Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №192/2315/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9957/26 Справа № 192/2315/25 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органу опіки і піклування та виконавчого комітету Солонянської селищної ради, як органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Щербина Н.О., повний текст рішення складено 29 червня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органу опіки і піклування та виконавчого комітету Солонянської селищної ради, як органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суд не врахував ані заяву Відповідача про те, що він визнає невиконання ним батьківських обов`язків, ані висновок виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, ані права дитини на висловлення своєї позиції щодо предмету позову.

ОСОБА_2 , просив рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позивачка ОСОБА_1 , та її представник ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити її у повному обсязі.

Прокурор Федотова О.П., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає задоволенню з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини (а.с.9, т.1).

Шлюб між батьками дитини було розірвано 18 листопада 2020 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.8, т.1), тобто ще до народження дитини.

Згідно копії судового наказу від 24 листопада 2021 року з відповідача стягуються аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 всіх видів його доходу (а.с.5, т.1). Докази про існування заборгованості зі сплати аліментів суду не надані, а позивач підтвердила що така заборгованість відсутня, оскільки вона регулярно отримує аліменти.

Судом встановлено, що рішенням Покровської районної у місті Кривий Ріг ради від 21 грудня 2022 року № 475 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_5 » визначено місце проживання дитини разом з матір`ю за наступною адресою: АДРЕСА_1 (а. с.11, т.1).

Позивач змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » у зв`язку з реєстрацією шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу (а.с.7, т.1).

Згідно психолого-педагогічної характеристики на дитину від 30 липня 2025 року № 29, яка надана директором ясла-садка № 232 міста Кривого Рогу, батько дитини – ОСОБА_3 з вихователями не спілкується, жодного разу у садку не був. Дитина відвідує садочок з 03 червня 2024 року (а.с.12, т.1).

Судом встановлено, що згідно висновку органу опіки та піклування, складеного виконавчим комітетом Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органом опіки і піклування за місцем проживання дитини від 25 грудня 2025 року № 1175, відповідач надіслав органу опіки та піклування електронний лист, в якому вказав, що згоден на його позбавлення батьківських прав, оскільки з дитиною він фактично не зустрічається, участі у вихованні не приймає, аліменти сплачує вчасно та в повному обсязі. Такі ж пояснення відповідач надав представнику органу опіки та піклування в телефонній розмові та в нотаріально посвідченій заяві (а.с.162-163, т.1). Тому у Висновку вказано, що відповідача доцільно позбавити батьківських прав.

Також судом встановлено, що в лютому 2026 року позивач змінила своє місце проживання та місце проживання спільної дитини сторін - ОСОБА_4 . Проте докази про те, що батько дитини був повідомлений про те, де на даний час мешкає його син - в матеріалах справи відсутні, а відповідач є військовослужбовцем з квітня 2024 року. Отже вказана обставина можливо перешкоджає йому регулярно бачитися з дитиною, і не може бути визнана судом підставою для висновку про те, що така бездіяльність відповідача щодо відсутності спілкування з дитиною вчиняється ним свідомо.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Комплексний аналіз пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20)).

Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №203/3505/19 (провадження №61-14351св21), від 12 березня 2025 року в справі №454/768/23 (провадження №61-13803св24)).

У постанові від 26 квітня 2022 року в справі №520/8264/19 (провадження №61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява №70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

Як було встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, що відповідач не бере жодної участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 обмежуючись сплатою аліментів у примусовому порядку на виконання судового наказу.

Матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 від 31 липня 2024 року, яка хоча і не має юридичних наслідків, але містить відмову останнього від виховання та утримання свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , через відсутність наміру та бажання приймати участі у його вихованні.

Крім того, дає згоду на усиновлення свого сина громадянином ОСОБА_8 (чоловік позивачки)

Вказану заяву складено та посвідчено до подання позовної заяви до суду, коли ОСОБА_3 не мав статусу відповідача та не був наділений процесуальними правами щодо подання такої заяви.

Але в подальшому відповідач подав до суду першої інстанції заяву про визнання позовних вимог, підтвердив обставини по суті вимог викладені позивачем у її позовній заяві і просив розглянути справу за його відсутності (т.1 а.с.218).

У висновку щодо позбавлення батьківських прав затвердженого рішенням Покровської районної у місті Кривий Ріг ради від 25.12.2025 року №1175 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказано, що фахівцем із соціальної роботи був встановлений телефонний зв`язок з ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , які мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зі слів батька, він не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина.

З огляду на те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, служба у справах дітей виконкому Покровської районної в місті ради дійшла висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення, фактично проігнорував надані позивачем докази та аргументи на підтвердження позовних вимог, його позицію по суті справи і не зацікавленість в результатах її розгляду.

Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про його неспроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, з огляду на наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, колегія суддів у контексті конкретних обставин цієї справи, погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції не надав належної уваги, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, і приймаються колегією суддів.

З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати необґрунтованим.

Даний висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 липня 2026 року у аналогічній справі №638/4326/24 (провадження №61-529св26).

Таким чином оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року- підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про задоволення апеляційної скарги слід стягнути з відповідач на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у сумі 2131,96 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2026 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органу опіки і піклування та виконавчого комітету Солонянської селищної ради, як органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) батьківських прав відносно малолітнього сина – ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 2131 грн.96 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи