Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №711/1837/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/1935/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 711/1837/26 Категорія: 305010000 Кондрацька Н.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Карпенко О.В., Василенко Л.І.,

секретар: Івануса А.Д.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – держава російська федерація в особі Міністерства юстиції рф,

особа, яка подає апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2026 року (у складі судді Кондрацької Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції рф моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день подачі позовної заяви до суду (13.03.2026) становить 98522,17 євро або 114968,96 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач разом з дружиною та чотирма дітьми проживали у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що багато років займався сільським господарством, тваринництвом, мав стабільний дохід, що забезпечувало сім`ї гідне існування і забезпечення потреб, мав будинок та земельні ділянки загальною площею 17,64 га.

3 перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України окупанти знищували об`єкти життєзабезпечення Маріупольського району, до складу якого входить с. Новоянисоль. Зокрема, комунальні підприємства та техніку, склади з продовольством та медикаментами, вежі мобільних операторів та лінії електропередачі, помпові станції та магістральний водопровід із резервного водосховища. Ситуація стрімко погіршувалась. В село заходила велика кількість озброєних диверсійних груп, посилювалися обстріли з артилерії, авіації та інших видів озброєння.

Позивач з сім`єю в період з лютого по квітень 2022 року переховувалися у підвалі.

В березні в село зайшли військові російської федерації і це зробило неможливим залишатися в рідному домі. 08 квітня 2022 року до будинку увірвалися військовослужбовці рф. Вони проводили обшук з метою виявлення зброї, документів, застосовували фізичну силу.

Позивач 15 квітня 2022 року зі своєю сім`єю виїхали з окупації на власному автомобілі. Під час евакуації вимушені були проходити численні перевірки на окупаційних блок-постах, яких було більше 25 на всьому шляху. Окупанти знущалися, обшукували, роздягали позивача і старшого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку із вказаними обставинами, позивач, його дружина і діти, наймолодшому з яких, ОСОБА_3 , на той час було повних 6 років, пережили страх і жах, який відобразився на здоров`ї, до сьогоднішнього дня не можуть адаптуватися до нових умов проживання, оскільки все своє життя прожили в сільській місцевості у власному будинку, а тепер змінили вже два місця проживання. Спочатку оселилися в с. Косарі Черкаського району, де прожили близько року, але змушені були шукати інше житло, оскільки умови проживання були дуже погані. Через рік знайшли нове житло в м. Черкаси і переїхали в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.04.2024 № 7101-5003266192.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, пов`язаною із проходженням військової служби, має статус учасника бойових дій, станом на сьогоднішній день перебуває на обліку у кардіолога, психіатра і проходить періодичні лікування. 3 початку 2025 року стан здоров`я різко погіршився і лікарем-психіатром був встановлений новий діагноз: соматоформні розлади F45.8. Призначено лікування.

Молодший син ОСОБА_4 після перенесених страхів окупації і евакуації має ряд психологічних, соматичних і психіатричних захворювань, погано навчається, не може знайти спільну мову з однолітками, має дисграфію, порушений фонематичний слух. Діагноз: мінімальна мозкова дисфункція. Також син перебуває на обліку і лікується у дитячого лікаря-психіатра, яким встановлено діагноз: F90.00. Розлади рухової активності та уваги, у зв`язку з чим постійно приймає ліки.

Саме внаслідок збройної агресії рф проти України, позивач зазнав значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, зумовлених перебуванням у межах населеного пункту, який на початку повномасштабного вторгнення опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередню загрозу для його життя та здоров`я, а також для здоров`я і життя близьких і рідних, протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження всім належним майном. Крім цього, позивач втратив домашніх тварин, сільськогосподарську техніку – все те, що забезпечувало гідне життя, стабільний дохід, можливість жити самому і забезпечувати свою родину, він втратив головне джерело існування.

Наразі родині фінансово допомагає старший син ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем.

Позивач зазначає, що з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України відчуває значні та триваючі душевні страждання, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, можливістю володіти і користуватися належним на праві власності майном вести повноцінне життя, втратою нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, вимушеним пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя, пошуком роботи та фінансів, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття.

Вказує, що внаслідок збройної агресії рф було порушено низку прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.06.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 500 000 грн.

Стягнуто з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 8320 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2 500 000 грн, оскільки у зв`язку з військовими діями було порушено основоположні права і свободи позивача, а саме право на вільне користування своїм майном.

Суд критично оцінив доводи позивача про погіршення стану здоров`я позивача, за відсутності доказів причино-наслідкового зв`язку між цим погіршенням та його вимушеним переміщенням, облаштуванням нового місця проживання, пристосування до нових умов тощо.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.06.2026 змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 5 000 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не в повній мірі оцінено глибину страждань позивача, їх тривалості та непоправності, у зв`язку з чим було ухвалено помилкове та незаконне рішення, оскільки моральна шкода у розмірі 2 500 000 грн є несправедливою та неспівмірною.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, який народився в с. Новоянісоль, Володарського району, Донецької області, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 та Витягом з Реєстру територіальної громади від 14.02.2026.

За вказаною адресою також зареєстровані ОСОБА_6 , 1979 року народження, ОСОБА_7 , 2015 року народження, ОСОБА_8 , 2010 року народження, ОСОБА_9 , 2001 року народження.

З наданої копії паспорту вбачається, що позивач є батьком ОСОБА_10 , 1999 року народження, ОСОБА_7 , 2015 року народження, ОСОБА_8 , 2010 року народження, ОСОБА_9 , 2001 року народження.

Позивач уклав шлюб 09.11.1996 з ОСОБА_11 , яка після укладання шлюбу отримала прізвище « ОСОБА_12 », що зазначено у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_2 .

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи з 01.10.2021, захворювання пов`язане з проходженням служби, та учасником бойових дій (копія посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.04.2019).

Відповідно до довідки від 30.04.2024 № 7101-5003266192, ОСОБА_1 , з 30.04.2024 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 . Як вбачається з відповіді № 2406868 від 02.03.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_1 фактично проживав з 18.04.2022 в АДРЕСА_4 .

Відповідно до Договору дарування від 24.04.218, який посвідчений приватним нотаріусом Нікольського районного нотаріального округу Донецької області Майшмазом С.Ф., ОСОБА_1 набув права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 5,2047 га за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідно до Наказу № 352-УБД від 09.09.2020 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі пасовища площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421784400:04:000:1481) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без змін цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.08.2019, який посвідчений державним нотаріусом Нікольської державної нотаріальної контори Ушкало М.К., ОСОБА_1 належить земельна ділянка розміром 5,2791, кадастровий номер 1421755100:05:000:0117, розташованої на території Володарської селищної ради Нікольського (Володарського) району Донецької області.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 5,17 га, яка розташована та території Володарської селищної ради.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188?IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61 - 10754св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61 - 1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких він зазнав, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди, розмір відшкодування якої становить 2 500 000 грн.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24), від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23).

З огляду на вищезазначене, аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Судом апеляційної інстанції у змісті оскаржуваного судового рішення надано оцінку обставинам, які склалися у справі, зокрема тому, що позивач у 2022 році вимушений був з родиною евакуюватися з місця постійного проживання через бойові дії, покинути все своє майно, у зв`язку з чим зазнав душевних страждань, переніс стрес і побоювання за свою безпеку та безпеку своєї сім`ї, були порушені їх нормальні життєві зв`язки.

Отже, суд першої інстанції, надавши оцінку доводам позивача, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про те, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави агресора відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 500 000 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

О.В. Карпенко

Л.І. Василенко