Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №916/5331/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5331/25

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Бернатович О.О., у порядку самопредставництва;

від відповідача: Ліневич Л.В., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

на рішення Господарського суду Одеської області

від 15 квітня 2026 року (повний текст складено 27.04.2026)

у справі № 916/5331/25

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

до відповідача Акціонерного товариства "Енергетична компанія України"

про стягнення 3 921 738,09 грн

суддя суду першої інстанції: Щавинська Ю.М.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 23.09.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2026 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (далі також – позивач, ДП «АМПУ», адміністрація ОМП) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства (АТ) «Енергетична компанія України» (далі також - відповідач) про стягнення з останнього зайво сплачених коштів у розмірі 3 921 738,09 грн. та судових витрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок підвищення ціни на електричну енергію на підставі Додаткової угоди № 2 до Договору №3428-В-ОДФ-23 про постачання електричної енергії від 04.12.2023, укладення якої, на думку позивача, не відповідало вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідачу було надмірно сплачено кошти у розмірі 3 921 738,09 грн.

У зв`язку з цим позивач, посилаючись на положення частини першої статті 670 ЦК України, вважає наявними правові підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/5331/25 (суддя Щавинська Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати у вигляді судового збору покладено на позивача. Стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що сплачені позивачем кошти у розмірі 3 921 738,09 грн не можуть вважатися безпідставно набутими відповідачем у розумінні статті 1212 ЦК України, оскільки їх сплата була здійснена на виконання чинної Додаткової угоди № 2 від 31.07.2024, якою сторони погодили збільшення ціни електричної енергії до 6,29674 грн за 1 кВт·год.

При цьому, Додаткова угода №2 у встановленому законом порядку недійсною не визнавалася, а вимога про визнання її недійсною позивачем у межах цієї справи не заявлялася. Відтак, з огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, зазначена додаткова угода є чинною та обов`язковою для сторін.

Сам по собі акт ревізії Державної аудиторської служби України, яким встановлено порушення порядку зміни ціни за договором та визначено суму втрат у розмірі 3 921 738,09 грн, не припиняє та не скасовує правову підставу, на якій відповідач отримав відповідні кошти.

У зв`язку з цим суд встановив, що правова підстава для набуття відповідачем спірної суми не відпала, а тому відсутні передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України підстави для її повернення. З огляду на викладене у задоволенні позову ДП «Адміністрація морських портів України» про стягнення 3 921 738,09 грн слід відмовити.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) з апеляційною скаргою, з якої вбачається, що апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/5331/25 повністю. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) стосовно стягнення сплачених коштів у розмірі 3 921 738,09 грн задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на наступні обставини.

На момент укладання Додаткової угоди № 2 до Договору 31.07.2024 Товариством було штучно завищено ціну за одиницю електричної енергії з 4,70846 грн. до 6,29674 грн., тобто на 33,73 %, відповідно до наданого скаржником розрахунку в апеляційній скарзі. Таким чином, Товариством для обґрунтування зміни ціни використано показники, які не відображають коливання ціни товару станом на момент укладання Додаткової угоди № 2 та не підтверджують пропорційність збільшення ціни, чим і порушено п.19 Особливостей та умов укладеного Договору – збільшено ціну за одиницю товару Електричну енергію на більше ніж на 10 %.

Також апелянт зазначив, що встановивши факт безпідставного набуття коштів, суд першої інстанції не застосував у повному обсязі правові наслідки, передбачені ст.1212 Цивільного кодексу України та не забезпечив ефективного захисту порушеного права Адміністрації, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. При цьому суд помилково виходив із того, що на момент ухвалення рішення правова підстава набуття відповідачем спірних коштів не відпала, у зв`язку з дією презумпції правомірності правочину.

Щодо витрат на правничу допомогу, відповідачем зазначено, що суд першої інстанції порушив права змагальності та рівності сторін, а також позбавив адміністрацію права на належний процесуальних захист. Оскільки в порушення вимог ст.80, 123-129 Господарсько-процесуального кодексу України, прийнявши до розгляду подане відповідачем клопотання після закінчення судових дебатів клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та долучивши відповідні докази без надання Адміністрації можливості ознайомитись з ними та подати свої заперечення.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 15.05.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/5331/25 та призначено її розгляд на 23.09.2026 об 11:00 год. Також даною ухвалою продовжено розгляд апеляційної скарги ДП «АМПУ» на розумний строк та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

19.06.2026 від АТ «Енергетична компанія України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заявник просив апеляційну скаргу ДП «АМПУ» залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/5331/25 залишити без змін. Також зазначено, що апеляційній розгляд даної справи здійснювати за участі представника відповідача.

У відзиві представник АТ «Енергетична компанія України» посилається на наступні обставини:

- саме споживач (Державне підприємства «Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), здійснивши аналіз отриманої від постачальника пропозиції та роз`яснення від 26.07.2024 №21/24, де постачальник запропонував погодити зміну ціни до рівня 6,44293 грн/кВт год., самостійно сформував остаточну позицію щодо прийняття ціни. Листом від 29.07.2024 № 1388/19-06-04/Вих запропонував укласти Додаткову угоду № 2, визначавши кінцеву погоджену ціну – 6,29674 грн/кВт год та надав готовий проект Додаткової угоди;

- постановою КМУ від 01.09.2025 № 1067, яка набрала чинності 04.09.2025, підпункт 2 пункту 19 Особливостей було викладено у новій редакції. Так, вказаною постановою було передбачено можливість узгодженого сторонами збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку, за умови документального підтвердження такого коливання;

- вимога Державної аудиторської служби України не має преюдиційного значення у господарському процесі та не може розглядатися як доказ порушення цивільно-правових зобов`язань, чи як безумовне підтвердження недійсності правочинів або наявності збитків;

- посилання позивача в апеляційній скарзі на нікчемність Додаткової угоди № 2 від 31.07.2024 – є нікчемною в силу прямої невідповідності вимогам законодавства у сфері публічних закупівель та не потребує окремого визнання судом, оскільки така угода є недійсною з моменту її укладання незалежно від наявності судового рішення, суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та усталеній практиці Верховного Суду.

Відносно витрат на правничу допомогу у відзиві зазначено, що доводи апелянта про позбавлення його можливості заявити клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу спростовується змістом оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції, дослідивши подані відповідачем докази, надав оцінку заявленим витратам з точки зору їх обґрунтованості, необхідності та співмірності і дійшов висновку про наявність підстав для їх істотного зменшення. Зокрема, із заявлених до відшкодування 80 000 грн., витрат на правничу допомогу, суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню 10 000 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 задоволено клопотання представника АТ "Енергетична компанія України" – Ліневич Людмили Василівни щодо її участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів – через систему відеоконференцзв`язку “EasyCon”. Вирішено здійснювати розгляд справи №916/5331/25 в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 23.09.2026 сторони підтримали свої позиції у справі. Представник ДП «АМПУ» задовольнити апеляційну скаргу, а педставник АТ "Енергетична компанія України" заперечував проти доводів апеляційної скарги та, надавши свої пояснення, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні 23.09.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 04.12.2023 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (далі — Споживач) та Акціонерним товариством «Енергетична компанія України» (далі — Постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №3428-В-ОДФ-23. За умовами пункту 2.1 зазначеного договору Постачальник зобов`язується продавати Споживачу електричну енергію за кодом ДК 021:2015 — 09310000-5 (Електрична енергія) для забезпечення потреб його електроустановок, а Споживач — оплачувати вартість використаної (купованої) електричної енергії.

Пунктом 2.2 договору визначено, що обов`язковими умовами постачання електричної енергії є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого Споживач набуває право на отримання відповідної послуги, а також організованих точок комерційного обліку (ТКО), ідентифікованих відповідними ЕІС-кодами, що використовуються для здійснення розрахунків між учасниками ринку електричної енергії та/або формування звітності.

Згідно з пунктом 2.3 договору очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії становить 36 039 116 кВт год.

У пункті 5.2 договору сторони погодили його загальну ціну в розмірі 169 688 736,12 грн без ПДВ, ПДВ — 33 937 747,22 грн, що разом становить 203 626 483,34 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 5.3 договору ціна за одиницю товару (електричної енергії) визначається у Специфікації, яка є додатком 2 до договору, та включає ціну одиниці електричної енергії на ринку і регульований тариф на послуги з передачі електричної енергії. Цим пунктом також передбачено порядок зміни ціни за одиницю товару.

Так, за змістом підпункту 5.3.1 договору погодження зміни ціни за одиницю електричної енергії допускається не раніше ніж через один місяць від дати початку її постачання за договором за умови коливання ціни такого товару на ринку, яке відбулося з моменту укладення договору про закупівлю. Якщо до договору вже вносилися зміни щодо ціни за одиницю товару, відповідне коливання визначається з моменту останнього внесення таких змін. Зміна ціни за одиницю електричної енергії має здійснюватися пропорційно коливанню її ринкової ціни, при цьому відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни цього товару на ринку. Таке коливання підлягає документальному підтвердженню, а зміна ціни не повинна спричиняти збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

У разі коливання ринкової ціни електричної енергії Постачальник письмово звертається до Споживача з пропозицією змінити ціну за одиницю товару. Факт такого коливання підтверджується довідками відповідних органів, установ чи організацій, уповноважених надавати інформацію про коливання цін на електричну енергію на ринку. Зазначені довідки мають містити відомості про ціни на момент укладення договору та на момент звернення до відповідних органів, установ чи організацій.

У разі необхідності подальшої зміни ціни електричної енергії відносно попередньої зміни факт коливання її ринкової ціни підтверджується довідкою про розмір ціни лише станом на дату звернення до відповідних органів, установ чи організацій.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що ціна за 1 кВт·год електричної енергії може змінюватися з першого числа місяця, у якому відбудуться відповідні зміни. Така зміна оформлюється додатковою угодою за згодою сторін з урахуванням положень підпунктів 5.3.1 та 5.3.4 договору.

Згідно з пунктом 13.1 договір набирає чинності з дня його укладення та діє до 31.12.2024, а в будь-якому разі — до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

За умовами пункту 13.4 договору, якщо інше прямо не встановлено договором або чинним законодавством, зміна його умов допускається виключно за домовленістю сторін, оформленою додатковою угодою.

Листом від 18.12.2023 №912 Постачальник звернувся до Споживача з пропозицією змінити ціну електричної енергії з 01.01.2024 на підставі підпункту 5.3.4, пунктів 5.4 та 5.5 договору. Необхідність внесення відповідних змін Постачальник обґрунтував прийняттям постанови НКРЕКП від 09.12.2023 №2322 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК “Укренерго” на 2024 рік», якою з 01.01.2024 встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії в розмірі 528,57 грн/МВт год.

29.12.2023 сторони уклали додаткову угоду №1, якою внесли зміни до пункту 2.3 розділу 2 «Предмет договору», визначивши очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії в розмірі 35 737 244 кВт год.

Цією ж додатковою угодою пункт 5.2 розділу 5 «Ціна, порядок розрахунку, обліку та оплати електричної енергії» викладено в новій редакції, відповідно до якої загальна ціна договору становить 169 688 733,08 грн без ПДВ, ПДВ — 33 937 746,62 грн, разом — 203 626 479,70 грн.

Крім того, додатковою угодою №1 внесено зміни до додатка №2 «Специфікація» та додатка №3 «Очікувані величини постачання електричної енергії Споживачу», які викладено в новій редакції.

У листі від 26.06.2024 за вих. №1096/2024 Постачальник повідомив Споживача про зростання середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» за період з 01.06.2024 до 26.06.2024 включно до 5,37332 грн без ПДВ, а з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії — до 5,90189 грн. Посилаючись на те, що зазначена ціна на 24,20% перевищує встановлену договором, Постачальник запропонував укласти додаткову угоду про підвищення ціни за одиницю товару.

Надалі листом від 09.07.2024 за вих. №1202/2024-1 Постачальник звернувся до Споживача з пропозицією укласти додаткову угоду у зв`язку з коливанням ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення відповідно до підпункту 5.3.1 договору. Додатками до цього листа зазначено експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 09.07.2024 №О-318 та проєкт додаткової угоди №2 до договору.

У відповіді від 24.07.2024 на лист від 09.07.2024 за вих. №1202/2024-1 Споживач повідомив про недостатність підстав для укладення додаткової угоди щодо збільшення ціни за одиницю товару.

У зв`язку із цим Постачальник листом від 26.07.2024 №21/24 (а.с.21– 24) надав додаткові пояснення, зазначивши, що внаслідок коливання середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС України) ціна за одиницю електричної енергії за договором має становити 6,44296 грн без ПДВ. За наведеним у листі розрахунком ця ціна складається з ціни одиниці електричної енергії в розмірі 5,91439 грн без ПДВ та регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2023 №2322 у відповідному розрахунковому періоді становить 0,52857 грн без ПДВ за 1 кВт год.

До зазначеного листа додано експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 09.07.2024 №О-318 та проєкт додаткової угоди №2 до договору.

Листом від 29.07.2024 №1388/19-06-04/Вих Споживач запропонував укласти додаткову угоду, якою з 01.08.2024 встановити ціну за одиницю електричної енергії в розмірі 6,29674 грн/кВт·год, та надав відповідний проєкт додаткової угоди.

31.07.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №2, якою пункт 2.3 розділу 2 «Предмет договору» викладено в новій редакції та визначено очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії в розмірі 28 875 134 кВт·год.

Водночас цією додатковою угодою змінено пункт 5.2 розділу 5 «Ціна, порядок розрахунку, обліку та оплати електричної енергії», встановивши загальну ціну договору в розмірі 169 688 731,91 грн без ПДВ, ПДВ — 33 937 746,38 грн, разом — 203 626 478,29 грн з ПДВ.

Додатковою угодою №2 також викладено в новій редакції додаток №2 «Специфікація», відповідно до якого ціна за одиницю електричної енергії з 01.08.2024 становить 6,29674 грн/кВт·год.

Після підвищення ціни електричної енергії на підставі додаткової угоди №2 ДП «Адміністрація морських портів України» у вересні 2024 року спожило електричну енергію в загальному обсязі 2 115 545,00 кВт·год. Зазначене підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі електричної енергії за вересень 2024 року від 30.09.2024 на суму 15 985 244,18 грн (а.с.48). Оплата спожитої електричної енергії підтверджується платіжними інструкціями від 10.09.2024 №1722 та від 24.10.2024 №2079.

13.12.2024 сторони уклали додаткову угоду №3, якою внесли зміни до пункту 2.3 розділу 2 «Предмет договору», встановивши очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії в розмірі 9 898 604 кВт год.

Також у новій редакції викладено пункт 5.2 розділу 5 «Ціна, порядок розрахунку, обліку та оплати електричної енергії», згідно з яким загальна ціна договору становить 50 198 456,39 грн без ПДВ, ПДВ — 10 039 691,27 грн, разом — 60 238 147,66 грн з ПДВ.

Крім того, додатковою угодою №3 змінено та викладено в новій редакції додаток №2 «Специфікація» і додаток №3 «Очікувані величини постачання електричної енергії Споживачу».

На виконання пункту 3.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на II квартал 2025 року Державною аудиторською службою України проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «АМПУ» за період з 01.07.2021 до 31.12.2024. За результатами ревізії складено акт від 04.07.2025 №000500-21/40, а на адресу підприємства направлено вимогу від 22.08.2025 №000500-14/10542-2025.

За висновками ревізії, сторонами договору від 04.12.2023 №3428-В-ОДФ-23 порушено вимоги підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178. Зокрема, органом державного фінансового контролю зазначено, що за відсутності належного документального підтвердження коливання ринкової ціни електричної енергії в бік збільшення сторони шляхом укладення додаткової угоди від 31.07.2024 №2 безпідставно підвищили ціну за 1 кВт·год електричної енергії на 1,54481 грн без ПДВ.

Як зазначено в акті ревізії, внаслідок такого підвищення завищено вартість електричної енергії, спожитої у вересні 2024 року та оплаченої Одеською філією ДП «АМПУ» в повному обсязі, що призвело до втрат її фінансових ресурсів на загальну суму 3 921 738,09 грн. Наведений розмір втрат визначено за розрахунком: 2 115 545 кВт·год (обсяг споживання) Ч 1,54481 грн Ч 1,2 = 3 921 738,09 грн.

В акті ревізії також вказано, що підставою для укладення додаткової угоди від 31.07.2024 №2 був лист АТ «ЕКУ» від 26.07.2024 №21/24. У цьому листі Постачальник, посилаючись на інформацію з офіційного сайту «Оператора ринку», зазначив, що середньозважена ціна електричної енергії на ринку «на добу наперед» в ОЕС України за червень 2024 року становила 5403,38 грн/МВт·год, що на 40,04% перевищувало середньозважену ціну за січень 2024 року, яка складала 3858,57 грн/МВт·год. На підтвердження зазначених обставин Постачальник надав експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 09.07.2024 №О-318.

Водночас аудитори дійшли висновку, що наведений експертний висновок не є належним документальним підтвердженням коливання ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» в ОЕС України ані з моменту укладення договору від 04.12.2023 №3428-В-ОДФ-23, ані з моменту укладення додаткової угоди від 29.12.2023 №1.

16.10.2025 Позивач направив Відповідачу лист-вимогу про відшкодування зайво сплачених коштів у сумі 3 921 738,09 грн.

У відповідь на зазначену вимогу Відповідач листом від 04.11.2025 повідомив, що додаткову угоду №2 укладено за взаємною згодою сторін, у зв`язку із чим вимогу про повернення коштів у розмірі 3 921 738,09 грн вважає такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, підставою для звернення Позивача до суду стали встановлені за результатами ревізії Державної аудиторської служби України обставини щодо, на думку Позивача, безпідставного збільшення ціни за одиницю електричної енергії шляхом укладення додаткової угоди від 31.07.2024 №2 до договору від 04.12.2023 №3428-В-ОДФ-23 за відсутності належного документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.

Позивач вважає, що внаслідок підвищення ціни за 1 кВт·год електричної енергії на 1,54481 грн без ПДВ ним зайво сплачено за електричну енергію, спожиту у вересні 2024 року, кошти в розмірі 3 921 738,09 грн з ПДВ. Відмова Відповідача задовольнити вимогу про добровільне повернення зазначеної суми з посиланням на укладення додаткової угоди за взаємною згодою сторін зумовила звернення Позивача до суду за захистом своїх майнових прав.

Дослідивши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Насамперед, судова колегія звертає увагу на те, що враховуючи межі апеляційного оскарження та положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині та в межах доводів апеляційної скарги.

Суд зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а згідно зі статтею 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа наділена правом на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також охоронюваного законом інтересу, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення суб`єктивного права полягає у протиправному впливі на нього з боку іншої особи, внаслідок чого особа повністю або частково позбавляється можливості його реалізації. Невизнання або оспорювання права, у свою чергу, створює стан юридичної невизначеності щодо існування або обсягу такого права.

Зазначений підхід має загальний характер і є застосовним до будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення права, за захистом якого звернувся позивач, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, право на захист у розумінні закону є юридично закріпленою можливістю особи застосувати передбачені законом способи захисту з метою відновлення порушеного права або припинення дій, що його порушують.

Захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом звернення до суду (частина перша статті 16 ЦК України) і полягає у державно-владній діяльності, спрямованій на відновлення порушеного права, припинення правопорушення та мінімізацію негативних наслідків його вчинення.

Позивач самостійно визначає підстави та обґрунтовує, у чому полягає порушення його прав, тоді як суд перевіряє наведені доводи та встановлює наявність чи відсутність підстав для судового захисту. При цьому ефективність обраного способу захисту оцінюється з урахуванням змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.

Законодавством визначено, що об`єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його носія можливості реалізовувати таке право повністю або частково, тоді як невизнання або оспорювання зумовлює юридичну невизначеність у відповідних правовідносинах.

Отже, саме наявність порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є передумовою звернення до суду за його захистом із застосуванням належного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати оцінку факту існування порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також перевірити, чи відповідає обраний спосіб захисту способам, визначеним законом, і чи здатний він забезпечити відновлення порушеного права.

При цьому обраний спосіб захисту має бути не лише формально передбаченим законом, але й ефективним та таким, що відповідає природі спірних правовідносин і забезпечує реальне відновлення порушеного права.

З огляду на викладене та відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог обумовлюється сукупністю таких юридично значимих обставин: наявністю у позивача суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, фактом його порушення (невизнання або оспорювання) та належністю обраного способу захисту. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість задоволення позову.

Відповідно до статей 11, 627, 626 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із правочинів, зокрема договорів, які є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, при цьому сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов у межах, встановлених законом.

Матеріалами справи підтверджується, що обґрунтовуючи позовні вимоги до Акціонерного товариства «Енергетична компанія України», позивач посилається на те, що збільшення ціни електричної енергії за додатковою угодою №2 до договору про постачання електричної енергії від 04.12.2023 №3428-В-ОДФ-23 відбулося з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». За твердженням позивача, внаслідок такого підвищення ним надмірно сплачено відповідачу 3 921 738,09 грн, у зв`язку із чим він вимагає повернення зазначених коштів на підставі частини першої статті 670 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації спірних відносин, колегія суддів вважає за необхідне розмежувати випадки повернення коштів у зв`язку з поставкою товару в меншій кількості, ніж передбачено договором, та повернення сум, сплачених понад погоджену сторонами вартість фактично поставленого товару.

Якщо покупець здійснив повну оплату товару, проте продавець передав його в меншій кількості, ніж визначено договором, до таких правовідносин підлягають застосуванню положення статті 670 ЦК України, які регулюють правові наслідки порушення умов договору щодо кількості товару.

Натомість у випадку, коли товар поставлено в погодженому сторонами обсязі, однак покупець сплатив за нього кошти в розмірі, що перевищує встановлену договором вартість, вимога про повернення відповідної різниці підлягає оцінці з урахуванням положень статті 1212 ЦК України, оскільки спір стосується наявності правової підстави для отримання та утримання продавцем суми переплати.

У цій справі факт постачання відповідачем електричної енергії у відповідному обсязі та її отримання позивачем сторонами не заперечується. Розбіжності між учасниками справи виникли щодо ціни, яка підлягала застосуванню під час визначення вартості поставленої електричної енергії. Зокрема, позивач стверджує, що сплачена ним сума перевищує розмір коштів, належних відповідачу за договором.

Отже, з огляду на зміст заявленої вимоги та обставини, якими її обґрунтовано, колегія суддів доходить висновку, що спірні правовідносини підлягають правовій оцінці відповідно до статті 1212 ЦК України.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути таке майно потерпілому. Обов`язок повернення виникає також у разі, якщо правова підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала. При цьому застосування положень цієї глави не залежить від того, чи стало безпідставне набуття або збереження майна наслідком поведінки набувача, потерпілого, інших осіб або певної події.

Відсутність достатньої правової підстави для набуття або збереження майна означає, що його перехід від однієї особи до іншої не ґрунтується на законі, іншому правовому акті чи правочині або не відповідає меті та юридичному змісту відповідного правовідношення. За таких обставин збільшення майнової сфери набувача за рахунок потерпілого відбувається поза належною правовою підставою.

Водночас положення частини першої статті 1212 ЦК України обмежують можливість застосування інституту безпідставного збагачення до договірних відносин. Майно, отримане однією зі сторін у межах виконання договірного зобов`язання, може бути повернуто на підставі цієї норми лише за умови встановлення безпідставності його набуття або подальшого збереження. Саме по собі отримання коштів на виконання чинного договору не свідчить про безпідставне збагачення їх одержувача.

Таким чином, за наявності правової підстави для набуття або збереження майна застосування статті 1212 ЦК України можливе, якщо відповідна підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або якщо буде встановлено, що така підстава була відсутня від початку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.12.2023 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» як споживачем та Акціонерним товариством «Енергетична компанія України» як постачальником укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №3428-В-ОДФ-23.

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник здійснює продаж споживачу електричної енергії за кодом ДК 021:2015 — 09310000-5 (Електрична енергія) для забезпечення потреб його електроустановок, а споживач оплачує вартість використаної (купованої) електричної енергії.

29.12.2023 сторони уклали додаткову угоду №1, якою погодили ціну електричної енергії на період із 01.01.2024 до 31.12.2024 у розмірі 4,75193 грн за 1 кВт·год.

Надалі, 31.07.2024, сторонами укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої ціну за 1 кВт·год електричної енергії збільшено на 1,54481 грн без ПДВ та встановлено на період із 01.08.2024 до 31.12.2024 у розмірі 6,29674 грн без ПДВ за 1 кВт·год.

З підписаного сторонами акта приймання-передачі електричної енергії за вересень 2024 року від 30.09.2024 вбачається, що позивач спожив електричну енергію в обсязі 2 115 545,00 кВт·год, вартість якої, визначена із застосуванням ціни 6,29674 грн за 1 кВт·год, становила 15 985 244,18 грн з ПДВ .

Згідно з платіжними інструкціями від 10.09.2024 №1722 та від 24.10.2024 №2079 позивач перерахував відповідачу за поставлену електричну енергію кошти в загальній сумі 15 985 244,18 грн.

Отже, оплату фактично спожитої електричної енергії здійснено за ціною, погодженою сторонами в додатковій угоді №2 від 31.07.2024.

Водночас позовні вимоги ґрунтуються на твердженні про необхідність визначення вартості електричної енергії за ціною 4,75193 грн за 1 кВт год, установленою додатковою угодою №1 від 29.12.2023, замість ціни 6,29674 грн за 1 кВт год, передбаченої додатковою угодою №2 від 31.07.2024. За розрахунком позивача, у разі застосування попередньої ціни загальна вартість поставленої електричної енергії мала становити 12 063 506,10 грн з ПДВ.

На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на акт ревізії від 04.07.2025 №000500-21/40, у якому зафіксовано висновок органу державного фінансового контролю про безпідставне підвищення сторонами ціни електричної енергії за додатковою угодою №2 від 31.07.2024 за відсутності належного документального підтвердження коливання її ринкової ціни в бік збільшення.

За викладеними в акті ревізії висновками, збільшення ціни за 1 кВт год електричної енергії на 1,54481 грн без ПДВ спричинило завищення вартості електричної енергії, спожитої у вересні 2024 року та оплаченої Одеською філією ДП «АМПУ» в повному обсязі. Розмір втрат фінансових ресурсів визначено в сумі 3 921 738,09 грн за розрахунком: 2 115 545 кВт·год Ч 1,54481 грн Ч 1,2 = 3 921 738,09 грн.

Разом із тим додаткову угоду №2 від 31.07.2024, на підставі якої здійснено нарахування та оплату вартості електричної енергії, не визнано недійсною в судовому порядку. Вимоги про визнання цієї додаткової угоди недійсною позивач у межах справи №916/5331/25 також не заявляв.

З огляду на встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину зазначена додаткова угода за наведених обставин зберігає юридичну силу, а погоджені нею умови є обов`язковими для сторін.

Відтак отримання відповідачем спірних коштів ґрунтується на умовах договору з урахуванням змін, унесених додатковою угодою №2 від 31.07.2024. Станом на час вирішення спору правова підстава для набуття та збереження цих коштів не відпала, що виключає їх повернення за правилами статті 1212 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про стягнення з Акціонерного товариства «Енергетична компанія України» 3 921 738,09 грн.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо неправомірного збільшення ціни електричної енергії понад 10%, колегія суддів звертає увагу на необхідність застосування правового регулювання, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Для договорів, укладених відповідно до пунктів 10 і 13 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, пунктом 17 Особливостей передбачалося застосування статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з установленими цим пунктом винятками, зокрема без застосування частини п`ятої зазначеної статті. Відповідно, оцінка допустимості зміни істотних умов такого договору має здійснюватися насамперед з урахуванням спеціальних положень пункту 19 Особливостей.

Підпункт 2 пункту 19 Особливостей у редакції, що діяла на час укладення спірної додаткової угоди, допускав зміну ціни за одиницю товару пропорційно документально підтвердженому коливанню ринкової ціни за умови незбільшення загальної суми договору. При цьому, зазначена редакція не встановлювала самостійного обмеження такого підвищення на рівні 10%. Відповідне обмеження було запроваджено пізнішими змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2025 №1067. Отже, саме по собі перевищення десятивідсоткового показника не є достатнім доказом порушення підпункту 2 пункту 19 Особливостей під час укладення додаткової угоди від 31.07.2024.

Водночас, відсутність зазначеного обмеження не звільняла сторони від дотримання вимог щодо документального підтвердження ринкового коливання та пропорційності зміни ціни. Тому доводи скаржника про перевищення 10% і доводи про неналежність документального підтвердження підвищення ціни мають різний зміст та потребують окремої оцінки.

Наведений апелянтом розрахунок збільшення ціни з 4,70846 грн до 6,29674 грн за 1 кВт·год відображає сукупну зміну договірної ціни порівняно з її первісним розміром. Однак до укладення додаткової угоди №2 ціна вже була змінена додатковою угодою №1 та становила 4,75193 грн за 1 кВт·год у зв`язку зі зміною регульованого тарифу на передачу електричної енергії.

Таким чином, наведений в апеляційній скарзі відсоток включає також попередню зміну тарифної складової та сам по собі не доводить непропорційності саме того підвищення, яке оформлено додатковою угодою №2. Для перевірки пропорційності необхідно зіставляти відповідні складові договірної ціни та ринкові показники за належні періоди.

Колегія суддів також враховує, що остаточну ціну 6,29674 грн за 1 кВт·год запропоновано самим споживачем у листі від 29.07.2024 №1388/19-06-04/Вих після розгляду пропозицій і пояснень постачальника. Споживач надав і проєкт відповідної додаткової угоди, який надалі підписали обидві сторони.

Наведені обставини спростовують твердження про одностороннє встановлення відповідачем спірної ціни. Разом із тим взаємне погодження умов додаткової угоди не замінює перевірки їх відповідності імперативним вимогам законодавства.

Щодо посилання апелянта на нікчемність додаткової угоди №2 колегія суддів зазначає, що необхідно розмежовувати нікчемність правочину, яка безпосередньо встановлена законом, та його оспорюваність.

Якщо правочин є нікчемним, окрема вимога про визнання його недійсним не потрібна. За наявності відповідного доводу суд повинен перевірити його та в мотивувальній частині рішення підтвердити або спростувати нікчемність правочину. Такий підхід викладено, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19. Водночас висновок у зазначеній справі ґрунтувався на положеннях статей 36 і 37 Закону України «Про публічні закупівлі» в іншій редакції, яка прямо передбачала відповідну підставу нікчемності.

Отже, посилання на порушення законодавства про закупівлі саме по собі не дає підстав ототожнювати оспорюваний правочин із нікчемним. Апеляційні доводи мають оцінюватися з урахуванням конкретної норми, яка встановлює нікчемність, та обставин, що свідчать про її застосовність до спірної додаткової угоди.

Посилання скаржника на недостатність документального підтвердження коливання ціни характеризує можливе порушення порядку зміни договірних умов, однак без установлення передбаченої законом підстави нікчемності не спростовує правомірності додаткової угоди автоматично. Відсутність окремої вимоги про визнання угоди недійсною має правове значення саме за умови, що йдеться про оспорюваний, а не нікчемний правочин.

Не заслуговує на підтримку й твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд установив факт безпідставного набуття відповідачем коштів, однак не застосував передбачених статтею 1212 ЦК України наслідків.

Із наведеного змісту оскаржуваного рішення вбачається протилежне: суд першої інстанції виходив із наявності договірної підстави для отримання спірної суми, а саме додаткової угоди №2 від 31.07.2024. Відтак зазначений довід апеляційної скарги ґрунтується на неправильному тлумаченні мотивів рішення.

За матеріалами справи, електричну енергію поставлено, прийнято та оплачено за ціною, погодженою в додатковій угоді №2. Розрахунок позивача визначає різницю між оплатою за цією ціною та вартістю того самого обсягу електричної енергії за попередньою ціною. Однак сама наявність такої арифметичної різниці не доводить відсутності правової підстави для її отримання відповідачем.

Посилання на акт ревізії Державної аудиторської служби України також не замінює встановлення цивільно-правових підстав для повернення коштів. Висновки органу фінансового контролю підлягають оцінці разом з іншими матеріалами справи, зокрема договором, додатковими угодами, листуванням сторін та документами щодо зміни ринкових цін. Сам акт ревізії не є правочином про зміну чи припинення договору та не становить судового рішення про недійсність додаткової угоди.

При цьому ненадання акту ревізії визначального значення не означає його ігнорування. Суд повинен оцінити викладені в ньому обставини, проте висновок про наявність підстав для стягнення коштів робить самостійно за результатами дослідження всієї сукупності доказів.

Отже, за умови спростування доводу про нікчемність додаткової угоди №2 та відсутності визнання її недійсною як оспорюваного правочину посилання апелянта на акт ревізії, перевищення десятивідсоткового показника й арифметичну різницю між двома договірними цінами не є достатніми для висновку про безпідставність отримання відповідачем спірної суми.

Щодо зменшення судом першої інстанції до 10000 грн. витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що саме по собі подання доказів після закінчення судових дебатів не виключає можливості їх прийняття. Частина восьма статті 129 ГПК України допускає подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву.

Водночас для застосування зазначеного порядку необхідно встановити не лише дату подання доказів, а й зміст заяв, зроблених відповідачем до закінчення дебатів. Зокрема, підлягає перевірці, чи містив відзив відповідне волевиявлення щодо відшкодування витрат і подальшого надання доказів їх розміру. Самого посилання на зазначений у відзиві орієнтовний розрахунок без оцінки змісту документа недостатньо для вирішення цього питання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 наголосила на необхідності дотримання порядку та строків заявлення і підтвердження судових витрат. Відповідна заява не обмежена виключно письмовою формою, однак має бути зроблена до закінчення судових дебатів.

Окремій перевірці підлягає довід апелянта про ненадання йому можливості ознайомитися з доказами витрат і подати заперечення. Для його оцінки необхідно встановити факт та час направлення позивачу заяви з додатками, наявність реальної можливості висловити свою позицію, а також зміст заяв і клопотань учасників під час вирішення цього питання.

Зменшення заявленої до відшкодування суми з 80 000 грн до 10 000 грн свідчить про часткове задоволення заяви відповідача, проте саме по собі не спростовує доводу про порушення принципу змагальності. Питання обґрунтованості розміру витрат та питання дотримання процесуального порядку їх розподілу потребують самостійної оцінки.

Перевіряючи обґрунтованість покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, колегія суддів враховує, що відповідач заявив до відшкодування 80 000 грн, на підтвердження яких надав договір про надання правничої допомоги від 15.12.2025 №2-4-151225/3 та акт наданих послуг від 09.04.2026 №4.

Зазначеним договором передбачено надання адвокатом Ліневич Л.В. послуг із юридичного консультування та представництва інтересів відповідача, а також погодження змісту, обсягу та вартості правничої допомоги в актах наданих послуг із зазначенням конкретної судової справи та судової інстанції.

В акті від 09.04.2026 №4 сторони визначили перелік послуг, наданих під час розгляду справи №916/5331/25 у Господарському суді Одеської області. До нього включено аналіз позовної заяви та договірної документації вартістю 20 000 грн, аналіз законодавства і судової практики та розроблення стратегії ведення справи вартістю 8 000 грн, підготовку відзиву вартістю 24 000 грн, підготовку заперечень на відповідь на відзив вартістю 12 000 грн, а також підготовку та участь у чотирьох судових засіданнях загальною вартістю 16 000 грн.

Таким чином, подані документи підтверджують погодження між відповідачем та його адвокатом обсягу і вартості правничої допомоги у цій справі. Водночас визначення сторонами договору розміру гонорару не зумовлює обов`язку суду покласти всю погоджену суму на іншого учасника спору.

Під час розподілу судових витрат суд оцінює їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість і пропорційність предмету спору, враховуючи конкретний обсяг наданої допомоги. Застосовуючи критерії, передбачені частинами п`ятою–сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, суд може не присуджувати всі заявлені витрати, зокрема й за власною ініціативою. Такий підхід відображено в додатковій постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №905/671/19.

Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд не обмежився формальною перевіркою наявності договору та акта наданих послуг, а зіставив заявлену вартість допомоги зі змістом процесуальних документів, характером виконаної роботи та перебігом судового розгляду.

Зокрема, суд врахував істотне повторення фактичних обставин і правової позиції відповідача у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Зазначена обставина має значення для оцінки необхідності заявленого часу на підготовку кожного документа, оскільки повторне викладення вже сформованої позиції не в усіх випадках потребує такого самого обсягу роботи, як її первісне опрацювання.

Водночас сама відсутність у процесуальних документах посилань на судові рішення не доводить, що адвокат не здійснював аналізу судової практики. Тому ця обставина може враховуватися лише в сукупності з іншими даними щодо змісту, складності та результатів наданої правничої допомоги.

Колегія суддів також бере до уваги встановлену місцевим господарським судом тривалість засідань: 28.01.2026 — 15 хвилин, 18.02.2026 — 8 хвилин, 09.03.2026 — 26 хвилин та 23.03.2026 — 10 хвилин, що загалом становить 59 хвилин.

Разом із тим оцінка відповідних витрат не може зводитися виключно до тривалості перебування представника в судовому засіданні, оскільки акт передбачає також підготовку до участі в ньому та містить умову про оплату участі в одному засіданні. Визначальним для розподілу таких витрат є обґрунтованість суми, яка покладається на іншу сторону, з урахуванням фактично виконаної роботи та погодженого порядку обчислення винагороди.

За результатами оцінки поданих документів місцевий господарський суд визнав підтвердженим факт надання відповідачу правничої допомоги, проте дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на позивача всієї заявленої суми. Із 80 000 грн суд присудив до відшкодування 10 000 грн, відмовившись покладати решту витрат на позивача з огляду на їх оцінку за критеріями обґрунтованості та пропорційності.

Отже, зміст оскаржуваного рішення спростовує можливе твердження про автоматичне стягнення заявленого відповідачем гонорару без перевірки його розміру. Суд здійснив оцінку заявлених витрат та навів мотиви їх часткового відшкодування.

Водночас довід апелянта про позбавлення його можливості ознайомитися з доказами витрат і подати заперечення стосується дотримання процесуального порядку розгляду заяви. Він не може бути відхилений виключно з посиланням на зменшення присудженої суми, оскільки оцінка розміру витрат не замінює забезпечення учаснику справи можливості висловити свою позицію щодо їх відшкодування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), згідно з якими обов`язок суду давати обґрунтування свого рішення не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (справа "Руїз Торіха проти Іспанії").

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Тому, відносно інших доводів апелянта, які викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені судом, але, не беруться останнім до уваги, позаяк не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, а відтак, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Апеляційний суд вважає, що у цій справі позивачу було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків Господарського суду Одеської області щодо наявності підстав для вімови у задоволенні позовних вимог ДП «АМПУ».

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильного застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДП «АМПУ» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/5331/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/5331/25 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.