Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №932/1653/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6625/26 Справа № 932/1653/26 Суддя у 1-й інстанції - Коваленко Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар:Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України про встановлення факту смерті особи (суддя першої інстанції Коваленко Т.О.),

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Дніпра із заявою про встановлення факту смерті особи, в якій просила встановити факт смерті о 14:30 год. ІНФОРМАЦІЯ_1 в адміністративних межах селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської громади Сіверськодонецького району Луганської області, Україна, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Дніпропетровська Дніпропетровської області.

Рішенням Шевченківського районного суду від 12 березня 2026 року заяву задоволено.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник Міністерства оборони України – Зінченко С.О., та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга мотивована тим, щовстановлення факту смерті брата Заявниці необхідне для отримання можливості належно зареєструвати факт смерті, отримати відповідне свідоцтво, оформити спадщину та відповідні компенсаційні та соціальні витрати, передбачені Законами України. Сестра не відноситься до кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу. Тому факт, який заявниця просить встановити, не породжує юридичні наслідки щодо призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Єдиним доказом на підтвердження смерті ОСОБА_3 є Акт про настання смерті, складений ІНФОРМАЦІЯ_3 військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_4 та старшим лейтенантом ОСОБА_5 . Але зазначені військовослужбовці не є медичними фахівцями, які можуть констатувати смерть (як зазначено в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 02.05.2025 року №506 «Про оголошення стрільця-помічника гранатометника 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , зниклим безвісті за особливих обставин» вказані військовослужбовці є командирами рот). Також вищезазначеним наказом не підтверджується смерть ОСОБА_3

ОСОБА_6 , просив рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що підставою для звернення до суду ОСОБА_1 з метою встановлення факту смерті став наданий військовою частиною НОМЕР_2 акт про настання смерті №692/1068 від 12.01.2026 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 о 14 год 30 хв. під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в результаті артилерійського обстрілу бойових позицій НОМЕР_3 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 в адміністративних межах селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської громади Сіверськодонецького району Луганської області отримав поранення несумісні з життям. Військова частина НОМЕР_2 підтвердила факт смерті ОСОБА_3

ОСОБА_2 , просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження серії НОМЕР_4 від 18.05.1983, виданого Ленінським відділом ЗАГС м. Дніпропетровськ та серії НОМЕР_5 від 06.08.1980, виданого Амур Нижньодніпровським відділом ЗАГС м. Дніпропетровськ 06.08.1980 відповідно.

За витягом з реєстру Дніпровської територіальної громади місцем проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 значиться АДРЕСА_1 .

Солдат ОСОБА_3 був мобілізований та перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_6 з 18.09.2024, що підтверджено довідкою № 961/9 від 02.10.2024, виданою командиром військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_7 .

Далі ОСОБА_3 обіймав посаду стільця-помічника гранатометника 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти, солдат військової частини НОМЕР_1 .

Згідно сповіщення сім`ї № 5423 від 24.04.2025 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 сповіщено про те, що її брат, стрілець-помічник гранатометника 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 о 14:30 год., виконуючи бойове завдання у складі підрозділу щодо проведення захисту належності суверенітету та територіальної цілісності України в адміністративних межах смт. Білогорівка Лисичанської міської громади Сіверськодонецького району Луганської області, зник безвісти.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 506 від 02.05.2025 «Про оголошення стрільця-помічника гранатометника 1аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , зниклим безвісти за особливих обставин» військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 визначено вважати таким, що 22.04.2025 зник безвісти за особливих обставин, під час виконання обов`язків військової служби, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, здійсненні відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, за обставин, що загрожували смертю, внаслідок воєнних (бойових) дій.

Згідно витягу № 20250516-3933 від 16.05.2025 з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває у розшуку, як особа зникла безвісти, яка зникла на території бойових дій, заяву зареєстровано в єдиному обліку органів поліції за № 4352 від 25.04.2025.

Згідно інформації Державного підприємства «Український Національний центр розбудови миру» від 04.12.2025, вих. № 08-11/45982 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , внесений до реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, однак відомості про перебування ОСОБА_3 в полоні відсутні.

З висновків акту «Про настання смерті», складеного 12.01.2026 військовослужбовцями військової служби капітаном ОСОБА_4 та старшим лейтенантом ОСОБА_5 засвідчено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 близько 14:30 годин солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , загинув.

Обставини смерті ОСОБА_3 в акті від 12.01.2026 викладені наступним чином: ІНФОРМАЦІЯ_5 близько 14:30 в адміністративних межах селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області, під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в результаті артилерійського обстрілу бойових позицій 2 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , стрілець - помічник гранатометника 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти військової частини НОМЕР_1 , отримав поранення несумісні з життям.

В зв`язку з активними бойовими діями та щільним вогнем противника, було неможливо провести евакуацію загиблого в безпечне місце для спрямування в морг. Тіло знаходиться на тимчасово окупованій території в районі селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області. Акт засвідчено підписами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гуменній О.П. у реєстрації смерті брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , відмовлено через відсутність документів, які є підставою для державної реєстрації смерті, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі наданих матеріалів по факту загибелі солдата ОСОБА_3 , зафіксованої актом «Про настання смерті» від 12.01.2026 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , за результатами його висновків, у їх сукупності з іншими доказами, наданими суду, було доведено факт смерті брата заявниці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії РФ проти України у межах селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської громади Сіверськодонецького району Луганської області 22.04.2025 року о 14:30 год.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені статтею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» статтю 317 ЦПК України викладено в новій редакції.

Статтею 317 ЦПК України передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

Верховний Суд, звертає увагу, що вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на виняткове значення цього факту, з огляду на правові наслідки, пов`язані з ним.

За змістом статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи (здатність мати цивільні права та обов`язки) виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Внаслідок смерті відкривається спадщина.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на особливості розгляду справ у порядку окремого провадження.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Частиною другою статті 294 ЦПК України передбачене право суду з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази за власною ініціативою.

Вирішуючи в окремому провадженні справи про встановлення факту смерті особи, зокрема після 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, під час ведення бойових дій, суди не можуть ігнорувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення держави-агресора на територію України та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту.

Обов`язок держави розслідувати факти смерті особи, яка підпадає під її юрисдикцію, виняткове юридичне значення факту смерті особи; специфіка розгляду справ в порядку окремого провадження, зокрема особливої ролі суду при з`ясуванні обставин справи; об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у заявників при наданні доказів для встановлення факту смерті особи після 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, при веденні активних бойовий дій, у своїй сукупності дають підстави для висновку, що суди мають зважати на вказані обставини та, керуючись завданням цивільного судочинства, уникати формального підходу при вирішенні таких справ.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті свого брата ОСОБА_3 , суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про те, що заявником наведено достатньо аргументів та надано достатньо доказів, які з урахуванням положень статті 317 ЦПК України дають підстави для встановлення факту смерті о 14:30 год. ІНФОРМАЦІЯ_1 в адміністративних межах селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської громади Сіверськодонецького району Луганської області, Україна, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Дніпропетровська Дніпропетровської області, під час проходження військової служби під час ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації.

Крім того, факт смерті ОСОБА_3 , підтверджується актом «Про настання смерті», складеним 12.01.2026 військовослужбовцями військової служби капітаном ОСОБА_4 та старшим лейтенантом ОСОБА_5 засвідчено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 близько 14:30 годин солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , загинув.

Вказані обставини з достатньою вірогідністю підтверджують факт смерті ОСОБА_3 . Приписи статті 317 ЦПК України судам о правильно застосовані до спірних правовідносин, виходячи з встановлених обставин.

Звернення заявника із заявою про встановлення юридичного факту у порядку окремого провадження узгоджується з позицією Великої Палата Верховного Суду, висловленою у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), оскільки заявник не має іншої можливості одержати свідоцтво про смерть сина, яке посвідчує факт, що має юридичне значення, а чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом обставини справи, посилання заявника в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.12.2024 року у справі № 755/11021/22, від 13.03.2024 року у справі № 204/7424/23, від 357/9150/24 від 08.10.2025 року є безпідставним, оскільки висновок суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом частин першої, п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони Українизалишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 12 березня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи