформи, наданої ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», остаточні відбори (алокації) споживача (ЕІС-код 56XS000023VM200W) з 05.04.2022 по 30.04.2022 становлять 0,00.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи сутність правовідносин у даній справі, предмет спору та позиції Верховного Суду, викладені щодо застосування положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 01.03.2022 по квітень 2022 включно у розмірі 194 814,01 грн.

Крім того, беручи до уваги відсутність підстав для стягнення основного боргу за зобов`язання у період окупації Херсонської міської територіальної громади, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення пені у сумі 72 738,65 грн, 3% річних у сумі 10 963,26 грн та інфляційних втрат у сумі 35 502,01 грн. також залишаються без задоволення, оскільки такі нарахування є похідними від основного зобов`язання та не підлягають стягненню за відсутності підстав для стягнення основного боргу.

При цьому, у контексті вказаного суд апеляційної інстанції зазначає, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Незважаючи на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних незалежно від вини боржника, її застосування не може відбуватися ізольовано від інших норм законодавства та принципу системності правового регулювання. У випадку, коли спеціальним законом встановлено обмеження на здійснення відповідної господарської діяльності у зв`язку з тимчасовою окупацією, суд зобов`язаний оцінити, чи не суперечитиме автоматичне застосування наслідків, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, публічно-правовим приписам і меті спеціального регулювання.

Невиконання грошового зобов`язання у спірний період було зумовлене об`єктивними обставинами, пов`язаними з окупацією території та фактичним припиненням належного функціонування банківської та казначейської системи. За таких умов прострочення виконання не може розцінюватися як наслідок недобросовісної поведінки або неправомірного користування чужими грошовими коштами.

Застосування компенсаційних механізмів ст. 625 Цивільного кодексу України у ситуації, коли боржник був об`єктивно позбавлений можливості здійснити платіж, призвело б до перекладення на нього надмірного тягаря відповідальності, що суперечить принципам справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 цього Кодексу.

Суд враховує, що компенсаційна природа інфляційних втрат та трьох процентів річних спрямована на відновлення майнової сфери кредитора у разі неправомірного користування його коштами. Водночас, у період дії правового режиму тимчасової окупації відсутні підстави вважати, що боржник здійснював таке користування з власної волі або у спосіб, який порушує баланс інтересів сторін.

Відповідальність не може ґрунтуватися виключно на формальному факті прострочення без урахування об`єктивної неможливості виконання зобов`язання.

Апеляційний суд виходить із необхідності застосування не формального, а змістовного підходу до оцінки правовідносин. Механічне нарахування пені за кожен день прострочення без урахування реального правового режиму відповідної території суперечило б завданню господарського судочинства – справедливому, неупередженому та ефективному вирішенню спорів. Саме тому суд при вирішенні спору враховує не лише текст договору, який, звісно, містить, у тому числі умови щодо застосування пені, а й об`єктивний контекст його виконання.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської відповідальності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Отже, покладення на боржника відповідальності за невиконання зобов`язання в період, коли виконання суперечило або фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, означало б ігнорування пріоритету публічно-правового регулювання та принципу верховенства права.

Щодо зменшення розміру пені на 50%, яка була нарахована на суму основного боргу у розмірі 249 501,82 грн, що виник у лютому 2022 року.

Відповідно до приписів статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами і за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов`язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Судом першої інстанції встановлено, що КВНЗ "Херсонська академія неперервної освіти" не виконала свої зобов`язання зі внесення плати за спожитий природний газ у лютому 2022, у визначений Договором строк, що визнається відповідачем.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач допустив порушення зобов`язання, що є підставою для застосування відповідальності, встановленою п. 7.2. Договору, зокрема: нарахуванню пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи встановлення місцевим господарським судом факту несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов`язань, суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок пені після зменшення суми основного боргу та виходячи з того, що борг за лютий 2022, який є належним у даному випадку, склав 249 501,82 грн, дійшов висновку, що відповідно до умов Договору та на підставі погодженої сторонами процентної ставки, обґрунтованим розміром пені є 52 702,99 грн. При цьому, судом враховано, що за твердженням позивача, розрахунок пені, що підлягає стягненню за позовом у даній справі, здійснювався у відповідності до вимог ст. 232 Господарського кодексу України (чинний на момент укладення Договору), та з наступного дня від прострочення основного зобов`язання.

Аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції, який також врахував право суду зменшити розмір санкцій, оскільки неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Саме для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Вказане визначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

В контексті наведеного судова колегія зазначає, що відповідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Правовий аналіз зазначеної норми свідчить про те, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов та на розсуд суду.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення тощо.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги, у тому числі, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 звертав увагу на те, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

При цьому, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язань боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення у виконанні зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Між тим, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України).

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та обставин справи у їх сукупності у кожному конкретному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19.

У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах у справі №925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).

У даному випадку апеляційна колегія звертає увагу на те, що за наслідком розгляду позовних вимог суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 249 501,82 грн та пені у сумі 52 702,99 грн, нарахованої за прострочення оплати відповідачем заборгованості за спожитий природний газ в лютому 2022 року. При цьому, відповідач знаходиться у м. Херсон і прострочення оплати відповідачем своїх зобов`язань пов`язано з фактом окупації з 01.03.2022 його місцезнаходження, що є загальновідомим фактом.

Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідач є комунальним закладом Херсонської обласної ради, тобто фінансується з бюджету територіальної громади, що додатково призводить до фінансових труднощів останнього. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що на момент подачі позовної заяви відповідачем було повністю оплачено вартість спожитого ним газу за листопад 2021, грудень 2021, січень 2022.

Водночас, у даному випадку відсутні докази, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача.

Разом з цим, апеляційний суд звертає увагу, що апелянтом оскаржено стягнення у тому числі штрафних санкцій, що, в свою чергу, не є основним доходом ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» і не може впливати на його господарську діяльність.

Більш того, в межах розгляду даної справи №916/2122/24, як зазначалось вище, крім суми пені, позивачем також нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які мають компенсаційний характер та є способом захисту майнового права та інтересу продавця, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Апеляційний суд зазначає, що заявлені ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до стягнення нарахування 3%, інфляційних втрат та пені становлять фактично половину від несвоєчасно оплаченої суми заборгованості, в т.ч. значним є розмір нарахованої пені.

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що у даній справі наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

При цьому, судом першої інстанції до відповідача вищенаведені міри відповідальності (стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та частково суми пені) були застосовані, що в певній мірі забезпечує баланс інтересів сторін та врахування матеріального стану не лише відповідача, а і позивача, що співвідноситься з аналогічною правовою позицією, яка знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц.

Наведеним спростовується посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при зменшенні пені не врахував інтереси ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдінг”.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмеження розміру санкцій які присуджені до стягнення.

Така позиція суду відповідає висновку, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18 вказано, що суд з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (пені) до розумного розміру, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності.

Схожа позиція застосована і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, в якій, зокрема, зазначено, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Водночас, Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказав, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Враховуючи усе вищенаведене, з огляду на обставини даної справи, керуючись вищевикладеними приписами законів, правових позиції Великої Палати Верховного Суду, рішенням Конституційного Суду України, приймаючи до уваги те, що матеріалами справи не встановлено понесення збитків позивачем, а заявлені санкції загалом складають більш 50% від суми боргу, що є очевидною неспівмірністю заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, інфляційних нарахувань і процентів річних (враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання), дотримуючись розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, судова колегія вважає, що зменшення судом першої інстанції пені до 50% від заявленої позивачем суми забезпечує дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки позивач, як кредитор, не позбавляється можливості захистити власні інтереси також шляхом стягнення суми інфляційних втрат та суми річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи виконує компенсаційну функцію для кредитора, та, в той же час, деякою мірою відновлює майнову сферу боржника.

Вказане співвідноситься з правовою позицією, яка знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц.

Окремо, судова колегія звертає увагу, що зменшення судом розміру пені не є звільненням боржника від відповідальності, оскільки зі змісту ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, а не звільненням його від відповідальності.

Апеляційний суд зауважує, що присуджені до стягнення штрафні санкції є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання зобов`язання, у зв`язку з чим доходить висновку, що зменшення розміру неустойки у цій справі не призвело до нівелювання самого значення пені як відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів позивача у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених Договором) отримання плати за поставлений газ.

Апеляційний колегія вважає, що стягнення пені у розмірі 26 351,50 грн (крім тягнених 3% річних у розмірі 14 677,91 грн. та 53 452,35 грн. інфляційних втрат) є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань на суму 249 501,82 грн, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені на 50%, адже, у загальна сума штрафних та компенсаційних санкцій, навіть у зменшеному розмірі (94 481,76 грн), становить 21,26% від первісно заявленої суми основного боргу (444 315,83 грн).

За наведених обставин правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Судовою колегією відхиляються посилання ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на невстановленість місцевим судом винятковості обставин та неправильного застосування ст. 233 Цивільного кодексу України, адже зауваження апелянта відносно недостатності обґрунтування з боку суду підстав зменшення нарахованих санкцій носять оціночний характер.

Апеляційна колегія також наголошує, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані позивачем санкції, є суб`єктивним правом суду.

З огляду на фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, апеляційна колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, заявленого до стягнення, а тому висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Тому, інші доводи апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та, з урахуванням обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційної скарги ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” – без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 28.04.2026 у справі №916/2122/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний 24.09.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.