Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №178/1383/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9904/26 Справа № 178/1383/26 Суддя у 1-й інстанції - Лісняк В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2026 року про забезпечення позову у цивільній за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ «ЦНАП» Криничанської селищної ради, про поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод користування житлом та вселення до житлового приміщення (суддя першої інстанції Лісняк В.В.),

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Криничанського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ «ЦНАП» Криничанської селищної ради, про поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод користування житлом та вселення до житлового приміщення.

ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про забезпечення позову в обґрунтування якої вказує, що на розгляді Криничанського районного суду Дніпропетровської області знаходиться позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відділ «ЦНАП» Криничанської селищної ради про поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод користування житлом та вселення до житлового приміщення. В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про реєстрацію права власності за відповідачем по справі, яка володіє на праві приватної власності житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 (1/1), що являється спірним майном, одержаним нею незаконним шляхом, куди відповідач має намір заселитися і де наразі і досі перебувають його особисті речі. У випадку доведення позовних вимог, дізнавшись про даний спір, відповідач у справі, може безперешкодно переоформити дане спірне майно, що призведе до унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову, а також погіршить право на судовий захист позивача.

Ухвалою Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2026 року накладено арешт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Із вказаною ухвалою суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скарга мотивована тим, що Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували існування реального, а не суто припустимого ризику відчуження Відповідачкою житлового будинку або вчинення мною інших дій, здатних істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого судового рішення.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі також не навів жодного фактичного підтвердження та не зазначив жодного доказу на обґрунтування висновку про наявність реальних ризиків невиконання майбутнього судового рішення. Суд поклав в основу ухвали виключно припущення Позивача, що є прямим порушенням вимог ст. 81, ст. 89 та ст. 149 ЦПК України.

Наголошує, що предметом позову є вимоги про поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, а не вимоги про визнання за позивачем прав власності на житловий будинок.

Накладення арешту на весь житловий будинок ґрунтується переважно на припущенні про можливість його відчуження та становить непропорційне втручання у право Відповідачки на мирне володіння майном.

ОСОБА_1 , просила ухвалу Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того. що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

При цьому, вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі висновки зроблені і Великою Палатою Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_2 звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову повідомляв, що у провадженні місцевого суду перебуває цивільна справа за його позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Відділ «ЦНАП» Криничанської селищної ради, про поновлення реєстрації місця проживання, усунення перешкод користування житлом та вселення до житлового приміщення.

Крім того, він вказав на те, що відповідачка володіє житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 (1/1), що являється спірним майном, одержаним нею незаконним шляхом, куди відповідач має намір заселитися і де наразі і досі перебувають його особисті речі.

При цьому ОСОБА_2 не оспорює законність права власності відповідачки ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок, а має намір довести своє право на користування цим майном.

Відтак, накладений місцевим судом арешту на приватне майно відповідачки є безпосереднім втручанням у її права володіння на нього. Дії, пов`язані з відчуженням будинку відповідачки у якості власника цього майна, не є співмірним із позовними вимогами про вселення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі №754/13350/16-ц.

Також слід зазначити, що позивачем не було надано належних доказів того, що відповідачка має намір відчужити спірне майно шляхом продажу або іншого правочину.

Ураховуючи наведене, задоволення заяви про забезпечення позову у заявлений спосіб колегією суддів не може бути визнано таким, що не порушить права відповідача.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 , про забезпечення позову.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2026 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий- суддя О.В. Халаджи