Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №646/8557/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 646/8557/25

провадження № 22-ц/818/4360/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

сторони справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Основ`янського районного суду Харківської області від 20 квітня 2026 року ухвалене у складі судді Іщенко О. В.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 року, у розмірі 82 523,60 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.08.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 469649-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» 20 серпня 2023 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 469649-КС-002 про надання кредиту. 20.08.2023 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 469649-КС-002 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-3626 на номер телефону НОМЕР_1 , який відповідачем було введено/відправлено. ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти у сумі 19 000,00 гривень, шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 . Ураховуючи те, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконує, станом на 08 серпня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 82 523,60 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредита - 19 000,00 гривень, суми прострочених платежів по процентах - 60 673,60 гривень, суми прострочених платежів за комісією - 2 850,00 гривень, які позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Основ`янського районного суду Харківської області від 20 квітня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість зі сплати прострочених платежів по тілу кредиту за договором № 469649-КС-002 про надання кредиту від 20 серпня 2023 року у розмірі 19 000,00 грн та судовий збір у розмірі 557,63 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази не виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором та утворення заборгованості. Тому суд зробив висновок про стягнення тіла кредиту у розмірі 19000,00 грн. Що стосується стягнення суми прострочених платежів по процентах, то вказана вимога не підлягає задоволенню, так як встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг. Вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за комісією також не підлягають задоволенню оскільки положення договору стосовно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Бізнес Позика» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору, а саме задовольнити в цій частині позовні вимоги у повному обсязі, в решті рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зроблені судом висновки про відмову у стягненні процентів та комісії базуються на хибному ототожненню судом процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитом та процентів які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто коли позичальник не повертає у визначений строк суму кредиту. Також апелянт зазначає, що проценти по кредитному договору нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, крім того штрафні санкції та проценти передбачені ст.625 ЦК України не нараховувались та не включались до позовних вимог, а проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування не нараховувались. Судом не було належним чином досліджено умови кредитного договору. Комісія за надання кредиту та порядок її сплати визначені пунктами 1.4, 2.7, 5.2 Правил про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», які є невід`ємною частиною договору про надання кредиту. Крім того, комісія за надання кредиту передбачена п.4 Паспорту споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача (Додаток №1 до Договору). Отже, як вбачається з умов даного кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», встановлення комісії за надання кредиту, є правомірним, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що в апеляційній скарзі апелянт погоджується з рішенням суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 у розмірі 19000,00 грн що становить тіло кредиту.

Керуючись статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу у межах вимог апеляційної скарги, а саме вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості яка складається з процентів за користування кредитними коштами та комісії у загальному розмірі 63523,60 грн.

Судовим розглядом встановлено, що 20 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір № 469649-КС-002 про надання кредиту.

Згідно із розділом 2 договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 19 000,00 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісією за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика».

Умовами кредитного договору передбачено наступне: тип кредиту - кредит, строк, на який надається кредит - 24 тижні. Стандартна процентна ставка за кредитом - в день 2,00000000% фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом - в день 1,15159869, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за надання кредиту - 2 850,00 гривень. Розмір комісії залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Загальний розмір наданого кредиту - 19 000,00 гривень. Термін дії договору - до 04.02.2024. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 49 440,00 гривень.

Пунктом 3.2. договору визначено, що протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується за ставкою вказаною у пункті 2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в пункті 3.2.3 та Додатку № 1 до договору і розраховується в порядку описаному нижче.

Відповідно до пункту 3.2.2 Договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється відповідно до погодженого графіку платежів, наведеного в п.п. 3.2.3 та Додатку № 1 до договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), внаслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в пункті 2.4. договору. При цьому нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в пункті 3.2.3 та додатку № 1 до договору, та до закінчення строку дії договору.

Пунктом 3.2.3 договору встановлено графік платежів за договором.

Відповідно до пунктів 4.2.1 та 4.2.3 договору позичальник зобов`язаний виконувати цей договір у порядку та в строки (терміни), встановлені договором. Повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором до закінчення строку (терміну) дії договору.

Згідно із пунктами 6.1, 6.2 договору сторони несуть відповідальність за порушення умов договору відповідно до Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування», інших нормативно- правових актів законодавства України та цього договору. Закінчення строку (терміну) дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення та/або невиконання умов договору, які мали місце під час дії договору.

У пункті 7.1 договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до дати вказаної в пункті 2.7 договору.

Відповідно до пункту 7.12 договору спосіб перерахування позичальнику кредиту: у безготівковій формі шляхом переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 8 Договору.

Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-3626, відправленим на номер телефону НОМЕР_1 .

До вказаного договору позивачем додано пропозицію (оферту) щодо укладання договору № 469649-КС-002 про надання кредиту від 20 серпня 2023 року, прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір № 469649-КС-002 про надання кредиту від 20 серпня 2023 року, візуальну форму послідовності дій клієнта, анкету клієнта та Правила надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», затверджені наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» № 13-ОД від 27 червня 2022 року.

Умови кредитування, погоджені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , відображені й в паспорті споживчого кредиту, який підписаний відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора UA-2280, відправленого на номер телефона НОМЕР_1 .

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається що станом на 19.08.2025 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 року у загальному розмірі - 82523,60 грн, яка складається з тіла кредиту - 19000,00 грн, заборгованості за відсотками - 60673,60 грн, заборгованості за комісією - 2850,00 грн.

З інформації наданої АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали Основ`янського районного суду м. Харкова від 21.01.2026 року вбачається що у банку на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_3 на яку 20.08.2023 року було здійснено переказ коштів у розмірі 19000,00 грн.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача комісії суд першої інстанції виходив з того що сплата комісії за надання кредиту в розмірі 2850,00 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 2850,00 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду у вказаній частині судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 2850,00 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами суд зазначив, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

З вказаними висновками суду першої інстанція, судова колегія не може погодитись враховуючи наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору № 469649-КС-002 від 20.08.2023 року визначено, що строк кредитування складає 24 тижня, стандартна денна процентна ставка складає 2,00%, знижена процентна ставка становить 1,15159869% , сума кредиту - 19000,00 грн.

Відповідно до п.3.2.2 договору передбачено що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів наведеного у п.3.2.3 та у додатку №1 до договору, виникає про строчка та строку цієї прострочи становить більше 7 календарних днів , то умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою втрачають свою дію та до розрахунку процентів застосовується відсоткова ставка у 2,00%.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Бізнес позика» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за станом на 19.08.2025 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 року у загальному розмірі - 82523,60 грн, яка складається з тіла кредиту - 19000,00 грн, заборгованості за відсотками - 60673,60 грн, заборгованості за комісією - 2850,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

При цьому, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що проценти за вказаним кредитним договором нараховувались позивачем в межах строку кредитного договору з 20.08.2023 року по 04.02.2024 року, та розмір процентної ставки не перевищував максимальний допустимий розмір що визначений ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування»

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 рокуповністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору та не суперечить діючому законодавству.

Отже, враховуючи вкладене колегія судді вважає що позивачем доведено належними да допустимими доказами заборгованість відповідача за кредитним договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 у загальному розмірі 79673,60 грн яка складається з тіла кредиту - 19000,00 грн та відсотків - 60673,60 грн.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», та враховуючи те що позивачем нараховувались відсотки за користування кредитними лише в період дії кредитного договору в порядку статті 1048 ЦПК України а не відсотки річні відповідно до ст.625 ЦПК України компенсації за несвоєчасне виконання обов`язку з повернення коштів, колегія суддів зазначає що при здійсненні зменшення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції повинен був виходити саме із вимог ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та відхиляє доводи суду першої інстанції про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду щодо можливості оцінки надмірності нарахувань без урахування змін законодавства, якими встановлено граничний розмір денної процентної ставки за договорами споживчого кредитування.

У спірних правовідносинах проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, а не відповідальністю за прострочення грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що проценти за користування кредитом та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають різну правову природу. Проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах строку кредитування як плата за надані кошти, тоді як після спливу строку кредитування застосовуються наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розмір процентної ставки за договором становив 2% на день та відповідав встановленим законом обмеженням, суд фактично підмінив волю законодавця власною оцінкою справедливості погодженої сторонами плати за користування кредитом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості лише в розмірі тіла кредиту на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відтак рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за договором кредиту підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову про стягнення процентів у розмірі 60673,60 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн, а всього 6056,00 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (96,54%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5846,46 грн.

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково.

Заочне рішенняОснов`янського районного суду Харківської області від 20 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» в цій частині задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 4108439) заборгованість за договором № 469649-КС-002 від 20.08.2023 року в загальному розмірі 60673 ( шістьдесят тисяч шістьсот сімдесят три) грн 60 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 4108439) судовий збір в розмірі 5846 (п`ять тисяч вісімсот сорок шість) гривень 46 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований