Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №631/76/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 631/76/26 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1314/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 лютого 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному 02 січня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026221160000002 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська, розлученого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, не судимого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України,

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 лютого 2026 року засуджено ОСОБА_7 за ч.1 ст.369 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 1 рік), з покладенням обов`язків, передбачених ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.

Згідно з вироком суду, 01 січня 2026 року о 09 годині 00 хвилин інспектори сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , перебуваючи у однострої поліцейського (форменому одязі), із наявними нагрудними жетонами та нагрудними відео-реєстраторами, отримавши вогнепальну зброю та спеціальні засоби, з використанням службового автомобілю марки «ВАЗ Ніва», державний номерний знак НОМЕР_1 , з метою забезпечення громадського порядку на обслуговуваній території, заступили на добове чергування в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області.

Відповідно до «Розстановки сил та засобів відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в складі екіпажу «Водолага 36» 01 січня 2026 року здійснювали патрулювання на території обслуговування, в ході якого ними приблизно о 13 годині 10 хвилин поблизу будинку № 1 по вулиці Амосова Миколи, селища Нова Водолага, Харківського району, Харківської області, що відноситься до Нововодолазької об`єднаної територіальної громади, за координатами 49.717445, 35.877132, відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про національну поліцію», був зупинений транспортний засіб – автомобіль марки «Opel», модель «Kadett», синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався на автомобілі та при зміні напрямку руху не подав сигнали покажчиками повороту відповідного напрямку, в порушення вимог пункту 9.2 «б» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – Правила дорожнього руху).

Після цього, на підставі пункту 6 частини 1 статті 32 Закону України «Про Національну поліцію України», інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 та інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 в усній формі на адресу водія вказаного авто ОСОБА_7 висловили законну вимогу поліцейського, а саме пред`явити посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. При цьому було встановлено, що водій ОСОБА_7 не мав при собі посвідчення водія, чим порушив вимоги пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху.

У зв`язку з допущенням водієм ОСОБА_7 вказаних порушень Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність, відносно останнього в період часу з 13 години 11 хвилин по 13 годину 41 хвилину у вказаному місці інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 та інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 вчинялись дії щодо документування цих порушень, зокрема інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 оформлювалася постанова про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення України стосовно водія ОСОБА_7 . Разом з цим, у цей час у вказаному місці та за вказаних обставин, інспекторами сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були встановлені ознаки алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_7 , що виявлялося у наявності запаху алкоголю з порожнини рота останнього, порушень координації рухів, нечіткому мовленні.

З урахуванням вищевикладених обставин, на підставі пункту 2.5 Правил дорожнього руху інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 та інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 висловили вимогу поліцейського, на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров`я №1452/735 від 09 листопада 2015 року «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» пройти ОСОБА_7 огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального приладу газоаналізатора «Drager Alkotest 6820». На вказану вимогу поліцейського, ОСОБА_7 відмовився від проходження огляду. На що, інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 та інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 було роз`яснено ОСОБА_7 наслідки такої відмови та повідомлено, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Продовжуючи далі спілкування з інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 та інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 , після роз`яснень наслідків відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_7 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального – приладу газоаналізатора «Drager Alkotest 6820» та згідно результату тесту № 679 від 01 січня 2026 року – результат на вміст алкоголю мав позитивну відмітку та склав 2,23 проміле. В цей час у ОСОБА_7 виник протиправний умисел спрямований на уникнення відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення шляхом надання працівникам поліції неправомірної вигоди за не фіксацію цих порушень.

Далі, у зазначеному місці близько 13 години 17 хвилин ОСОБА_7 діючи умисно, протиправно, бажаючи уникнути адміністративної відповідальності, діючи в особистих інтересах, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в той час, як співробітники сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області виконували покладені на них функціональні обов`язки, а саме: здійснювали складання адміністративних матеріалів відносно нього, будучи попередженим працівниками поліції про здійснення відеозйомки, реалізуючи свій вищевказаний умисел, висловив пропозицію інспектору сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 про надання їй та інспектору сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 200 доларів США (відповідно до курсу Національного банку України на 01 січня 2026 року – 8424 гривні 00 копійок) за не фіксацію вчинених ним адміністративних правопорушень та не складання протоколів (матеріалів) про адміністративні правопорушення, з метою уникнення в подальшому адміністративної відповідальності.

Розуміючи умисел ОСОБА_7 та з метою припинення протиправних дій останнього, інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 попередила ОСОБА_7 про те, що відповідно до статті 369 Кримінального кодексу України його дії та висловлювання передбачають кримінальну відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища відповідно до чинного законодавства та фіксуються на камеру, тобто має місце пропозиція надання службовій особі неправомірної вигоди.

Незважаючи на попередження з боку працівників поліції та нехтуючи вказаними попередженнями, ОСОБА_7 з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 122 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення повторив інспектору сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 свою пропозицію про надання їй та інспектору сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 200 доларів США за не фіксацію вчинених ним адміністративних правопорушень та не складання протоколів (матеріалів) про адміністративні правопорушення, на що інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 було знову відмовлено.

Далі ОСОБА_7 , незважаючи на попередження з боку працівників поліції, та нехтуючи вказаними попередженнями, продовжуючи реалізацію свого вищевказаного умислу на уникнення адміністративної відповідальності за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розуміючи, що працівники поліції є службовими особами, які відповідно до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за пропозицію, обіцянку та надання неправомірної вигоди службовій особі, оскільки був неодноразово попереджений інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 та інспектором сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_10 , о 13 годині 33 хвилини знову висловив їм пропозицію надання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів вже на суму 300 доларів США (відповідно до курсу Національного банку України на 01 січня 2026 – 12636 гривень 00 копійок) за не вчинення вказаними службовими особами дій з використанням наданої їм влади, а саме: не документування факту вчинення ОСОБА_7 адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В свою чергу, інспектори сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відмовились від пропозиції неправомірної вигоди, керуючись у своїх діях чинним законодавством України, а саме: Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про запобігання корупції», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер діяння ОСОБА_7 , інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_9 здійснила повідомлення на лінію «102» з метою вжиття невідкладних заходів щодо фіксації злочинних дій щодо пропозиції надання неправомірної вигоди з боку ОСОБА_7 та склала з даного приводу мотивований рапорт.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_7 , правову кваліфікацію, вважає вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 лютого 2025 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м`якості. Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.1 ст.369 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст.369 КК України відноситься до корупційних кримінальних правопорушень та, відповідно до ст. 75 КК України, мається пряма заборона звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення вказаного кримінального правопорушення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Обвинувачений в судовому засіданні вважав необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, зваживши на думку обвинуваченого, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Мотиви суду

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.369 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченому, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

За змістом апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи призначений судом ОСОБА_7 сам вид покарання та його розмір, фактично не погоджується із подальшим застосуванням до останнього правового інституту звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України.

Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.

Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно з частиною першою статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Також, у примітці до ст. 45 КК визначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368 - 369-2 цього Кодексу.

Отже, частиною першою ст. 75 КК України передбачено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується за корупційне кримінальне правопорушення. Згідно з приміткою до ст. 45 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.369 КК України, яке вчинив обвинувачений, є корупційним кримінальним правопорушенням.

Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд прийшов до правильного висновку про необхідність призначення покарання у виді обмеження волі на певний строк. Однак, мотивуючи своє рішення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, тобто із застосуванням ст.75 КК України з подальшим звільненням його від покарання з випробуванням, суд першої інстанції не врахував повний припис даного закону, чим проігнорував імперативну норму заборони застосування цього закону до кримінальних правопорушень пов`язаних з корупцією.

За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання та можливість застосування до нього такої правової пільги, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50, 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, у зв`язку з чим доводи прокурора в апеляційній скарзі про це є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Дана правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 вересня 2021 року (справа № 234/1940/20, провадження № 51-1866км21).

У зв`язку з викладеним, на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати в частині звільнення його від відбування покарання та ухвалити свій вирок.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі в мінімальних межах відповідно до цього виду в санкції статті закону України про кримінальну відповідальність відповідно до обвинувачення з реальним його відбуванням, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові кримінальні правопорушення, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи,цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.ст.50, 65 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.1 ст.369 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_7 обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4