Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №635/12012/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/12012/24 Головуючий І-ї інстанції – Савченко Д.М.

Провадження № 33/818/170/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Апазіді К.Ю. на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

ВСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 04.10.2024 року о 23 год. 18 хв. в смт.Пісочин, Полтавське шосе, 202/1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes Benz s350, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9.а Правил дорожнього руху України. Огляд зі згоди водія ОСОБА_1 проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6820, результат огляду - 1,62 проміле.

Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Апазіді К.Ю. просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, автомобілем не керував, що підтверджується і даними відеозапису події, і поясненнями свідка ОСОБА_2 (особи, яка склала протокол).

Вказує, що ОСОБА_1 , всупереч вимог ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», був зупинений не співробітниками поліції, а невідомою особою у військовій формі, яка не мала повноважень на такі дії. Тому, вважає, що усі подальші дії співробітників поліції (вимога надати документи, складення протоколу тощо) не мають юридичної сили.

Також, просить допитати у якості свідка у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в якості свідка сина ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , який і був водієм спірного транспортного засобу у день події, що мала місце 04.10.2024 року.

Мотиви суду

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду (довідка про доставку судової повістки-повідомлення у виді СМС, а.с.88) до апеляційного суду повторно не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань щодо відкладення судового засідання від нього не надходило.

Також, апеляційний суд враховує, що одне з попередніх судових засідань, призначене на 28.01.2026 року, було відкладено за клопотанням ОСОБА_1 (а.с.80), в якому він, зокрема, зазначив, що 26.01.2026 року між ним та його захисником – адвокатом Апазіді К.Ю. було розірвано договір про надання правової допомоги.

Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.

Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП,законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9. (а) ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що 04.10.2024 року о 23 год. 18 хв. в смт.Пісочин, Полтавське шосе, 202/1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes Benz s350, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд зі згоди водія ОСОБА_1 проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6820, результат огляду - 1,62 проміле.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №143035 від 04.10.2024 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Drаger Alcotest» 6820 від 04.10.2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат огляду – 1,62 проміле;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд був проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, почервоніння очей; результат огляду – позитивний, 1,62 проміле;

- направленням на огляд водія ТЗ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 04.10.2024 року о 00 год. 25 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейськими, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, почервоніння очей; огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння у КНП ХОР ОКНЛ не проводився у зв`язкі зі згодою останнього з результатом огляду, проведеного на місці, який склав 1,62 проміле;

- рапортом поліцейського взводу 1 роти 3 батальйону 3 УПП в Харкіській області ДПП сержанта поліції Албінця Ю.О. щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується результат проведеного огляду ОСОБА_1 на місці зупинки ТЗ за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Згідно відеозапису події чітко вбачається, що автомобіль Mercedes Benz s350, д.н.з. НОМЕР_1 , був зупинений на блок-посту, після чого припаркувався на узбіччі дороги. Після зупинки спірного авто з переднього пасажирського сидіння вийшов чоловік та пересів на місце водія, в той час як водій перемістився на його місце пасажира.

Інформація, зафіксована на відео, узгоджується і з поясненнями, наданими поліцейським Албінцем Ю.О. безпосередньо у судовому засіданні суду першої інстанції, який є автором протоколу ЕПР1 №143035 від 04.10.2024 року, та згідно яких того дня він ніс службу на посту смт.Пісочин, в`їзд в м.Харків, на виїзді стояли працівник НГУ та ДПСУ. Була комендантська година та вони зупинили авто, побачили ознаки сп`яніння, попросили його підійти до вказаного авто, який припаркувався на узбіччі. Він побачив, як з місця водія піднявся чоловік та пішов у напрямку багажника авто, з пасажирського місця вийшов пасажир та через капот пішов до місця водія. Він підійшов до водія, коли він був біля багажника авто, попросив документи, на що останній сказав, що він пасажир, свідок відповів, що особисто бачив, як він пересідав. Під час спілкування у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти відповідний огляд, на що водій погодився, результат якого виявився позитивним, у зв`язку із чим щодо ОСОБА_1 був складений протокол за ст.130 КУпАП, до якого було додано відео з камери спостереження блокпосту, на якому зафіксовано момент зупинки ТЗ та як особи, що перебували в автомобілі, міняються місцями.

Версія, викладена в апеляційній скарзі про те, що автомобілем керував син ОСОБА_1 – ОСОБА_3 спростовується зібраним матеріалами, зокрема, даними відеозапису та поясненнями інспектора поліції Албінця Ю.О., згідно яких водієм спірного ТЗ був саме ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене, з урахуванням даних відеозапису, доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли свого обгрунтованого підтвердження зібраними матеріалами, а тому є неспроможними. Апеляційний суд критично оцінює такі доводи захисника та розцінює їх як спробу ОСОБА_1 уникнути відповідальності. Аналогічного висновку у своєму рішенні дійшов і суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 , всупереч вимог ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», був зупинений не співробітниками поліції, а невідомою особою у військовій формі, яка не мала повноважень на такі дії, також не є слушними.

Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Однак, апелянтом не враховано тієї обставини, що згідно матеріалів справи його транспортний засіб був зупинений на блокпосту.

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі було неодноразово продовжено.

Згідно Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Згідно відеозапису події, ОСОБА_1 04.10.2024 року після 23 год. 00 хв. був зупинений військовослужбовцями на СП «Пісочин», та під час спілкування в останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. Зазначена інформація була передана екіпажу поліції, який на той час ніс службу на вище згаданому блокпосту, та співробітники якого продовжили спілкування із водієм транспортного засобу Mercedes Benz s350, д.н.з. НОМЕР_1 , провели його огляд на стан алкогольного сп`яніння та склали протокол за ч.1 ст.130 КУпАП.

Аналогічні обставини зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 зафіксовані відеозаписом події (з камер відеоспостереження СП «Пісочин») та у рапорті поліцейського взводу 1 роти 3 батальйону 3 УПП в Харкіській області ДПП сержанта поліції Албінця Ю.О., підтвердженими ним особисто у судовому засіданні районного суду.

За наведених обставин, доводи адвоката про незаконність дій працівників поліції щодо зупинки ОСОБА_1 апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів останнього здійснювалась на блокпосту, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.

При цьому, апеляційний суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення підписаний ОСОБА_1 власноруч та без будь-яких зауважень. (а.с. 1)

Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За аналогічних підстав клопотання захисника щодо допиту у судовому засіданні у якості свідка сина ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , який, з його слів, і був водієм спірного ТЗ у день події, задоволенню не підлягає, оскільки зібраних у справі доказів достатньо для постановлення законного та обгрунтованого рішення.

Враховуючи наявність зафіксованих відеокамерами поліцейських відомостей, у суду апеляційної інстанції відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Законодавство України передбачає сувору заборону водіям керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23, ст.33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргузахисника Апазіді К.Ю. залишити без задоволення.

Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик