Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №175/3794/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6434/26 Справа № 175/3794/25 Суддя у 1-й інстанції - Караул О. А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди (суддя першої інстанції Караула О.А.),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 114954 грн., з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 75107 грн.; також судові витрати у справі.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодились позивачі, та через свого представника ОСОБА_3 , подали апеляційну скаргу, в якій зазначено, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх наявних доказів у справі та встановлених обставин.

Скарга мотивована тим, що до моменту подання позову позивачі не знали про те, що ОСОБА_4 є співвласником ОСОБА_1 у праві власності на будинок. Після смерті батька відповідача позивачі поставились до його прав спадкоємця та його почуттів втрати з повагою - мирно ініціювали розмову щодо його намірів на батьківську частину та віддячили йому грошима за повідомлення про відмову від прав на спадщину через непотребу мати частину будинку. Ця подія була в жовтні 2022року, після смерті батька відповідача 15.09.2022року. Але ОСОБА_5 отримавши гроші від позивачів у розмірі 4тис.дол.США змінив свої наміри, 20.08.2024 року вступив у спадок і не повідомив про це позивачів та почав вести себе з позивачами образливо – приїжджав аби перевірити , як він казав “свою територію”, ображав та погрожував позивачам вселити людей або продати частку.

З 20.08.2024 року і до 19.08.2025 року відповідач мав протиправну поведінку щодо позивачів яка полягає у психологічному тиску шляхом образ, погроз всилити в дім людей або продати частку будинку чужим людям та у відмові виконувати обов`язок щодо утримання майна одне з яких це відмова у переукладанні договорів про надання комунальних послуг з колишнього співвласника на себе та позивача ОСОБА_1 .

Суд визнав справедливим для відповідача мати недобросовісну поведінку, зловживати своїм правом передусім не діяти доброзичливо як співвласник, який має обов`язок щодо своєї власності, але його не виконує , як і по утриманню так і по співіснуванню з позивачами - бути юридично чесним – переукласти договір споживання комунальних послуг на себе та продовжувати здійснювати маніпуляції та погрози для позивачів аби держати їх в страху та схиляти проти їх волі до рішення продати йому свою частку або викупити у них його без нотаріальної угоди за ціну яка його влаштує.

Суд дослідивши докази не встановив небажання відповідача діяти разом з позивачами добросовісно, а саме: реалізовувати своє право відчуження щодо частки майна шляхом встановлення державної оцінки майна та за участю нотаріуса.

Також вказує, що стягнуті з позивачів суми витрат на правничу допомогу є завищеними та не відповідають складності справи.

ОСОБА_3 , просила рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що жоден із долучених доказів не підтверджує доводів Позивачів про ненадання документів про право власності на житловий будинок, строк (два роки) можливого психологічного тиску на Позивачів,здійснення психологічного тиску шляхом погроз, образ,намір Відповідача всилити в житловий будинок третіх осіб, або продаж житлового будинку третім особам.

Позивач ОСОБА_1 , як він пояснив в судовому засіданні, маючи реальну можливість заблокувати номер телефону відповідача для збереження внутрішнього спокою та знаючи про таку можливість, свідомо цього не робив, а навпаки продовжував спілкування з метою збирання доказів нанесення йому моральної шкоди.

ОСОБА_6 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін та стягнути з позивачів на користь відповідача понесені останнім судові витрати.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2009 року, позивач ОСОБА_2 подарувала по частині будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 її сину позивачу по справі ОСОБА_1 та її рідному брату та батьку відповідача по справі ОСОБА_7 .

Даний факт підтверджується як нотаріально посвідченим договором дарування від 05.12.2009 року, так і не заперечується сторонами.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів № 412958018 від 12.02.2025 р. сформовану адвокатом Павелко С.М. за адресою ( АДРЕСА_1 ) та відповіді № 1867026 від 08.10.2025 отриманої на запит суду за номером об`єкта нерухомого майна 20158058, встановлено, що власниками будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 в рівних частинах є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 20.08.2024 року Петриківським державним нотаріусом Могильною Людмилою Григорівною(додається), відповідач має спільну часткову власність у розмірі 1/2 частина зазначеного вище житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний факт також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20.08.2024 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.2024 року встановлено, що відповідач по справі є власником частини житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно відповідачем було успадковане після смерті його батька ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даний факт також підтверджується інформаційною довідкою від 08.10.2025 з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до розпорядження Чаплинської сільської ради №6 від 01.02.2016 в АДРЕСА_1 було перейменовано на АДРЕСА_2 .

Проаналізувавши вищезазначену інформацію з реєстру речових прав, судом встановлено, що житловий будинок розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою АДРЕСА_1 є один і той же. Власником частини з 05.12.2009 є позивач ОСОБА_1 , а власником його частини з 20.08.2024 як спадкоємець є відповідач ОСОБА_4 .

Причиною в розбіжностях щодо складу співвласників будинку у вищезазначених довідках є різні параметри пошуку за реєстраційним номером нерухомого майна, адже він обліковується як за реєстраційним № 20158058 де його власниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 так і за № 2991185012020, де власником його частини є відповідач ОСОБА_4 .

Судом були досліджені скриншоти з телефона позивача ОСОБА_1 , на яких зафіксована переписка в застосунку Viber між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 . Предметом їхнього спілкування є перемовини з приводу знаходження консенсусу в питанні поділу спірного будинку та неможливості його знайти. Діалог відбувся 07.02.2025. Інші діалоги не датовані, однак проаналізувавши їхній таймінг, можна прийти до висновку, що були ще 2 короткі переписки.

Позивач ОСОБА_2 , будучи допитаною в судовому засіданні як свідок, суду повідомила, що вона була первісним власником будинку за адресою АДРЕСА_1 , який в рівних частках подарувала своєму сину ОСОБА_1 та його братові ОСОБА_7 , про що зараз дуже шкодує. Після смерті останнього вона продовжувала проживати в будинку одна та сплачувати за рахунок сина комунальні послуги, однак відповідач по справі ОСОБА_4 почав здійснювати на неї психологічний тиск з приводу поділу будинку, зокрема вимагав сплатити йому за частину будинку, або погрожував вселити в нього інших людей. Хоча вона розуміла, що частина будинку належить відповідачу після смерті його батька, однак останній документів на будинок не показував. За ввесь час конфлікту вона зустрічалася з ним 5 разів, засобами мобільного зв`язку з ним не спілкувалася, повідомлень він не писав. З приводу вказаних дій відповідача до органів поліції не зверталася.

Позивач ОСОБА_1 , будучи допитаним в судовому засіданні як свідок, суду повідомив, що він проживає в м. Дніпро, однак на вихідних навідується до матері ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , власником частини якого він є. Після смерті ОСОБА_7 , який був власником частини будинку, ОСОБА_2 почала йому скаржитися, що його син ОСОБА_4 почав здійснювати на неї психологічний тиск з приводу поділу будинку, зокрема вимагав сплатити йому за частину будинку, або погрожував вселити в нього інших людей. Був не згодний з ремонтом будинку, який він проводив. Документів, що він є власник не показував. Повідомив, що він не може переоформити договір на комунальні послуги, оскільки відповідач не дає згоду, при цьому проблеми з оплатою комунальних послуг та їх отриманням відсутні. Особисто з відповідачем він спілкувався за ввесь час тричі, в основному спілкування відбувалося через за стосунок Viber, скріншот якого долучений до позовної заяви. Нецензурними словами відповідач в ході спілкування не користався. При цьому він розумів, що може заблокувати номер відповідача, однак не робив цього, бо хотів зафіксувати факт тиску. До поліції не звертався, з приводу погіршення психологічного стану здоров`я до відповідних фахівців не звертався також.

Також свідок ОСОБА_1 повідомив, що відповідач пропонував йому сплатити за частину будинку по ринковій ціні, або ж продати його та поділити кошти. Однак такі варіанти його не влаштовують. Будинок він не бажає продавати, оскільки це його «батьківщина». Щодо причин небажання сплатити за будинок відповідачу по ринковій ціні повідомив, що раніше його мати ОСОБА_2 продала успадковані нею паї за 9000 доларів США та поділила кошти між ним та відповідачем, а тому він вважає, що отримані відповідачем 4,5 тис. доларів США мають бути враховані при поділі будинку з відповідачем. При цьому повідомив, що жодної домовленості на час отримання ними коштів за земельні паї щодо врахування цієї суми в рахунок майбутнього поділу будинку між ними не було. Таким чином він пропонував відповідачу за його частину будинку суму коштів з урахуванням раніше отриманих ним 4,5 тис. доларів США, однак той категорично відмовлявся та наполягав на поділі по ринковій ціні.

З Висновку експерта № 2025/11/12 від 12.12.2025 року слідує наступне:

1. ОСОБА_1 завдана моральна шкода внаслідок психологічного тиску ОСОБА_4 шляхом образ, погроз всилити в дім людей або продати частку будинку чужим людям.

2. ОСОБА_2 завдана моральна шкода внаслідок психологічного тиску ОСОБА_4 шляхом образ, погроз всилити в дім людей або продати частку будинку чужим людям.

3. Ця ситуація є психотравмуючою для ОСОБА_1 з психологічної точки зору. Відповідно до проведеного діагностування підекспертна особа ОСОБА_1 внаслідок впливу вищезгаданих психотравмотичних подій став сильно переживати, хвилюватися, він тепер не може довго заснути від того, що в голову лізуть думки, які його хвилюють, його охоплює лють, так як ОСОБА_4 з ним чинить несправедливо, від обурення, буває, він не може вимовити ні слова, ніби язик прилип до горла, він став швидко впадати в гнів, він став виходити із себе, у нього почалося сильне серцебиття, після погроз ОСОБА_4 у нього виникають стани, при яких у нього все тремтить від хвилювання, він став збудженим, він став турбуватися про своє здоров?я, він став відчувати напругу, йому не по собі, він став відчувати страх, йому здається, що щось жахливе може ось ось трапитися, і цей страх дуже великий, неспокійні думки почали постійно крутяться у нього в голові, він не може розслабитися, він почав часто відчувати внутрішню напругу або тремтіння та непосидючість, у нього почалися раптові почуття паніки, він став робити усе дуже повільно, він став втратив натрій, став нещасним, напруженим, схвильованим, сумовитим, сонливим, у нього виникло постійне бажання відпочивати, йому стало важко думати. За допомогою тесту Шкала психологічного стресу PSM-25 було виявлено, що внаслідок впливу вищевказаних психотравмуючих подій підекспертна особа ОСОБА_1 постійно (щодня) став знаходитися в стані напруженості та крайньої схвильованості, він поспіхом ковтає їжу або забуває поїсти, після роботи він не може відключитися від думок про незавершені справи, проблеми, плани; «застрягає» на переживаннях робочих ситуацій та невирішених питань, обдумує свої ідеї знову і знову, він став почувати себе самотнім і незрозумілим, він поглинений похмурими думками, змучений тривожними станами, забуває про зустрічі чи справи, які має зробити чи вирішити, у нього часто псується настрій; він легко може заплакати від образи або виявити агресію, лють, він почуває себе втомленою людиною, він має проблеми з травленням та кишечником (болі, коліки, розлади запори), йому потрібно більше півгодини, щоб заснути, він спантеличений; його думки сплутані; йому не вистачає зосередженості і він не можу сконцентрувати увагу, він відчуває тяжкість на своїх плечах, йому важко контролювати свої вчинки, емоції, настрій чи жести, він відчуває напруженість, дуже часто у нього відчуття кома в горлі та/або сухості у роті, він перевантажений роботою, йому зовсім не вистачає часу, він страждає від фізичного нездужання; у нього запаморочення, головний біль, напруженість і дискомфорт в області шийного відділу, болі в спині, спазми в шлунку, його раптом кидає то в жар, то в холод, у важких ситуаціях він міцно стискає зуби (або стискає кулаки), йому важко дихати і/або в нього раптово перехоплює подих, він схвильований, стурбований, збуджений, він легко лякається; шум чи шурхіт змушують його здригатися, у нього втомлений вигляд; мішки або кола під очима, він стривожений, йому необхідно постійно рухатися; він не може стояти чи сидіти на одному місці.

4. Ця ситуація є психотравмуючою для ОСОБА_2 з психологічної точки зору. Відповідно до проведеного діагностування підекспертна особа ОСОБА_2 внаслідок впливу вищезгаданих психотравмовочних подій почала хвилюватися, тепер не може довго заснути від того, що в голову лізуть думки, які її хвилюють, її охоплює лють, так як ОСОБА_4 з нею чинить несправедливо, вона цю ситуацію сприйняла близько до серця, у неї з?явилось сильне серцебиття, вона почала бачити кошмарні сни, вона стала страждати від безсоння, стала часто перебувати у напрузі, майже завжди перебуває в стані стривоженості, втратила почуття задоволеності, вона стала часто замучуватись, часто сильно переживає неприємності, які створює ОСОБА_4 , і довго не може про них забути, її стали турбувати можливі труднощі, вона напруженою, схвильованою, виснаженою, розчарованою. За допомогою тесту Шкала психологічного стресу PSM-25 було виявлено, що внаслідок впливу вищевказаних психотравмуючих подій підекспертна особа ОСОБА_2 постійно (щодня) стала знаходитися в стані напруженості та крайньої схвильованості, після роботи вона не може відключитися від думок про незавершені справи, проблеми, плани; вона «застрягає» на переживаннях робочих ситуацій та невирішених питаннях, обдумує свої ідеї знову і знову, вона почала страждати від фізичного нездужання; у неї запаморочення, головний біль, напруженість і дискомфорт в області шийного відділу, болі в спині, спазми в шлунку, вона поглинена похмурими думками, змучена тривожними станами, вона має проблеми з травленням та кишечником (болі, коліки, розлади або запори, вона стривожена, їй необхідно постійно рухатися; вона не може стояти чи сидіти на одному місці, дуже часто вона стала поспіхом ковтати їжу або забуває поїсти, її раптом кидає то в жар, то в холод, їй потрібно більше півгодини, щоб заснути, часто вона стала відчувати тяжкість на своїх плечах, та відчувати напруженість.

5. ОСОБА_1 завдана моральна шкода з психологічної точки зору.

6. ОСОБА_2 завдана моральна шкода з психологічної точки зору.

7. Обсяг, ступінь, глибина душевних страждань, що спричинені позивачу ОСОБА_2 наведені в Дослідній частині висновку

8. Обсяг, ступінь, глибина душевних страждань, що спричинені позивачу ОСОБА_1 наведені в Дослідній частині висновку.

9. Відповідь на питання «Який розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в грошовому еквіваленті?» зазначено у Відповіді N? 14

10. Відповідь на питання «Який розмір відшкодування завданої ОСОБА_2 моральної шкоди в грошовому еквіваленті?» зазначено у Відповіді N? 15

11. Практика призначення справедливої сатисфакції до подібних правовідносин Європейським судом з прав людини (далі скорочено - ЄСПЛ) відносно середньо унормованої особистості без проведення експертизи моральної шкоди наведена на стор. 7-9, 40

12. Внаслідок високого показника інтенсивності емоцій, високого показника тривалості емоцій, високого показника негативного впливу емоцій на ефективність діяльності й спілкування, клінічно вираженого показника тривоги, субклінічно вираженого показника депресії, високої емоційної збудливості, психіка підекспертної особи ОСОБА_1 має особливості, які об?єктивно посилюють відчуття моральних страждань у порівнянні з усереднено унормованою особистістю, а внаслідок підвищеного показника радості, зниженого показника страху, психіка підекспертної особи ОСОБА_1 має особливості, які об?єктивно послаблюють відчуття моральних страждань у порівнянні з усереднено унормованою особистістю.

13. Внаслідок високого інтенсивності емоцій, високої особистісної тривожності, підвищеного показника страху, клінічно вираженого показника тривоги, сублінічно вираженого показника депресії, психіка підекспертної особи ОСОБА_2 має особливості, які об?єктивно посилюють відчуття моральних страждань у порівнянні з усереднено унормованою особистістю, а внаслідок низького показника тривалості емоцій, високого показника радості, зниженого показника печалі, психіка підекспертної особи ОСОБА_2 має особливості, які об?єктивно послаблюють відчуття моральних страждань у порівнянні з усереднено унормованою особистістю.

14. Рекомендуєма компенсація для застосування суду, при задоволенні позову як розумна та справедлива, з урахуванням індивідуальних психічних особливостей ОСОБА_1 в сукупності його соціального оточення, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ становить 114954 грн. в цінах на 01.01.2025 року.

15. Рекомендуєма компенсація для застосування суду, при задоволенні позову як розумна та справедлива, з урахуванням індивідуальних психічних особливостей ОСОБА_2 в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ становить 75 107 грн. в цінах на 01.01.2025 року.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_8 підтвердив, що ним за заявою позивачів була проведена експертиза моральної шкоди №2025/11/12 від 12.11.2025. Дана експертиза проводилася лише на підставі позовної заяви та доданих до неї додатків, шляхом опитування в онлайн-режимі відповідачів. При цьому він не виключає, що внаслідок війни може суттєво підвищуватися реакція людей на інші психологічні подразники.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходи з того, що душевні страждання позивачів пов`язані не з винною протиправною поведінкою відповідача, а з їхнім суб`єктивним баченням справедливості при поділі майна, яке не має під собою об`єктивного та правомірного підґрунтя, а також неможливістю досягти такого поділу на бажаних для них умовах.

Також, місцевий суд стягуючи з позивачів на користь позивача витрати на правничу допомогу дійшов висновку що заявлений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджений документально, відповідає принципам співмірності, розумності та справедливості.

Колегія суддів не може погодиться з даним висновком у повному обсязі.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частина 1 ст. 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень цих норм права, суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина,причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд першої інстанції, враховуючи вказані вище норми матеріального і процесуального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши встановлені обставини, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачами не доведено факт заподіяння їм моральної шкоди відповідачем, оскільки зміст позивних вимог та апеляційної скарги свідчить лише про незгоду позивачів щодо можливого відчуження чи укладення будь-якого іншого правочину відповідачем майна, яке належить їм на праві спільної власності.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що ОСОБА_4 , своїми діями або бездіяльність завдам ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , моральної шкоди, яка проявляється в сильних душевних хвилюваннях.

Матеріали справи не містять доказів того, що своїми діями відповідач спричинив у позивачів розладу здоров`я чи завдав інших дій, які б вказували на його протиправну поведінку щодо позивачів.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку не встановлено причинно-наслідковий зв`язку між діями відповідача та душевними хвилюваннями позивачів.

З доводів викладених у поясненнях представника позивачів, вбачається, що ОСОБА_2 , на даний час шкодує щодо відчуження свого часу частини будинку батькові відповідача, що призвело на даний час до конфлікту.

Будь-які звернення до органів поліції із заявою про вчинення відповідачем психологічного тиску(домашнього насильства), як співвласником майна, яке належиться позивачам матеріали справи також не містять.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Що стосується апеляційної скарги в частині оскарження рішення про стягнення судових витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/59959/18-ц (провадження № 61-15847св24).)

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15 зазначила, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документів, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження доводів щодо розміру витрат на правову допомогу долучено копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Щербини М.В.; договір про надання правничої допомоги б/н від 22.09.2025 року між адвокатом Щербиною М.В. та ОСОБА_4 з додатком; Акт прийому-передачі виконаних/наданих послуг від 01.03.2026 року; довідка від 01.03.2026 про отримання коштів; прибуткові касові ордери.

Загальна сума. Яку просив стягнути представник відповідача з позивачів становить 51200 грн., з урахуванням гонорару успіху у розмірі 15000 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Апеляційний суд вважає, що заявлена адвокатом сума у розмірі 51200 грн. та стягнута місцевим судом у загальному розмірі з позивачів 39000 грн., є необґрунтованою та непропорційною до наданої адвокатом послуг. В акті вказано «ознайомлення» та «подання». Втім, подання є технічною процесуальною дією направлення документів до суду та учасникам справи через електронний кабінет і саме по собі не є правничою допомогою зі складання відзиву (клопотання, запиту) (підготовки правової позиції та змісту документа). 10. «Ознайомлення» та «подання» мають організаційний характер і не належать до видів правничої допомоги у розумінні ст. ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому не підлягають компенсації як окремі правничі послуги; відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі №756/8241/20.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру та заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 6000 грн., по 3000 грн., з кожного витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи, оскільки саме ця сума буде відповідати критерію співмірності та критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру та фінансової можливості позивачів компенсувати вказану суму відповідача за надану йому адвокатську допомогу, а отже рішення суду від 16 березня 2026 року підлягає зміні шляхом зменшення витрат на правничу допомогу до 6000 грн., по 3000 грн., з кожного з позивачів.

Крім того, подаючи відзив на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_4 – ОСОБА_6 , заявив про стягнення з позивачів на користь відповідача витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 800,00 грн.

На підтвердження понесених витрат ОСОБА_6 , надав: договір №29 про надання правничої допомоги від 01.06.2026 року, додаток до договору №29 про надання правничої допомоги від 01.06.2026 року, акт прийому-передачі виконаних робіт від 08.06.2026 року на загальну суму 10800 грн., а також довідку про отримання коштів адвокатом у розмірі 10800 грн.

Апеляційний суд визначаючи суму, яка підлягає стягненню з позивачів на користь відповідача враховую вищевикладену судову практику та правові позиції Верховного Суду та вважає, що заявлена суму у розмірі 10800 грн., не відповідає складності справи та наданих адвокатом послуг та вважає. що з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню сума правничої допомоги за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн., по 2000 грн., з кожного.

Керуючись статтями 141,374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Мальцева Ілона Миколаївна задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року змінити стягнувши з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., по 3000 грн., з кожного.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн., по 2000 грн., з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Халаджи