Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №643/13288/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 643/13288/24

провадження № 22-ц/818/4526/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

сторони справи:

позивач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 19 березня 2026 року ухвалене у складі судді Новіченко Н.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року АТ «ПУМБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20115164051 від 05.01.2020 року в сумі 67 138,32 грн та судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.01.2020 між ним та відповідачем було укладено Кредитний договір № 20115164051, на виконання умов якого Банком видано відповідачу кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом в сумі 3 000,00 грн, який у подальшому був збільшений до 41 000,00 грн. Однак, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Кредитним договором зобов`язання, внаслідок чого за ним виникла заборгованість. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 19 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 20115164051 від 05.01.2020 в загальному розмірі 67 138,32 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами існували кредитні відносини, засновані на заяві № 20115164051 від 05.01.2020 року про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Відповідач, ОСОБА_1 , ознайомилась з умовами та надала згоду на них, отримала та використала кредитні кошти в межах встановленого ліміту, однак у подальшому порушила умови договору, не виконуючи зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків належним чином, що призвело до утворення заборгованості.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не в повній мірі дослідив наявні в матеріалах справи докази що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що за кредитним договором від 05.01.2020 року початковий кредитний ліміт складав 3000, 00 грн, а надана банком довідка про його збільшення до 41000,00 грн не є достатнім доказом, оскільки не підтверджує згоди позичальника на таку зміну та не доводить фактичного отримання нею цієї суми кредитних коштів. Банком не надано належних доказів, що підтверджують видачу саме заявленої суми кредиту, а надані розрахунки та виписки є внутрішніми документами позивача.

Крім того, апелянт вважає, що Публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а також Витяги з Умов та Тарифів, на які посилається банк, не є доказом того, що саме ці правила діяли на дату укладення договору та були доведені до відома позичальниці при його укладенні. Умови щодо нарахування відсотків, зазначені у внутрішніх документах банку, не погоджені з позичальником у єдиній підписаній ним анкеті-заяві, а тому є нікчемними для стягнення заборгованості за відсотками. Апелянт також просить застосувати строки позовної давності. Вказує що суд безпідставно відхилив вказані доводи посилаючись на автоматичне продовження строків.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.01.2020 року ОСОБА_1 підписала заяву №20115164051 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (а.с. 14).

Підписанням вказаної заяви відповідачка беззастережно підтвердила, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку), а при обранні послуги з укладення договору страхування, підписанням зави підтверджує свою згоду на укладення договору страхування на зазначених нижче умовах.

ОСОБА_1 просила відкрити на її ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях, надати кредитну картку № НОМЕР_2 та встановити на її поточний рахунок у гривнях, відкритий за заявою, кредитний ліміт у сумі 3000,00 грн.

Заява про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 20115164051 узгоджена з ОСОБА_1 та містить істотні умови кредитного договору, а саме: суму кредитного ліміту 3000,00 грн, відсоткову ставку 47,88% на рік, орієнтовну вартість кредиту 1257,86 грн, порядок та термін оплати заборгованості.

Крім того, у розділі «Підтвердження та запевнення» Заяви Відповідач підтвердила та запевнила, що ця Заява має інноваційний характер і в результаті приєднання до ДКБО, ознайомлена з ДКБО, Тарифами Банку та цілком згодна, всі умови ДКБО їй зрозумілі і не потребують додаткового тлумачення.

05.012020 року підписано Паспорт споживчого кредиту (а.с. 15). Паспорт містить інформацію та контактні дані кредитодавця; основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача; інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту; додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти. Водночас, згідно відмітки у Паспорті споживчого кредиту інформація, зафіксована у ньому, є актуальною до 05.01.2020 року, тобто лише станом на день укладення договору.

Даними довідки про збільшення кредитного ліміту за договором №20115164051 підтверджується, що станом на 05.01.2020 року кредитний ліміт за цим договором становив 3000,00 грн та поступово збільшувався, 04.06.2020 року кредитний ліміт становив – 7 000, 00 грн, 15.10.2020 року – 12 000,00 грн, 18.02.2021 року – 15 000,00 грн, 17.06.2021 року – 19 000,00 грн, 22.07.2021 року – 31 000,00 грн, 18.08.2021 року – 36 000,00 грн, 22.10.2021 року – 41 000,00 грн, 28.10.2021 року кредитний ліміт зменшився до 36 000,00 грн, а 24.11.2021 року – 41 000,00 грн, 13.12.2021 року – 50 000,00 грн, 13.12.2021 року – 41 000,00 грн, 12.01.2022 року – 50 000,00 грн, 16.01.2022 року – 41 000,00 грн, 27.02.2022 року – 40 894,00 грн, та станом на 03.03.2022 року кредитний ліміт становив – 41 000,00 грн (а.с.50).

Відповідно до змісту виписки з особового рахунку ОСОБА_1 активно користувалася кредитною карткою та використовувала кредитні кошти (знімала кошти через банкомат та розраховувався через РОS термінал), а також частково погашала заборгованість (а.с.58-88).

Згідно розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 09.09.2024 року за кредитним договором №20115164051 від 05.01.2020 року ОСОБА_1 має заборгованість в загальному розмірі 67138,32 грн, з яких: 34793,19 грн - заборгованість за кредитом; 32345,13 грн – заборгованість за процентами; 0,00 грн - заборгованість за комісією (а.с. 51-57)

Позивачем АТ «ПУМБ» за вих. № КНО-44.2.2/555 від 09.09.2024 року ОСОБА_1 направлено письмову вимогу щодо виконання зобов`язань за кредитним договором №20115164051 від 05.01.2020 року (а.с. 45-46).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ "ПУМБ").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі заяви №20115164051 від 05.01.2020 року уклала з АТ «ПУМБ» кредитний договір, за яким отримала кредитний ліміт у розмірі 3 000,00 грн, що у подальшому був збільшений до 41 000,00 грн.

Факт видачі коштів підтверджується випискою по рахунку, в яких вказані ПІБ позичальниці та рахунок, зазначений нею у заяві. Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності належних доказів отримання нею коштів, з огляду на наявність у матеріалах справи виписки по рахунку, є безпідставними.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 30 червня 2023 року по справі № 274/7221/19 в якій зазначено що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

Щодо доводів відповідача про нікчемність нарахованих відсотків колегія суддів назначає наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Як убачається з матеріалів справи, боржниця ОСОБА_1 власноручно підписала заяву про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, у якій містяться істотні умови кредитного договору, зокрема відомості про розмір кредитного ліміту, відсоткову ставку, орієнтовну вартість кредиту, порядок та строки погашення заборгованості. Зазначена заява є складовою договірної документації та підтверджує волевиявлення позичальниці на приєднання до відповідних умов банківського обслуговування, що діяли на момент її підписання.

Згідно умов договору №20115164051 від 05.01.2020 року визначено що процентна ставка за користування кредитними коштами становить 47,88% на рік, розмір кредитного ліміту становить 3 000,00 грн який в подальшому було збільшено до 41 000,00 грн що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою та випискою по особовому рахунку відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає що твердження апелянта про непогодженість умов кредитування, у тому числі щодо процентної ставки, та про відсутність доказів доведення відповідних правил до відома позичальниці не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються письмовими доказами, підписаними безпосередньо боржницею.

Розмір нарахованих відсотків за кредитним договором №20115164051 від 05.01.2020 року повністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано. Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Доводи апеляційної щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків є несправедливими, надмірними та неспівмірними є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасила, матеріали справи не містять.

Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності.

Так, положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст.ст. 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Разом з тим, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому, відповідно до Указів Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і діє на даний час.

У свою чергу, пунктами 18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025 року.

Таким чином, у період з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені, і звернення позивача з вказаним позовом 06.11.2024 року вчинено в межах строку позовної давності.

Крім того колегія суддів також вважає небунтованими доводи відповідача про неправомірність нарахування процентів у період дії воєнного стану, оскільки вони грунтуються на неправильному ототожненні процентів за користування кредитом, передбачених статтею 1048 ЦК України, з відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченою статтею 625 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів встановлюються договором.

Таким чином, проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування позичальником кредитними коштами, тобто складовою основного грошового зобов`язання за кредитним договором, а не мірою відповідальності за його порушення.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено спеціальні правові наслідки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування. Зокрема, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, передбачено списання неустойки, штрафів, пені та інших платежів, нарахованих за прострочення виконання таких зобов`язань з 24 лютого 2022 року.

Отже, наведена норма стосується саме правових наслідків прострочення та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не припинення чи скасування встановленого договором обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом у межах строку кредитування.

Більше того, така позиція безпосередньо підтверджена Верховним Судом у постанові Касаційного цивільного суду від 11 липня 2024 року у справі № 727/1033/21. Верховний Суд зазначив, що проценти за користування кредитними коштами є платою за користування чужими грошима відповідно до статті 1048 ЦК України, та визнав правильним стягнення прострочених процентів за користування кредитними коштами, водночас застосувавши пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.

Таким чином, посилання відповідача на звільнення від відповідальності за статтею 625 ЦК України не може бути підставою для відмови у стягненні процентів, передбачених статтею 1048 ЦК України, оскільки це різні за правовою природою платежі, крім того з наявних матетеріалів справи вбачається що позивачем не нараховувалися та не заявлялися вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційні втрати чи інших платежів як відповідальність за прострочення виконання зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. Отже, посилання відповідача на звільнення від відповідальності за статтею 625 ЦК України не стосується предмета заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 19 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований