Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №638/3656/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/3656/25 Головуючий І інстанції – Латка І.П.

Провадження № 33/818/554/26

Категорія: ч.5 ст.126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

за участю захисника Шемаєвої О.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

ВСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 15.02.2025 року о 00 год. 09 хв. у м. Харкові по вул. Данилевського, 3, водій ОСОБА_1 керував транспортним Toyota RAV-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування, чим порушив вимоги п.2.1а ПДР України. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу та стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, та направити справу на новий розгляд.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що справу було розглянуто у його відсутність, без його належного повідомлення про час та місце її розгляду, жодних СМС-повідомлень від суду він не отримував, як і копії оскаржуваного судового рішення, про її існування дізнався від державного виконавця.

Також, просить врахувати, що він є діючим військовослужбовцем з 06.02.2023 року, проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 (довідки додаються).

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що, як вже вказувалось вище, справу було розглянуто у його відсутність, жодних сповіщень про час та місце судового розгляду він не отримував, що, у свою чергу, позбавило його можливості реалізувати свої права, передбачені ст.268 КУпАП.

Також, на його переконання, суд першої інстанції, накладаючи на нього стягнення у межах санкції ч.5 ст.126 КУпАП, не врахував характер вчиненого ним правопорушення, дані про його особу, ступінь його вини, майновий стан та обставини, які пом`якшують відповідальність.

Вказує, що служить у Головному розвідувальному управлінні ЗСУ, має на утриманні малолітню дитину та вагітну дружину, має поранення, які отримав під час служби. При цьому, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, керуючи авто, виконував наказ командира, невиконання якого мало б для нього негативні наслідки.

Крім того, районний суд безпідставно стягнув з нього, як військового, суму судового збору.

Мотиви суду

Перевіряючи доводи, викладені ОСОБА_1 у поданому ним клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів судового провадження та зазначає сам апелянт, справу було розглянуто у відсутність ОСОБА_1 13.03.2025 року. Про час та місце судового розгляду останній був повідомлений шляхом направлення йому судової повістки за номером мобільного телефону, зазначеному у протоколі (а.с.1), яку він отримав 03.03.2025 року. (довідка про доставку СМС, а.с.12)

Копія судового рішення, направлена на адресу ОСОБА_1 , повернулась до суду неврученою з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». (а.с.19-20)

Надалі, 24.10.2025 року захисником ОСОБА_1 – адвокатом Шемаєвою О.І. (договір про надання правничої допомоги (правової допомоги) №11/2025 від 07.10.2025 року) було подано апеляційну скаргу на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року, яку постановою ХАС від 06.11.2025 року було повернуто захиснику. (а.с.61)

02.12.2025 року ОСОБА_1 самостійно звернувся до суду із апеляційною скаргою на вище вказане судове рішення від 13.03.2025 року.

Так, приймаючи рішення про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що останній, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотання щодо відкладення слухання справи не подавав.

Відповідно до ст.277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

При цьому, як вказує в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , жодних судових повісток, у тому числі, за номером мобільного телефону, він не отримував.

Разом із тим, кримінальний процесуальний закон не передбачає такого способу повідомлення у кримінальному провадженні як направлення текстового повідомлення через мобільні застосунки за відсутності відповідної заяви від особи про те, що вона бажає бути повідомленою у такий спосіб. За відсутності такої заяви у разі, коли повідомлення про дату, час та місце судового розгляду було направлено у мобільний додаток, проте, відсутнє підтвердження його отримання особою певним зворотнім зв`язком, повідомлення не можна вважати належним у контексті КПК. (Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС у складі ВС від 20.08.2026 року (справа № 550/668/24).

З урахуванням цього слід визнати, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо можливості розгляду справи у відсутність ОСОБА_1 , пославшись на його належне сповіщення про час та місце її розгляду, у зв`язку із чим останній був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, тобто, фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року, а також убачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування вказаного рішення суду внаслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 відповідно до ст.268 КУпАП.

Разом із цим, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку, що в його діях наявний склад інкримінованого йому правопорушення.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 2.1 «а» водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частиною 2 ст.126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідальність за ч.3 ст.126 КУпАП встановлена за керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами

Та ч.4 ст.126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне вчинення протягом року будь-якого з порушень, передбачених ч. 2-4 ст. 126 КУпАП, серед яких визначено керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, а також керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Поняття повторності розкрито в п.2 ч.1 ст.35 КУпАП повторним правопорушенням є повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративного стягненню.

Так, як встановлено апеляційним судом, 15.02.2025 року о 00 год. 09 хв. у м. Харкові по вул. Данилевського, 3, водій ОСОБА_1 керував транспортним Toyota RAV-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №247274 від 15.02.2025 року.

Вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Шемаєва О.І. апеляційну скаргу підтримала частково, зазначивши, що не оспорює фактичні обставини справи. При цьому, звернула свою увагу на порушення судом першої інстанції прав її підзахисного, передбачених ст.268 КУпАП, через розгляд справи у його відсутність та без належного його повідомлення. Також, просила зменшити розмір застосованого районним судом стягнення щодо ОСОБА_1 .

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.

Так, постановою Київського районного суду м. Харкова від 02.07.2024 року, яка набрала законної сили 13.07.2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. (а.с.7-8)

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2073268 від 05.05.2024 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. (а.с.6)

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не спростовуються фактичні обставини справи, а саме факт керування ним автомобілем, будучи позбавленим права керування, та підстави його зупинки співробітниками поліції.

Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, він керуючи авто, виконував наказ командира, невиконання якого мало б для нього негативні наслідки, ОСОБА_1 , вочевидь, має на увазі, що у день події, що мала місце 15.02.2025 року, діяв у стані крайньої необхідності.

Так, згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи, тобто відноситься до дискреційних повноважень. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Відповідно до відеозапису події, ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції під час дії комендантської години, у зв`язку із чим поліцейські попросили його надати документи для перевірки. ОСОБА_1 зазначив, що є військовослужбовцем та їде із м.Запоріжжя. При цьому, з`ясувалось, що він не має при собі посвідчення водія – ані фізичного, ані у цифровому варіанті. Спочатку останній стверджував, що посвідчення було знищено (згоріло разом з авто), та згодом зізнався, що взагалі його не отримував. Також, в процесі перевірки особи водія інспекторами поліції було встановлено, що ОСОБА_1 постановою від 05.05.2024 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а постановою Київського районного суду м. Харкова від 02.07.2024 року - позбавлено права керування транспортними засобами на строк 1 рік за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Разом із цим, ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучено ряд документів, зокрема, копію військового посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.75-76), копію довідки №222/28/7/1699, виданої 10.10.2025 року командиром ВЧ НОМЕР_2 полковником ОСОБА_2 , згідно якої солдат ОСОБА_1 перебуває на службі у ВЧ НОМЕР_2 з 06.02.2023 року (77), які апеляційний суд приймає до уваги.

Водночас, зазначені вище документи не дають суду можливості достеменно встановити ті обставини, яким апелянт обгрунтовує виключну необхідність керування ним транспортним засобом, будучи позбавленим такого права, а саме те, що за обставин, викладених у протоколі, він діяв у стані крайньої необхідності, виконуючи завдання, пов`язане з військовою службою.

Зважаючи на викладене, суд критично оцінює такі доводи апелянта та, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 , є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.

Посилання ОСОБА_1 на можливість призначення стягнення з урахуванням даних про його особу та пом`якшуючі на його думку обставини також не є слушними, оскільки відповідно до чинного законодавства України та судової практики, суди не мають права призначати штраф у розмірі, меншому аніж передбачено санкцією частини 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у даному випадку).

На відміну від Кримінального кодексу України, де є стаття 69, яка дозволяє призначити покарання нижче від найнижчої межі, КУпАП не містить жодної норми, яка б дозволяла суду зменшити суму фіксованого штрафу через скрутне матеріальне становище, наявність утриманців чи інші пом`якшувальні обставини.

Враховуючи викладене у сукупності, винуватість ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП підтверджується сукупністю досліджених доказів, які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою, а томусуд апеляційної інстанції, за принципом «поза розумним сумнівом», приходить до висновку, що про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.

Разом з тим, положеннями ст.38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених 126 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його вчинення, а відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №247274 від 15.02.2025року подія правопорушення мало місце 15.02.2025року. На момент розгляду справи судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ст.38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, тому провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Враховуючи вище викладене, постанова судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст.294КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодоОСОБА_1 закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик