Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №347/29/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/29/26

Провадження № 22-ц/4808/1783/26

Провадження № 22-ц/4808/1729/26

Головуючий у 1 інстанції Драч Д. С.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Кузнєцова В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чутченко Сергій Олексійович, на ухвалу Косівського районного суду від 27 липня 2026 року та додаткову ухвалу від 03 серпня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26 про видачу дубліката виконавчого листа,

в с т а н о в и в:

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26 про видачу дубліката виконавчого листа.

Заява мотивована тим, що 23 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/0042/82/88704, за яким ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 10 900 доларів США строком до 22 червня 2018 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 25 червня 2008 року між ОСОБА_1 (іпотекодавцем, майновим поручителем) та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки земельної ділянки, зареєстрований у реєстрі за № 2592.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2010 року у справі № 2-379/2010 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 134 186,72 грн заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2013 року у справі № 2-379/2010 рішення Косівського районного суду від 12 квітня 2010 року в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0042/82/88704 від 23.06.2008 у розмірі 16 773 доларів США (еквівалент 134 186,72 грн) звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 нерухомість – земельну ділянку (кадастровий номер 26:236:879:01:02:002:0104, с. Тюдів Косівського району), згідно з договором іпотеки № 2592 від 25.06.2008, шляхом її продажу з прилюдних торгів. На виконання саме цього рішення апеляційного суду Косівським районним судом відносно ОСОБА_1 видано виконавчий лист № 347/1708/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2020 року у справі № 347/1399/20 замінено стягувача – АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» – у виконавчих листах № 2-379/10, виданих відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Підставою заміни зазначено договір про відступлення права вимоги № 30052019 від 30.05.2019 (між АТ «ОКСІ Банк» та ТОВ «ФК «Гефест») та договір про відступлення прав за договорами іпотеки, реєстровий № 1127, від 31.05.2019.

У січні 2026 року ТОВ «ФК «Гефест» звернулося до Косівського районного суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа № 347/1708/13-ц, посилаючись на його втрату при пересиланні стягувачу. Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26 заяву задоволено – видано ТОВ «ФК «Гефест» дублікат виконавчого листа № 347/1708/13-ц. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року; ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2026 року (провадження № 61-3033ск26) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Водночас після набрання ухвалою законної сили заявнику стали відомі істотні обставини, які об`єктивно існували на час її ухвалення, не були і не могли бути відомі ні заявнику, ні суду, та які є підставою для перегляду цієї ухвали за нововиявленими обставинами.

Представник заявника зазначав, що стягувач не набув права вимоги за основним (кредитним) зобов`язанням, а іпотека є похідною від нього.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 травня 2026 року у справі № 347/1306/25 (провадження № 22-ц/4808/672/26), встановлено, що ТОВ «ФК «Гефест» не довело та не підтвердило належними доказами наявність у нього права вимоги за кредитним договором № 014/0042/82/88704 від 23.06.2008. Дослідивши зміст договорів відступлення, апеляційний суд констатував, що до АТ «ОКСІ Банк» від АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки (реєстровий № 1126) перейшло право вимоги тільки за договором іпотеки реєстровий № 2592 від 25.06.2008, тобто лише забезпечувальне (іпотечне) право, а не право грошової вимоги за самим кредитним договором; доказів на підтвердження набуття ТОВ «ФК «Гефест» права грошової вимоги за кредитним договором № 014/0042/82/88704 від 23.06.2008 суду не надано.

Також апеляційний суд установив, що до АТ «ОКСІ Банк» від первісного кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль» (за договором про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, реєстровий № 1126) перейшло право вимоги тільки за договором іпотеки № 2592, а не право грошової вимоги за кредитним договором. Зазначав, що об`єктивно існуючим фактом є те, що право грошової вимоги за основним (кредитним) зобов`язанням до стягувача ТОВ «ФК «Гефест» жодного разу не переходило, а за договорами відступлення йому могло бути передане щонайбільше похідне (забезпечувальне) іпотечне право.

Зазначений факт має значення для питання про видачу дубліката виконавчого листа № 347/1708/13-ц, оскільки цей виконавчий лист стосується виключно звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно зі статтею 17 Закону іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов`язання. При цьому статтею 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Вважав, що оскільки ТОВ «ФК «Гефест» не набуло права вимоги за основним зобов`язанням і, відповідно, дійсного похідного іпотечного права, воно не є належним стягувачем, якому міг бути виданий дублікат виконавчого листа № 347/1708/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ця обставина об`єктивно існувала на час ухвалення оскаржуваної ухвали, не була і не могла бути встановлена судом та не була і не могла бути відома заявнику, оскільки відповідні факти були з`ясовані та зафіксовані лише в постанові апеляційного суду від 01.05.2026. Отже, вона є істотною нововиявленою обставиною в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України.

Зазначав, що інша нововиявлена обставина полягає у тому, що сам стягувач визнав, що заміну стягувача та видачу дубліката проведено щодо виконавчого листа, пов`язаного зі скасованим рішенням суду: процесуальне правонаступництво ТОВ «ФК «Гефест» (статус стягувача) було оформлено стосовно виконавчого листа № 2-379/2010, виданого на виконання рішення від 12.04.2010, яке щодо ОСОБА_1 скасовано рішенням апеляційного суду від 05.09.2013. Дублікат же 21.01.2026 видано стосовно виконавчого листа № 347/1708/13-ц. Тобто на момент видачі дубліката існувала неузгодженість між виконавчим листом, у якому стягувача було замінено (№ 2-379/2010, пов`язаний зі скасованим рішенням), та виконавчим листом, дублікат якого видано (№ 347/1708/13- ц).

Наведені факти, визнані самим стягувачем у заяві від 04.06.2026, на час розгляду питання про видачу дубліката (21.01.2026) судом не досліджувалися, не були і не могли бути відомі заявнику. Отже, ця обставина є істотною нововиявленою обставиною в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України, яка могла суттєво вплинути на результат розгляду.

У зв`язку з вказаними обставинами представник заявника просив переглянути за нововиявленими обставинами та скасувати ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26 про видачу ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» дубліката виконавчого листа № 347/1708/13-ц; ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа № 347/1708/13-ц.

Ухвалою Косівського районного суду від 27 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26 про видачу дубліката виконавчого листа залишено без задоволення.

28.07.2026 року представник ТОВ «ФК Гефест» Шкільняк Я.С. звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Додатковою ухвалою Косівського районного суду від 03 серпня 2026 року заяву представника ТОВ «ФК ГЕФЕСТ» Шкільняка Я.С. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.

Не погоджуючись з ухвалами суду, представник ОСОБА_1 адвокат Чутченко С. О. подав апеляційні скарги.

Вважає, що ухвала суду про відмову у задоволенні заяви про перегляд за ново виявленими обставинами ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що постановою від 01.05.2026 суд апеляційної інстанції дослідив вказані договори відступлення і встановив, що право грошової вимоги за кредитним договором до стягувача не переходило. Оскільки цю постанову ухвалено за участю тих самих осіб, установлені нею обставини в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Суд першої інстанції безпідставно не надав перевагу преюдиційному факту, чим порушив також статті 76– 81 ЦПК України.

Постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21) процитовано вибірково. Застосований до встановлених фактів, цей висновок працює проти стягувача: відчужувач (АТ «ОКСІ Банк»), не володіючи правом грошової вимоги, не був кредитором за основним зобов`язанням і за принципом nemo plus iuris ad alium transferre potest quam ipse habet не міг передати ТОВ «ФК «Гефест» ані грошової вимоги, ані дійсного іпотечного права. Наявність у стягувача самої лише іпотечної вимоги і є тією «абстрактною іпотекою», яку Велика Палата виключає.

Суд не застосував і не спростував системи норм, що визначають похідний характер іпотеки, а також норми про заміну кредитора у зобов`язанні. За статтями 509, 510, 512, 513, 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а обсяг і зміст таких прав визначаються зобов`язанням, у якому здійснюється відступлення.

Виконавчий лист № 347/1708/13-ц стосується виключно звернення стягнення на предмет іпотеки, а дублікат видається належному стягувачу на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким видано втрачений лист.

Судом першої інстанції не застосовано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, та висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 419/310/12 та від 08 листопада 2023 року у справі № 196/673/14-ц.

Зазначає, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить жодної згадки про постанову апеляційного суду від 01 травня 2026 року, яка є єдиною і безпосередньою підставою нововиявленої обставини. Суд не навів ані її оцінки, ані мотивів відхилення.

Представник апелянта вказує, що під час розгляду заяви про видачу дубліката 21.01.2026 договори відступлення не досліджувалися і не оцінювалися, а предметом розгляду був факт втрати виконавчого листа. Нововиявленою обставиною є юридичний факт, а саме, що право грошової вимоги за кредитним договором до ТОВ «ФК «Гефест» не переходило, а відчужувач ним не володів. Цей факт об`єктивно існував станом на 21.01.2026. Постанова від 01.05.2026 є не обставиною, а засобом доказування цього факту, тобто саме тим доказом, яким підтверджується нововиявлена обставина. Подати його раніше було неможливо: станом на 21.01.2026, як і на час апеляційного та касаційного перегляду ухвали про видачу дубліката, ця постанова не існувала.

Також зазначає, що ухвала від 21.01.2026 не містить дослідження питання про те, чи оформлене правонаступництво ТОВ «ФК «Гефест» саме за виконавчим листом № 347/1708/13-ц, і не згадує, що заміну стягувача ухвалою від 13.08.2020 проведено у листі № 2- 379/2010.

Апелянт не погоджується з висновком суду, оскільки подальша поведінка стягувача підтверджує наявність неузгодженості, яка існувала вже на момент видачі дубліката виконавчого листа. Зокрема, звернення стягувача 04.06.2026 із заявою про виправлення описки та доповнення резолютивної частини ухвали від 13.08.2020 зазначенням номера справи «№ 2-379/2010 (347/1708/13-ц)» фактично свідчить про визнання відповідного дефекту.

Вирішуючи питання про видачу дубліката виконавчого листа, суд мав перевірити не лише факт втрати його оригіналу, а й чинність судового рішення, на підставі якого його видано, та відповідність виконавчого документа такому рішенню. Скасоване рішення не породжує правових наслідків, а виконавчий документ є похідним від судового рішення та має відповідати його змісту (статті 374, 376, 431 ЦПК України, статті 4, 18, 26 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому виконавчий лист № 2-379/2010 щодо ОСОБА_1 втратив правову підставу існування 05.09.2013 у зв`язку зі скасуванням відповідного рішення.

Виправлення ухвалою від 08.06.2026 відповідної неузгодженості після видачі дубліката та подання заяви про перегляд не усуває дефекту, який мав бути оцінений станом на 21.01.2026. Крім того, відповідно до статті 269 ЦПК України виправлення описки не може змінювати зміст судового рішення по суті, тоді як доповнення резолютивної частини новим виконавчим листом фактично розширює обсяг оформленого правонаступництва та виходить за межі технічного виправлення описки.

Апелянт зазначає, що рішення ЄСПЛ у справі «Праведная проти Росії» застосовано проти його змісту, оскільки перегляду просить власник майна, на яке може бути звернуто стягнення, тож принцип правової визначеності діє на його користь.

Преюдиційне значення надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, і охоплює лише факти, які досліджувалися у змагальній процедурі. Натомість ухвала від 13.08.2020 вирішувала процесуальне питання заміни сторони у виконавчому провадженні, а дійсне набуття стягувачем грошової вимоги, з оцінкою договорів відступлення, її предметом не було. Стягувач при цьому не надав жодного доказу набуття права вимоги за основним зобов`язанням: серед додатків до заперечення відсутній як договір відступлення № 30052019 від 30.05.2019, так і додатки до нього.

Просить ухвалу суду скасувати повністю, ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами задовольнити, скасувати ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26 про видачу ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» дубліката виконавчого листа № 347/1708/13-ц та відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» у задоволенні заяви про видачу дубліката.

Оскаржуючи додаткову ухвалу суду, представник заявниці вважає, що вирішення питання про стягнення судових витрат є передчасним. У разі скасування ухвали від 27.07.2026 та задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ТОВ «ФК «Гефест» не буде особою, на користь якої вирішено спірне питання, а тому правових підстав для покладення на апелянта будь-яких витрат на користь стягувача не існуватиме взагалі.

Зазначає, що стягнувши витрати на користь сторони, чия процесуальна перевага не є остаточною і прямо оспорюється в апеляційному порядку, суд першої інстанції порушив частини першу, другу та тринадцяту статті 141 ЦПК України. На цей довід, наведений у запереченнях апелянта, суд у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали відповіді не дав.

Вважає, що розмір витрат на правову допомогу не доведено належними і достовірними доказами. Так, акт виконаних робіт від 30.06.2026, покладений судом в основу висновку про доведеність витрат, засвідчує прийняття замовником робіт раніше, ніж ці роботи були фактично виконані. Заперечення ТОВ «ФК «Гефест» (вих. № 3704) сформовано в системі «Електронний суд» лише 02.07.2026 через два дні після складення акта, яким його виконання нібито вже прийнято. Договір № 1 від 01.02.2024 про надання правової допомоги, умовами якого, за твердженням заявника і за висновком самого суду, визначається розмір гонорару, до заяви не додано і в матеріалах справи він відсутній. Не маючи договору, суд був позбавлений можливості перевірити відповідність присудженої суми його умовам, тобто зробив висновок про доведеність витрат за відсутності ключового доказу. Ордер від 12.06.2024 виданий задовго до відкриття цього провадження за заявою ОСОБА_1 від 22.06.2026, а тому сам по собі не підтверджує обсягу повноважень адвоката саме у цій справі. Заявник не подав жодного документа, який фіксував би фактичні витрати часу адвоката (звіту, деталізації, таймшитів). Стягнута судом сума включає 3 000 грн за участь у судовому засіданні, тоді як така позиція у детальному описі робіт, поданому за частиною третьою статті 137 ЦПК України, відсутня. Доповнивши розрахунок заявника позицією, якої немає у його ж детальному описі, суд самостійно домислив зміст обов`язкового процесуального документа, чим порушив частини першу, третю статті 12 та частини першу, шосту статті 81 ЦПК України.

Вважає, що розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є процесуальним питанням невисокої складності, яке не потребувало ані збору доказів, ані складних розрахунків, ані вивчення значного обсягу матеріалів. Суд першої інстанції встановив, що адвокат уже супроводжував ТОВ «ФК «Гефест» у пов`язаних провадженнях та не потребував додаткового аналізу і консультацій, що виключає обґрунтованість витрат на «первинну консультацію» та «аналіз заяви». Водночас, зменшуючи заявлені 15 000 грн до 9 000 грн, суд не навів розрахунку та не зазначив, які саме витрати і в якому розмірі визнав обґрунтованими. При цьому присуджена сума фактично включає 6 000 грн за складання заперечення, не підтверджених належним актом, та 3 000 грн за участь у судовому засіданні, яка відсутня у детальному описі робіт.

Вважає, що оскаржувана ухвала не мотивована, а доводи заперечень залишено без відповіді.

Оскаржуваний акт помилково оформлено як «додаткову ухвалу» із посиланням на статтю 270 ЦПК України, яка регулює додаткове судове рішення. Водночас за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами суд постановляє ухвалу (ч. 4 ст. 429 ЦПК України), а заявник на ст. 270 ЦПК України не посилався. Суд не обґрунтував можливості застосування цієї норми до ухвали, що свідчить про формальний характер оскаржуваного акта.

Просить додаткову ухвалу скасувати повністю, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Представник ТОВ «ФК «Гефест» подав відзиви на апеляційні скарги, які вважає безпідставними та необґрунтованими.

Зазначає, що вказана апелянтом новоявлена обставина, яка підтверджує відсутність у стягувача права вимоги за основним (кредитним) зобов`язанням, не є нововиявленою, а лише способом апелянта переглянути обставини, які встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили. Судовим рішенням про заміну сторони виконавчого провадження, яке набрало законної сили встановлено обставину, що стягувач є належним кредитором за судовими рішеннями та зобов`язаннями боржника. Також, судове рішення про заміну сторони виконавчого провадження стало процесуальною підставою для видачі дублікату виконавчого документа відносно боржника.

Зазначає, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки є чинним, а також в самій заяві про видачу дублікату виконавчого листа стягувач зазначає про видачу дублікату виконавчого листа №347/1708/13-ц, оскільки при видачі оригіналу виконавчого листа канцелярією суду присвоєно №347/1708/13-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткову ухвалу Косівського районного суду від 03.08.2026 представник ТОВ «Гефест» посилається на необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо передчасності розподілу судових витрат, оскільки стягувач здійснив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу разом із першою заявою по суті заяви, а оскільки судом відмовлено у задоволенні заяви про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами, що є підставою для розподілу судових витрат.

Представником стягувача ФК «Гефест» при подачі заперечення на заяву ОСОБА_1 було подано належні докази щодо витрат на правничу допомогу, зокрема: копію договору №1 від 01.02.2024 про надання правової допомоги, відповідно до якої Клієнт оплачує гонорар в розмірі встановленому додатковою угодою до Договору.

Згідно Додаткової угоди № 33 від 29.06.2026 розмір гонорару адвоката склав 3000 грн за годину роботи та 3000 грн за одне судове зсідання.

Питання судових витрат судом першої інстанції вирішено з додержанням вимог норм процесуального права.

Просить залишити апеляційну скаргу на додаткову ухвалу без задоволення, стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Чутченко С. О. у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Представник ТОВ «ФК «Гефест» Шкільняк Я. С. у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку заперечив доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 з підстав наведених у відзивах на апеляційні скарги та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК Гефест» витрати на правничу допомогу у сумі 33 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «ФК Гефест», перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено нововиявлених обставин, які б давали підстави скасувати ухвалу Косівського районного суду від 21.01.2026 року у справі №347/29/26, а доводи на які посилається заявник, як на нововиявлені обставини - відсутність у ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» права вимоги за основним і похідним зобов`язанням; заміни стягувача та видачу дубліката виконавчого листа, пов`язаного зі скасованим судовим рішенням не є нововиявленими обставинами у розумінні ст. 423 ЦПК України та не є підставою для перегляду і скасування ухвали суду за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується.

Звертаючись до суду із заявою про перегляд ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа, за нововиявленими обставинами, заявник покликався на відсутність у ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» права вимоги за основним і похідним зобов`язанням; заміни стягувача та видачу дубліката виконавчого листа, пов`язаного зі скасованим судовим рішенням. Посилався на те, що вказані обставини не були відомі заявнику на час розгляду справи про видачу дубліката виконавчого листа, відтак вважає їх підставою для перегляду ухвали суду за ново виявленими обставинами.

У частині першій статті 423 ЦПК України визначено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною другою статті 423 ЦПК України встановлено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Нововиявлені обставини – це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21) вказано, що:

«34. Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 від 30 червня 2020 року (пункти 7.4-7.5)).

34.1.1. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18).

35. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22 січня 2019 року (пункт 26)).

36. Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (див. зазначену постанову у справі № 127/10129/17 (пункти 27, 28)).

37. Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/819/18 від 14 квітня 2021 року (пункт 6.38))».

Судом встановлено, що рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12.04.2010 у справі №2-379/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 134 186,72 грн.

05.09.2013 року рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі №2-379/2010 скасовано рішення Косівського районного суду від 12.04.2010 та прийнято нове рішення, яким в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 014/0042/82/88704 від 23.06.2008 року в розмірі 16 773 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ 134 186,72 грн, звернуто стягнення на нерухоме майно згідно договору іпотеки земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Рафффайзен Банк Аваль» №2592 від 25.06.2008 року, шляхом її продажу з прилюдних торгів.

13.08.2020 ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області у справі №347/1399/20 замінено стягувача з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Фінансову компанію «Гефест» у виконавчих листах №2-379/10, які видані відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

У січні 2026 року ТОВ «ФК «Гефест» звернулося до Косівського районного суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа № 347/1708/13-ц, посилаючись на його втрату при пересиланні стягувачу.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року у справі № 347/29/26, залишеною без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24.02.2026, заяву ТОВ «ФК «Гефест» задоволено – видано ТОВ «ФК «Гефест» дублікат виконавчого листа № 347/1708/13-ц, виданого Косівським районним судом відносно ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно згідно договору іпотеки земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» №2592 від 25.06.2008, шляхом її продажу з прилюдних торгів в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 014/0042/82/88704 від 23.06.2008 в розмірі 16 773 доларів США.

Судом встановлено, що виконавчий документ № 347/1708/13-ц, виданий 23 жовтня 2013 року Косівським районним судом Івано-Франківської області відносно ОСОБА_1 , повернуто стягувачу 20 березня 2015 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із встановленою Законом України від 03.06.2014 №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Встановивши, що оригінал виконавчого документа втрачено, а строки для пред`явлення виконавчого документу до виконання стягувачем не пропущено, з метою дотримання загальних засад судочинства, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа.

Отже предметом дослідження у цій справі було з`ясування питання дотримання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та питання втрати виконавчого листа, виданного відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Обставини на які посилається заявник, а саме про те, що заявник ТОВ ФК «Гефест» не набув права вимоги за основним (кредитним) зобов`язанням, а іпотека є похідною від нього, а отже заявник не є належним стягувачем, якому міг бути виданий дублікат виконавчяого листа, а також, що виконавчий лист видано на виконання рішення суду яке скасовано не входили до предмета доказування в справі про видачу дубліката виконавчого листа. Натомість зазначені обставини були предметом дослідження у справі №347/1399/20 про заміну стягувача з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Фінансову компанію «Гефест» у виконавчих листах №2-379/10, які видані відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (ухвала Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13.08.2020).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що наведені представником ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими та не є підставою для перегляду ухвали суду за нововиявленими обставинами.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо постановлення додаткової ухвали про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно з вимогами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності, такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20.

Задовольняючи частково заяву представника ТОВ «ФК Гефест» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката (співмірності ціни за надані послуги вілдностно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу та фактично наданих послуг), зокрема, що адвокатом Шкільняком Я. С. було складено заперечення на заяву про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами, у якій він брав участь як представник у зв`язку з чим не потребував додаткового аналізу та консультацій щодо заявлених вимог, його участь у одному судовому засіданні, суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу з 15000 до 9000 грн.

Посилання в апеляційній скарзі щодо передчасності вирішенння питання про розподіл витрат на правничу допомогу, з огляду на те, що ухвала суду оскаржується до апеляційного суду є необгрунтованим, оскільки чиним процесуальним законодавством передбачено вирішення судом першої інстанції за результатами розгляду справи і розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, яке може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Не заслуговують також на увагу доводи апеляційної скарги про те, що розмір витрат на правову допомогу не доведено належними і достовірними доказами.

Так, представником стягувача ФК «Гефест» при подачі заперечення на заяву ОСОБА_1 подано докази щодо витрат на правничу допомогу, зокрема: копію договору №1 від 01.02.2024 про надання правової допомоги, відповідно до якої Клієнт оплачує гонорар в розмірі встановленому додатковою угодою до Договору. Згідно Додаткової угоди № 33 від 29.06.2026 розмір гонорару адвоката склав 3000 грн за годину роботи та 3000 грн за одне судове зсідання.

При подачі заперечення на заяву представником ФК «Гефест» долучено акт виконаних робіт від 30.06.2026, згідно якого адвокатом надано послуги, первинна консультація (1год), аналіз заяви (1 год), складання заперечення (2 год), всього 4 год на суму 12 000 грн, окрім того сторони погодили участь адвоката в одному судовому засіданні, гонорар за яке склав 3 000 грн.

Відтак посилання на те, що судом взято за основу доведеність витрат, які прийняті замовником робіт раніше, ніж ці роботи були фактично виконані не знайшли свого підтвердження.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо постановлення в справі додаткової ухвали, а не додаткового рішення, оскільки за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали суду за ново виявленими обставинами, суд постановив ухвалу, то відповідно до положень ст. 270 ЦПК України суд вирішив питання про стягнення витрат на правничу допомогу у тому ж порядку, шляхом постановлення додаткової ухвали.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткової ухвали про стягнення з заявниці витрат на правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду – без змін.

Що стосується вимог представника ТОВ «ФК «Гефест» у відзивах на апеляційні скарги про стягнення з апелянта судових витрат на правничу допомогу у розмірі 33 000, 00 грн, встановлено наступне.

На підтвердження понесених витрат представником ТОВ «ФК «Гефест» надано копію Договору №1 про надання правової допомоги від 01 лютого 2024 року, копії Додаткових угод №34 від 03 серпня 2026 року та №35 від 12.08.2026 до Договору №1 про надання правової допомоги від 01.02.2024 року; копії Актів виконаних робіт від 05 серпня 2026 року та 13 серпня 2026 року.

У Додаткових угодах визначено вартість години роботи адвоката 3 000,00 грн, участь адвоката в судовому засіданні 3 000,00 грн.

Із акта виконаних робіт від 05 серпня 2026 року вбачається, що адвокатом Шкільняком Я. С. в процесі надання правової допомоги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Косівського районного суду від 27.07.2026 надано правових послуг на суму 15 000,00 грн, з яких первинна консультація 1 година, сума 3 000,00 грн; аналіз апеляційної скарги 2 години, сума 6 000,00 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу 2 години, сума 6 000,00 грн. Також передбачено, що участь в судовому засіданні становить 3 000,00 грн, а всього, 18 000,00 грн, яку він просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства.

Із акта виконаних робіт від 13 серпня 2026 року вбачається, що адвокатом Шкільняком Я. С. в процесі надання правової допомоги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Косівського районного суду від 03.08.2026 надано правових послуг на суму 12 000,00 грн, з яких первинна консультація 1 година, сума 3 000,00 грн; аналіз апеляційної скарги 1,5 години, сума 4500,00 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу 1,5 години, сума 6 000,00 грн. Також передбачено, що участь в судовому засіданні становить 3 000,00 грн, а всього, 15 000,00 грн, яку він просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Апелянтка ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якому просила зменшити їх до розумного та співмірного розміру.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правиничу допомогу, колегія суддів бере до уваги те, що представник ТОВ ФК «Гефест» Шкільняк Я. С. брав участь також у суді першої інстанції, позиція заявника не змінилась, нові обставини не встановлювались, відзив на апеляційну скаргу фактично аналогічний змісту заперечення на заяву Конюшак Т. М. про перегляд за нововиявленими обставинами.

Наведені обставини дають підстави для висновку, що обсяг наданої товариству правничої допомоги фактично обмежується складанням відзивів на апеляційні скарги та представництвом інтересів товариства в одному судовому засіданні, натомість витрати на первинну консультацію, аналіз апеляційних скарг не були необхідними на стадії апеляційного провадження, отже час, витрачений на це, не може бути включено до часу надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Беручи до уваги вищенаведене та заву ОСОБА_1 про зменшення витрат на правничу допомогу, з урахуванням принципу виваженості, розумності, справедливості, співмірності та реальності надання таких послуг, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з апелянтки ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» витрати у розмірі 3000 грн, понесених в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чутченко Сергій Олексійович залишити без задоволення, а ухвалу Косівського районного суду від 27 липня 2026 року та додаткову ухвалу від 03 серпня 2026 року – без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Тюдів Косівського району Івано-Франківської області) на користь ТОВ «ФК Гефест» (Код ЄДРПОУ 42350033, м. Київ, вул. І. Брановицького, буд. 3) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин