Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №645/7336/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа №645/7336/25

провадження № 22-ц/818/2900/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Безпалої Таміли Сергіївни на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Ульяніч І.В., -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив суд стягнути з відповідача кошти за договором позики від 17.12.2024 року в розмірі 6869,00 Євро, та судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2666,82 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 17.12.2024 року у розмірі 6869,00 Євро. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2666 гривні 82 коп.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 гривень.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Безпала Таміла Сергіївна просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, є незаконним і необґрунтованим, ухваленим без повного та всебічного дослідження матеріалів справи, з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції обмежився формальним підходом до встановлення фактичних обставин справи, не застосував принципи верховенства права та пропорційності, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Разом із тим суд не врахував ключову умову, а саме: розписка може підтверджувати укладення договору позики виключно за умови, що вона прямо посвідчує факт отримання позичальником грошових коштів. У даному випадку, зміст розписки не підтверджує факт отримання позичальником грошових коштів. Сам текст розписки не є чітким та зрозумілим. Так, з неї не вбачається моменту передання грошей, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. Крім того, в розписці не вказано порядку повернення грошових коштів, тобто він є незрозумілим, просто зазначено «до 01.09.2025 г.». Таким чином, договір позики від 17.12.2024 року не є укладеним і не тягне за собою відповідних правових наслідків. Також апелянт заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу. Вважає, що документи, подані позивачем, не підтверджують фактичний обсяг правничої допомоги. Позивачем подано договір про надання правничої допомоги № 151025 від 15.10.2025 року, акт виконаних робіт № 001273 від 15.10.2025 року та рахунок №001273, у яких сума 25 000,00 грн зазначена узагальнено, без будь-якої конкретизації здійснених дій адвоката, без наведення: переліку наданих правничих послуг; часу, витраченого на кожну дію; обсягу підготовлених документів; реальних витрат, пов`язаних з виконанням доручення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами було укладено договор позики та в матеріалах справи наявна боргова розписка про отримання коштів, але у строк зазначений у договорах позики кошти повернуто не було, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договорами позики від 17.12.2024 року в загальному розмірі 6869 Євро. Також суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, та з урахуванням заперечень відповідача проти заявленого до стягнення стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про стягнення з відпровідача на користь позивача витрат на надання правової допомоги у розмірі 10000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 суму 6869 Євро (шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять євро). Зобов`язався повернути у повному обсязі у строк до 01.09.2025 року. (а.с.16), про що було складено розписку.

До матеріалів справи в судовому засіданні долучений оригінал зазначеною розписки, наданий представником позивача.

Інформації щодо повернення відповідачем позивачу суму боргу за розпискою відповідач суду не надав.

Сума, неповернута позивачеві відповідачем, становить 6869 Євро, що за курсом національного банку України на момент звернення до суду (17.10.2025 року) становить

333353,26 грн..

Як на підставу позовних вимог, позивач посилався на те, що 17.12.2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача в борг грошові кошти у розмірі 6 869 Євро та зобов`язався їх повернути не пізніше 01.09.2025 року. Про факт укладання договору позики відповідачем було складено відповідну розписку.

За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст. 509 ЦК України), якими в тому числі є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, а його зміст становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст.627,628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики та додатки до нього вважається укладений між заявником - позикодавцем та боржником - позичальником, оскільки згідно ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, з визначених родовими ознаками, на підставі чого, відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, позичальником було надано розписку про отримання грошових коштів.

Відповідно до ст. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має буті повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України визначено, що зобов`язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріали справи свідчать про те, що згідно оригіналу розписки від 17.12.2024 р., яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , видан Фрунзенским РВ в гм. Харкові ГУГМС України в Харківскій області 22 липня 2016 г., взяв у борг у ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_2 , 6869,00 евро (шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять евро), та зобов`язався повернути в повному обсязі до 01.09.2025 р."

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана в позику.

Укладання, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Тобто, наданий суду оригінал розписки за своєю природою є підтвердженням укладання договору позики та отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 6869 Євро, які він зобов`язувався повернути позивачу до 01.09.2025 року.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу борг за договором позики у розмірі 6869 Євровідповідно відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання апелянта на те, що зміст розписки не підтверджує факт отримання позичальником грошових коштів. Сам текст розписки не є чітким та зрозумілим. Так, з неї не вбачається моменту передання грошей, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним суперечать наявним у справі доказам.

Доказів на підтвердження доводів відповідача матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення боргу за договором позики у розмірі 6869,00 Євро.

Що стосується вимог про стягнення правничої допомоги колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що представник позивача – Ципліцький Д.О., має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом Національної асоціації адвокатів України про право на заняття адвокатською діяльність, Серія ХВ № 000252.

Між позивачем ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Дмитра Ципліцького» був укладений Договір про надання правничої (правової) допомоги від 15.10.2025 року за №151025, відповідно до предмету договору адвокатське бюро зобов`язалась представляти інтереси ОСОБА_1 по питанню стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості.

Відповідно до п.4.1 договору, вартість наданих правничих послуг визначили в розмірі 25000,00 грн..

Як вбачається з Акту виконаних робіт №001273 від 15.10.2025 року до Договору №151025 від 15.10.2025 року сплата вартості правничих послуг (гонорару), відповідно до п.4.1 Договору про надання правничої допомоги №151025 від 15.10.2025 року становить 25000,00 грн.

Відповідно до Платіжної інструкції за №1.357727453.1 ОСОБА_1 сплатив 25000,00 грн. Адвокатському бюро «Дмитра Циплінського».

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що документи, подані позивачем, не підтверджують фактичний обсяг правничої допомоги, а надані позивачем договір про надання правничої допомоги № 151025 від 15.10.2025 року, акт виконаних робіт № 001273 від 15.10.2025 року та рахунок №001273, у яких сума у розмірі 25 000,00 грн зазначена узагальнено, без будь-якої конкретизації здійснених дій адвоката, без наведення: переліку наданих правничих послуг; часу, витраченого на кожну дію; обсягу підготовлених документів; реальних витрат, пов`язаних з виконанням доручення спростовується матеріалами справи, оскільки зазначена сума правничої допомоги у розмірі 25000 грн є фіксованою.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником відповідача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником відповідача послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн..

Підстави для зменшення розміру витрат, стягнутих судом, колегія суддів не вбачає.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Безпалої Таміли Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова