Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №727/1889/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Чернівці

справа № 727/1889/25

провадження №22-ц/822/1460/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н.

секретар Черновська А.К.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя.

Позов обґрунтовано наступним. Позивач зазначала, що починаючи з жовтня 2003 року по квітень 2015 року вона та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_1 будучи родом із села Ржавинці (колишній Заставнівський район) Чернівецької області не мав житла (власного чи орендованого) у місті Чернівці, тому у вересні 2003 року переїхав на постійне місце проживання до ОСОБА_2 в квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , яка була її особистою приватною власністю.

Із вказаного часу сторони проживали разом однією сім`єю як чоловік та дружина, вели спільний побут, мали спільний бюджет та спільно вели господарство.

Так, позивачка ОСОБА_2 будучи працевлаштованою у Чернівецькому обласному управлінні ВАТ «Державний ощадний банк України» мала стабільний та достатній дохід, тому фінансово забезпечувала сім`ю. Відповідач ОСОБА_1 постійного місця роботи та стабільного доходу не мав. Сімейний бюджет складався здебільшого із коштів позивачки, яка купувала продукти харчування, оплачувала комунальні послуги та несла більшість побутових витрат.

В червні 2004 року, сторони за рахунок грошових коштів, які були особистими збереженнями позивачки ОСОБА_2 (31 000 доларів США) та коштів матері відповідача (31 000 доларів США) придбали для проживання квартиру АДРЕСА_2 .

25 червня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до п.1 якого, ОСОБА_1 купив квартиру номер АДРЕСА_2 загальною площею квартири 68 кв.м., в тому числі житловою площею 39,90 кв.м.

20 серпня 2004 року місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстровано за адресою : квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною відміткою у його паспорті.

25 червня 2005 року місце проживання позивачки ОСОБА_2 зареєстровано за адресою : квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною відміткою у паспорті позивачки.

Позивачкою ОСОБА_2 з метою повернення позики використаної для придбання квартири АДРЕСА_2 було продано дві свої особисті квартири - однокімнатну по АДРЕСА_3 (продана 27 січня 2005 року) та двокімнатну по АДРЕСА_4 (продана 07 квітня 2005 року).

Кошти з продажу вказаних квартир були передані матері відповідача ОСОБА_1 в якості повернення раніше позичених грошових коштів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно обліку громадян у поквартирній карточці, у квартирі за адресою АДРЕСА_5 прописані - основний квартиронаймач - ОСОБА_1 та члени його сім`ї - дружина ОСОБА_2 (дата прописки 25.06.2005).

З початку проживання спільно однією сім`єю як чоловік і дружина, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були наділені рядом прав та обов`язків, таких як, зокрема, побутові обов`язки - спільна оплата рахунків, готування їжі, догляд за домом, придбання товарів домашнього вжитку, спільне прийняття рішень щодо купівлі чи продажу нерухомого майна, автомобілів, побутової техніки. Сторони мали спільний бюджет, спільно розпоряджались грошовими коштами одне одного, спільно проживали. Крім того, під час фактичних шлюбних відносин в сторін народилась дитина, яку сторони спільно виховували та забезпечували.

У квітні 2005 року, внаслідок перепаду напруги у квартирі сторін за адресою АДРЕСА_5 сталась пожежа. Враховуючи, що ОСОБА_2 напередодні пожежі продала все наявне нерухоме майно, щоб розрахуватись з боргами, а також те, що подружжя не мало заощаджень, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було прийнято рішення взяти позику, за рахунок якої зробити ремонт у придбаній квартирі після пожежі.

Так, в червні 2005 року для проведення робіт по відновленню квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взяли позику у розмірі 35 000 (тридцять п?ять тисяч) доларів, за рахунок яких в квартирі за адресою - АДРЕСА_5 було проведено ремонт.

Сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом виконували ремонт у вказаній квартирі: шукали майстрів, купували будівельні матеріали, слідкували за процесом ремонтних робіт тощо.

ОСОБА_1 у вказаний період часу офіційно не працював та мав нерегулярний дохід.

У вересні 2006 року ОСОБА_1 виїхав до Іспанії.

Під час його перебування в Іспанії сторони підтримували шлюбні відносини: сторони постійно спілкувались, відповідач цікавився життям сім`ї, яка залишилась проживати у квартирі за адресою АДРЕСА_6 , зрідка висилав позивачці кошти, посилки тощо.

У позивачки ОСОБА_2 наявні копії деяких платіжних доручень про перекази відповідачем на ім`я позивачки грошових коштів, зокрема, у сумі 1 500 доларів США 08./03.2007 року.

Через три роки відповідач ОСОБА_1 повернувся до України.

У фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували до 2015 року, після чого відносини подружжя погіршились.

За таких обставин, враховуючи, що в період з жовтня 2003 року по квітень 2015 року сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки одне відносно одного, в них народилась спільна дитина, позивач вважає доведеним факт проживання однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.

Просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати право власності за ОСОБА_2 на квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2003 року по квітень 2015 року.

Визнано право власності за ОСОБА_2 на квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 40000 грн.

Компенсовано ОСОБА_2 судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в розмірі 9611 грн. 20 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним, необґрунтованими та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Посилається на те, що в матеріалах справи відсутній жодний письмовий доказ, який б підтверджував факт проживання сторін разом саме в період придбання спірного майна, тобто станом на 25 червня 2004 року (день укладення договору купівлі-продажу спірної квартири) та певний час до цього. Також відсутні жодні письмові докази, які б підтвердили обставини ведення спільного господарства, побуту та бюджету саме в період придбання спірного майна, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання права власності на половину квартири за кожною із сторін.

Незважаючи на усталену позицію Верховного Суду про те, що лише показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції вважав доведеним факт проживання сторін однією сім`єю як чоловік і жінка саме в період придбання спірного майна (жовтень 2003 - червень 2004 року), ґрунтуючись виключно на показаннях свідків сторони позивача.

Відповідач також просив суд першої інстанції застосувати позовну давність до даних правовідносин, оскільки сторони припинили спільно проживати у 2015 році, а позивачка звернулась з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя у 2025 році, тобто через 10 років. Натомість суд першої інстанції прийшов до висновку, що до 2024 року між сторонами не виникало спору щодо належності спірного майна та лише з моменту подання ОСОБА_3 позовної заяви про витребування спірної квартири фактично виник юридичний спір щодо права власності на вказане майно.

Разом з тим, такі висновку суду першої інстанції є помилковими з огляду на те, що ОСОБА_2 раніше вже неодноразово вчиняла дії з метою незаконного володіння вказаною квартирою, а позов ОСОБА_3 про витребування спірної квартири по справі №727/5281/24, про який зазначає суд першої інстанції у своєму рішенні, було задоволено до ОСОБА_1 у зв`язку із черговими неправомірними діями щодо вказаної квартири за участю

ОСОБА_2 доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги побудовані на довільному тлумаченні доказів, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив усі наявні докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про проживання сторін однією сім`єю, спільне набуття спірного майна та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 07.02.2000 по 22.07.2005 була працевлаштованою у Чернівецькому обласному управлінні ВАТ «Державний ощадний банк України» мала стабільний та достатній дохід, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_2 .

25 червня 2004 року між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі - продажу квартири, відповідно до п.1 якого, Продавець продала, а Покупець купив квартиру номер АДРЕСА_2 загальною площею квартири 68 кв.м., в тому числі житловою площею 39,90 кв.м.

25 червня 2005 року місце проживання позивачки ОСОБА_2 зареєстровано за адресою : квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною відміткою у паспорті позивачки.

Згідно довідки приватного нотаріуса Ткачук В.О. №9/01-16 від 12 вересня 2022 року, 27 січня 2005 року за реєстровим №308 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткачук В.О. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_7 , яка складається з 1 (однієї) житлової кімнати житловою площею 16.30 кв.м., загальною площею 31,4 кв.м. громадянину ОСОБА_5 .

Також, згідно довідки приватного нотаріуса Блауш Н.З. №36/01-16 від 27.04.2018 року, 07 квітня 2005 року за реєстровим номером №2519, ОСОБА_2 продано ОСОБА_6 квартиру під номером АДРЕСА_8 , яка складається з двох житлових кімнат загальною плошею 26,10 кв.м., в тому числі житловою площею - 21,1 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно обліку громадян у поквартирній карточці, у квартирі за адресою АДРЕСА_5 прописані : основний квартиронаймач - ОСОБА_1 та члени його сім`ї - дружина ОСОБА_2 (дата прописки - 25.06.2005).

Згідно довідки Старостинського округу №5 Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №194 від 23 квітня 2026 року, згідно погосподарської книги №2 запис №175 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з січня 2002 року по 20.08.2004 року був зареєстрований та фактично проживав в домогосподарстві в с. Ржавинці Заставнівського району Чернівецької області. У вказаний період не вибував з місця проживання.

Довідкою №178 від 26.03.2026 року підтверджується те, що ОСОБА_2 в лютому 2004 року зверталася в КЗОЗ «Лабораторія репродуктивної медицини» (зараз – КЗОЗ «Медичний центр лікування безпліддя»). Позивачці був встановлений діагноз: безпліддя первинне. Зовнішній генітальний ендометріоз. 18 квітня 2005 року позивачці була проведена пункція яєчників. Отримано 13 ооцитів. На культивування відібрані 8 ооцитів, які були запліднені спермою ОСОБА_1 . Як зазначив в рішенні суд першої інстанції, зазначений документ свідчить про те, що ще з лютого 2004 року позивачка разом із відповідачем вживали активних заходів, спрямованих на створення повноцінної сім`ї та народження спільних дітей.

У квітні 2005 року, внаслідок перепаду напруги у квартирі сторін за адресою АДРЕСА_5 сталась пожежа. Вказані обставини підтверджується довідкою від 10.04.2019 року №09/1701 виданою Управлінням ДСНС України у Чернівецькій області на підтвердження того, що 28.04.2005 року виникла пожежа в житловому будинку за адресою - АДРЕСА_5 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 липня 2020 року по справі №727/2968/20 позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 заборгованість у розмірі 1317462 (один мільйон триста сімнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 55 коп., яка складається з позики в сумі 35 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.03.2020 становить 913150 грн., суми пені - 12600 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.03.2020 становить 328734 грн., 3% річних за період з 13.06.2017 р. по 16.03.2020 р. у розмірі - 2896,84 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.03.2020 становить 75 578,55 грн. Також вирішено долю судових витрат. В задоволені іншої частини вимог відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року по справі №727/2968/20 рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 та стягнення з нього судових витрат скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Також заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 липня 2020 року задоволено. Допущено поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 липня 2020 року шляхом повернення у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

19.03.2024 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 371093578 від 22.03.2024.

16.09.2025 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі рішення Шевченківського районного суд м. Чернівців від 05.06.2025, постанови Чернівецького апеляційного суду від 02.09.2025 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 466054674 від 27.02.2026.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, на підставі наданих доказів зробив висновок, що в період з жовтня 2003 року по квітень 2015 року сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки одне відносно одного, в них народилась спільна дитина, суд вважав доведеним факт проживання однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24) та інших.

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Судом встановлено, що 25 червня 2004 року між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі - продажу квартири, відповідно до п.1 якого, Продавець продала, а Покупець купив квартиру номер АДРЕСА_2 загальною площею квартири 68 кв.м., в тому числі житловою площею 39,90 кв.м.

25 червня 2005 року місце проживання позивачки ОСОБА_2 зареєстровано за адресою - квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною відміткою у паспорті позивачки.

Згідно довідки приватного нотаріуса Ткачук В.О. №9/01-16 від 12 вересня 2022 року, 27 січня 2005 року за реєстровим №308 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткачук В.О. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_7 , яка складається з 1 (однієї) житлової кімнати житловою площею 16.30 кв.м., загальною площею 31,4 кв.м. громадянину ОСОБА_5 .

Також, згідно довідки приватного нотаріуса Блауш Н.З. №36/01-16 від 27.04.2018 року, 07 квітня 2005 року за реєстровим номером №2519, ОСОБА_2 було продано ОСОБА_6 квартиру під номером АДРЕСА_8 , яка складається з двох житлових кімнат загальною плошею 26,10 кв.м., в тому числі житловою площею - 21,1 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно обліку громадян у поквартирній карточці, у квартирі за адресою АДРЕСА_5 прописані основний квартиронаймач - ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_2 (дата прописки - 25.06.2005).

Надаючи правову оцінку наявним у справі доказам, поясненням свідків, матеріалам справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 починаючи з жовтня 2003 року по квітень 2015 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується, зокрема: фактом їх постійного, тривалого спільного проживання, що свідчить про стабільні стосунки та намір жити як сім`я; спільне ведення спільного господарства: участь обох у розподілі побутових обов`язків, фінансів, плануванні сімейного бюджету, підтримка дому, виконання ремонту разом тощо; спільне майно: наявність майна, яке було придбане в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з метою їх спільного проживання у вказаній квартирі; в сторін є спільна дитина (довідкою №178 від 26.03.2026 року підтверджується те, що ОСОБА_2 в лютому 2004 року зверталася в КЗОЗ «Лабораторія репродуктивної медицини» з метою лікування, 18 квітня 2005 року позивачці була проведена пункція яєчників. Отримано 13 ооцитів. На культивування відібрані 8 ооцитів, які були запліднені спермою ОСОБА_1 ), що є важливою ознакою сімейного життя; публічне визнання стосунків: в оточенні друзів, рідних і суспільства, згідно показань свідків позивача та відповідача вважали сім`єю, вони разом, в якості подружжя, відвідували сімейні свята, важливі події тощо; взаємна підтримка: позивачка та відповідач надавали одне одному емоційну, матеріальну, соціальну допомогу в різних життєвих ситуаціях.

Суд вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення заявленого факту її проживання із ОСОБА_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2003 року по квітень 2015 року.

Однак, судом не було враховано наступного.

Факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути встановлений судом лише за період після 01 січня 2004 року. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17. Суд зазначив, що до набрання чинності Сімейним кодексом України правове регулювання здійснювалося Кодексом про шлюб та сім`ю України, який не передбачав жодних юридичних наслідків для осіб, що проживали разом без реєстрації шлюбу. Іншими словами, до 2004 року держава взагалі не розглядала такі відносини як юридично значущі. А якщо правовідносини не породжують юридичних наслідків, вони не можуть бути предметом судового встановлення. Цю правову позицію Верховний Суд неодноразово підтверджував і в інших рішеннях, зокрема у постановах від 06 квітня 2020 року у справі № 641/7033/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц та від 19 березня 2020 року у справі№303/2865/17.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування в таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Такі правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року в справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 361/5996/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 18 жовтня 2023 року в справі № 201/11673/20та ін.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20.

Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 07 квітня 2025 року справа № 753/21898/20 провадження № 61-16169св24.

Колегія суддів вважає, що покази свідків є суперечливими, та погоджується з доводами апелянта, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю в зазначений позивачкою період, оскільки суду не надано жодних документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою у вказаний період ( на час набуття спірного майна ), доказів участі в утриманні майна один одного тощо.

Із наданих позивачкою фотографій та показів свідків неможливо достеменно встановити, чи проживали сторони як подружжя протягом усього заявленого позивачкою періоду.

На підставці наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши пояснення сторін та покази свідків, не можна беззаперечно встановити, що сторони проживали однією сім`єю саме на період придбання відповідачем квартири та придбали її за спільні кошти.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачем, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю, саме у вказаний позивачем період, і в задоволені цієї вимоги слід відмовити.

За відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за вказаний позивачем період, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності позивачці та відповідачу, як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Серед доводів апелянта є посилання на строк позовної давності. Колегія суддів зазначає, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.05.2018 року по справі №369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.

Щодо витрат на правничу допомогу

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст.133 ЦПК України).

Згідно до ч.1 та 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі №369/849/18 та від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача по справі представляла адвокат Кодрян Я.Д., на підставі Ордеру Серія №1112975від 03 червня 2026 року, який виданий на підставі Договору про надання правничої допомоги від 03 червня 2025 року.

13 травня 2026 року представник відповідача звернулась до суду першої інстанції із заявою про стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу, понесених в суді першої інстанції.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, адвокатом Кодрян Я.Д. надано: договір про надання правничої допомоги від 03 червня 2025 року укладений між адвокатом Кодрян Я.Д. та ОСОБА_1 акт виконаних робіт (детальний опис робіт) від 03 червня 2026 року підписаний сторонами із зазначенням детального опису наданої правової допомоги, вартості послуг в загальному розмірі 30000 грн.

Згідно акту виконаних робіт (надання послуг) від 03 червня 2026 року вбачається, що адвокатом Кодрян Я.Д. надано, а клієнтом прийнято такі послуги: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносин та наявної судової практики; підготовка та написання відзиву на позовну заяву; підготовка та написання заяв про виклик свідків та про закриття підготовчого провадження у справі, призначення справи до розгляду; опрацювання заяви позивача про забезпечення позову; підготовка та написання письмових заперечень на заяву про забезпечення позову; підготовка та написання клопотання про визнання показання свідка ОСОБА_8 недопустимим доказом; підготовка та написання заперечень та клопотання представникам позивача про участь та допит свідка в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів; підготовка та написання заперечень та клопотання представника позивача про долучення додаткових доказів; підготовка та написання заперечень та клопотання представника позивача про долучення додаткових доказів; підготовка та написання промови у судових дебатах; участь у судовому засіданні на (26.02.2026 року, 02.03.2026 року, 13.03.2026 року 24.03.2026 року, 16.04. 2026 року, 07.05.2026 року ). Вартість послуг адвоката згідно п.4.1.договору про надання правничої допомоги від 03.06.2025 року в суді першої інстанції становить 30 000 гривень.

Клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу разом із додатками надіслано адвокатом Кондрян Я.Д. представнику позивача ОСОБА_9 , в електронний кабінет 12.05.2026 року 12:10.

Колегія суддів наголошує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

В апеляційній скарзі представник відповідача просила стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 20000 грн.

Згідно акту виконаних робіт (надання послуг) від 07 червня 2026 року вбачається, що адвокатом Кодрян Я.Д. надано, такі послуги: підготовка та написання апеляційної скарги; представництво інтересів в суді апеляційної інстанції. Вартість послуг адвоката згідно п.4.1.договору про надання правничої допомоги від 07.06.2026 року становить 20 000 гривень.

Колегія суддів, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи, що зазначена категорія справ є справою незначної складності та по них є стала судова практика, що в свою чергу не потребувало додаткових зусиль та знань, враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, вважає, що зазначений відповідачем розмір витрат є очевидно завищеним, тому наявні підстави для його зменшення та визначення до стягнення за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції загальну суму 20 000 грн. Такий розмір на відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, рішення суду відповідно до п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України, слід скасувати та відмовити в задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2026 року - скасувати.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді І.Б. Перепелюк

І.М. Литвинюк

І.Н. Лисак