Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №909/853/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 909/853/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою: Акціонерного товариства “Українська залізниця”,

на рішення:Господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2026 (суддя Кобецька С.М., повний текст рішення складено 24.06.2026),

у справі:№ 909/853/25,

за позовом:Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест-Текст", м. Калуш,

про:стягнення штрафних санкцій в розмірі 1 665 375, 61 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Головко Владислав Павлович– представник,

від відповідача: не з`явився.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (надалі позивач, покупець, апелянт) звернулось до Господарського суду Івано - Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» (надалі відповідач, постачальник) про стягнення штрафних санкцій в розмірі 1 665 375,61 грн, з яких: 783 091, 98 грн - штрафу, 882 283, 63 грн - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» всупереч умовам договору поставки від 21.12.2023 № ЦЗВ-02-08223-01 (надалі договір) не здійснило поставку товару у визначений договором строк після направлення позивачем засобами поштового зв`язку письмової рознарядки від 10.01.2024 № ЦЗВ-20/90 на юридичну адресу відповідача. Факт отримання відповідачем рознарядки підтверджується відміткою поштового оператора АТ «Укрпошта» на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Позивач зазначає, що відповідач мав поставити товар (чохли на подушку) у кількості 60 030 шт. у строк до 25.03.2024 включно.

01.03.2024 відповідач поставив партію товару в кількості 1 000 шт. на адресу ПКВЧ-1, що підтверджується актом приймання продукції (товарів) за кількістю від 01.03.2024.

Водночас решта товару в кількості 59 030 шт. вартістю 5 220 613,20 грн відповідачем поставлена не була. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної поставки товару позивач, відповідно до підпункту 9.3.1 пункту 9.3 договору, нарахував відповідачу штраф та пеню.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 24.06.2026 у справі № 909/853/25 позовні вимоги задоволив частково та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 223 233, 80 грн штрафних санкцій, з яких: 783 091, 98 грн - штрафу та 441 141, 82 грн - пені за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки від 21.12.2023 № ЦЗВ-02-08223-01.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає помилковими висновки місцевого суду про наявність підстав для зменшення розміру неустойки.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2026 у справі № 909/853/25 в частині зменшення розміру пені на 50 % прийнято без встановлення та доведення виняткових обставин, без належної оцінки доказів.

Апелянт вказує, що передбачений договором розмір штрафних санкцій був погоджений сторонами при його укладенні, відповідач не заявляв заперечень щодо відповідних умов договору та не складав протоколів розбіжностей. Посилаючись на принцип свободи договору, АТ «Українська залізниця» наголошує на обов`язковості погоджених сторонами умов договору щодо відповідальності за порушення строків поставки.

Водночас апелянт заперечує проти висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення пені, зазначаючи, що суд послався на значний розмір неустойки, складний фінансовий стан відповідача, відсутність доказів погіршення фінансового стану позивача, ускладнення господарської діяльності та завдання позивачу збитків, а також на необхідність дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності. На думку апелянта, наведені обставини самі по собі не свідчать про винятковість випадку та не можуть бути достатньою підставою для зменшення відповідальності відповідача.

Посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд повинен оцінити сукупність обставин, зокрема ступінь виконання зобов`язання, причини його невиконання, наслідки порушення, співвідношення розміру неустойки з такими наслідками, поведінку винної сторони, а також майновий стан сторін. Відтак, на переконання АТ «Українська залізниця», зменшення пені має бути обумовлене встановленням відповідних обставин, а не здійснюватися лише з огляду на її розмір.

Крім того, АТ "Українська залізниця" зазначає, що право кредитора на неустойку виникає незалежно від наявності збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Вважає, що суд першої інстанції, зменшивши пеню на 50 відсотків за відсутності належних доказів майнового стану відповідача, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та безпідставно застосував частину третю статті 551 ЦК України.

З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні неустойки (пені) у розмірі 441 141, 82 грн та прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в межах установленого апеляційним судом строку не скористався.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 справу № 909/853/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Українська залізниця” від 15.07.2026 на рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 24.06.2026 у справі № 909/853/25, призначено розгляд апеляційної скарги на 14.09.2026, витребувано з Господарського суду Івано - Франківської області матеріали справи № 909/853/25.

30.07.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 909/853/25

У судове засідання 14.09.2026 представник апелянта з`явився, підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених в апеляційній скарзі та усних поясненнях

У судове засідання 14.09.2026 представник відповідача не з?явився, причин неявки не повідомив, хоча був належно повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції, між Акціонерним товариством “Українська залізниця” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» за результатами електронних торгів № UA-2023-10-02-002255-а було укладено договір поставки від 21.12.2023 № ЦЗВ-02-08223-01.

Згідно з п. 1.1. договору, постачальник (відповідач) зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікацій, що є невід?ємними частинами договору, а покупець (позивач) зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Найменування товару: вироби домашнього текстилю (чохли на подушку (напірники) (п. 1.2. договору). Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник якого визначаються у специфікаціях до цього договору (п.1.3. договору).

Відповідно до специфікації № 1 кількість товару, який повинен був поставити відповідач становить 60 030 штук.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до...) пункт призначення – Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020 р.

Згідно з п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару.

Строк поставки товару – протягом 60 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.

Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки.

Як вбачається із пункту 4.5. договору сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів:

- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скановані копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу.

Документ вважається отриманий постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка поштового програмного забезпечення покупця ( п. 4.5. договору).

Згідно з п. 4.6. договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.

На виконання умов договору 17.01.2024 позивач засобами поштового зв`язку (АТ "Укрпошта") направив на поштову адресу відповідача рознарядку від 10.01.2024 № ЦЗВ-20/90 (далі - рознарядка), якою надано дозвіл відповідачу на поставку 60 030 чохлів на подушки на загальну суму 5 309 053,20 грн з ПДВ на адресу кінцевого вантажоодержувача – виробничого підрозділу «Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський» АТ «Укрзалізниця» (далі – ПКВЧ-1).

Факт отримання 23.01.2024 відповідачем вказаної рознарядки підтверджується відміткою поштового оператора АТ "Укрпошта" на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу за трек-номером 0304911308036, що долучені до матеріалів справи.

Відтак, з огляду на направлення позивачем 17.01.2024 на адресу відповідача рознарядки та її отримання 23.01.2024 відповідачем, відповідно до пункту 4.2 договору кінцевим строком поставки товару було 25.03.2024.

Після отримання рознарядки позивача, відповідачем 01.03.2024 поставлено на адресу позивача (ПКВЧ-1) партію товару у кількості 1 000 шт., що підтверджується актом приймання продукції (товарів) за кількістю від 01.03.2024.

Разом з тим, відповідач не поставив на адресу позивача іншу частину партії товару в кількості 59 030 шт. загальною вартістю 5 220 613,20 грн.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/9483/24 за позовом ТзОВ «Бест-Текст» до АТ «Укрзалізниця» про зобов`язання прийняти товар у кількості 48 030 шт. загальною вартістю 4 247 773, 20 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/9483/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю, зокрема встановлено недоведеність факту поставки відповідачем згідно умов договору зазначеної частини товару в кількості 48 030 шт. загальною вартістю 4 247 773, 20 грн.

Також, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 910/9483/24 рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/9483/24 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 змінено, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 залишено без змін.

Колегія суддів, звертає увагу, що відповідно до ч. 4, 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших. Правило про преюдиціальність спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 року у справі № 907/375/25.

Отже, встановлений судовими рішеннями у справі № 910/9483/24 факт відсутності поставки відповідачем позивачеві частини партії товару в кількості 48 030 шт. є преюдиціальним та не підлягає повторному доказуванню під час розгляду цього спору.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Щодо нарахування позивачем штрафу та пені за неналежне виконання відповідачем умов договору, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторона несе відповідальність згідно з цим договором.

Підпунктом 9.3.1. пункту 9.3. договору передбачено, що при порушенні строків постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах передбачених п. 4.2 договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0, 1 % від вартості непоставленого товару у строк за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

Місцевий господарський суд встановив факт порушення відповідачем строків поставки товару, його непоставку та обумовлені сторонами наслідки такого прострочення, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем передбачених підпунктом 9.3.1. пункту 9.3 договору штрафних санкцій.

Колегія суддів, перевіривши наведений позивачем розрахунок штрафних санкцій та оцінивши його у сукупності з умовами договору й встановленими обставинами справи, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає такий розрахунок арифметично правильним і обґрунтованим.

Щодо тверджень позивача про безпідставне зменшення місцевим господарським судом розміру пені колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України (чинними на момент виникнення спірних правовідносин) господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За положеннями частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд у постанові від 15.02.2023 року у cправі № 920/437/22 зазначив про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки. При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Загальними засадами цивільного законодавства, у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання (рішення Конституцйного Суду України від 11.07.2013 № 7 - рп/2013).

Отож, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Варто зауважити, що законодавчо не врегульовано розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Визначення конкретного розміру зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20)

У справі, що розглядається, місцевий господарський суд, вирішуючи питання щодо розміру неустойки, врахував її значний розмір з огляду на складний фінансовий стан відповідача, а також відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, ускладнення господарської діяльності чи завдання йому збитків унаслідок дій саме відповідача.

Колегія суддів зважає також на поведінку відповідача щодо виконання умов договору, своєчасне надсилання замовленого товару на адресу позивача та його неприйняття позивачем лише через неналежно оформлені відповідачем товаросупровідні документи.

Щодо аргументу апелянта про те, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків (ч. 1 ст. 550 ЦК України) і тому відсутність збитків не може братися до уваги, колегія суддів звертає увагу, що ч. 3 ст. 551 ЦК України прямо передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Таким чином, відсутність або незначність збитків є лише однією з обставин, яку законодавець вказав як підставу для зменшення розміру неустойки.

Отже, суд першої інстанції правомірно врахував відсутність заявлених збитків як одну із підстав для зменшення розміру пені.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а саме щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” 1 223 233, 80 грн штрафних санкцій, з яких: 783 091, 98 грн - штрафу та 441 141, 82 грн - пені за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки від 21.12.2023 № ЦЗВ-02-08223-01.

Доводи, наведені Акціонерним товариством "Українська залізниця" в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що апелянт в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 24.06.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” від 15.07.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2026 у справі № 909/853/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.