Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №615/378/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 615/378/26

провадження № 22-ц/818/4704/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Гєрцика Р.В.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 07 травня 2026 року ухвалене у складі судді Логвінова А.О.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 року, у розмірі 65267,29 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн та 11200,00 грн витрат понесених на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.01.2022 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2-104-867-2-22-Г про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 30 500,00 грн, строком до 09 січня 2024 року, зі сплатою відсотків у розмірі 5,00 % річних. Відповідач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 65 267,29 грн, що складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) 30 500,00 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) 22 222,09 грн; заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) 12 545,20 грн.

03 вересня 2024 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, за умовами якого банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців. Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03 вересня 2024 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 2-104-867-2-22-Г.

27 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників. Згідно витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прави вимоги, укладеного 27 грудня 2024 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 2-104-867-2-22-Г.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 07 травня 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором № 2-104-867-2-22-Г від 10 січня 2022 року у розмірі 40 332,59 грн, судовий збір у розмірі 1645,25 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4325,72 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку. Разом з тим вимоги позивача щодо стягнення заборгованості по комісії та частини відсотків що нараховувались за ставкою 5% є безпідставними.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором та відповідно не доведено порушення його прав з боку Відповідача та наявності права звернення до суду з позовом до останнього про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази позивачем повної суми коштів на користь попереднього кредитора ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс». Апелянт також заперечує щодо розміру заборгованості. Вказує що позивачем не доведено реальний розмір наявної у відповідача заборгованості, крім того з наданих позивачем виписок вбачається що первісний кредитор здійснював нарахування відсотків за підвищеною ставкою 50% відсотків річних, що є прихованою подвійною грошовою відповідальністю (неустойкою) за одне і те саме порушення що порушує принцип справедливості та баланс інтересів сторін. Крім того посилається на порушення позивачем Закону України «Про захист прав споживачів», зазначає що зазначений у кредитному договорі розмір процентної ставки 5% та 50% відсотків суперечить засадам добросовісності та є надмірними.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 10 січня 2022 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2-104-867-2-22-Г про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі – кредитний договір).

Умовами кредитного договору передбачено, що кредит надається на строк: з 10 січня 2022 року по 09 січня 2024 року включно (п.2.2), загальний розмірі кредиту 30 500,00 грн (п.2.3) процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована), 5,00% річних (п.2.4) розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, в % від суми кредиту сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця – 1,80% (п.2.8) процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний в п. 2.2. договору, % річних – 50 (п. 2.11. кредитного договору).

Процентна ставка за користування кредитом у разі наявності простроченої заборгованості за договором % річних, нараховується на суму простроченої заборгованості, починаючи з першого дня прострочення боргу (п.2.13).

Відповідно до пп. 4.4. кредитного договору, у разі порушення строків сплати ануїтет них платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів, кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. З цього моменту кредитодавець припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому в п. 2.11. цього договору.

Кредитний договір підписаний особисто відповідачем.

Також 10.01.2022 ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відображені істотні умови надання кредиту та зазначено що надана в паспорті інформація є чинною до 13.01.2022 року.

Заборгованість ОСОБА_1 відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 складає в розмірі 65267,29 грн, з яких 30500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 22222,09 грн – заборгованість за процентами, 12545,20 грн – заборгованість за комісією.

На підтвердження позовних вимог представником позивача долучено до справи виписку з особового рахунку ОСОБА_1 зі змісту якої вбачається що відповідачем були отримані кредитні кошти якими він користування, вбачається рух грошових коштів.

09.07.2024 відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитним договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс».

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого та витягу з реєстру боржників, первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 року.

Відповідно до п. 4 вказаного договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 21 723 211,51 грн. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 14 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

Оплата за договором №GL1N426240 підтверджується копією Платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 66895 від 31.07.2024 року.

Згідно витягу з Додатку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 рокуу загальному розмірі 65267,29 грн, з яких: 30500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 22222,09 грн. – заборгованість за процентами, 12545,20 грн – заборгованість за комісією.

27.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Пункт 2 Договору №1/12 визначає, що за цим Договором Новий кредитор набуває усі права кредитора за Основними договорами. Права вимоги переходять від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору та Додатку №1 (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до Боржників/Дебіторів за такими договорами).

Згідно з платіжною інструкцією №1074 від 27.12.2024 ТОВ «ФК Єврокредит» сплатило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» грошові кошти у розмірі 8 030 000,00 грн, в призначені платежу зазначено: аванс/оплата згідно договору №1/12 про відступлення права вимоги від 27.12.2024 за права вимоги за договорами на розрахунково-кассове обслуговування, користування банківськими індивідуальними сейфами та за кредитними договорами без ПДВ.

Згідно платіжної з платіжною інструкцією №1091 від 31.01.2025 та №1822 від 22.09.2025 ТОВ «ФК Єврокредит» сплатило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» грошові кошти у розмірі 9 200 000,00 грн та 5 500 000,00 грн в призначені платежу зазначено: оплата згідно договору №1/12 про відступлення права вимоги від 27.12.2024 за права вимоги за договорами на розрахунково-кассове обслуговування, користування банківськими індивідуальними сейфами та за кредитними договорами без ПДВ.

Відповідно до Витягу з Додатку №1 до Договору №1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27 грудня 2024 року, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 рокуу загальному розмірі 65267,29 грн, з яких: 30500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 22222,09 грн. – заборгованість за процентами, 12545,20 грн – заборгованість за комісією.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Мегабанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Договір відступлення прав вимоги було укладено 03.09.2024 між АТ «Мегабанк» (який перебуває в стані ліквідації) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» за результатами проведення відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону № № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 21 липня 2022 року банківської ліцензії АТ «Мегабанк», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги АТ «Мегабанк» законодавством не визначені.

В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Як вбачається з договору № GL1N426240 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.09.2024 року, станом на момент укладання даного Договору відступлення АТ «МЕГАБАНК» перебував в стані ліквідації, тому актив (право вимоги за кредитним договором) було виставлено на продаж у передбаченому діючим законодавством порядку відповідно до рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків «Про затвердження умов продажу активів АТ «МЕГАБАНК» №670 від 17.06.2024р.

Разом з тим право вимоги від ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» до ТОВ «ФК «Єврокредит» перейшло на підставі договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором№ TDB.2021.0083.14079 від 20.05.2021 року, що підтверджується, зокрема: копією Договору № GL1N426240 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.09.2024 та копією Договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору № GL1N426240 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.09.2024 та Договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року.

Щодо наявності права вимоги у позивача, колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених договорів відступлення права вимоги передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги та не пов`язано з оплатою за вказаним договором, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк.

Враховуючи викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у вказаній частині, оскільки доводи відповідача про недоведеність відступлення права вимоги суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того що оскільки сторонами кредитного договору було погоджено підвищену процентну ставку у 50% річних та відповідач не здійснював жодних сплат за кредитним договором що передбачені графіком платежів, чим порушив умови кредитного договору, до застосуванню та стягненню проценти нараховані за підвищеною процентною ставкою у розмірі 11 012,39 грн які були нараховані за період з з 10 січня 2022 року по 09 січня 2024 року, тобто в межах строку кредитування.

Проте колегія суддів не в повній мірі може погодитись з даними висновками.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК Єврокредит» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 обліковується заборгованість станом на 03.09.2024 року у розмірі 65267,29 грн., з яких 30500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 22222,09 грн. – заборгованість за процентами (з яких 20662,22 грн нараховані за ставкою 50,00% річних та 1559,87 грн за ставкою 5,00% річних) 12545,20 грн – заборгованість за комісією.

Умовами кредитного договору передбачено що кредит надається на строк: з 10 січня 2022 року по 09 січня 2024 року включно (п.2.2), загальний розмірі кредиту 30 500,00 грн (п.2.3) процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована), 5,00% річних (п.2.4) розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, в % від суми кредиту сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця – 1,80% (п.2.8) процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний в п. 2.2. договору, % річних – 50 (п. 2.11. кредитного договору)

Процентна ставка за користування кредитом у разі наявності простроченої заборгованості за договором % річних, нараховується на суму простроченої заборгованості, починаючи з першого дня прострочення боргу. (п.2.13)

Відповідно до пп. 4.4. кредитного договору, у разі порушення строків сплати ануїтет них платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів, кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. З цього моменту кредитодавець припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому в п. 2.11. цього договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому такі проценти є платою за правомірне користування позичальником переданими йому коштами.

Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України правовою підставою для нарахування передбачених цією нормою процентів є саме прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто неправомірна поведінка боржника.

Отже, положення статей 1048 та 625 ЦК України регулюють різні за своєю правовою природою правовідносини: перші визначають плату за правомірне користування кредитними коштами, тоді як другі встановлюють правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок неодноразово сформульований Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» відповідно до статті 1048 ЦК України, а проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, визначеному законом або договором. При цьому можливість нарахування таких процентів та їх розмір залежать саме від правової підстави їх нарахування.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, відповідно до якого проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за користування кредитом у межах строку кредитування, а в охоронних правовідносинах права кредитора забезпечуються, зокрема, положеннями статті 625 ЦК України.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі умовами кредитного договору від 10 січня 2022 року передбачено базову фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 5 % річних.

Водночас пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом як прострочену, припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, а процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі, передбаченому пунктом 2.11 договору, тобто 50 % річних.

Таким чином, із самого змісту договору вбачається, що застосування процентної ставки 50 % річних поставлено кредитодавцем у пряму залежність від настання обставини, яка полягає у порушенні позичальником своїх зобов`язань, а саме простроченні сплати платежів понад 90 календарних днів.

Отже, на відміну від погодженої сторонами ставки 5 % річних, яка є платою за правомірне користування кредитними коштами, ставка 50 % річних має іншу правову природу, оскільки її застосування обумовлено виключно фактом порушення позичальником грошового зобов`язання.

Саме факт прострочення, а не факт користування кредитними коштами, є юридичною підставою для переходу від ставки 5 % до ставки 50 % річних.

За таких обставин зазначена ставка не може розглядатися як звичайна плата за користування кредитом у розумінні статей 1048, 1054 ЦК України.

Навпаки, за своїм змістом та способом застосування вона є договірно визначеним наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто мірою цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання.

Висновок про таку правову природу підвищеної ставки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц.

У зазначеній справі умови кредитного договору передбачали сплату 50 % річних як платежів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у випадку неповернення кредитних коштів. Верховний Суд, дослідивши зміст договору, прямо встановив, що проценти за такою ставкою є процентами за прострочення виконання (порушення зобов`язання), а не процентами за користування кредитними коштами.

Отже, юридична природа процентної ставки має визначатися не її формальним найменуванням у розрахунку кредитора, а змістом відповідної договірної умови та підставами, з настанням яких виникає обов`язок її сплати.

У даному випадку 50 % річних виникають виключно внаслідок прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання, а тому є платежем за порушення зобов`язання.

Такий висновок має істотне значення з огляду на спеціальні гарантії, встановлені законодавством для споживачів кредитних послуг у період карантину та воєнного стану.

Так, пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній у відповідний період, передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до останнього календарного дня місяця, в якому завершується дія карантину, виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Цією ж нормою прямо встановлено, що споживач звільняється від обов`язку сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань.

Крім того, законодавець прямо заборонив збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений законом період.

Саме таке тлумачення наведеної норми надано Верховним Судом у постанові Касаційного цивільного суду від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц, де зазначено, що положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» поширюються на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення виконання, невиконання або часткове виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Верховний Суд окремо вказав, що ця норма охоплює також платежі, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, застосування у спірних правовідносинах процентної ставки 50 % річних, яка виникла виключно у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, суперечить зазначеним імперативним приписам законодавства.

При цьому кредитний договір у цій справі укладений 10 січня 2022 року, а з матеріалів справи вбачається, що нарахування 50 % річних розпочато з 01 серпня 2022 року.

Тобто на момент початку нарахування підвищеної процентної ставки вже діяв воєнний стан, запроваджений з 24 лютого 2022 року, а також продовжувала діяти встановлена законодавством спеціальна заборона щодо відповідальності споживача за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Крім того, відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем.

Зазначена норма має імперативний характер та спрямована на звільнення позичальника від договірних наслідків саме за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 910/13822/24 звернув увагу, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України містить спеціальну заборону на нарахування неустойки та відповідальності за статтею 625 ЦК України у період воєнного стану, а нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період після 24 лютого 2022 року не має правових підстав.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22, у якій суд виходив із відсутності правових підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період дії воєнного стану у зв`язку з положеннями пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що сторони договору не могли шляхом включення до його умов положення про застосування 50 % річних за прострочення виключити або обійти дію імперативних приписів закону, які звільняють споживача від відповідальності за таке прострочення.

Сам факт підписання позичальником кредитного договору не означає можливості застосування до нього договірної умови, яка суперечить імперативним вимогам законодавства.

Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 686/34448/24 наголосив, що сторони не можуть договором визначати взаємні права та обов`язки у спосіб, який суперечить імперативним нормам законодавства, а домовленість сторін усупереч установленим законом обмеженням не породжує відповідного права або обов`язку.

При цьому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві.

Застосування до споживача ставки 50 % річних, яка не є платою за користування кредитом, а виникає виключно як наслідок прострочення виконання зобов`язання, за обставин, коли закон прямо звільняє споживача від відповідальності за таке прострочення та забороняє збільшення процентної ставки з причин невиконання зобов`язань, не може бути визнано таким, що відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, положення кредитного договору, яке передбачає застосування процентної ставки 50 % річних саме у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань, не може бути застосоване у спірних правовідносинах у частині, в якій воно суперечить встановленим законом гарантіям споживача.

Оскільки нарахування 50 % річних здійснювалося у період дії карантинних обмежень, а надалі у період дії воєнного стану, такі нарахування суперечать пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене суд доходить висновку, що вимоги позивача в частині стягнення процентів, нарахованих за ставкою 50 % річних, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

При цьому стягненню можуть підлягати лише проценти за користування кредитом за погодженою сторонами базовою ставкою 5 % річних у межах строку кредитування та в межах доведеного позивачем періоду такого користування, оскільки саме ці проценти є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України.

Відтак розрахунок заборгованості підлягає здійсненню без урахування будь-яких сум, нарахованих за ставкою 50 % річних як наслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

З розрахунку заборгованості вбачається що позивачем за процентною ставкою 5,00% нараховано проценти на загальну суму 1559,87 грн, за період з 10.01.2022 по 02.01.2024 року, тобто проценти нараховані в межах строку дії кредитного договору.

Резюмуючи викладене, колегія суддів констатує, що у даному випадку беззаперечно підлягає стягненню сума фактичного залишку боргу за тілом кредиту у сумі 29320,20 грн та процентів у загальному розмірі 1559,87 грн.

Доводи апеляційної щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків є несправедливими, надмірними та неспівмірними є безпідставними, оскільки вказані проценти за користування кредитом нараховувались відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, проте разом з тим відповідачем не спростовано факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача, колегія суддів приходить вважає доведеними вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 року у розмірі 30880,07 грн ,що складається з тіла кредиту 29320,20 грн та процентів 1559,87 грн.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 рокуу розмірі 30880,07 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2662,40 грн, сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 2467,88 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (47,31%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (52,69%). Отже, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1259,58 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «ФК Єврокредит» належить стягнути 1300,32 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (1300,32-1259,58=40,74) з ТОВ «ФК Єврокредит» належить стягнути 40,74 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.13 7ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Водночас, судова колегія бере до уваги висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року, за змістом якого: « …суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи».

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, суд керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200,00 грн до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» та Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС» (а.с. 47-50); ордер серії АН № 1414107 від 11 серпня 2025 року на надання адвокатом Журавльовим Станіславом Георгійовичем правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» на підставі договору № 1/07 від 01 липня 2025 року (а.с. 54); акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 12080627 від 05 січня 2026 року, згідно якого вартість послуг з правничої допомоги щодо боржника ОСОБА_1 складає 11 200,00 грн та включає в себе проведення юридичного та фінансового аналізу та складання, підписання та подання до суду позовної заяви.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, критерії реальності та співмірності адвокатських витрат та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 3000,00 грн понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Курилкіна Сергія Івановича який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 07 травня 2026 року – змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411) заборгованість за договором №2-104-867-2-22-Г від 10.01.2022 року в загальному розмірі 30880 (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 07 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 40 (сорок) гривень 74 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Р.В. Гєрцик