Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №755/10980/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 755/10980/25

Провадження № 2/761/3326/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Голуб О.А.,

за участі представника позивачів ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника 3-ї особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , 3-я особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Народна порука» про витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2025 позивачі звернулися до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 , 3-я особа: ТОВ «Народна порука», в якому просили витребувати з незаконного володіння відповідача ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,50 кв.м., житлова площа 30,1 кв.м. на користь позивачки ОСОБА_4 - частки та ОСОБА_5 - частки.

Позов обґрунтовують тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.04.1997 та в подальшому на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 13.08.2004 та 29.03.2010 були власниками квартири АДРЕСА_1 . Зазначають, що постійно та безперервно проживали та продовжують проживати за вказаною адресою, несуть витрати на її утримання, що підтверджується відповідними квитанціями. Однак, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 позов ТОВ «ФК «Народна Позика`до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «ФК «Народна Позика» за кредитним договором №1612001/000-КФК/14 від 16.12.2014 звернуто стягнення шляхом проведення прилюдних торгів на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 , що належала ім на праві приватної власності. В подальшому, на виконання вищевказаного рішення суду та, враховуючи результати електронних торгів, постановою приватного виконавця від 21.05.2019 передано стягувачу - ТОВ «ФК «Народна позика», квартири АДРЕСА_1 , що належали на праві приватної власності ОСОБА_4 . Крім того, аналогічною постановою приватного виконавця від 21.05.2019 також передано стягувачу - ТОВ «ФК «Народна позика», 1/3 частина вищевказаної квартири, що належала на праві приватної власності ОСОБА_5 . Зазначають, що 22.05.2019 на підставі свідоцтв про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, виданих приватним нотаріусом Юдіним М.А., квартиру перереєстровано за ТОВ «ФК «Народна Позика» в якості звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов Договору іпотеки від 16.12.2014. Після цього, вищевказану квартиру було продано ОСОБА_6 , який є колишнім працівником ТОВ «ФК «Народна позика», на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2020, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєсті за №381. Вказує, що позивачка ОСОБА_4 в той період часу досить часто перебувала за межами України, будучи там працевлаштованою, не мала фізичної змоги приймати участь в судових засіданнях. Однак, 16.01.2023 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва скасовано заочне рішення суду від 25.07.2016 у справі № 761/1328/16-ц, а в подальшому за результатами судового розгляду, 13.09.2023, рішенням Шевчекнівського районного суду м. Києва позов ТОВ «ФК «Народна позика» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення. Вказують, що правової підстави для вибуття квартири з їхньої власності не існує, фактичне вибуття вказаної квартири відбулося поза їх волею, а також на підставі скасованого судового рішення суду, у зв`язку з чим вони вимушені звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.06.2025 матеріали вказаної справи передані на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2025 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.07.2025 цивільну справу за зазначеним вище позовом було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

09.09.2025 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» за Кредитним договором № 1612001/000-КФК/14 від 16.12.2014 в сумі 764 507,03 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 287 550,00 грн.; заборгованість за відсотками - 180 460,58 грн.; заборгованість за пенею - 218 301,66 грн.; заборгованість за штрафами - 74 763,00 грн., сума інфляційного збільшення боргу - 3 431,79 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 46,50 кв. м, житлова площа 30,1 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для його подальшої реалізації, визначеною на підставі звіту про оцінку майна № 011-28122015 від 28.12.2015, а саме: 1 041 300,00 грн. Зазначає, що вказане рішення суду було передане на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М.М. Вказує, що 05.11.2018 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М.М. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадженя № НОМЕР_1 про примусове виконання виконавчого листа №761/1328/16-ц від 27.10.2016 про звернення на предмет іпотеки, де боржником є ОСОБА_4 . При цьому, 13.11.2018 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М.М. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадженя № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого листа №761/1328/16-ц від 04.10.2018 про звернення на предмет іпотеки, де боржником є ОСОБА_5 . В подальшому, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 та виконавчого провадження № НОМЕР_2 приватним виконавцем було здійснено опис та накладено арешт на іпотечне майно боржників, призначено експерта суб`єкта оціночної діяльності, проведена оцінка іпотечного майна боржників, нерухоме майно передане на реалізацію організатору торгів ДП «Сетам». Нерухоме майно виставлялось приватним виконавцем Солонько М.М. на реалізацію організатору торгів ДП «Сетам» три рази та у зв`язку з тим, що електронні торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, було передане 22.05.2019 року стягувачу ТОВ «ФК «Народна Порука» в рахунок прогашення заборгованості за виконавчими листами. Тобто, квартира АДРЕСА_1 було передане у власність ТОВ «ФК «Народна порука» у порядку, встановленому для виконання судових рішень. В подальшому, приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. на підставі Акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, виданого приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М.М. від 21.05.2019 були видані 22.05.2019 відповідні Свідоцтва про залишення за собою майна з прилюдних торгів, зареєстровано в реєстрі за №400 та за №401. Таким чином, 22.05.2019 право власності на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру, перейшло до ТОВ «Народна порука». 20.05.2020 між ОСОБА_6 та ТОВ «Народна порука» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого ТОВ «Народня порука» продало ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,50 кв.м., житловою площею 30,10 кв.м. Вказує, що 20.05.2020 за вказану квартиру відповідачем було сплачено ТОВ «Народна порука» 502 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №3355 від 20.05.2020. В подальшому, при розгляді справи №761/1328/16-ц після скасування заочного рішення ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 не спростували того, що заборгованість ОСОБА_4 по кредитному договору №1612001/000-КФК/14 була відсутня, не надали доказів того, що вони оскаржували дії виконавця по примусовому виконанню заочного рішення, не надали обґрунтувань та доказів того, що на предмет іпотеки не може бути накладене стягнення. При цьому підставою відмови в задоволенні позову ТОВ «Народна порука» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки були саме ті обставини, що на спірну квартиру заочним рішенням Шевченківським районним судом м. Києва було накладено стягнення та це рішення було повністю виконане і квартира перейшла у власність ТОВ «Народна порука» у порядку, встановленому для виконання судових рішень, та далі, коли заочне рішення мало законну силу, ніким не було оскарджене, квартира була продана добросовісному набувачу ОСОБА_6 . Таким чином, станом на день придбання ОСОБА_6 спірної квартири не існувало законних прав інших осіб на спірну квартиру, не існувало будь-яких обтяжень чи заборон на квартиру, зокрема іпотеки, не існувало незакінчених судових проваджень щодо спірної квартири, в процедурі виконавчого провадження квартира була передана ТОВ «Народна порука» у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Отже, були відсутні обставини, які можуть свідчити про недобросовісність відповідача, як набувача спірної квартири.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, зазначених в позові, та ухвалити відповідне рішення, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні з підстав, зазачених у відзиві, та ухвалити відповідне рішення.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні та ухвалити відповідне рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.04.1997, виданого Радянською районною державною адміністрацією, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в рівних долях.

Крім того, 13.08.2004 ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лавренюк С.М., на частину квартири, в тому числі 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з відмовою від спадщини на її користь дружини померлого ОСОБА_7 .

29.03.2010 ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Пінчук Л.І., на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_7 .

16.12.2014 між ТОВ «ФК «Народна позика», з однієї сторони, та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з другої сторони, був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотарусом Київського міського нотаріального округуу Мурашковською О.С., зареєстрований в реєстрі за №3699. Відповідно до п.п.1.1. п. 1 даним договором забезпечувалося виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_4 на підставі кредитного договору №1612001/000-КФК/14 від 16.12.2014, укладеного між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_4 . Згідно з п.п.1.2. п.1 вказаного договору у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавці передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 у справі № 761/1328/16-ц, ухваленим заочно, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» за Кредитним договором № 1612001/000-КФК/14 від 16.12.2014 в сумі 764 507,03 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 287 550,00 грн.; заборгованість за відсотками - 180 460,58 грн.; заборгованість за пенею - 218 301,66 грн.; заборгованість за штрафами - 74 763,00 грн., сума інфляційного збільшення боргу - 3 431,79 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 46,50 кв. м., житлова площа 30,1 кв. м., яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для його подальшої реалізації, визначеною на підставі звіту про оцінку майна № 011-28122015 від 28.12.2015, а саме: 1 041 300,00 грн.

27.10.2016 Шевченківським районним судом м. Києва на виконання вказаного рішення суду було видано виконавчі листи.

05.11.2018, 13.11.2018 ТОВ «ФК «Народна позика» звернулося до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. з заявами стягувача про примусове виконання рішення суду.

05.11.2018, 13.11.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. були винесені Постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого листа № 761/1328/16-ц від 04.10.2018 про звернення стягнення на предмет іпотеки, боржники - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно.

В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 та виконавчого провадження № НОМЕР_2 приватним виконавцем було здійснено опис та накладено арешт на іпотечне майно боржників, винесено Постанову про опис та арешт майна (коштів) боржників від 27 листопада 2018 року по ВП № НОМЕР_1 та Постанову про опис та арешт майна (коштів) боржників від 27 листопада 2018 року по ВП № НОМЕР_2, призначено суб`єкта оціночної діяльності, проведена оцінка іпотечного майна боржників, нерухоме майно передане на реалізацію організатору торгів ДП «СЕТАМ». Предмет іпотеки виставлявся виконавцем на реалізацію організатору торгів ДП «СЕТАМ» три рази та у зв`язку з тим, що електронні торги не відбулися, у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, було передане приватним виконавцем стягувачу - ТОВ «Народна порука» - в рахунок погашення заборгованості за виконавчими листами, про що було винесено постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 травня 2019 року по ВП № НОМЕР_1 та від 21травня 2019 року по ВП НОМЕР_2.

22 травня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. на підставі Акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, складеного приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М.М. 21 травня 2019 року, відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.49 Закону України «Про іпотеку», були видані свідоцтва про належність ТОВ «ФК «Народна Позика» на праві власності квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,5 кв.м, зареєстровані в реєстрах за АДРЕСА_3 та за АДРЕСА_4 .

22.05.2019 державним реєстратором було здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Народна позика».

20.05.2020 між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А., зареєстрований в реєстрі за №381, відповідно до якого ОСОБА_6 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Крім того, 20.05.2020 між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_6 було укладено акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А., відповідно до якого продавець передав, а покупець ОСОБА_6 прийняв нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. від 24.05.2019 виконавчі провадження НОМЕР_3, НОМЕР_2 були закінчені.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.01.2023 скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.07.2016 у справі №761/1328/16-ц та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2023 по справі № 761/1328/16-ц позов ТОВ «ФК «Народна позика» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення. Під час розгляду справи, в березні 2023 року, до суду від позивача ТОВ «Народна позика» надійшла заява про зміну найменування на ТОВ «Народна порука». Також у якості співвідповідача ухвалою суду від 05.04.2023 було залучено до участі у справі власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_6 ТОВ «Народна порука» подало до суду заяву про збільшення позовних вимог по справі № 761/1328/16-ц, в якій були викладені нові обставини справи, які виникли після винесення Шевченківським районним судом м. Києва заочного рішення від 25 липня 2016 року, зокрема те, що дане рішення було виконане; предмет іпотеки - спірна квартира АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 по кредитному договору перейшла у власність ТОВ «Народна порука» під час примусового виконання рішення суду, у зв`язку з тим, що прилюдні торги не відбулися, та в подальшому квартира була продана ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 20 травня 2020 року. При цьому надано новий розрахунок боргу ОСОБА_4 , який існував за кредитним договором з врахуванням передачі спірної квартири ТОВ «Народна порука» в рахунок погашення боргу за кредитним договором в рамках виконавчих проваджень.

При розгляді справи № 761/1328/16-ц судом були досліджені всі обставини по справі. При цьому судом було встановлено, що заборгованість ОСОБА_4 перед ТОВ «Народна порука» за кредитним договором №1612001/000-КФК/14 від 16.12.2014 не була повністю погашена шляхом передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу по виконавчим провадженням, залишення за ТОВ «Народна порука» іпотечної квартири призвело до часткового заліку забезпечених вимог стягувача за початковою ціною прилюдних торгів (третіх) у розмірі 666819,15 грн. Після того, як прилюдні торги з реалізації предмету іпотеки не відбулися та стягувач ТОВ «Народна порука» в рахунок погашення заборгованості залишив за собою іпотечну квартиру, сума боргу за кредитним договором №1612001/000-КФК/14 від 16 грудня 2014 р. з врахуванням часткового заліку забезпечених вимог становила 1481457,09 грн.

Також судом по справі № 761/1328/16-ц було встановлено, що постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М.М. про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 направлялись боржникам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 рекомендованим листом та були отримані боржницями особисто 28 листопада 2018 року (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення 0412805487921 та 0412805487913). Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були обізнані про примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2023 по справі № 761/1328/16-ц також мотивовано тим, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так само як і зворотнє витребування спірної нерухомості у ОСОБА_6 як добросовісного набувача на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Із заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 ОСОБА_4 звернулась у червні 2020 року, тобто після укладення 20.05.2020 договору купівлі-продажу квартири та після переходу до ОСОБА_6 права власності на іпотечну квартиру.

В свою чергу, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 по справі № 761/1328/16-ц було скасоване Шевченківським районним судом м. Києва 16.01.2023 після його повного виконання.

Отже, ТОВ «Народна порука», добросовісно набувши право власності на нерухоме майно та частково задовольнивши свої вимоги до боржників у виконавчому проваджені НОМЕР_4 та у виконавчому проваджені № НОМЕР_5, діючи як законний власник, правомірно, як законний власник, розпорядилось своїм майном на власний розсуд, здійснивши його відчуження іншій особі - ОСОБА_6 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.06.2024 заяву представника ОСОБА_4 про поворот виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 по справі № 761/1328/16-ц за позовом заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна порука» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 04.03.2025 апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу суду 1-ї інстанції від 13.06.2024 - без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 про поворот виконання скасованого заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2016 по справі №761/1328/16-ц, суди виходили з того, що вимоги ОСОБА_4 про поворот виконання рішення суду є безпідставними, оскільки спірна квартира, про яку йдеться у заяві, була передана ТОВ «Народна порука» приватним виконавцем в ході примусових виконавчих дій згідно ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.49 Закону України «Про іпотеку» на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та після отримання останнім свідоцтва про залишення за собою майна з прилюдних торгів, та далі продане ТОВ «Народна порука» згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_6 . Крім того, відповідачі ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) знали про примусове виконання заочного рішення суду, тобто знали про вказані дії, не оспорювали ці дії до їх вчинення в установленому законом порядку.

При розгляді вищевказаної заяви ОСОБА_4 про поворот виконання рішення суди встановили, що з матеріалів справи №761/1328/16 вбачається, що внаслідок виконання заочного рішення суду від 25.07.2016 права ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були порушені, оскільки на день виконання заочного рішення існувала заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором та виконання заочного рішення не призвело до повного погашення цієї заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «Народна порука» за кредитним договором, порушень зі сторони приватного виконавця під час примусового виконання заочного рішення не існувало. ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної квартири, судом не було встановлено наявність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність ОСОБА_6 як набувача квартири.

Крім того, Київський апеляційний суд у постанові від 04 березня 2025 року також вказав, що у разі задоволення вимог ОСОБА_4 про поворот виконання рішення суду буде порушено принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки приватний інтерес ОСОБА_6 (як добросовісного набувача), який придбав квартиру в період, коли заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року мало законну силу, ніким не оспорювалось та не оскаржувалось, та було обов`язкове для виконання, переважає приватний інтерес ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у поверненні їм квартири, оскільки ОСОБА_6 позбавлений можливості відновити свої права на підставі ч.1 ст. 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до ТОВ «Народна порука» про відшкодування збитків.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13.06.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 04.03.2025 у справі №761/1328/16.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 в справі №522/14900/19 (провадження №61-10361св22) вказано, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Тобто, особа яка звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володіння відповідача.

Так, в постанові Верховного Суду в складі у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року (справа №639/7253/18) міститься правовий висновок, згідно якого положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

У Постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 р. по справі № 638/17112/21 касаційний суд зауважив, що: добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знає і не може знати, що отримує майно від особи, яка не має права на його відчуження; завдяки «віндикаційному імунітету», який передбачений парламентом для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення; при «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.

Виходячи з вищевикладеного, судом встановлено, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем нерухомого майна, оскільки квартира була передана товариству в порядку виконання судового рішення, яке на той час не було скасоване та було обов`язкове для виконання, а отже на квартиру розповсюджувався «віндікаційний імунитет».

Таким чином, позивачі не довели і не надали суду доказів того, що вони мають правовий зв`язок зі спірною квартирою та що відповідач є недобросовісним набувачем цієї квартири

Вирішуючи спір по суті, суд також приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладену в Постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, відповідно до яких скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч.2 ст. 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ч.5 ст. 12 ЦК України).

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачами не доведені обставини, які можуть свідчить про недобросовісність ОСОБА_6 як набувача майна, так як на момент вчинення договору купівлі-продажу квартири право власності на квартиру належало ТОВ «Народна порука», заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.07.2016 р. не було скасоване, мало юридичну силу та було обов`язкове для виконання, в державному реєстрі були відсутні записи про обтяження на вказану квартиру.

Доказів, які б спростовували висновки суду, учасниками надано не було.

Посилання позивачів на те, що ОСОБА_6 був працівником ТОВ «Народна позика», подавав заяви про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не можуть свідчити про недобросовісність ОСОБА_6 , оскільки на той час позивачі не оскаржували заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.07.2016р., заяв про перегляд цього рішення до суду не подавали, дій щодо оскарження постанов, актів приватного виконавця Солонько М.М. не вчиняли, хоча були обізнані про примусове виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому у ОСОБА_6 були відсутні підстави вважати, що стосовно спірної квартири існує невирішений спір, а витребування нерухомого майна покладатиме на останнього надмірний і непропорційний тягар як на добросовісного набувача спірної квартири.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи ту обставину, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому відсутні і підстави для стягнення із відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , 3-я особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Народна порука» про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко