Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №213/3147/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10453/26 Справа № 213/3147/26 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Бондар Я.М.,

суддів – Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крамчанін Олександр Вячеславович, на ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року, яка постановлена суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У липні 2026 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Крамчаніна О.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Покровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, , в якому просив виключити з актового запису від 27 листопада 2015 року №1404 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, відомості про батька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести відповідні зміни до актового запису від 27 листопада 2015 року №1404 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, а саме зазначити батьком дитини громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінивши прізвище дитини « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », по батькові « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », ім`я, місце народження та дату народження дитини залишити без змін. про виключення запису про батька дитини та визнання батьківства.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали суду. В обґрунтування підстав для залишення позовної заяви без руху, посилаючись на положення ч. 1 ст. 129 СК України суд зазначив, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Відповідно до предмету та підстав позову, спір має місце між особою, яка вважає себе батьком дитини та чоловіком жінки, який записаний батьком дитини. Позовна заява також не містить вимог до ОСОБА_2 . Судом було отримано інформацію про місце реєстрації ОСОБА_3 , який на даний час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Залучення співвідповідачем особи, з якою відсутній спір про право цивільне, може мати ознаки зловживання процесуальними правами з метою штучної зміни підсудності.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крамчанін О.В., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначення процесуального статусу відповідача не є підставою для повернення позовної заяви. Відповідно до положень ЦПК України, визначення кола відповідачів є виключним диспозитивним правом позивача. Перелік підстав для повернення позовної заяви, визначений статтею 185 ЦПК України, є вичерпним і не містить такої підстави, як «залучення особи, яка, на думку суду, не є належним відповідачем». Якщо суд вважав, що ОСОБА_2 (мати дитини) є неналежним відповідачем, він, відповідно до вимог ст. 51 ЦПК України, мав право за клопотанням позивача замінити її належним відповідачем або залучити як третю особу. У разі відсутності такого клопотання суд розглядає справу по суті та ухвалює рішення про задоволення або відмову в позові щодо цього відповідача. Таким чином, повернувши позовну заяву з мотивів «неналежності відповідача», суд першої інстанції фактично здійснив правосуддя на стадії відкриття провадження, позбавивши позивача права на судовий захист.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоліки зазначені в ухвалі суду від 03.08.2026 року не усунуті. Суд не погодився з аргументами представника позивача щодо неподільності вимоги про визнання батьківства, яка пред`являється одночасно до двох відповідачів та зазначив, що саме до чоловіка матері дитини, з яким така жінка перебувала у шлюбі, спрямована матеріально-правова вимога. Також не погодився з аргументами позивача щодо належності співвідповідача ОСОБА_2 , оскільки на думку суду, позивачем не доведено, що на ОСОБА_2 лежить обов`язок, оспорюваний чи стверджуваний позивачем. Те, що рішення суду вплине на права та обв`язки ОСОБА_2 не обумовлює її процесуальний статус як відповідача.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі, оскільки з нею відсутній спір про право цивільне і залучення її відповідачем по справ має на меті штучну зміну підсудності. Не погодившись з аргументами представника позивача, зазначеними з заяву про усунення недоліків позовної заяви, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви у зв`язку з неусуненням недоліків.

Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.1ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і177цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до положень статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, приписи ст.175 ЦПК України вимагають від позивача зазначати лише виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, що позивачем дотримано.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Таким чином, ЦПК України встановлює обов`язок позивача зазначити у скарзі обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а на суд обов`язок перевірити наявність такого посилання у заяві, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо обґрунтованості заявлених вимог та можливості їх вирішення судом.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 175 ЦПК України.

В позовній заяві позивачем наведено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги та зазначено у прохальній частині про те, яке саме судове рішення вона просить прийняти суд першої інстанції за наслідками розгляду позову. При цьому, питання щодо належного обґрунтування та доведення позовних вимог та належності відповідачів має вирішуватися судом при розгляді цього позову по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі.

Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2024 року по справі № 320/14843/23.

В даному випадку, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі суддя суду першої інстанції фактично дає оцінку доведення позовних вимог та належності відповідачів, чим порушив норми процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено право позивача на вільний доступ до правосуддя, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для подальшого розгляду та вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крамчанін Олександр Вячеславович, задовольнити.

Ухвалу Інгулецькго районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: