Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №635/1927/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 635/1927/26

провадження № 22-ц/818/4843/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2026 року ухвалене у складі судді Бобко Т.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1406440 від 21.10.2019 року, у розмірі 31060,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн та 8000,00 грн витрат понесених на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.10.2019 року ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали договір №1406440 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 10000,00 гривень на умовах визначених кредитним договором, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Відповідно до умов договору споживач зобов`язаний у встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені. Однак, у порушення вимог статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав свої зобов`язання – не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 31060,00 гривень, а саме: заборгованість за тілом кредиту – 10000,00 гривень; заборгованість за процентами – 21060,00 гривень.

11 вересня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до статті 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1406440 від 21 жовтня 2019 року.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивовано, тим що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту підписання саме відповідачем кредитного договору № 1406440 від 21.10.2019 року та отримання ним кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неналежним чином дослідив містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що позивачем надано усі докази що підтверджують факт як укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору так і отримання останні кредитних коштів.

Вказує що на підтвердження виконання умов договору зі сторони Кредитора, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» долучено до позову лист про перерахування коштів про успішність операцій щодо перерахування коштів. Вказаний лист про перерахування коштів, містить ключові реквізити платежу: дату здійснення переказу (21.10.2019 р.), грошову суму переказу (10000,00 грн), часткові дані отримувача (картки), ID транзакції в системі. Ця інформація дозволяє ідентифікувати конкретний платіж та його отримувача. Лист від ТОВ ФК «Вей фор пей», будучи електронним документом, що підтверджує факт проведення платіжної операції, відповідає вимогам процесуального законодавства. Лист про успішне перерахування коштів слід розглядати у взаємозв`язку з кредитним договором та розрахунком заборгованості. Договір визначає зобов`язання Кредитора з надання коштів, лист підтверджує виконання цього зобов`язання через платіжну систему «Вей фор пей», а розрахунок відображає невиконання Відповідачем обов`язку з повернення коштів. Зазначає, що Кредитор не отримує повні реквізити Банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах Товариством використовує відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS.

Апелянт наголошує що наданий представником Позивача лист про перерахування коштів за кредитом № 1406440, містить усі необхідні реквізити, а, отже, може вважатися первинним документом. Таким чином, суд першої інстанції неповністю дослідив докази, що призвело до неправосудного рішення. ТОВ «Авентус Україна» як первинний кредитор, виконало свої зобов`язання, перерахувавши кошти на рахунок, вказаний Відповідачем, однак Відповідач не повернув кредитні кошти.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Матеріалами справи встановлено, що 21.10.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено Договір № 1406440 про надання споживчого кредиту за власного волевиявлення Відповідача, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства.

Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «Авентус Україна» направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 1406440 від 21.10.2019 року, який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору.

Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Авентус Україна», розміщені на Веб-сайті «creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila 18.03.2019.pdf». Таким чином, Відповідачем укладено Договір № 1406440 про надання споживчого кредиту від 21.10.2019 року із ТОВ «Авентус Україна». Згідно умов Кредитного договору, Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки, у розмірі 10 000,00 грн.

11 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «Авентус Україна», відповідно до чинного законодавства України, укладено Договір факторингу № ККАУ-11092020, та відповідно ТОВ «ФК «Кредит-Капітал » набуто права вимоги до Відповідача.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Авентус Україна»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору про споживчий кредит № 1406440 від 21.10.2019 року, де зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання позики від ТОВ «Авентус Україна», а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Авентус Україна») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

У цій справі позивач посилається, зокрема, на довідку про ідентифікацію позичальника, складену самим позивачем. Проте зазначена довідка за своїм змістом є документом, сформованим та поданим кредитодавцем в односторонньому порядку, а тому сама по собі не підтверджує вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на укладення кредитного договору.

При цьому зазначений у довідці фінансовий номер телефону не міститься у тексті кредитного договору, а доказів того, що такий номер належав відповідачу, був зазначений ним під час реєстрації в інформаційній системі позивача, використовувався саме відповідачем для проходження ідентифікації або на нього надсилався одноразовий ідентифікатор, матеріали справи не містять.

За таких обставин довідка про ідентифікацію фактично містить лише твердження самого позивача про те, що певні дії з ідентифікації були здійснені певною особою. Однак така довідка не є первинним доказом волевиявлення відповідача та не може підміняти собою електронні дані, журнали подій інформаційної системи, відомості про направлення одноразового ідентифікатора, дані про його введення, технічні відомості про обліковий запис, з якого здійснювалося укладення договору, або інші об`єктивні дані, які у своїй сукупності дозволяли б ідентифікувати особу, яка фактично вчинила відповідні дії.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) зазначено, що укладення електронного кредитного договору може бути підтверджене вчиненням особою передбачених інформаційною системою дій, зокрема отриманням листа на електронну пошту та/або SMS-повідомлення, входом до особистого кабінету за допомогою логіна та пароля та підписанням договору одноразовим паролем-ідентифікатором. Верховний Суд виходив із того, що без здійснення таких дій договір не був би укладений.

Більше того, у постанові КЦС ВС від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25) Верховний Суд наголосив на необхідності перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа, а у випадку використання іншого електронного підпису, ніж КЕП або УЕП, — необхідності з`ясування способу направлення документа, форми його зберігання та можливості його односторонньої зміни.

За змістом статей 12, 80, 81, 89 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Достатність доказів визначається їх сукупністю, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У даному випадку позивач не довів належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв`язок між відповідачем та зазначеним у довідці фінансовим номером, не надав доказів того, що саме відповідач здійснив реєстрацію в інформаційній системі, отримав одноразовий ідентифікатор та використав його для підписання спірного договору.

Сама лише довідка, сформована позивачем, не створює презумпції того, що зазначені в ній відомості відповідають дійсності, а тим більше не доводить факту волевиявлення відповідача на укладення договору. Інше тлумачення фактично означало б покладення на відповідача обов`язку спростовувати відомості, створені самим позивачем, тоді як відповідно до статті 81 ЦПК України саме позивач має довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

При цьому відсутність доказів належності фінансового номера відповідачу має істотне значення, оскільки одноразовий ідентифікатор, направлений на такий номер, може підтверджувати волевиявлення особи лише за умови встановлення, що відповідний засіб зв`язку був пов`язаний саме з особою, яка приймала оферту та підписувала електронний договір.

Таким чином, довідка про ідентифікацію позичальника, складена самим кредитодавцем та не підтверджена об`єктивними електронними даними щодо належності відповідачу зазначеного в ній фінансового номера, проходження ним процедури ідентифікації та вчинення ним дій з підписання договору, не може визнаватися належним та достатнім доказом укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі.

Зазначена довідка може бути оцінена судом лише у сукупності з іншими доказами, які об`єктивно підтверджують факт ідентифікації особи та її волевиявлення. За відсутності таких доказів вона не усуває обґрунтованого сумніву щодо того, що саме відповідач здійснив дії, необхідні для укладення електронного кредитного договору.

Відтак, за встановлених у справі обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність факту укладення між сторонами кредитного договору.

Крім того матеріали справи також не містять і доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором за зазначеним позивачем реквізитами.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

До позовної заяви позивачем було долучено лист від ТОВ «ФК «Вей фор пей» за змістом якого останнє підтверджує перерахування кредитних коштів, на підстава укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Вей фор пей» договору на переказ коштів № ВП-200417-1 від 20.04.2017 року, у розмірі 10000,00 грн на номер платіжного інструменту НОМЕР_1 саме 21.10.2019 року.

Водночас зазначений лист не може бути визнаний належним та достатнім доказом фактичного отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за змістом статті 80 цього Кодексу достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність відповідної обставини. Частина перша статті 81 ЦПК України покладає на позивача обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування у цій частині справи є не лише факт здійснення позивачем певної операції у власній інформаційній чи обліковій системі, а саме факт передачі кредитних коштів відповідачу, тобто встановлення того, що грошові кошти у визначеній кредитним договором сумі були фактично перераховані на рахунок (платіжну картку), який належить саме відповідачу.

Однак із наданого позивачем листа ТОВ «ФК «Вей фор пей» неможливо достовірно встановити, що платіжна картка, на яку, за твердженням позивача, були перераховані кошти, була емітована саме на ім`я відповідача та належала йому на момент здійснення відповідної операції.

Матеріали справи не містять відомостей від банківської установи — емітента відповідної платіжної картки щодо її належності відповідачу, не містять договору банківського обслуговування, довідки банку про власника рахунку, банківської виписки за відповідним рахунком або іншого належного доказу, який би об`єктивно пов`язував зазначений у листі номер картки саме з відповідачем.

Отже, сам по собі факт зазначення у листі ТОВ «ФК «Вей фор пей» певного номера платіжної картки не підтверджує, що така картка належала відповідачу.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що належним доказом руху коштів за конкретним банківським рахунком є, зокрема, банківська виписка, оскільки вона містить записи про операції, здійснені за відповідним рахунком, та підтверджує фактично виконані операції. Саме такі документи дозволяють встановити факт руху коштів та їх зарахування на конкретний рахунок.

При цьому колегія суддів враховує, що позивач не був позбавлений можливості надати належні докази на підтвердження належності платіжної картки відповідачу. У разі неможливості самостійного отримання таких доказів позивач відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України мав право звернутися до суду з мотивованим клопотанням про витребування доказів, зазначивши, який саме доказ витребовується, обставини, які він може підтвердити, підстави, з яких випливає, що цей доказ знаходиться у відповідної особи, а також заходи, яких ним було вжито для отримання такого доказу самостійно. Однак під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач таким процесуальним правом не скористався, відповідного клопотання про витребування доказів щодо емітування платіжної картки на ім`я відповідача та її належності саме відповідачу не заявляв, як не заявляв такого клопотання і під час апеляційного перегляду справи.

Згідно з частиною першою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Верховний Суд звертав увагу, що обов`язок доказування є мірою належної процесуальної поведінки сторони щодо збирання та надання доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається. При цьому суд, за загальним правилом, не повинен перебирати на себе функцію сторони щодо збирання доказів.

Отже, саме на позивача покладався обов`язок доведення факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу, у тому числі належності платіжної картки, на яку, за його твердженням, були перераховані кошти, саме відповідачу. Натомість позивач, будучи заінтересованим у доведенні зазначеної обставини та маючи можливість скористатися передбаченим статтею 84 ЦПК України процесуальним механізмом витребування необхідних доказів, протягом усього розгляду справи не вчинив відповідних процесуальних дій.

Така пасивна процесуальна поведінка позивача не може покладати на суд обов`язок самостійно встановлювати обставини, які є складовою предмета доказування за позовними вимогами, або замінювати позивача у виконанні покладеного на нього законом обов`язку щодо доказування. Верховний Суд зазначає, що загальним правилом цивільного процесу є покладення обов`язку доказування саме на сторони, а можливість витребування доказів судом за власною ініціативою є винятковою та не означає обов`язку суду збирати докази замість сторони.

За таких обставин посилання позивача на неможливість підтвердити належність платіжної картки відповідачу не може бути підставою для визнання доведеним факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки позивач не довів, що ним були вжиті передбачені процесуальним законом заходи для отримання відповідних доказів, а також не скористався наданим йому законом правом на їх витребування судом.

Відтак, відсутність у матеріалах справи доказів емітування відповідної платіжної картки на ім`я відповідача, у поєднанні з відсутністю клопотання позивача про витребування таких доказів та його процесуальною пасивністю як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, свідчить про невиконання позивачем встановленого статтею 81 ЦПК України обов`язку щодо доказування факту фактичного надання кредитних коштів саме відповідачу.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази укладання з відповідачем вказаного вище договору позики, отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн від ТОВ «Авентус Україна» саме на картку ОСОБА_1 колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Ю.М. Мальований