Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №644/7669/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 644/7669/25

провадження № 22-ц/818/4288/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

Суддів: Тичкової О.Ю., Шабельнікова С.К.,

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2026 року, постановлене суддею Цибульською С.В.,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ТОВ ««Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019 у загальному розмірі 68 672,03 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 44 242,55 грн, заборгованості по відсотках у сумі 68,50 грн, заборгованості по комісії у сумі 24 360,98 грн; інфляційні втрати у сумі 1565,43 грн, три відсотки річних у сумі 258,18 грн; а також понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2026 року у задоволені позову ТОВ «Цикл Фінанс» відмовлено.

Не погодившись з рішенням ТОВ «Цикл Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом норм процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було суб`єктивно та не в повній мірі досліджено надані ТОВ «Цикл Фінанс» докази, в результаті чого позбавило позивача можливості захистити свої права та законні інтереси. Апелянт зазначає що на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, останнім було долучено всі можливі документи а саме: копію договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року, копію акту приймання-передачі реєстру боржників до вказаного договору, копію акту приймання-передачі прав вимоги та копію платіжної інструкції. Крім того зазначає що до позовної заяви товариством було помилково долучено наданий витяг з реєстру боржників за договором факторингу №28/03/24 від 28.03.2025 року, у зв`язку з чим, разом з апеляційною скаргою долучають належним чином засвідчену копію належного доказу, а саме витяг з реєстру боржників за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року який також підтверджує перехід права вимоги до відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього права вимоги до відповідача за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019, оскільки відсутні належні і допустимі докази того, що відповідач був включений до реєстру боржників за договором факторингу № 15/12/21 від 15.12.2021, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити факт переходу від первісного кредитора до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи що 31.10.2019 ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту «Кредит готівкою, рефінансування з комісією 1,99 % (3-500)», відповідно до умов якого: тип кредиту – кредит готівкою; сума/ліміт кредиту становить 46 708,65 грн; строк кредитування – 60 місяців; мета отримання кредиту – на споживчі цілі; визначено розмірі та порядок сплати щомісячних комісій; загальні витрати за кредитом становлять 55 526,56 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 102 235,22 грн; реальна річна процентна ставка – 43,41 % річних; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту – 56 %.

01.11.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» (банк) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено кредитний договір № 22031000210822 (далі – договір), відповідно до умов якого банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим договором розмірах та строках, та виконати зобов`язання за цим договором в повному обсязі (п. 1.1 договору).

Вказаний кредитний договір укладено у письмовій формі та підписано власноруч відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.2. договору АТ «Банк Кредит Дніпро» надає ОСОБА_1 грошові кошти на таких умовах: сума кредиту – 46 708,66 грн; строк кредитування – 60 місяці; кінцева дата повернення кредиту – 01.11.2024, цільове призначення кредиту – на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 01.11.2019 по 28.02.2021 становить 3 % від суми кредиту, з 01.03.2021 по 31.05.2022 становить 2,5 % від суми кредиту, з 01.06.2022 по 31.08.2023 становить 1,5 % від суми кредиту, з 01.09.2023 по 01.11.2024 становить 0,925 % від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом у розмірі 0,001% річних; на прострочену заборгованість за кредитом – в розмірі 56% річних.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що банк формує графік платежів, який викладено в розділі 4 цього договору, із зазначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту, щомісячної комісії, вартості всіх супутніх послуг, реальної процентної ставки та ін.

Згідно з п. 1.4. договору кредит надається шляхом зарахування суми кредиту (за вирахуванням суми комісії за надання кредиту) на поточний рахунок клієнта НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро».

У розділі 2 договору встановлено порядок погашення заборгованості за договором.

Відповідно до п. 3.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

У розділі 4 договору відображено графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором, зокрема встановлено, що розмір кредиту становить 46 708,66 грн, кількість платежів по сплаті заборгованості за кредитом – 60; щомісячний платіж становить 1709,54 грн; останній щомісячний платіж становить 1372,37 грн; загальна вартість кредиту – 102 235,23 грн; реальна річна процента ставка – 43,40 %.

Згідно з копією платіжного доручення № 1 від 01 листопада 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро» грошові кошти у сумі 46 708,66 грн.

Як вбачається з копії виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.11.2019 по 14.12.2021, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , наданої АТ «Банк Кредит Дніпро», 01.11.2019 на вказаний рахунок перераховано грошові кошти у розмірі 46 708,66 грн, призначення: надання кредитних коштів згідно з кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019.

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019 станом на 14.12.2021, наданим АТ «Банк Кредит Дніпро», ОСОБА_1 має заборгованість за вказаним кредитним договором, у загальному розмірі 68 672,03 грн, яка складається з: залишку простроченого кредиту у розмірі 44 242,55 грн, залишку прострочених відсотків у сумі 68,50 грн, залишку прострочених комісій у сумі 24 360,98 грн.

15 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу № 15/12/21.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. договору факторингу фактор передає грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними. Внаслідок передачі права вимоги за цим договором фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Пунктом 6.2.2 договору факторингу права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності цим договором та підписання акту приймання-передачі прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Перехід права вимоги відбувається шляхом підписання акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до Додатку № 3 до цього договору в день підписання договору та набрання ним чинності.

Згідно з п. 7.1. договору факторингу фактор здійснює фінансування клієнта шляхом купівлі у нього права грошової вимоги. В якості ціни за придбання прав вимоги фактор передає в розпорядження клієнта грошові кошти в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору становить 9 500 001 грн без ПДВ на плату.

Відповідно до п. 12.1 договору факторингу договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як вбачається з копії платіжної інструкції № 3251 від 15.12.2021 ТОВ «Цикл Фінанс» перерахувало на рахунок АТ «Банк Кредит Дніпро» грошові кошти у розмірі 9 500 001 грн. Призначення платежу: оплата згідно з договором факторингу № 15/12/21 від 15 грудня 2021 року.

Згідно з копією акту приймання-передачі реєстру боржників від 15 грудня 2021 року до договору факторингу № 15/12/21 від 15 грудня 2021 року, підписаного представниками АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс», клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників від 15.12.2021, кількість боржників – 8179.

Відповідно до копії акту-приймання передачі вимог за договором факторингу № 15/12/21 від 15 грудня 2021 року, підписаного представниками АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс», клієнт передав, а фактор прийняв права грошових вимог станом на дату підписання сторонами договору згідно з реєстром боржників та додатком 1 до цього акту.

Як встановлено із витягу з реєстру боржників, який є додатком № 1 до Договору факторингу № 28/03/24 від 28 березня 2024 року, Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019 на загальну суму 68 672,03 гривень.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Оскільки умови договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент, а саме споживач послуг банку, лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судовим розглядом було встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що останній погодився з його умовами та зобов`язався виконувати їх.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Здійснюючи аналіз наявних у справі документів, долучених позивачем до позову, суд першої інстанції звернув увагу що відповідно до змісту витягу з реєстру боржників долученого позивачем до позовної заяви, вбачається що ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за реєстром боржників відповідно до договору факторингу № 28/03/24 від 28.03.2024. Проте, до матеріалів справи позивачем долучено договір факторингу саме від № 15/12/21 від 15.12.2021 та в позовній заяві позивач стверджує що саме з цим договором факторингу отримав права вимоги.

Звертаючись із апеляційною скаргою, ТОВ «Цикл Фінанс» зазначило що позивачем помилково, через технічну помилку, було долучено вказаний витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 28/03/24 від 28.03.2024 року та на підтвердження позовних вимог товариство долучає належний витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 15/12/21 від 15.12.2021 року.

Відповідно до змісту витягу з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року вбачається що Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019 на загальну суму заборгованості 68 672,03 грн яка складається з тіла кредиту 44242,55 грн, відсотків – 68,5 грн та заборгованості за комісією – 24 360,98 грн.(а.с.51-52)

Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Колегія суддів зазначає, враховуючи, що позивачем на підтвердження факту переходу прав вимоги було долучено договір факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року, який на даний час є чинним та суду не надано доказів на спростування презумпції правомірності договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року, долучено акт приймання-передачі прав вимоги та акт приймання-передачі реєстру боржників до вказаного договору факторингу та те що за значена інформація у долученому до апеляційної скарги витязі з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року повністю співпадає з долученим витягом до позовної заяви, різниця лише в назві документа, колегія суддів вважає що вказане свідчить про технічну описку при складанні документу та приймає долучений позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року, як належний доказ підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості, позивачем було долучено виписку по особовому рахунку, зі змісту якої вбачається, що відповідачу були видані кредитні кошти, якими він користувався, вбачається рух грошових коштів.

Як встановлено із розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 станом на 14 грудня 2021 року має заборгованість за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019 року на загальну суму 68 672,03 гривень, яка складається із: залишку простроченого тіла кредиту 44242,55 грн, залишку прострочених відсотків – 68,5 грн та залишку прострочених комісій у сумі 24 360,98 грн гривень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача тіла кредиту та відсотків за користування кредитом.

Проте, вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування, комісія за обслуговування основної картки ).

Ураховуючи, що Товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх Банком зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування, комісія за обслуговування основної картки) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Крім того, як вбачається із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку, за період з 01.11.2019 по 14.12.2021 року, відповідачем здійснювалось часткове погашення кредитної заборгованості, проте внесені відповідачем кошти банком розподілялись на погашення заборгованості за комісією, що в свою чергу призводило до збільшення заборгованості. Загальна сума, списаних банком на погашення комісії, коштів становить 8101,58 грн, які колегія суддів вважає за необхідне зарахувати в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту зменшивши суму заборгованості за кредитним договором №22031000210822 від 01.11.2019 року в частині тіла кредиту до 36 140,97 грн.

Враховуючи зменшення тіла кредиту за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019, перерахунку також підлягають нараховані банком проценти 3% річних та інфляційні збитки, тому колегія суддів наводить свій розрахунок:

Розрахунок 3% річних:

За період з 15.12.2021 року по 31.12.2021 року – 17 днів

36 140,97 (тіло кредиту) * 3% * (17/365 (кількість днів прострочення)?) = 50,55 грн

За період з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року – 54 дні

42253,07 (тіло кредиту) * 3% * (54/365(кількість днів прострочення)?) = 160,38 грн

Загальний розмір 3% річних становить 210,93 грн.

Розрахунок інфляційних витрат:

У період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 року індексація на суму 36 140,97грн.

Сукупний індекс інфляції за період грудень 2021 – лютий 2022 = 103,538%

36 140,97 (тіло кредиту) * 103,538% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 36 140,97 (тіло кредиту) = 1 277,94 грн.

Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» підлягає заборгованості за кредитним договором № 22031000210822 від 01.11.2019 року в сумі 37 698,34 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту – 36 140,97 грн, заборгованості по відсоткам – 68,50 грн, збитків від інфляції - 1 277,94 грн., 3% річних – 210,93 грн.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частин або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» задовольнити частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (53,47%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 3 238,14 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст.141ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Вартість виконаних робіт у суді першої інстанції згідно акту до договору №4345613 від 02.01.2025 року про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом становить 3000,0 грн, вартість виконаних робіт у суді апеляційної інстанції згідно акту №22031000210822 від 07.05.2026 року про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом становить 6000,00 року.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та обсяг виконаної адвокатом роботи, при розгляді даної справи в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» 4000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» – задовольнити частково.

Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ 43453613) заборгованість за кредитними договорами № 22031000210822 від 01.11.2019 року в загальному розмірі 37 698 (тридцять сім тисяч шістсот дев`яносто вісім) гривень 34 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ 43453613) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 238 ( три тисячі двісті тридцять вісім) гривень 14 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ 43453613) витрати понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

С.К. Шабельніков