Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №753/9647/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9647/26

провадження № 2/753/10897/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідач - квартири АДРЕСА_2 . 18.01.2026 сталося залиття квартири АДРЕСА_3 , внаслідок чого в кухні розбухли навісні шафи, набралася водою натяжна стеля. Згідно Акту комісії від 19.01.2026 причиною залиття у квартирі АДРЕСА_3 є втручання в систему опалення (перепланування) та підтікання радіатора на біноклі (з`єднання радіатора) в кімнаті квартири АДРЕСА_4 на 13 поверсі. Згідно Висновку експертного товарознавчого дослідження № 325/26 від 24.02.2026 розмір матеріальної шкоди, завданий майну, що знаходилося в квартирі АДРЕСА_3 , завданого внаслідок залиття, що сталося 18.01.2026 становить 28 440,90 грн.

З огляду на винну поведінку відповідача, відсутність відшкодування збитків в добровільному порядку, позивач просить стягнути з відповідача на його користь зазначену шкоду в примусовому порядку. Крім того, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків, що призвело до затоплення квартири, позивачу спричинено також моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 5000 грн. та просить стягнути із відповідача. Посилаючись на викладене, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026, головуючим суддею у справі визначено суддю Лужецьку О.Р.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 29.05.2026, у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

29.06.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» направив відзив на позов, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутністьфакту залиття квартири, яка належить позивачу. Зазначив про те, що квартира АДРЕСА_4 , не знаходиться над квартирою позивача, а тому залиття квартири позивача з квартири відповідача є неможливим. Крім того, Акт про залиття був складений з грубим порушенням законодавства, зокрема не було залучено власника квартири АДРЕСА_4 , а тому не може бути належним доказом вини власника квартири АДРЕСА_4 у можливому залитті.

Позивач та його представник у судове засідання, призначене на 15.09.2026 не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник направив суду клопотання, в якому просив розглянути справу без їх участі. Позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася. Про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення не надходило.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши сторону позивача, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири від 22.12.2025, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав.

Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав.

18.01.2026 сталося залиття квартири АДРЕСА_3 .

З Акту комісії від 19.01.2026 вбачається, що 18.01.2026 у квартирі АДРЕСА_3 сталося залиття по причині втручання в систему опалення (перепланування) та підтікання радіатора на біноклі (з`єднання радіатора) в кімнаті квартири АДРЕСА_4 на 13 поверсі. Внаслідок залиття в кухні від води розбухли навісні шафи, набралася водою натяжна стеля.

Згідно Висновку експертного товарознавчого дослідження № 325/26 від 24.02.2026, складеного судовим експертом Зєлєніною Є.В. розмір матеріальної шкоди, завданий майну, що знаходилося в квартирі АДРЕСА_3 , внаслідок залиття, що сталося 18.01.2026 становить 28 440,90 грн.

З документів, які знаходяться в матеріалах справи, зокрема платіжної інструкції від 23.02.2026 вбачається, що витрати позивача за виконання Висновку експертного товарознавчого дослідження становить 3000 грн.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1166 ЦК України обов`язок відшкодувати заподіяну шкоду покладається на особу, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

Згідно з п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт.

Порядок складання акту про залиття, аварії квартир регулюється Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 №76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №927/11207.

Акт про залиття - це відповідний документ, який підтверджує подію, що трапилась. Цей документ складається комісією та затверджується балансоутримувачем, власником приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд або іншою особою, що обслуговує відповідний будинок.

В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 04 серпня 2020 року у справі №925/1478/16, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року у справі №686/11256/16-ц).

Згідно з ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач посилався на те, що 18.01.2026 з квартири АДРЕСА_4 сталося залиття квартири АДРЕСА_3 , власником якої він є.

На підтвердження обставин щодо протиправної поведінки відповідача, яка полягала у залитті квартири позивача, та щодо причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, позивачем до позовної заяви був наданий Акт від 19.01.2026, складений комісією у складі: майстра дільниці ОСОБА_3 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_4 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_5 , представників організації, яка відповідно до угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення а гарячого водопостачання, яким встановлено, що у квартирі АДРЕСА_3 сталося залиття по причині втручання в систему опалення (перепланування) та підтікання радіатора на біноклі (з`єднання радіатора) в кімнаті квартири АДРЕСА_4 на 13 поверсі. При обстеженні квартири зафіксовано: внаслідок залиття в кухні розбухли навісні шафи, набралася водою натяжна стеля.

Акт залиття квартири є належним та допустимим доказом по справі, позаяк у вказаному акті зазначені всі обов`язкові відомості, а саме: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття, отже даний акт в загальному відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, і є належним доказом по справі. Крім того, акт є первинним документом, що засвідчує факт певної події.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилалась на те, що на момент настання події вона перебувала за межами України, а квартира нібито не розташована безпосередньо над квартирою позивача, а причиною залиття могли бути несправності внутрішньо будинкових інженерних мереж або інші обставини.

Однак, суд критично оцінює вказані доводи, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

Статтею 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені цивільним законодавством.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.12.2019 справа № 686/11256/16-ц, провадження № 61-28098св18, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечувала належність їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 .

При цьому, сам по собі факт не проживання відповідачки в квартирі не свідчить про те, що остання не повинна утримувати (брати участь) належне їй на праві власності майно в належному стані та не виключає відповідальності за шкоду, завдану внаслідок утримання належної квартири.

Відповідачка, безвідповідально поставилась до своїх обов`язків щодо належного утримання квартири АДРЕСА_2 , внаслідок чого завдано шкоду позивачу через залиття, та відповідно відповідач повинна нести відповідальність за завдану шкоду.

Відповідач не спростувала доказами відсутність своєї вини у залитті квартири позивача, хоча це є її процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

У процесі розгляду цієї справи відповідачем ОСОБА_2 не спростовано, що квартира позивача ОСОБА_1 зазнала пошкоджень в наслідок залиття з квартири відповідача.

Також не спростовано, що причиною залиття стало втручання в систему опалення (перепланування) та підтікання радіатора на біноклі (з`єднання радіатора) в кімнаті квартири АДРЕСА_4 на 13 поверсі.

Крім того, відповідачем не надано до суду доказів на спростування розміру заявленого матеріального збитку (шкоди). З клопотанням про призначення судової товарознавчої експертизи відповідач не зверталася.

Отже суд вважає, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття, відповідно до Висновку експертного товарознавчого дослідження в розмірі 28 440,90 грн. та витрат за виконання Висновку експертного товарознавчого дослідження в розмірі 3000 грн.; підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованим та доведеними.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до такого.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Отже моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Отже в судовому засіданні є доведеним той факт, що позивачу були спричинені моральні страждання відповідачем, які призвели до душевних переживань, а тому, враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач, суд вважає, що сума у розмірі 5000грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов`язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.

Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в цій справі, виходячи зі змісту та смислового наповнення позовної заяви, обсягу додатків до них. Тому вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 12 750грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання. З огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що визначена позивачем сума в розмірі 12750 грн. є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим. За таких обставин суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, має бути обмежений до 10000 грн.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов до висновку про задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача підлягає відшкодування матеріальної шкоди в загальному розмірі 28440,90грн, 5000 грн. моральної шкоди, 3000 грн. - вартість проведення судово-товарознавчої експертизи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн та 10000 витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтею 151, 179 Житлового кодексу України, 319, 322, 323, 383, 386, 1166 ЦК України, статтями 7, 10-15, 76-81, 133-137, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок залиття квартири в розмірі 28 440,90грн., 5000 грн. - моральної шкоди, 3000 грн.- вартість за проведення судово-товарознавчої експертизи, 2 662,40 - судового збору та 10000 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, а всього 49 103,30 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ).

СУДДЯ Олена ЛУЖЕЦЬКА