Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №733/1324/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/1324/25

Головуючий у першій інстанції – Вовченко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/706/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарями – Піцан В.М., Зіньковець О. О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП 21.01.2024 в розмірі 194317,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 21.01.2024 близько 08:00 відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «GEELY» модель «MR-7151A» р.н. НОМЕР_1 рухався зі сторони м. Ічня, по вул. Центральна в с. Томашівка Прилуцького району Чернігівської області та перебуваючи на нерегульованому перехресті вул. Центральна та автодороги, що веде в бік с. Андріївка, не вибравши безпечної швидкості для руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «TOYOTA «RAV4» р.н. НОМЕР_2 під керуванням позивача, який рухався в зустрічному напрямку.

Транспортний засіб марки «TOYOTA «RAV4» р.н. НОМЕР_2 , що належить позивачеві ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 на праві приватної власності, отримав механічні пошкодження.

Зазначав, що ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 20.09.2024 в справі № 733/1398/24 обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України ОСОБА_2 , за нереабілітуючих підстав звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з примиренням винного з потерпілим.

У КТЗ марки «GEELY» модель «MR-7151A» р.н. НОМЕР_1 відсутній договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності у винуватця дорожньо-транспортної пригоди, тому позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке здійснило часткову компенсацію шкоди у розмірі 160 000,00 грн.

Вказував, що ним отримано лімітоване страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування шкоди, тому різницю в сумі 194317,18 грн, між фактичним розміром шкоди в сумі 354317,18 грн та страховою виплатою в сумі 160000,00 грн, в судовому порядку має бути покладено на особу, яка завдала шкоди.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 28.11.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 194 317,18 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1943,17 грн.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що вартість майнового збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, отже, із нього, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням. Саме особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язана сплатити власнику транспортного засобу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення районного суду та стягнути на його користь судовий збір, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сума збитку недоведена, а звіт №015-25Д_SOS_-250107-301444 не містить необхідних розрахунків, проте суд першої інстанції на таку обставину не звернув уваги і відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, необхідної для встановлення вартості автомобіля після ДПП.

Вважає, що звіт №015-25Д_SOS_-250107-301444 не містить визначеної ринкової вартості транспортного засобу після його пошкодження внаслідок ДТП, що є обов`язковою складовою для визначення розміру шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

Вказує, що порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбутися в порядку, визначеному ст. 30 Закону №1961-ІV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Посилання суду на звіт №015-25Д_SOS_-250107-301444 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу є незаконним в частині визначення розміру шкоди заподіяної внаслідок ДТП 21.01.2024, оскільки у графі «вид вартості, яка визначається» вказано тільки ринкова вартість та вартість відновлювального ремонту, а ринкова вартість автомобіля після його пошкодження після ДТП не визначалась.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Звертає увагу на те, що відповідачем та його представником клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження не заявлялось, тому судом правомірно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи.

В обґрунтування відзиву посилається на постанову Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-691цс15.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 21.01.2024 близько 08:00 відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «GEELY» модель «MR-7151A» р.н. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю близько 60-70 км/год зі сторони м. Ічня, по вул. Центральна в с. Томашівка Прилуцького району Чернігівської області та перебуваючи на нерегульованому перехресті вул. Центральна та автодороги, що веде в бік с. Андріївка, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, неправильно оцінив дорожню обстановку та відповідно не реагував на її зміну, не вибравши безпечної швидкості для руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «TOYOTA «RAV4» р.н. НОМЕР_2 під керуванням позивача, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб позивача зазнав механічних пошкоджень.

Ухвалою Ічнянського районного суду від 29.11.2024 у справі №733/1398/24 відповідача звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та закрито кримінальне провадження у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим (а.с. 7-9).

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що вартість майнового збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, отже, із нього, як винної особи, підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення відшкодування матеріальної шкоди, проте суд першої інстанції не правильно визначив її розмір, враховуючи наступне.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ч. 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини заподіювача шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №203/5198/15-ц(провадження № 61-4589св18).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, при вирішенні позову про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до статей 1166,1187,1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Разом з тим, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Як зазначено у п. 21.1.ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Пунктом 21.4. ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, особа несе відповідальність, встановлену законом.

Отже, у разі відсутності полісу страхового відшкодування відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди несе саме водій транспортного засобу, який керував ним на час настання дорожньо-транспортної пригоди.

У справі, що переглядається судом першої інстанції встановлено, що КТЗ марки «GEELY» модель «MR-7151A» р.н. НОМЕР_1 не забезпечений договором відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 12).

16.06.2025 МТСБ України листом № 3-01б/15142 повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодує йому шкоду в розмірі 160000,00 грн, про що прийняте рішення у справі № 112295(а.с. 14).

За матеріалами справи, представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Сащенком Ю. В., у суді першої інстанції подано клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, у задоволенні якого ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 28.11.2025 відмовлено, оскільки письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частин 1,2 статті 183 ЦПК України, а саме не додано доказів їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), отже, така заява підлягає поверненню її заявнику без розгляду, також зазначив, що у представника відповідача було достатньо часу для подання клопотання про призначення експертизи на підготовчому засіданні, враховуючи, що справа надійшла до суду 30.06.2025, а 26.09.2025 ухвалою Ічнянського районного суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Згідно п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Таке застосування норм процесуального права узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 травня 2019 року у справі №130/1508/18, від 23 жовтня 2019 року у справі №130/1510/18, від 18 грудня 2019 року у справі №689/1754/16-ц.

Відповідно до пункт 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, чинного на момент ДТП, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

За п. 30.2 ст. 30 вказаного Закону № 1961-IV якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20, за змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Таким чином, ремонт автомобіля марки «TOYOTA «RAV4» р.н. НОМЕР_2 , що належить позивачеві ОСОБА_1 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП".

Згідно з правовою позицією, яка викладена в постанові КЦС ВС від 17.02.2021 у справі № 753/11069/16, «…. якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду … При цьому задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна визнати обґрунтованим».

Відповідно до звіту № №015-25Д_SOS_-250107-30144 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, встановлено, що вартість (розмір) збитків становить 354317,18 грн, що відповідає ринковій вартості транспортного засобу марки «TOYOTA «RAV4» р.н. НОМЕР_2 , що належить позивачеві ОСОБА_1 (а.с. 16).

Наданий звіт не містить визначеної ринкової вартості транспортного засобу після його пошкодження внаслідок ДТП, що є обов`язковою складовою для визначення розміру заподіяної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2 подано клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, в якому просить поставити на вирішення наступні питання:

1. Яка ринкова вартість автомобіля марки «TOYOTA, модель «RAV4», р.н. НОМЕР_2 після його пошкодження 21.01.2024 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на дату оцінки?

Проведення судової експертизи просить доручити Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Чернігів, вул. Старобілоуська, 25-А).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17.03.2026 клопотання ОСОБА_2 про призначення судової автотоварознавчої експертизи - задоволено.

Призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення якої поставлено питання: Яка ринкова вартість автомобіля марки «TOYOTA, модель «RAV4», р.н. НОМЕР_2 після його пошкодження 21.01.2024 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на дату оцінки?

За висновком експертизи за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи № 173/26-24 від 10.07.2026 ринкова вартість автомобіля марки «TOYOTA, модель «RAV4», р.н. НОМЕР_2 після його пошкодження 21.01.2024 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на дату оцінки, складала 147045,00 грн (а.с. 167-196).

З врахуванням викладеного є обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано порядок відшкодування завданої, визначеному ст. 30 Закону №1961-ІV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Отже, враховуючи, що ринкова вартість становить 354 317,18 грн, яка дорівнює вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, з яких МТСБ України відшкодувало 160 000,00 грн, а транспортно-товарознавчою експертизою № 173/26-24 від 10.07.2026 визначена ринкова вартість автомобіля після його пошкодження внаслідок ДТП становить 147 045,00 грн, тому невідшкодованою залишається 47 272,18 грн (354 317,18 грн - 160 000,00 грн - 147 045,00 грн), яка і підлягає до стягнення з відповідача з врахуванням встановлених обставин.

Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою зміні, шляхом зменшення розміру матеріальної шкоди з 194 317,18 грн до 47272,18 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яким регламентовано, що пільги по сплаті судового збору мають позивачі у справах про відшкодуваня збитків, завданих внаслідок кримінального правопорушення.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на 24,32% (47 272,18 грн х 100% / 194 317,18 грн), тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору також підлягає зміні, шляхом зменшення з 1943,17 грн до 472,57 грн.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню на 75,68%, тому йому необхідно компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 2205,89 грн (2914,76 грн х 75,68%) судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2025 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та визначеного судового збору, зменшивши розмір матеріальної шкоди з 194 317,18 грн до 47272,18 грн та судового збору з 1943,17 грн до 472,57 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на користь ОСОБА_2 2205,89 грн судового збору за розгляд справи у суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.09.2026.

Головуючий Судді: