Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №352/1842/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/1842/26

Провадження № 22-ц/4808/1886/26

Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,

суддів: Максюти І.О., Луганської В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду, постановлену головуючим суддею Мергелем М.Р. 04 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Галицького районного суду від 04 серпня 2026 року позовну заяву повернуто.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд позбавив позивача права на захист, він не допустив позивача до суду та не надав права на суд. Зазначив, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Скаржник вважає, що при постановленні ухвали, Галицький районний суд порушив ст.56 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Тисменицький районний суд є органом державної влади, тому до нього і скерований позов.

На його думку, посилання районного суду на те, що позивач мав обґрунтувати позов положеннями статті 1176, а не статті 1173 ЦК України, є безпідставними. Визначення підстав позову належить до процесуальних прав позивача, а суд не вправі підміняти його та змінювати правову підставу заявлених вимог. Відповідно, незгода суду з обраною позивачем правовою кваліфікацією спірних правовідносин сама по собі не є підставою для повернення позовної заяви. Тому висновок про те, що стаття 1173 ЦК України є загальною, а стаття 1176 ЦК України – спеціальною, не може бути підставою для повернення позову, оскільки правильність правової кваліфікації заявлених вимог підлягає оцінці судом під час розгляду справи по суті.

Апелянт вважає ухвалу місцевого суду про повернення заяви такою, що не грунтується на нормах чинного законодавства України.

Правом на подання відзиву інші учасники не скористалась.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з того, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову. Крім того, суд кваліфікував звернення позивача як зловживання процесуальним правом, пославшись на зміст позовної заяви та використані в ній висловлювання щодо суду і судді. Подання позовної заяви відповідного змісту, на переконання судді, свідчать про свідомий вияв позивачем неповаги до честі, гідності, репутації суду, суддів та судочинства, загалом.

З вказаним висновком колегія суддів погоджується.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ тлумачить статтю 6 Конвенції як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року; « Bellet v. France » від 04 грудня 1995 року).

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням.

Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, однак такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ у справі «Ashingdane v. The United Kingdom» від 28 травня 1985 року, рішення ЄСПЛ у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року).

Пунктами 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.

Пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України передбачено, зокрема, обов`язок учасників справи виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частини третя-четверта статті 44 ЦПК України).

Відтак, змістом статті 44 ЦПК України передбачено саме обов`язок суду щодо вжиття заходів для запобігання зловживання, зокрема, учасниками справи процесуальними правами.

Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 13 березня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) в контексті правозастосування статті 44 ЦПК України зауважено, що: «Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України».

Аналогічно Європейський суд з прав людини, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).

У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, визнаючи подання позовної заяви зловживанням процесуальними правами, суд мотивував свій висновок тим, що позовна заява окрім очевидно образливого порівняння судді з котом, містить багато зневажливих, образливих і відверто презирливих та принизливих висловів як от «суддя не заїкнувся», «рука руку миє», «два судді як два брати акробати», «намагання Тисменицького райсуду вмити руки» тощо.

Вищезазначені висловлювання заявника, на переконання апеляційного суду, виходять за межі нормального стилю спілкування, насамперед у діловому мовленні, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, між окремою особою та установою, між посадовими особами тощо), а також за межі нормальної, коректної критики та мають характер принизливих висловлювань щодо суддів Тисменицького районного суду, що є неприпустимим при оформленні позовної заяви. Крім того, позивач звинувачує суддю у вчиненні злочину, характеризує його як неграмотного та нерозумного, допускає інші образливі порівняння суддів.

Колегія вважає такі дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу та констатує, що подання такої заяви є зловживанням скаржником його процесуальним правом, невиконанням обов`язку керуватися завданням цивільного судочинства.

Посилання ОСОБА_1 на зазначення судом в ухвалі про повернення заяви правових підстав позову саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість такої ухвали. Водночас наведене не є достатньою підставою для її скасування з огляду на зміст поданої позовної заяви. Так, позивач не обмежився викладенням обставин, на яких ґрунтує свої вимоги, а допустив численні образливі та принизливі висловлювання на адресу суддів.

Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів та може скористатися інститутом відводу суддів за наявності визначених законом підстав. Проте у скаргах і заявах, як по суті, так і з процесуальних питань, повинен бути стриманим і коректним у словах, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок, а тим більше надуманих звинувачень суддів у вчиненні злочинів (Висновок Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 757/36411/20).

З огляду на наведене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано повернув позовну заяву.

Водночас встановлення таких обставин не свідчить про позбавлення позивача права на звернення до суду.

Відповідно до частини сьомої статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення обставин, які стали підставою для її повернення.

Отже, після усунення зазначених судом недоліків, у тому числі приведення змісту позовної заяви у відповідність до вимог процесуального закону, позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказана ухвала є законною та обґрунтованою, постановленою на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду від 04 серпня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: І.О. Максюта

В.М. Луганська