Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №639/7166/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/7166/24 Головуючий І-ї інстанції – Мілов Д.В.

Провадження № 33/818/1893/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 12 жовтня 2024 року о 22 год. 44 хв. в м. Харків, вул. Валерія Романовського, 5, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електромопед в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР України. Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest 6820 ARHK 0045, та склав 1,09 проміле.

Постановою судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзіОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі щодо нього закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що судовий розгляд справи відбувся у його відсутність, копії оскаржуваного рішення суду він також не отримував, про його існування дізнався лише після накладення арешту на його банківські рахунки у рамках виконавчого провадження.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що, як вже зазначалось вище, справу було розглянуто у його відсутність, без належного повідомлення про час та місце судового розгляду.

Також, вказує, що у день події, що мала місце 12.10.2024 року, він керував електроскутером, потужність двигуна якого становить 1,5 кВт, а тому вказаний транспортний засіб, у розумінні положень п.1.10 ПДРУ, не є механічним ТЗ.

Також, до початку судового розгляду подав додаткові пояснення, згідно яких зазначив під час складення проотоколі співробітники проліції не здійснили тимчасове затримання або вилучення транспортного засобу, що є обов`язковим при оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення за ст.130 КУпАП.

Мотиви суду

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду (довідка про доставку судової повістки-повідомлення у додаток «Вайбер», а.с.33), до апеляційного суду не з`явився, подав заяву, в якій, моміж іншим, просив розгляд справи провести у його відсутність.

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіряючи доводи, викладені ОСОБА_1 у клопотанні про пропоновлення строку на апеляційне оскарження постанови суддіЖовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до ст.277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 , при цьому, в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про будь-яке його повідомлення про час та місце розгляду справи щодо нього.

Також, 27.11.2024 року копію Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року було направлено ОСОБА_1 поштою (супровідний лист, а.с.12), однак, даних щодо отриання (чи неотримання) ним вказаного потового відправлення мтаеріали справи не містять.

Водночас, повідомлення, зокрема, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про час та місце розгляду справи є прямим обов`язком суду, визначеним процесуальним законом для забезпечення її права на справедливий суд. При цьому, суд не може на власний розсуд вирішувати, повідомляти особу про розгляд справи чи ні, оскільки учасники мають право на інформацію про час та місце її розгляду.

З урахуванням цього слід визнати, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про можливість розгляду справи у відсутність ОСОБА_1 , у зв`язку із чим останній був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, користуватися юридичною допомогою, тобто, фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року, а також убачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування вказаного рішення суду внаслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 відповідно до ст.268 КУпАП.

Разом з цим, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку, що в його діях наявний склад інкримінованого йому правопорушення.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, як встановлено апеляційним судом, 12 жовтня 2024 року о 22 год. 44 хв. в м. Харків, вул. Валерія Романовського, 5, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електромопед в стані алкогольного сп`яніння. Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest 6820 ARHK 0045, та склав 1,09 проміле.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №149312 від 12.10.2024 року.

До того ж, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820, тест №2656 від 12.10.2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат огляду – 1,09 проміле;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд ОСОБА_1 за допомого газоаналізатора Drager Alcotest 6820 був проведений у зв`язку з виявленими у нього ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обставновці, виражене тремтіння пальців рук; результат огляду позитивний, 1,09 проміле, з яким ОСОБА_1 погодився;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 12.10.2024 року о 23 год. 02 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обставновці, виражене тремтіння пальців рук запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обставновці, виражене тремтіння пальців рук; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився у зв`язку зі згодою водія ОСОБА_1 з результатами огляду, проведеного на місці за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820, результат якого склав 1,09 проміле;

- рапортом інспектора взводу 1 роти 3 батальйону 3 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Соляника А. від 12.10.2024 року щодо події з зазначенням обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не спростовуються підстави його зупинки співробітниками поліції, а також результати проведеного на місці зупинки огляду на стан алкогольного сп`яніння за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Разом із тим, заперечуючи проти протоколу, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що він керував електричним мопедом з об`ємом двигуна 1,5 кВт, тобто, транспортним засобом, який не відноситься до категорії механічних, ймовірно, маючи на увазі, що за обставин, викладених у протоколі, він не виконував функції водія у розумінні п.1.10 ПДР України.

Такі доводи апелянта також не є слушними з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР України водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР України, механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду слідує, що будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів. Із визначеного випливає, що межа між механічними і немеханічними транспортними засобами проходить тільки в класі транспортних засобів із електродвигуном.

Згідно змісту постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22, якщо транспортний засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням засобу, характеристика як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому – механічний транспортний засіб.

Слід зазначити, що 23.03.2023 року набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1 000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:

- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом електромопед, без номерного знаку. (а.с.1)

Як убачається з матеріалів справи та вказує сам апелянт, електромопед, яким він керував, у своїй комплектації має два колеса та приводиться останнім у рух за допомогою електричного двигуна.

Відтак, електромопед, на якому рухався ОСОБА_1 у день події, є легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.

В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 року у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

У ПДР України відсутнє визначення електромопеду, разом з тим, аналізуючи визначення «транспортний засіб», можна дійти висновку, що електроскутер відповідає поняттю «транспортний засіб», оскільки призначений для перевезення людей, а особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, використовувала його саме з цією метою.

Зважаючи на те, що електроскутер використовувався як транспортний засіб, особа, яка привела його в дію, а саме – ОСОБА_1 , є водієм вказаного ТЗ у розумінні положень п.1.10 ПДР України.

Отже, коли електромопед служить для перевезення осіб, зокрема, і самого водія чи його вантажу, він є повноправним учасником дорожнього руху та вважається транспортним засобом, а тому на водія розповсюджується дія ПДРУ, в тому числі, вимоги п.2.9а ПДРУ.

Разом із тим, слід ззаначити, що диспозиція ст. 130 КУпАП охоплює керування будь-якими «транспортними засобами», а не лише «механічними транспортними засобами».

Таким чином, посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що він не є водієм у розумінні положень ПДР України, є безпідставними.

Посилання ОСОБА_1 на те, що його транспортний засіб, всупереч вимог закону, не був тимчасово затриманий або вилучений, не свідчить про відсутність у його діях порушення вимог п.2.9а ПДРУ та складу інкримінованого йому правопорушення.

Разом із тим, відповідно до рапорту інспектора взводу 1 роти 3 батальйону 3 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Соляника А. від 12.10.2024 року, ОСОБА_1 було повідомлено про відсторонення його від права керування, електромопед залишився на місці зупинки без порушень ПДРУ. (а.с.7)

Зазначене підтверджується і даними відеозапису з бодікамер поліції.

Поряд із цим, відеофіксація відбувадлась відкрито, за допомогою технічних засобів б/к 475953, 476703, проти чого ОСОБА_1 не заперечував. Відеозапис долучено до матеріалів судового провадження. (а.с.3)

Відомостей про те, що відеофіксація здійснювалась з недозволеного технічного засобу чи з порушенням вимог закону під час апеляційного перегляду не встановлено.

Протокол про адміністративне правопорушення також підписаний останнім власноруч та без будь-яких зауважень. (а.с.1)

Також, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Разом з тим, положеннями ст.38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення, а відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №149312 від 12.10.2024 року, подія правопорушення мала місце 12.10.2024року. На момент розгляду справи судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ст.38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, тому провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, постанова судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову суддіЖовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП,щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик