Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №638/3316/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/3316/24 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/334/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 07 вересня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023221070002376, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

У С Т А Н О В И Л А :

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2025 року ОСОБА_9 засуджена за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Цим же вироком постановлено стягнути з обвинуваченої ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз, в загальному розмірі 51 932 грн. 19 коп.

Прийняте рішення щодо долі речових доказів.

Згідно вироку суду, ОСОБА_9 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10 , протягом 8 років підтримувала близькі стосунки з ОСОБА_11 , який з лютого 2022 року проходив військову службу в лавах Збройних сил України.

Під час стосунків між обвинуваченою ОСОБА_9 та потерпілим ОСОБА_11 періодично траплялися побутові сварки та конфліктні ситуації через ревнощі останнього до ОСОБА_9 , що супроводжувались словесними образами на її адресу.

Наприкінці серпня 2023 року, точну дату в ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_9 приїхала до ОСОБА_11 , який на той час проходив військову службу та тимчасово мешкав у с. Загризово Ізюмського району Харківської області.

З метою убезпечення себе від постійних ворожих обстрілів з боку російських агресорів, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 мешкали у льоху, розташованому на території домоволодіння АДРЕСА_3 .

Так, 07 вересня 2023 року приблизно о 12.00, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , перебуваючи за місцем свого тимчасового мешкання, а саме у льоху, який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_3 , снідали та вживали алкогольні напої.

Під час сніданку між ними виник словесний конфлікт, який згодом перейшов у сварку. Причиною конфлікту стали претензії ОСОБА_11 до ОСОБА_9 через ревнощі до останньої з приводу надання нею допомоги у побуті побратимам ОСОБА_11 , які мешкали по сусідству з ними.

У ході конфлікту, вживання алкоголю та образ на адресу ОСОБА_9 , ОСОБА_11 наніс ОСОБА_9 удари руками в область голови, тулубу та кінцівках, після чого наказав останній залишатись у льоху та вийшов на вулицю. Через деякий час, точний час в ході судового розгляду не встановлено, у ОСОБА_9 , яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, які виникли через регулярні сварки та словесні образи ОСОБА_11 на її адресу, виник злочинний умисел, направлений на вчинення вбивства ОСОБА_11 .

Далі, ОСОБА_9 , розуміючи, що ОСОБА_11 перебуває на вулиці та залишив на лавці біля ліжка пістолет, який є нестандартною нарізною вогнепальною зброєю - двоствольним казнозарядним пістолетом, калібру 5,6 мм, виготовлений саморобним способом, придатний для здійснення пострілів, вирішила використати його для реалізації свого злочинного умислу. Реалізуючи злочинний умисел, направлений на вчинення умисного вбивства, ОСОБА_9 , маючи досвід поводження із вказаною вогнепальною зброєю (пістолет), оскільки раніше неодноразово з ОСОБА_11 здійснювала з неї постріли, достовірно знаючи, що вказаний пістолет споряджений бойовими патронами, вирішила використати його для здійснення свого злочинного умислу, направленого на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 .

Взявши споряджену набоями зазначену вогнепальну зброю - пістолет, який лежав на лавці біля ліжка, ОСОБА_9 вийшла з льоху на вулицю, де побачила ОСОБА_11 , який стояв неподалік від будинку № 2 та побачивши ОСОБА_9 почав наближатися до неї.

У цей час ОСОБА_9 , діючи умисно, перебуваючи від потерпілого на відстані приблизно 10-12 метрів, направила вогнепальну зброю (пістолет) в сторону потерпілого та здійснила два постріли, один з яких влучив у ОСОБА_11 , спричинивши останньому сліпе кульове вогнепальне поранення грудної клітини, внаслідок чого останній помер на місці.

В результаті цих дій ОСОБА_11 спричинено сліпе кульове вогнепальне поранення грудної клітини з пошкодженням правої легені та легеневої артерії, що призвело до масової крововтрати та стало причиною його смерті. Вогнепальне пошкодження грудної клітини утворилося прижиттєво від пострілу зі зброї з неблизької дистанції, снаряд (куля) якого володів високою кінетичною та пробивною силою. За ступенем тяжкості дана травма має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Представник потерпілого ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_9 , правову кваліфікацію, вважає вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2025 року незаконним і необґрунтованим з підстав невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченої та тяжкості вчиненого нею злочину внаслідок м`якості.

Водночас вказує, що стороною обвинувачення залишено поза увагою та помилково не кваліфіковано дії обвинуваченої ще й за ч.1 ст.263 КК України.

Просить даний вирок скасувати, постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винною за ч.1 ст.115 та ч.1 ст.263 КК України, призначивши максимальне покарання, передбачене чинним кримінальним законодавством України.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що обвинувачена протиправно, без підстав перебувала в розташуванні бойового підрозділу ЗСУ, де спонукала потерпілого ОСОБА_12 , який є військовослужбовцем, до вжиття алкоголю, поводила себе аморально, даючи приводи до ревнощів, влаштовуючи скандали.

Зазначає, що в діях обвинуваченої вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, оскільки остання мала при собі вогнепальну зброю, у вигляді типового саморобного пістолета, без встановленого законом дозволу. Цей факт підтверджується протоколом огляду місця події від 07 вересня 2023 року та оглянутими в ході судового слідства речовими доказами. Однак стороною обвинувачення не пред`явлено таке обвинувачення, що в свою чергу сприяло призначенню судом неправомірно м`якого покарання обвинуваченій.

Окрім цього, вказує, що судом залишилась поза увагою, обставина, що обтяжує покарання, передбачена п.11 ч.1 ст.67 КК України, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.

Захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2025 року та перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.1 ст.115 КК України на ст.118 КК України.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що досліджені у судовому засіданні докази, об`єктивно свідчать про те, що потерпілий ОСОБА_11 під час подій, які безпосередньо передували спричиненню йому поранення, а також своєю попередньою поведінкою по відношенню до обвинуваченої, створив у обвинуваченої уяву про реальну загрозу для її життя та здоров`я, тобто суспільно-небезпечне посягання досягло такого рівня, який відповідно до ст.36 КК України, надавав обвинуваченій право оборонятися від потерпілого. Оскільки, у день події потерпілий ОСОБА_11 застосував до обвинуваченої фізичне насильство, примусив її до статевого акту неприродним способом із застосуванням гумової палиці, завдав їй ударів у різні частини тіла, заподіявши тілесних ушкоджень, проте вказані пошкодження не були зафіксовані при медичному огляді обвинуваченої.

Наведене, на думку захисника, свідчить про необхідність кваліфікувати дії обвинуваченої саме за ст.118 КК України, та при призначенні їй покарання врахувати, що вона не судима, працювала без офіційного оформлення, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та матір-інваліда, має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обвинувачена ОСОБА_9 просить скасувати вирок місцевого суду щодо неї в частині стягнення з неї на користь держави процесуальних витрат на проведення судових експертиз.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, а тому процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 51 932 грн. 19 коп. покладаються на державу.

Окрім цього, зазначає, що суд при вирішенні питання про стягнення з неї процесуальних витрат не врахував її майновий стан та обставини, в яких вона опинилась. Більш двох років вона перебуває під вартою, не має роботи, а тому не має можливості сплачувати процесуальні витрати.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілого в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та наполягав на її задоволенні. Щодо апеляційних скарг сторони обвинуваченої та її захисника заперечував.

Обвинувачена та її захисник в судовому засіданні вимоги своїх апеляційних скарг підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні. Щодо апеляційної скарги представника потерпілого заперечували.

Прокурор в судовому засіданні просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника потерпілого, захисника та обвинуваченої, думку прокурора, зваживши та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, дійшла наступного висновку.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом апеляційних скарг обвинувачена та захисник фактично не оскаржують встановлені судом обставини щодо здійснення ОСОБА_9 з вогнепальної зброї (пістолету) в сторону потерпілого двох пострілів, один з яких влучив у ОСОБА_11 , спричинивши останньому сліпе кульове вогнепальне поранення грудної клітини, внаслідок чого останній помер на місці, однак сторона захисту вважає, що діям обвинуваченої надана неправильна правова оцінка.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника про неправильну правову кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України та необхідності правової кваліфікації її дій саме за ст.118 КК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Проаналізувавши матеріали справи, а також зміст оскаржуваного вироку, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, повністю та об`єктивно підтверджується дослідженими у ході судового розгляду доказами, які, в свою чергу, є належними, достовірним і допустимими, а також взаємодоповнюючими та, при їх системному аналізі, достатніми для вирішення кримінального провадження.

При цьому, оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд обґрунтовано відхилив версію сторони захисту про те, що у ОСОБА_9 був відсутній умисел на умисне вбивство-протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано та надано об`єктивну оцінку показанням, а саме:

- показанням свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що подія відбулася влітку 2023 року, свідком подій він не був, проте прибув на місце події після того, як ОСОБА_9 забігла до будинку де він був, вона була у крові, та повідомила, що вбила ОСОБА_14 , після цього всі побратими побігли на місце, коли він прибіг на місце події, то ОСОБА_14 вже був мертвий. Свідок бачив рану на тілі ОСОБА_11 у районі живота, та зазначив, що постріл був з пістолету, це підтвердила і сама ОСОБА_9 . Пістолет свідок неодноразово бачив у ОСОБА_9 , вона з нього стріляла. Конфлікти між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 свідок бачив, знає, що вони були через ревнощі, також бачив сварки. Також додатково повідомив, що сварки були через вживання спиртних напоїв;

- показаннями свідка ОСОБА_15 , який повідомив, що він перебував у лавах військової частини НОМЕР_1 , яка станом на 2023 рік базувалась у АДРЕСА_3 . В один з днів у хату, де він перебував з побратимами вбігла ОСОБА_9 та повідомила, що вона вбила ОСОБА_11 .. Коли прибігли на місце події, тіло останнього лежало метрів 20 від подвір`я. ОСОБА_11 був вже мертвим;

- у зв`язку із оголошенням свідка ОСОБА_16 у розшук, у судовому засіданні оголошені показання останнього, які він дав під час досудового розслідування. Відповідно до вказаних показань ОСОБА_16 чув вистріл, вибіг та побачив ОСОБА_11 , який лежав на траві, він був живий, пульс був, проте він був без свідомості. Свідок одразу викликав швидку, надіслав геолокацію місця. Додатково зазначив, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 вживали алкоголь.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені показання свідків об`єктивно підтверджуються, узгоджуються та доповнюються ще й відомостями письмових доказів, що досліджені під час судового розгляду, зокрема:

- доповіддю про подію, кримінальне правопорушення, що трапилося у військовій частині НОМЕР_2 від 07 вересня 2023 року, з якої вбачаються обставини подій. До вказаної доповіді долучено витяг з наказу від 01 квітня 2023 року № 66, відповідно до якого ОСОБА_11 зарахований до військової частини НОМЕР_2 , копія паспорту ОСОБА_11 , копія військового квитка ОСОБА_11 , копія посвідчення УБД ОСОБА_11 , лікарське свідоцтво про смерть № 12-17/175Брт/23 від 08 вересня 2023 року, дані щодо притягнення ОСОБА_11 до відповідальності, копія актового запису про шлюб від 25 лютого 2006 року.

- протоколом проведення слідчого експерименту від 23 жовтня 2023 року, який було проведено у слідчому кабінеті ДУ «Харківський слідчий ізолятор» за участі ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 , понятих, слідчого. Під час вказаного слідчого експерименту ОСОБА_9 повідомила механізм вистрілу, показала як діяла під час подій кримінального правопорушення.

При цьому, під час проведення слідчої дії ОСОБА_9 добровільно, без фізичного чи психічного примусу з боку учасників слідчої дії, надала свою згоду на проведення слідчого експерименту. Після чого детально та послідовно виклала обставини вчинення інкримінованого їй злочину. Також ОСОБА_9 під час проведення зазначеної слідчої дії, викладаючи свої протиправні дії одночасно відтворювала їх на місці, ретельно викладаючи мету своїх дій, місце вчинення злочину, механізм, локалізацію та спосіб своїх дій. При цьому, з метою уточнення відповідних дій, ОСОБА_9 учасниками слідчої дії ставились відповідні запитання щодо механізму, локалізації та способу отриманих травм потерпілим, на які ОСОБА_9 добровільно та послідовно надавала чіткі та стверджувальні відповіді та зазначала обставини, які були відомі лише їй та не могли бути відомі іншим учасникам слідчої дії.

В суді першої інстанції після перегляду відеозапису з фіксацією проведення вищезазначеної слідчої дії – слідчого експерименту обвинувачена ОСОБА_9 зазначила, що дійсно під час досудового розслідування, за її участю була проведена зазначена слідча дія, під час якої вона надала пояснення під час яких відтворила події, зазначені в протоколі слідчого експерименту.

- протоколами пред`явлення особи для впізнання від 13 листопада 2023 року, відповідно до яких свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_13 серед запропонованих фото впізнали ОСОБА_9 , як особу, яка сумісно проживала з ОСОБА_11 та з її слів застрелила останнього;

- висновком експерта № 12-17/175Брт/23, відповідно до якого, на підставі даних судово-медичної експертизи трупа військовослужбовця ОСОБА_11 , з огляду на дані обставин справи, лабораторних досліджень, і відповідаючи на поставлені питання, причиною смерті ОСОБА_11 явилося сліпе кульове вогнепальне поранення грудної клітини з пошкодженням правої легені та легеневої артерії, що призвело до масивної крововтрати. Вогнепальне пошкодження грудної клітини утворилося прижиттєво від пострілу з вогнепальної зброї (пристрою) з неблизької дистанції, снаряд (куля) якої (якого) володів високою кінетичною енергією та пробивною дією.

Смерть ОСОБА_11 могла настати в строк не більше 24 годин до моменту дослідження трупа. При цьому, не виключено утворення вищевказаних тілесних пошкоджень у ОСОБА_11 при обставинах, на які вказує підозрювана ОСОБА_9 при проведені слідчого експерименту;

В своїх апеляційних скаргах захисник та обвинувачена не оспорюють відомості, що містяться у вищенаведених доказах, на які послався суд першої інстанції при доведеності вини ОСОБА_9 за пред`явленим обвинуваченням, а також не порушують питання щодо допустимості і достовірності цих доказів, а тому колегія суддів, дотримуючись вимог ст.404 КПК України, не перевіяє оскаржуваний вирок в цій частині.

Достовірність та об`єктивність загальної сукупності наведених у вироку суду першої інстанції доказів не викликають сумнівів, оскільки вони отримані без порушень кримінального процесуального закону, узгоджуються один з одним, належність та допустимість яких, обґрунтовано визнана судом.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника, які зводяться до того, що суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку діям ОСОБА_9 , що призвело до помилкової їх кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки остання лише оборонялася від нападу потерпілого, а тому вона діяла у стані необхідної оборони, але перевищила її межі, відтак, на думку апелянта, їх слід кваліфікувати за ст.118 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.

Умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень у життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.

Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.

Відповідно до положень ст. 118 КК України кримінальна відповідальність передбачена, зокрема за умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони.

Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.

При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Отже, у разі умисного позбавленням життя особи для правильного визначення, чи діяла особа в стані оборони та чи залишалися її дії в межах необхідності для оборони або перевищили ці межі, суд має оцінити наявність чи відсутність суспільно небезпечного посягання і, в разі його наявності, - якщо характер посягання не підпадає під ознаки, зазначені у частині 5 статті 36 КК України, - оцінити відповідність захисту небезпечності посягання.

Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що містяться в його постанові від 29 травня 2025 року у справі №551/1124/19 (провадження № № 51-3757 км 22), згідно яких, якщо визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанцій під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження з`ясував характер взаємовідносин обвинуваченої та потерпілого, які були співмешканцями, та перебіг подій перед вчиненням умисного вбивства, а саме те, що між ними дійсно виник черговий конфлікт на ґрунті неприязних відносин, які виникли через регулярні сварки та словесні образи ОСОБА_11 на адресу ОСОБА_9 під час спільного вживання спритних напоїв, внаслідок чого ОСОБА_11 наніс ОСОБА_9 удари руками в область голови, тулубу та кінцівках, після чого вийшов на вулицю.

Також суд першої інстанції дослідив відомості про знаряддя вчинення злочину, характер, механізм утворення та локалізацію заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а саме те, що ОСОБА_9 цілеспрямовано вийшла з льоху на вулицю, де побачила ОСОБА_11 , який стояв на відстані приблизно 10-12 метрів, направила вогнепальну зброю (пістолет) в сторону потерпілого та здійснила два постріли, один з яких влучив у ОСОБА_11 , спричинивши останньому сліпе кульове вогнепальне поранення грудної клітини, внаслідок чого останній помер на місці.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що тільки під час судового розгляду в суді першої інстанції виникла версія сторони захисту про те, що ОСОБА_9 вчинила умисне вбивство потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони, з тієї підстави, що вона боялася за своє життя, оскільки потерпілий вдарив по обличчю, від цього вона впала на ліжко, він почав її бити по тулубу кулаками, також розбив голову, почав стягувати труси, та тикати гумовою палицею в піхву.

Натомість, колегія суддів ставиться критично до цих тверджень сторони захисту, оскільки під час проведення слідчого експерименту від 23 жовтня 2023 року, обвинувачена ОСОБА_9 не зазначала про спричинення їй тілесних ушкоджень та зґвалтування неприродним способом потерпілим.

Окрім цього, під час досудового розслідування, при медичному огляді обвинуваченої, відсутні медичні висновки щодо вказаних пошкоджень.

Поряд з цим, відповідно до показань свідка ОСОБА_15 , він зазначив, що під час події тілесних ушкоджень на обвинуваченій ОСОБА_9 свідок не бачив.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання сторони захисту, що обвинувачена не мала можливості піти після конфлікту, у зв`язку із тим, що вона боялась, що там можуть бути міни, оскільки, згідно пояснень свідка ОСОБА_13 , перешкод для руху ОСОБА_9 не було. Мін не було, лінія фронту була далеко. Трава була суха. Окрім цього, ці обставини не завадили обвинуваченій, яка є доволі молодою особою, звернутися за допомогою до військових вже після вчинення злочину.

При цьому, посилання сторони захисту на те, що у день події потерпілий ОСОБА_11 застосував до обвинуваченої ОСОБА_9 фізичне насильство, примусив її до статевого акту неприроднім способом із застосуванням гумової палиці, не є слушними оскільки вказані пошкодження не були зафіксовані при медичному огляді обвинуваченої, та остання не повідомила експерта про такий факт.

Крім того, матеріали справи не містять будь-якої інформації про те, що обвинувачена зверталась із заявою про вчинення щодо неї злочину, передбаченого ст.152 КК України.

Окрім цього, гумова палка не вилучалась з місця події, не була визнана речовим доказом, та відповідна експертиза щодо наявності на ній будь-яких біологічних зразків не проводилась.

Тобто, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів того, що з боку потерпілого мало місце таке суспільно небезпечне посягання, яке в контексті положень ст. 36 КК України давало би засудженій підставу для захисту від нього шляхом заподіяння саме такої тяжкої шкоди, матеріали провадження не містять. Це свідчить про те, що визначальним у поведінці обвинуваченої було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним та помститися за нанесення їй легких тілесних ушкоджень, а такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони або перевищення її меж, оскільки положеннями ст. 36 КК України передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.

Отже, із фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 під час конфлікту цілеспрямовано здійснила два постріли, один з яких влучив у ОСОБА_11 , спричинивши останньому сліпе кульове вогнепальне поранення грудної клітини, внаслідок чого останній помер на місці. При цьому вона усвідомлювала можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі тих, що фактично настали. Водночас у діях потерпілого не встановлено суспільно небезпечного посягання на життя ОСОБА_9 , яке давало би останній підставу для захисту від нього шляхом заподіяння тяжкої шкоди, в розумінні положень ст.36 КК України.

За таких обставин, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч.3 ст.374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст.94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, на підставі повного, всебічного аналізу та оцінки всіх досліджених доказів у провадженні, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченої, спрямування її умислу саме на заподіяння смерті потерпілому з мотивів попередньо виниклого конфлікту на ґрунті неприязних стосунків під час вживання спритних напоїв, а апеляційні доводи сторони захисту спростовуються значною кількістю досліджених судом першої інстанції доказів, які в своїй сукупності беззаперечно доводять вину ОСОБА_9 за пред`явленим обвинуваченням, у зв`язку з чим, на переконання суду апеляційної інстанції, доводи захисника щодо неправильної правової кваліфікації дій обвинуваченої не є слушними, а слугують способом захисту і спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності за вчинений особливо тяжкий злочин.

Отже, версія і доводи сторони захисту про незгоду з оскаржуваним вироком суду першої інстанції в частині правової кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_9 мають суто суб`єктивний та безпідставний характер, які повністю спростовуються дослідженим під час судового розгляду доказами у справі.

Щодо доводу представника потерпілого про те, що в діях обвинуваченої вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, оскільки остання мала при собі вогнепальну зброю у вигляді типового саморобного пістолета, без встановленого законом дозволу, то вони не є слушними, оскільки суд розглядає кримінальне провадження лише і суто в межах пред`явленого обвинувачення та не може погіршити стан обвинуваченої.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до показань свідка ОСОБА_13 про походження пістолета, ОСОБА_11 повідомляв свідка, що знайшов його у якійсь хаті та залишив собі. Свідок також зазначив, що ОСОБА_17 йому повідомляв, що він залишав пістолет ОСОБА_9 , і казав, що якщо він буде на позиціях, щоб вона змогла захистити себе, і мала щось під рукою.

Також й свідок ОСОБА_15 надавав пояснення про те, що йому було відомо, що пістолет ОСОБА_9 дав саме ОСОБА_11 .

Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.

Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, тобто в мінімальному розмірі санкції зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність, суд першої інстанції послався на те, що обвинувачена перебуває у зареєстрованому шлюбі, має двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судима. Зазначені обставини обґрунтовані судом при визначені виду та розміру покарання обвинуваченій.

Обставин, які пом`якшують покарання судом не встановлено.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_9 , судом визнанні - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, та вчинення кримінального правопорушення щодо особи з якою винна перебувала у близьких відносинах.

Але з таким висновком не можна погодитися, так як він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.50,65 КК України, оскільки суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, наявні обставини, які обтяжують покарання, дані щодо особи останньої, належним чином не мотивувавши його в цій частині.

Як убачається з матеріалів провадження та встановлено судом у вироку, ОСОБА_9 вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до класифікації за ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, за яке перебачено покарання у виді позбавлення волі до 15 років. Так, обвинувачена дійсно не судима, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога й психіатра не перебуває, має двох неповнолітніх дітей, разом з тим не працює, корисливою діяльністю не займається.

Поряд з цим, обвинувачена, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10 протягом 8 років, підтримувала близькі стосунки з потерпілим ОСОБА_11 , тобто тривалий час проживала з ОСОБА_11 попри знаходження в шлюбі, з яким разом зловживали спиртними напоями. Даний злочин також вчинила в стані алкогольного сп`яніння після чергового вживання спиртного. При цьому, відсутні будь-які дані, що обвинувачена знаходилася під якимось тиском чи іншими обставинами та якоюсь непереборною залежністю перед потерпілим, що свідчить про те, що вона мала абсолютно реальну можливість піти від нього у будь-який час, якщо потерпала від насильства з боку останнього, вже не кажучи як це сказалося на процесі виховання та догляду за неповнолітніми дітьми виховання.

Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.

За таких обставин, колегія суддів вважає призначене обвинуваченій ОСОБА_9 покарання необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50,65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, а доводи апеляційної скарги представника потерпілого про м`якість призначеного обвинуваченій ОСОБА_9 покарання слід визнати цілком обґрунтованими.

У зв`язку з викладеним, у відповідності зі ст.414, п.2 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначеного їй покарання та ухвалити свій вирок в цій частині.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченій максимального покарання, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, як зазначає в апеляційній скарзі представник потерпілого, та вважає, що обвинуваченій ОСОБА_9 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, яке буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є достатнім і необхідним для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. У зв`язку з чим, апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, не є слушними доводи представника потерпілого про те, що судом залишилась поза увагою, обставина, що обтяжує покарання, передбачена п.11 ч.1 ст.67 КК України, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій, виходячи з наступного.

Так, відповідно до обвинувального акту, така обтяжуюча покарання обставина, органом досудового розслідування не була встановлена.

Окрім цього, воєнний стан як обставина, яка обтяжує покарання, має місце при використанні найбільш несприятливого для суспільства часу (комендантська година, евакуація) та умов з метою полегшення вчинення злочину, що у даному випадку не вбачається.

Твердження обвинуваченої про те, що судом першої інстанції безпідставно було стягнуто з неї витрати за проведення судових експертиз, оскільки ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, а тому процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 51 932 грн. 19 коп. покладаються на державу, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2 ст.122 КПК України витрати, пов`язані із залученням експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам із Державного бюджету України.

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. За змістом наведеної норми КПК процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема з обвинувального акту, у вказаному кримінальному провадженні були проведені судові експертизи, а саме: судова балістична експертиза № СЕ-19/121-23/23669-БЛ від 11.01.2024, що складає 11359,20 гривень, судова біологічна експертиза № CE-19/121-23/27213-БД від 11.01.2024, що складає 3591,01 гривень, судова біологічна експертиза № СЕ-19/121-23/27214-БД від 09.01.2024, що складає 1361,22 гривень, судова біологічна експертиза № CE-19/121-23/27424-БД від 26.12.2023, що складає 6223,20 гривень, судова біологічна експертиза № CE-19/121-23/25069-БД від 05.12.2023, шо складає 2845,56 гривень, судова біологічна експертиза № CE-19/121-23/26269-БД від 19.12.2023, що складає 2459,81 гривень, судова біологічна експертиза № СЕ-19/121-23/26305-БД від 21.12.2023, що складає 9596,45 гривень, судова біологічна експертиза № CE-19/121-23/23533-БД від 30.10.2023, що складає 1021,72 гривень, судова експертиза № СЕ-19/121-23/21737-Д від 02.10.2023, що складає 2390,00 гривень, судова біологічна експертиза № СЕ-19/121-23/27425-БД від 28.12.2023, що складає 3382,14 гривень, судова біологічна експертиза № СЕ-19/121-23/27211-БД від 26.12.2023, що складає 2459,81 гривень, судова біологічна експертиза № СЕ-19/121-23/27212-БД від 02.01.2024, що складає 5242,07 гривень, а всього на суму 51932 грн. 19 коп.

Таким чином загальні документально підтверджені витрати за проведення експертиз у даному кримінальному провадженні на загальну суму - 51932 грн. 19 коп.цілком доведені, які у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України правомірно були стягнуті судом саме з обвинуваченої ОСОБА_9 .

При цьому, не є підставою й для зменшення суми процесуальних витрат майновий стан обвинуваченої та перебуванням її під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2025 року щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4