Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №926/2035/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/2035/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Ржепецький В.О., Степанюк Н.Л., при секретарі Федак В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Плюс» на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ», м. Чернівці

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС», с. Чагор, Чернівецького району, Чернівецької області

про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання,

за участю представників:

позивач: Петренко В.О.

відповідача: Антіпова Ю.С.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» заборгованість за договором оренди обладнання у сумі 606 000 грн 00 коп. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 60 000,00 грн закрито. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

17.08.2026, не погодившись з рішенням Господарського суду Чернівецької області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно Плюс» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі № 926/2035/26 у частині задоволення позовних вимог про стягнення 606 000,00 грн заборгованості та стягнення судового збору (пункти 1, 2 та 4 резолютивної частини) – скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким, за результатами повного та всебічного дослідження обставин справи і наявних доказів, вирішити спір по суті вимог про стягнення 606 000,00 грн заборгованості – з урахуванням фактичного змісту визнання відповідачем лише окремих обставин справи (частина перша статті 75 ГПК України), а не позову в повному обсязі (стаття 191 ГПК України). В іншій частині (щодо закриття провадження у справі в частині вимог на суму 60 000,00 грн – пункт 3 резолютивної частини) рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24/08.2026 відкрито апеляційне провадження, судове засідання призначено на 16.09.2026. У судовому засіданні оголошувалася перерва до 23.09.2026.

У судове засідання 23.09.2026 прибули представники сторін, які підтримали процесуальні позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору оренди найму обладнання №22-01/01 від 01.07.2022 в частині плати за користування майном в період з 01.07.2025 до 31.03.2023, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» заборгованість за договором оренди обладнання у сумі 606 000 грн 00 коп. Провадження у справі № 926/2035/26 в частині позовних вимог про стягнення 60 000,00 грн закрито. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що на погашення заборгованості за договором відповідачем на користь позивача сплачено грошові кошти двома платежами, а саме: платіжною інструкцією №514 від 12.06.2026 на суму 30 000,00 грн та платіжною інструкцією №673 від 22.07.2026 на суму 30 000,00 грн, а всього на загальну суму 60 000,00 грн.

Оскільки, заборгованість у частині суми 60 000,00 грн погашена відповідачем після відкриття провадження у справі – предмет спору в цій частині відсутній, у зв`язку з чим провадження у справі в частині вимог на суму 60000,00 грн закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

У решті вимог – в частині суми 606 000,00 грн (666 000,00 грн – 60 000,00 грн) – позов, з урахуванням визнання їх відповідачем та встановлених судом обставин, є обґрунтованими, підтвердженими належними й допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Чернівецької області, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 606000,00 грн та стягнення судового збору (п.1,2, 4 резолютивної частини рішення); Постановити нове рішення, яким вирішити спір по суті вимоги з урахуванням фактичного змісту визнання відповідачем лише окремих обставин справи (ч.1 ст.75 ГПК України), а не позову в повному обсязі (ст.191 ГПК України).

Доводи апеляційної скарги:

- cуд першої інстанції неправомірно ототожнив визнання відповідачем окремих фактичних обставин справи (частина перша статті 75 ГПК України) з визнанням позову в повному обсязі (стаття 191 ГПК України), що є різними за правовою природою та процесуальними наслідками процесуальними інститутами.

- поведінка відповідача не свідчить про безумовне, добровільне й остаточне визнання позову в повному обсязі. У цій справі, однак, відповідач послідовно здійснював часткові платежі як до заявленого визнання (платіжна інструкція від 10.07.2026 на суму 30 000,00 грн), так і після нього (платіжна інструкція № 673 від 22.07.2026 на суму 30 000,00 грн), та ініціював укладення мирової угоди на умовах взаємних поступок (частина перша статті 192 ГПК України), що прямо суперечить логіці безумовного визнання позову в повному обсязі, заявленого позивачем. Прагнення врегулювати спір шляхом мирової угоди і одночасні часткові платежі свідчать радше про визнання відповідачем лише самого факту наявності заборгованості за договором (тобто окремої обставини), а не беззастережне прийняття усієї суми позовних вимог та покладеного в її основу розрахунку.

- cуд не перевірив та не встановив обставин, що мають значення для правильного визначення розміру заборгованості, обмежившись посиланням на визнання. Розмір заборгованості 666 000,00 грн визначено позивачем розрахунково, виходячи з орендної плати 44 400,00 грн на місяць за 15 місяців користування обладнанням. Із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд обмежився висновком про те, що «наведений розрахунок відповідачем не спростовано, контррозрахунку суду не надано», не здійснивши власної перевірки цього розрахунку на відповідність умовам договору та додаткових угод до нього, зокрема щодо визначення періоду нарахування плати, вже здійснених платежів та їх зарахування. Водночас саме з матеріалів справи, викладених судом, вбачається необхідність додаткової перевірки застосованих судом першої інстанції часових меж (дат укладення й дії договору та додаткових угод до нього), оскільки саме на підставі цих дат визначався період нарахування спірної заборгованості.

- викладене свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (статті 75, 86, 191, 236, 237, 238 ГПК України), що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, та ухвалення необґрунтованого рішення в частині задоволення позовних вимог на суму 606 000,00 грн, що відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 277 ГПК України є підставою для скасування рішення в цій частині.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач подав письмові пояснення (вх.№01-04/7802/26 від 16.09.2026) на апеляційну скаргу, у якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким, що не підлягає скасуванню.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

01.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» (наймодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» (наймач, відповідач) укладено договір оренди обладнання №22-01/01 (далі – договір).

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 договору наймодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов`язується передати наймачеві у платне строкове користування деревообробне обладнання, що є власністю наймодавця.

Згідно з пунктом 3.1 розділу 3 договору строк найму становить 24 місяці з моменту підписання акту здачі-приймання.

Пунктом 4.1 розділу 4 визначено, що плата за користування встановлюється згідно виставлених наймодавцем рахунків. Розмір плати за користування обладнанням може змінюватися лише за згодою сторін, а також у випадках, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 4.2 розділу 4 плата за користування обладнанням нараховується з дати підписання акту приймання-передачі.

01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» (наймодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» (наймач, відповідач) укладено додаткову угоду до договору оренди обладнання №22-01/01 від 01.07.2022.

Пунктом 1 додаткової угоди сторони дійшли згоди у зв`язку із продовженням співпраці продовжити термін дії договору №22-01/01 від 01.07.2022 до 31.12.2024.

Пунктом 2 додаткової угоди сторони дійшли згоди, що інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

02.04.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» (наймодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» (наймач, відповідач) укладено угоду про дострокове розірвання договору найму обладнання №22-01/01 від 01.07.2022. Сторони дійшли згоди достроково розірвати договір обладнання №22-01/01 від 01.07.2022 та вважати договір розірваним з 02.04.2026. Пунктом 3 цієї угоди сторони визначили, що повернення обладнання оформлюється актом приймання-передачі, а орендодавець несе витрати по зберіганню та охороні обладнання до моменту підписання акту передачі обладнання орендодавцю із орендного користування.

02.04.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ІНВЕСТ» (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО ПЛЮС» (орендар, відповідач) підписано Акт прийому-передачі. Відповідно до якого орендодавець прийняв, а орендар передав із користування обробний центр 5-и вісьовий Вассі модель Twin в кількості 1 шт.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.12.2025 у справі № 926/3352/25, залишеним без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026, встановлено, що Договір № 22-01/01 від 01.07.2022 своєї дії 31.12.2024 не припинив та продовжував діяти.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, а тому зазначена обставина в силу її преюдиційності повторному доведенню у цій справі не підлягає.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано суду договір оренди обладнання №22-01/01 від 01.07.2022 з додатковою угодою до нього та розрахунок заборгованості.

Згідно з цим розрахунком заборгованість відповідача з орендної плати становить 666 000,00 грн, що складається з орендної плати за 15 місяців користування обладнанням у спірний період з розрахунку 44 400,00 грн на місяць (44 400,00 грн х 15 місяців = 666 000,00 грн).

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом апеляційного провадження є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм матеріального права, якими врегульовано питання стягнення заборгованості за договором найму.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. Щодо заборгованості відповідача перед позивачем за договором найму обладнання.

Відповідно до статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Друга - встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором: договір набирає чинності з моменту його укладення.

За змістом частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою та другою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов (неналежне виконання), а порушення зобов`язання тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується період заборгованості відповідача з 01.01.2025 по 31.03.2026, разом - 15 місяців. Сума оренди обладнання за один місяць оренди становить 44400,00 грн. У підсумку, 44400,00 *15=666000,00 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач добровільно сплатив частину суми заборгованості, що заявлялася до стягнення двома платежами: платіжною інструкцією №514 від 12.06.2026 на суму 30000,00 грн та платіжною інструкцією №673 від 22.07.2026 на суму 30000,00 грн, а всього на загальну суму 60000,00 грн.

Оскільки, заборгованість у частині суми 60000,00 грн погашена відповідачем після відкриття провадження у справі – предмет спору в цій частині відсутній, провадження у справі в частині вимог на суму 60000,00 грн місцевим господарським судом правомірно закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.12.2025 у справі №926/3352/25, що набрало законної сили (залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Техно-Інвест” – без задоволення постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026) встановлено обставини, що не потребують доказування в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, а саме: факт укладення між сторонами договору оренди обладнання, підписання акту приймання-передачі обладнання в оренду, продовження строку оренди додатковою угодою від 01.07.2024 року, договір найму обладнання № 22-01/01від 01.07.2022 року не припинив своєї дії 31.12.2024 року, оскільки позивачем не заявлено заперечень протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди, як це регламентовано та передбачено п. 3.2. договору та ч. 1 ст. 764 ЦК України, а отже даний договір найму обладнання № 22-01/01від 01.07.2022 року є чинним та продовжує діяти.

Отже, встановленими є обставини стосовно продовження орендних правовідносин з 01.01.2015 по 31.03.2026 рр., спірного періоду за який стягується орендна плата.

Матеріали справи не містять доказів повернення обладнання у цей період, сторонами підписано Акт №2 прийому-передачі обладнання з оренди лише 02.04.2026.

Відповідачем також не надано доказів погашення суми орендної плати протягом спірного періоду.

Вимоги позову щодо стягнення орендної плати за 15 місяців найму обладнання є арифметично вірними (15 х 44 400,00 грн = 666 000,00 грн), тому правомірно визнані обґрунтованими судом першої інстанції.

Розмір заборгованості та підстави її виникнення узгоджуються з положеннями п.п. 4.1., 4.2. Договору, яким обов`язок її сплати пов`язаний з датою підписання акту приймання-передачі.

Узгодження сторонами ціни договору згідно виставлених наймодавцем рахунків не порушує прав та інтересів апелянта, оскільки шляхом проведення часткових оплат наймачем узгоджено усі істотні умови договору найму.

При розгляді справи №926/3352/25 встановлено підтвердження розміру щомісячного платежу в сумі 44 400,00 грн на підставі рахунку за червень 2024 року за оренду обладнання по договору № 22-01/01 від 01.07.2022 року.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини спірних правовідносин та надано їм вірну юридичну оцінку по суті заявлених вимог, обґрунтовано зменшивши суму стягнення, з урахуванням добровільно сплачених відповідачем сум.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині безпідставного задоволення позовних вимог не знайшли свого підтвердження за результатом апеляційного розгляду.

7.2. Щодо оцінки доводів апеляційної скарги в частині процесуальних порушень.

Заперечення відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції неправомірно ототожнив визнання відповідачем окремих фактичних обставин справи (частина перша статті 75 ГПК України) з визнанням позову в повному обсязі (стаття 191 ГПК України), що є різними за правовою природою та процесуальними наслідками процесуальними інститутами.

З даного приводу колегія суддів, оцінюючи в сукупності аргументи апелянта, звертає увагу на процесуальну поведінку сторони відповідача.

Дійсно, поведінка відповідача не свідчить про безумовне визнання позову в повному обсязі. Відповідач здійснював лише часткові платежі (платіжні інструкції від 10.07.2026 на суму 30 000,00 грн, № 673 від 22.07.2026 на суму 30 000,00 грн), та ініціював укладення мирової угоди на умовах взаємних поступок (частина перша статті 192 ГПК України).

Матеріали справи дійсно не містять процесуальної заяви про визнання позову відповідачем, яка відповідала б вимогам ст. 191 ГПК України.

Водночас, процесуальна оцінка діям відповідача зі сторони суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення спору по суті.

В силу ч. 2 ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Перелік відповідних підстав визначено ч. 3 ст. 277 ГПК України.

Визначені апелянтом підстави скасування судового рішення не узгоджуються з положеннями ч. 3 ст. 277 ГПК України, тому доводи апеляційної скарги у цій частині вимог оцінюються судом апеляційної інстанції критично.

7.3. Щодо оцінки намірів відповідача укласти мирову угоду.

За змістом ч. 7 ст. 46 ГПК України сторони можуть примиритися, у тому числі, шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч. 3, 4 ст. 192 ГПК України).

До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін. У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності) в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов`язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов`язанням з метою врегулювання такого спору (Постанова КГС ВС від 17.02.2020 у справі №911/427/19).

Мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі, на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення (Постанова ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/661/20).

Водночас, за результатом переговорів, тривалості судового розгляду, незважаючи оголошення перерви судом апеляційної інстанції з метою мирного врегулювання спору, сторонами не досягнуто домовленості стосовно мирного врегулювання спору, як на етапі розгляду справи судом першої, так і апеляційної інстанції, що не позбавляє сторін можливості остаточно врегулювати спірні відносини на стадії виконання судового рішення.

Вчинення відповідачем дій, спрямованих на мирне врегулювання спору, не є підставою для звільнення від виконання грошових зобов`язань, строк виконання яких настав.

Тому, доводи апеляційної скарги відхиляються судом апеляційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. 277 ГПК України обставин, тому апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Плюс» слід залишити без задоволення; Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 - залишити без змін.

9. Розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Плюс» на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.07.2026 у справі №926/2035/26 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги – залишити за апелянтом.

4. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

5. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 23.09.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 24.09.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Ржепецький В.О.

Суддя Степанюк Н.Л.