Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №750/5793/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/5793/26

Головуючий у першій інстанції – Лямзіна Н. Ю.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2056/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: Акціонерне товариство «Українська залізниця»

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення коштів невиплачених при звільненні (суддя Лямзіна Н.Ю. ), ухвалене у м. Чернігів о 12 годині 34 хвилин,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного Товариства «Українська Залізниця» про стягнення коштів невиплачених при звільненні. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працювала у відокремленому підрозділі Київська дирекція залізничних перевезень регіональної філії « Південно Західна залізниця» АТ «Українська Залізниця», з якої звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 19.12.2024 року №886/ос. Між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2005-2025 роки, яким передбачено: виплату одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат при стажі роботи в галузі для жінок понад 35 років; грошову винагороду працівникам залізничного транспорту з нагоди ювілею (60 років) в розмірі посадового окладу; матеріальну допомогу на оздоровлення. У наказі про звільнення було зазначено про виплату даних допомог, але при звільненні вони сплачені не були.Також позивачка зверталась до відповідача з заявою від 06.11.2024 року про виплату їй у відповідності до п.3.19 Колективного договору грошову винагороду з нагоди ювілею (60 років) в розмірі посадового окладу, яка не була виплачена. Розмір невиплачених матеріальних допомог та грошової винагороди виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати становить: по 115698.25 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; 34272 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки; 10469 грн грошової винагороди з нагоди ювілею (60 років). У березні 2026 року їй було сплачено суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 31000 грн, що є меншим за суму яка підлягає до виплати на 3272 грн. На час звернення до суду роботодавець АТ«Українська залізниця» не провів повний розрахунок при звільненні з позивачкою та не виплатив матеріальні допомоги, а також грошову винагороду на загальну суму 245317.50 грн, які позивач просить стягнути в судовому порядку. У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 146895 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення коштів невиплачених при звільненні задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 103 461,20 грн; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 103 461,20 грн; одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023–2024 роки у розмірі 3 272 грн; грошову винагороду за бездоганну працю з нагоди ювілею в розмірі 10 469 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 146 574 ( без врахування всіх необхідних податків і зборів). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 133,20 грн. Стягнуто із Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в дохід держави судовий збір в розмірі 1986 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) у тому числі щодо призупинення виплати частки заробітної плати. Крім того, судом було враховано, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, який набрав чинності 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися в розрізі даного спору. За таких обставин суд вважав, що наявні підстави для захисту порушених прав позивачки шляхом стягнення з відповідача на її користь одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 103461.20 грн , додаткової матеріальної допомоги

за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 103461.20 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 рік в розмірі 3 272 грн, грошової винагороди за бездоганну працю з нагоди ювілею в розмірі 10 469 грн. Зменшуючи суму матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію з 115698.25 грн до 103461.20 грн судом враховано розмір середньомісячної зарплати у розмірі 20692.24 грн відповідно до довідки про розмір заробітної плати. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середннього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував, що з позивачем не було проведено повний розрахунок при звільненні, а тому позивачка має право на виплату середнього заробітку у відповідності до ст. 117 КЗпП. Судом проведено власний обрахунок та враховано, що сума середньоденного заробітку позивачки становить 945,64 грн, а отже загальна сума яка підлягає до стягнення в межах заявлених позовних вимог складає 146574,06 грн.

В апеляційній скарзі АТ «Українська Залізниця» просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі відповідач вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, оскільки ст. ст.1,11 та п.2 розділу «Прикінцевих положень» Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» передбачає, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин установлені цим законом. Судом першої інстанції, на думку заявника, не вірно проаналізовано причини призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальних допомог при звільненні, які мають особливості щодо їх призупинення. АТ «Українська Залізниця» звертає увагу суду на те, що в подальшому з урахуванням фінансового стану, рішеннями Правління АТ «Українська Залізниця» від 24.10.2022 року, 17.07.2023 року, 14.10.2024 року було відновлено виплати працівникам передбачених колективними договорами та вирішено проводити такі виплати в хронологічній послідовності згідно з затвердженими графіками. В свою чергу протокольним рішенням № Ц-1-1.5-25/47-25 від 28.03.2025 року було зупинено виплату матеріальних допомог при звільненні починаючи з 01.04.2025 року, а також рішенням правління АТ «Українська Залізниця» від 27.06.2024 року зупинена дія окремих положень Колективного договору з 01.07.2024 року, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Разом з тим п.4 рішення від 27.06.2024 року передбачена можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Українська Залізниця» та особам, які перебували у трудових відносинах з товариством під час дії рішення правління від 14.03.2022 року матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 року до 30.06.2024 року в розмірі та на умовах передбачених Колективними договорами. Подальше відновлення таких виплат відбудеться за окремим рішенням правління. Пунктом 1.2 протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Українська Залізниця» від 27.06.2024 року передбачено нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам товариства в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Відповідач не відмовляв позивачці у виплаті матеріальних допомог передбачених колективним договором, а лише відтермінував реалізацію цих виплат, відповідно до повноважень наданих відповідачу законом. Це тимчасові дії для забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку. Відповідач також зазначає, що рішення правління товариства від 14.03.2022 року про призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальних допомог, прийнято на законних підставах про що неодноразово було зазначено у судових рішеннях. Особа, яка подала апеляційну скаргу вказує на те, що призупинення виплат матеріальних допомог передбачених колективним договором було призупинене не лише на підставі протокольного рішення від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т), а і інших рішень прийнятих товариством, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки. Відповідач також не погоджується з висновками суду про те, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога при виході на пенсію належать до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати та не належить до фонду оплати праці. Для застосування ст.117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства. Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Українська Залізниця», а була зумовлена обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві ОСОБА_1 зазначає про те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що право позивача на отримання матеріальних допомог виникло не внаслідок прийняття будь-якого майбутнього рішення правління товариства, а безпосередньо з положень колективного договору та у зв`язку з настанням визначених ним юридичних фактів – виходом позивача у щорічну відпустку та звільнення у зв`язку з виходом на пенсію. Посилання АТ «Українська Залізниця» на ст. 11 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є безпідставним. Не погоджується ОСОБА_1 з доводами апеляційної скарги про те, що відсутня вина АТ «Українська Залізниця» у невиплаті належних сум матеріальних допомог та грошової винагороди, оскільки призупинення таких виплат було обумовлено прийняттям рішення правління товариства, яке керувалось діючим законодавством та виходило з матеріально-фінансового стану товариства. Саме роботодавець прийняв рішення не проводити виплату належних працівникові коштів, а тому наслідки такого рішення не можуть бути покладені на працівника. Заявником в апеляційній скарзі невірно зазначені дані про дату та наказ про звільнення позивача. Судом першої інстанції вірно встановлено, що на день звільнення позивачу не були виплачені всі належні суми, а спір остаточно вирішено на користь позивача. Саме ці встановлені обставини стали підставою для правильного застосування статей 116 та 117 КЗпП України. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на окремі постанови винесені судами в інших справах, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним нормам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди`зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

По справі встановлено, що згідно з наказом (розпорядженням) від 19.12.2024 № 886/ос заступника начальника служби роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», 31.12.2024 року було звільнено ОСОБА_1 з посади чергового по залізничній станції на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 .. Виплатити матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену пунктом 8.11 колективного договору; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, відповідно до пункту 3.9 Колективного договору після отримання окремого рішення керівництва АТ “УКРЗАЛІЗНИЦЯ”. (а.с. 99).

ОСОБА_1 23.11.2023 року та 11.03.2024 року зверталась до заступника начальника служби роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» з заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п.3.10 діючого Колективного договору.( а.с.20-21)

Приєднані до матеріалів справи копії заяв про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 року надані відповідачем за зверненням позивачки від 09.03.2026 року.( а.с. 102)

Згідно з довідкою наданою відповідачем до відзиву середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 945.64 грн, а середньомісячна заробітна плата становить 21276,88 грн. Довідка надана відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року « Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».( а.с.152)

Колективним договором укладеним між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки. (зі змінами та доповненнями, які затверджені робочими комісіями згідно з протоколами) пунктом 3.10 передбачено: надавати працівникам дирекції, які безперервно працювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмір шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року. Матеріальну допомогу на оздоровлення надавати згідно з Порядком надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам виробничого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень регіональної філії « Південно-Західна залізниця АТ «Укрзалізниця» , який є додатком до цього колективного договору. (а.с. 72-76).

Згідно з пунктом 8.11 того ж колективного договору визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року). Цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років – 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років – 2 середньомісячний заробітки, від 10 до 15 років – 3 середньомісячних заробітків, більше 15 років – 5 середньомісячний заробітків.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, а при звільненні на пенсію працівників, які набули цього права раніше та продовжують працювати протягом двох місяців з моменту прийняття даного доповнення – виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі(для жінок): з 15 до 20 – 1 середньомісячний заробіток, з 20 до 25 – 2 середньомісячних заробітки, з 25 до 30 – 3 середньомісячних заробітки, з 30 до 35 – 4 середньомісячних заробітки, понад 35 – 5 середньомісячних заробітків.

Пунктом 3.19 Колективного договору передбачено, що працівникам залізниці з нагоди ювілею (50,60 та 70 років) та ( або) досягнення пенсійного віку виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу ( місячної тарифної ставки).

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що отримавши щорічну відпустку у 2023 та 2024 році, ОСОБА_1 відповідно до положень п. 3.9 Колективного договору набула право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за ці роки, а прийнявши рішення про звільнення набула права на виплату одноразової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків та одноразової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірах передбачених п.8.7 Колективного договору, а також право на грошову винагороду передбачену п.3.19 цього ж договору.

У свою чергу, рішенням правління АТ “Українська залізниця” від 14 березня 2022 року (протокол засідання правління АТ “Українська залізниця” від 14.03.2022 № Ц-54/31), було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. ( а.с.136-142)

Листом за № ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06.09.2022 року за підписами голови правління, членів правління та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників повідомлялось керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», Раді Профспілки залізничників і транспорних будівельників України, головам дорожніх профспілкових організацій було повідомлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року ( прототкол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. ( а.с.150)

Судом першої інстанції вірно встановлено, що товариство ухвалило рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця» яке стало підставою для невиплати позивачу в тому числі оспорюваних сум матеріальної допомоги на оздоровлення було прийнято 14 березня 2022 року.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

При вирішенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення апеляційний суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року залишеним без змін постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги .

Отже, АТ «Українська залізниця» протиправно не виплатило ОСОБА_1 при наданні їй щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів у 2023 році матеріальної допомоги на оздоровлення за цей рік у сумі 16104 грн .

У той же час, відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Також, 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

Вказаним рішенням також передбачалось, що регіональним філіям, їх структурним ( виробничим) підрозділам, Департаменту бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології, Департаменту карначейства починаючи з 01.07.2024 року забезпечити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному в підпункті 1.2 пункту1 цього рішення.

Оскільки ОСОБА_1 зверталась до АТ «Українська залізниця» з заявою про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення у березні 2024 року, то дія рішення Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року не поширюється на розмір та порядок виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, розмір якої відповідно до п.3.9 Колективного договору та встановленого прожиткового мінімуму на одну особу з 1 січня 2024 року відповідно до Закону України « Про державний бюджет на 2024 рік» становить 17520 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказувала, що при звільненні їй не була виплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 та 2024 роках, але яка була їй частково виплачена у березні 2026 року в сумі 31000 грн, невиплаченою залишається сума в розмірі 3272 грн.

Відповідно до розрахункового листа за березень 2026 року Семироз виплачено матеріальну допомогу у сумі 14896 грн та матеріальну допомогу у розмірі 16104 грн, що сумарно становить 31000 грн. Зазначена сума вказана без врахування усіх утримань та податків.

Колегія суддів не погоджується з тим, що розмір несплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 3272 грн та проводить власний обрахунок: у 2023 році позивачка мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 16104 грн та у 2024 році у розмірі 17520 грн, що в сумі становить 33624 грн. Сума недоплачених коштів становить 2624 грн.( сума зазначена без вирахування податків і зборів)

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки необхідно змінити, зменшивши її розмір з 3272 грн до 2624 грн.

Колегія суддів апеляційного суду перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині законності рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію враховує наступне.

Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості.( а.с.143)

Матеріали справи не містять доказів наявності графіків чи інших документів, які б свідчили про послідовну виплату працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги на виконання вище вказаного рішення.

Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 звільнилася 31.12.2024, у зв`язку з чим норми, обмежуючі виплату вказаних видів матеріальної допомоги до неї не застосовуються.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з розміром визначеним до стягнення судом першої інстанції: одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи в та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію по 103 461,20 грн. Оскільки судом першої інстанції помилково взято в обрахунок для визначення середній заробіток – 20692.24 грн, тоді як відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, його розмір становить 21274.38 грн.

Визначення розміру суми матеріальних допомог не є новою сумою, а лише підтвердженням розміру матеріальних допомог які належать до виплати відповідно до наказу про звільнення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію , що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки необхідно змінити, збільшивши їх розмір з 103 461,20 грн до 106 381.90 грн.

В позовній заяві позивачка також вказувала про те, що їй не було виплачено грошову винагороду передбачену пунктом 3.19 Колективного договору з нагоди ювілею (50,60 та 70 років) та ( або) досягнення пенсійного віку у розмірі посадового окладу ( місячної тарифної ставки).

Відповідно до листа Начальника станції залізничної Чернігів Київського регіону служба роботи станцій регіональної філії « Південно-Західна залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» адресованому заступнику начальника служби роботи станцій регіональної філії « Південно-Західна залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», останнього було проінформовано, що 25.11.2024 року ОСОБА_1 , черговій по залізничній станції Чернігів Київського регіону виробничого підрозділу служби роботи станцій регіональної філії « Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», виповнюється 60 років у зв`язку з чим та у відповідності до п.3.19 Колективного договору просили надати грошову винагороду. ( а.с.100)

В наказі про звільнення з роботи не було зазначено про прийняте рішення АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» відповідно до зазначеного вище листа.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати № 5, одноразові заохочення та премії до ювілейних і пам`ятних дат (у грошовій або матеріальній формі) включаються до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Таким чином, при досягненні 60-річного віку ОСОБА_1 мала право на отримання грошової винагороди передбаченої пунктом 3.19 Колективного договору, АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не приймала рішення про зупинення дії колективного договору в цій частині, відсутність рішення роботодавця про здійснення виплати не може бути безумовною підставою для такої не виплати, а тому висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на її користь грошової винагороди з нагоди ювілею у сумі 10469 грн є правомірним. Колегія суддів погоджується також і із розміром грошової винагороди визначеної до стягнення судом, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів саме такий розмір посадовгоо окладу в них зазначений.

Частинами 1,2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП у частині, що встановлювала тримісячний строк звернення до суду для стягнення належної заробітної плати, рішення № 1-р/2025 . Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших виплат, є необмежений.

ОСОБА_1 в позовній заяві просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців, а саме за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року у розмірі 146895.05 грн. Судом першої інстанції зазначені вимоги задоволено частково на суму 146574.06 грн.

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

За сталою трудовою практикою Верховного Суду , у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду. Якщо особа звертається через рік, цей строк є пропущеним, і без поважних причин, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми).

Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19).

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 (провадження № 61-11817св23) вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 (провадження № 61-14209св23).

Послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, Верховний Суд сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення до моменту отримання відповіді на запит, тобто до 18 вересня 2025 року, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Із матеріалів справи вбачається, що копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримала 31.12.2024 про що свідчить підпис ОСОБА_1 , однак наявне в матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні не містить підпису позивачки. В той же час, позивачкою до матеріалів справи приєднано копії розрахунків заробітної плати в тому числі за грудень 2024 року, де зазначені всі виплати, які виплачені та нараховані у зв`язку з її звільненням, без зазначення розміру: матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію, грошової винагороди з нагоди ювілею. ОСОБА_1 зверталась із заявами від 09.03.2026 року, від 15.04.2026 року до АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», в яких просила повідомити про розмір вище зазначених виплат та провести повний розрахунок з нею по зазначених виплатах.

Варто зазначити, що відповідно до наказу про звільнення від 19.12.2024 № 886/ос ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31.12.2024 року.

Також вказаний наказ містить детальну інформацію про суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачці по 31.12.2024 року.

Таким чином, з 31 грудня 2024 року позивачка була повідомлена про суми, які підлягають виплаті їй при звільненні, а тому початок відліку строку на звернення до суду в цьому випадку розпочався з дня звільнення ОСОБА_1 з роботи, а саме з 31 грудня 2024 року.

При цьому колегія суддів апеляційного суду для відліку строку з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду, не бере до уваги звернення позивачки до відповідача з заявами про надання інформації з зазначенням розміру матеріальних допомог та грошової винагороди, оскільки в наказі про звільнення відповідач надав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених їй сум.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку є помилковим та таким що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок виникає у день звільнення, і саме невиконання цього обов`язку у визначений законом строк є підставою для виникнення відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки. У разі якщо виплата належних сум здійснюється не одноразово, а частинами, така поетапність не змінює правової природи порушення, яке виникло в момент звільнення, а лише свідчить про його часткове усунення у відповідних частинах.

Кожна окрема виплата є юридичним фактом, який припиняє затримку розрахунку лише у межах відповідної частини заборгованості, та водночас породжує для працівника право на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки саме щодо цієї частини.

Відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер і спрямована на відшкодування працівникові втрат, зумовлених несвоєчасною виплатою належних сум, а тому її застосування пов`язується з фактом проведення відповідної виплати, яка фіксує момент припинення порушення у певній частині.

У випадку поетапної виплати належних сум при звільненні строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється окремо щодо кожної такої виплати – з моменту її фактичного здійснення, а очікування працівником проведення «остаточного розрахунку» не є підставою для відтермінування перебігу цього строку. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного суду від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25.

Оскільки в березні 2026 року позивачу було виплачено частково матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 31000 грн, розмір недоплаченої матеріальної допомоги становить 2624 грн. У позивачки виникло право на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки саме щодо цієї частини вимог, але такі позовні вимоги до суду не заявлено.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь: по 115698.25 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; 3272 грн недоплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки; 10469 грн грошової винагороди з нагоди ювілею (60 років), 146895 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього 392032,50 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) зазначено, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому нею повинно було бути сплачено судовий збір за заявлену вимогу майнового характеру, ставка якого відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 «Про судовий збір» становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки позивачка просила стягнути на її користь 146895,05 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то вона мала сплатити за цю вимогу 1468,95 грн (146895,05 х 1%) судового збору. Проте нею сплачено 1331,2 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції АТ «Приват Банк» від 28.05.2026 року на а.с.1.

Враховуючи, що в задоволенні вказаної позовної вимоги відмовлено, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню недоплачений судовий збір у розмірі 137,75 грн (1468,95 - 1331,2).

У позовній заяві заявлено позовні вимоги на загальну суму 392 032,55 грн. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 225 856,80 грн, тобто позовні вимоги задоволено на 57,61%.

Оскільки позовні вимоги, за які позивачка звільнена від сплати судового збору, задоволено частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2258,5 грн (3920,33 х 57,61%).

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено на суму 367237,46 грн. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просило скасувати рішення суду першої інстанції в цілому.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 5508,56 грн судового збору. Апеляційна скарга задоволена на 38,5% (оспорювану суму 367237,46 грн зменшено на 141 380,66 грн). Отже, відповідачу належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 2120,8 грн (5508,56 х 38,5%) судового збору за апеляційний розгляд справи.

Відповідно до приписів ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншгу частину судових витрат.

Колегія суддів вважає за доцільне застосувати приписи ч.10 ст.141 ЦПК України та остаточно визначити до стягнення з АТ «Українська залізниця» в дохід держави різницю судового збору у розмірі 137,7 грн (2258,5 – 2120,8).

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнутого з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судового збору – скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року в частині визначеного до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 розміру одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію - змінити, збільшивши розмір одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи з 103 461,20 грн до 106 381,90 грн та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію з 103 461,20 грн до 106 381,90 грн.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 в частині визначеного до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 розміру недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки та в частині розміру визначеного до стягнення із АТ «Українська залізниця» в дохід держави судового збору – змінити, зменшивши розмір недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення з 3272 до 2624 грн, зменшивши розмір стягнутого в дохід держави судового збору з 1986 грн до 137,7 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 137,75 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: