Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №285/1834/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/1834/26 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Г.

Категорія 68 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Панкеєвої В.А., Миколайчука П.В.

з участю секретаря

судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у місті Житомирі цивільну справу № 285/1834/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Г. у м. Звягелі,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування позову зазначив, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з листопада 1995 року до червня 2025 року.

Звернувшись до Звягельського місцевого центру БВПД з питанням щодо поділу майна подружжя, з`ясувалося, що спільне майно фактично відсутнє. Все рухоме та нерухоме майно було оформлено на ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 .

Зазначає, що є військовослужбовцем, усі свої зароблені кошти (в т.ч. і на закордонних місіях) передавав дружині (відповідачці) на потреби сім`ї, для покращення житлових, побутових умов. Спірну квартиру АДРЕСА_1 було придбано за його кошти.

Довіряючи своїй дружині документальне оформлення квартири, мав легітимне очікування щодо правового режиму спільної сумісної власності подружжя. Сплачував комунальні послуги за користування спірним майном (в т.ч. і борги).

Проте, третя особа ставши учасником ОК «ЖБК» Комфортний-2» набула у власність новозбудовану двокімнатну квартиру за вказаною адресою та після розірвання шлюбу між сторонами у 2025 році теща подарувала цю квартиру відповідачці.

Доходи ОСОБА_3 складаються із мінімальної пенсії, що є підтвердженням фіктивності правочину в частині покупця.

У добровільному порядку вирішити спір неможливо, оскільки відповідачка заперечує наявність у нього майнових прав на зазначене майно.

Оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, тому в порядку поділу просив визнати за ним право власності на 1/2 її частину.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове – про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було надано оцінки документам, що долучалися до справи відповідачем. Також обставини викладені у мотивувальній частині рішення не ґрунтуються на вимогах ЦК України, в т.ч. щодо необхідності встановлення фіктивності правочину в судовому порядку. Вважає, що не було необхідності встановлювати недійсність правочинів, оскільки останні вже вичерпали свою юридичну значимість, адже майно було відчужено повторно та реєстрація права власності наразі є за відповідачем. Спільне майно подружжя (квартира) відчужена без його згоди.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 , посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення – без змін.

Третя особа ОСОБА_3 апеляційну скаргу вважала безпідставною та в її задоволенні просила відмовити. Розгляд справи проводити за її відсутності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його адвокат Кобрина Н.В. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу вважала безпідставною та в її задоволенні просила відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони зареєстрували шлюб 11 листопада 1995 року, який було розірвано 02 червня 2025 року рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області /справа №285/2199/25/. Вказаним рішенням суду ОСОБА_4 після розірвання шлюбу відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » (а.с. 6, 165).

21 листопада 2018 року між Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Комфортний-2» та ОСОБА_4 було укладено Договір №31/18 про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК» Комфортний-2», за яким асоційований член кооперативу ОСОБА_4 21.11.2018 повністю сплатила пайовий внесок у розмірі 677 985,00 грн за приміщення: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 76-79).

14 травня 2021 року ОСОБА_3 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я позивача ОСОБА_1 щодо представництва її інтересів та розпорядження майном, яку в подальшому скасувала 05 серпня 2024 року (а. с. 71).

14 травня 2021 ОСОБА_4 за Договором про передачу прав учасника за договором № 31/18 від 21.11.2018 передала свої майнові права ОСОБА_3 , яка відповідно до п. 3 цього договору вважається такою, що внесла повну вартість приміщення (а.с. 73).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.09.2021 ОСОБА_3 відповідно до договору про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК» Комфортний-2» № 31/18 від 21.11.2018 та договору про передачу прав учасника зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 75).

03 грудня 2025 року ОСОБА_3 подарувала згадану квартиру своїй дочці ОСОБА_2 . Даний договір нотаріально посвідчено (а. с. 80-81).

Позивач ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні оборони України у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України (а.с. 44).

Також позивач з 20.04.2013 до 27.04.2014 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а із 13.02.2017 до 24.03.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 окремий вертолітний загін українського національного контингенту Місії Організації Об`єднаних Націй зі стабілізації у ДР Конго, м. Гома) (а.с. 51, 52).

Відповідно до виписки із карткового рахунку ОСОБА_1 за період із 01.06.2013 до 01.06.2014, останній отримував грошове забезпечення за виконання місії у Косово у доларах США (а. с. 7-23).

Згідно із випискою за контрактом за період із 17.03.2017 до 17.04.2018 позивачу було зараховано 39 340,98 доларів США, а 19.07.2018 він у касі отримав готівкою 35 000 доларів США (а. с. 45-46).

Згідно інформації з карткового рахунку позивач ОСОБА_1 за період з 02.01.2023 до 10.04.2025 сплачував комунальні послуги, зокрема, на користь ОСББ «Комфортний-морське» плату за квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , послуги Звягельводоканалу (а. с. 34-42).

Третя особа ОСОБА_3 , 1954 року народження, відповідно до довідки Вірлянського старостинського округу Баранівської міської територіальної громади більше двадцяти років проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 і за період з 01.01.2015 до 01.01.2025 отримала пенсію у розмірі 268 219,28 грн (а. с. 53).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у період шлюбу відповідач відповідно до договору № 31/18 про спільну пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку та сплату пайових внесків у ОК «ЖБК» Комфортний- 2» 21.11.2018 набула майнових прав на приміщення, визначене індивідуальними ознаками, сплативши внесок у розмірі 677 985,00 грн. Свої майнові права відповідач у період шлюбу відчужила третій особі ОСОБА_3 , яка зареєструвала за собою право власності на зазначений об`єкт нерухомості, який у подальшому подарувала відповідачу у справі.

Оскільки Договір про передачу майнових прав від 14.05.2021 та договір дарування від 03.12.2025 є чинними, тому спірна квартира належить відповідачу на праві особистої власності, а позивач в свою чергу їх не оспорює, відтак відсутні правові підстави для поділу такого майна як спільного сумісного майна подружжя.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення міститься і в статті 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Установивши, що шлюб між сторонами був розірваний у червні 2025 року, а спірне майно було придбано шляхом повної сплати пайового внеску 21.11.2018, тобто у період шлюбу, колегія суддів вважає, що таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя Кравців, незалежно від того, що Договір №31/18 від 21.11.2018 спочатку був оформлений на ім`я відповідачки, яка в подальшому без згоди чоловіка передала майнові права на спірну квартиру своїй матері ОСОБА_3 .

Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі відсутні.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Разом з тим, дослідження питання наявності чи відсутності згоди позивача на розпорядження спірним майном, як того вимагає частина третя статті 65 СК України, з огляду на приписи ст. 13 ЦПК України у даній справі неможливо, оскільки позивачем не заявлено вимог про визнання недійсним правочину щодо передачі прав на пай від дружини до її матері, визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між матір`ю та дружиною, та визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Відтак, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й.Григорусь

Судді В.А.Панкеєва

П.В.Миколайчук

Повний текст складено 23.09.2026.