Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №348/2888/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/2888/25

Провадження № 22-ц/4808/1602/26

Головуючий у 1 інстанції Матолич В.В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А., Барков В.М.,

учасники справи

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2026 року, ухвалене в складі судді Матолич В.В., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.05.2023 року приблизно о 17.50 в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 наніс їй три удари рукою по голові, завдавши таким чином фізичну біль.Винними діями, які виразились в умисному завданні побоїв, які спричинили фізичний біль та не спричинили тілесні ушкодження, ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального проступку, передбаченому ч.1 ст.126 КК України.

За результатами розгляду кримінального провадження відповідача звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, на підставі п.1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності 27.06.2025.

Протиправні дії відповідача спричинили їй глибокі душевні страждання: вона постійно переживає сильний стрес, щоденно згадує подію, через що погіршився її сон та загальний стан здоров`я.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 30000,00 грн моральної шкоди та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн, судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо обставин справи, а позивачка не надала жодних доказів заподіяння їй тілесних ушкоджень унаслідок його умисних дій.

Твердження позивачки про численні удари в голову, волочіння по землі та стискання шиї ногами спростовуються висновком судово-медичної експертизи, згідно з яким у неї зафіксовано лише синець правого плеча та синець в ділянці правого колінного суглоба, які виникли внаслідок моїх правомірних дій щодо її утримування за руку для запобігання нападам на його дружину з малолітньою дитиною.

Суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків, матеріали кримінального провадження.

Суд залишив поза увагою те, що відповідач при розгляді кримінального провадження не визнавав провину, яка не була доведена, як при розгляді кримінального провадження так і при розгляді цієї цивільної справи.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 30000 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що кримінальне провадження про обвинувачення відповідача у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.126 КК України щодо позивача було закрите з нереабілітуючих підстав. Ухвалу суду щодо закриття кримінального провадження відповідач не оскаржував. За наведених обставин, відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України така ухвала є обов`язковою для суду у даному судовому розгляді при вирішенні питання чи місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони відповідачем.

Суд дійшов висновку,що позивачка зазнала моральних страждань в результаті неправомірних дій відповідача і з урахуванням встановлених по справі обставин дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5000,00 грн.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Переглядаючи справу колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 червня 2025 року у справі №348/1693/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КК України (вчинення кримінального проступку), у зв`язку із закінченням строків давності (на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України). На цій же підставі кримінальне провадження стосовно нього було закрито згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

З даної ухвали суду вбачається, що згідно обвинувального акту про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку,передбаченого.1ст.126 КК України, 19.05.2023 приблизно о 17.50 в с-щі Битків навпроти будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 , його дружиною ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розпочався словесний конфлікт. Під час вказаного конфлікту у ОСОБА_2 виник умисел на завдання побоїв ОСОБА_1 . Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 , діючи умисно, завдав три удари рукою по голові ОСОБА_1 , що спричинили біль. При цьому, ОСОБА_1 не було завдано тілесних ушкоджень.

Відповідно до висновку експерта №134 від 24.05.2023 у ОСОБА_1 виявлені такі тілесні ушкодження: синець право плеча, синець ділянки правого колінного суглобу, які отримані від тупих твердих предметів, можуть відповідати терміну утворення вказаному в даній постанові про призначення експертизи і відносяться до легких тілесних ушкоджень, виставлений в догоспітальному клінічному протоколі №1331 діагноз: «Забій м`ягких тканин голови», не підтверджений об`єктивними даними, а тому не може бути врахований. Характер, локалізація виявлених тілесних ушкоджень, не виключають можливості їх утворення і від ударів руками чи ногами у вказані анатомічні ділянки, не менше двох фізичних контактних дій.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем суду надано постанову про закриття кримінального провадження від 30.08 2023 року та виписку з карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Для настання деліктної відповідальності за ст. 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Такі ж правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року в справі № 466/4051/15-ц.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 червня 2025 року у справі №348/1693/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КК України (вчинення кримінального проступку), у зв`язку із закінченням строків давності (на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України).

Відповідно до вказаної ухвали суду, згідно обвинувального акту про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого.1ст.126 КК України, встановлено,що 19.05.2023 приблизно о 17.50 в с-щі Битків навпроти будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 , його дружиною ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розпочався словесний конфлікт. Під час вказаного конфлікту у ОСОБА_2 виник умисел на завдання побоїв ОСОБА_1 . Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 , діючи умисно, завдав три удари рукою по голові ОСОБА_1 , що спричинили біль. При цьому, ОСОБА_1 не було завдано тілесних ушкоджень.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки кримінальне провадження щодо обвинувачення відповідача за ч. 1 ст. 126 КК України було закрите у зв`язку із закінченням строків давності (тобто з нереабілітуючих підстав), а відповідна ухвала суду не була оскаржена і набрала законної сили, факт вчинення відповідачем умисних дій (завдання ударів) щодо позивачки є доведеним.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неправомірними діями відповідача, позивачці спричинено моральну шкоду.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди у сумі5000,00 грн суд врахував обставини справи та принцип розумності, справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що скаржник при розгляді кримінальної справи не визнавав провину,і його провина не була доведена, виходячи з наступного.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) зроблено висновок про те, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2021 року у справі № 644/7193/17 (провадження № 51-2271км21) зазначено, що залишення позову без розгляду не перешкоджає потерпілій звернутися з цим позовом в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у пункті 1 частини другої статті 284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями моральну шкоду.

Таким чином, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, не є реабілітуючою підставою, а тому потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства.

Постановлення ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 червня 2025 року підтверджує ту обставину, що саме ОСОБА_2 було вчинений злочин за ознаками ч.1ст.126 КК України відносно потерпілої ОСОБА_1 .

Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, та правильне по суті рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору та відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

В.М.Барков