Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №210/4929/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7677/26 Справа № 210/4929/25 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н.А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

сторони

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від мені та в інтересах якого діє адвокат Болотін Андрій Євгенович, на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 21 квітня 2026 року, ухвалене суддею Літвіненко Н.А. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складання повного судового не вказана,

ВСТАНОВИВ

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Болотін А.Є., звернувся до суду з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 лютого 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , складено постанову про адміністративне правопорушення № у/1593 щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до цієї постанови 12.10.2024 року з Міністерства оборони України на адресу ОСОБА_1 , яка вказана в облікових даних військовозобов`язаного ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв`язку листом з рекомендованим повідомленням №0600294800392 направлено повістку №477426, відповідно до якої ОСОБА_1 мав з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних на 22 жовтня 2024 року об 11 год. 00 хв.

У зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за місцем проживання 01.12.2024 уповноваженою особою відділення поштового зв`язку поставлено відмітку про відсутність позивача за адресою.

Вважаючи, що в діях ОСОБА_1 мається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, керівник ІНФОРМАЦІЯ_3 застосував адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн.

Вказану постанову ОСОБА_1 оскаржив до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням суду від 24 березня 2025 року в справі № 210/1156/25 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2025 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 24.03.2025 року в адміністративній справі №210/1156/25, позов ОСОБА_1 задоволений, визнано протиправною та скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_4 № у/1593 від 17 лютого 2025 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та про накладення стягнення у виді штраф у розмірі 17000,00 грн. справу про адміністративне правопорушення закрито.

Оскільки справу закрито з реабілітуючих підстав (відсутність події та складу адміністративного правопорушення), вважає, що наявний факт незаконного притягнення особи до адміністративної відповідальності.

В результаті незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди.

Згідно проведеного підрахунку тривалість провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 становить 3 повних місяці і 16 днів. Так, постанову в справі про адміністративне правопорушення винесено 24 березня 2025 року. Зазначена постанова скасована Третім апеляційним адміністративним судом 02 червня 2025 року.

Посилаючись на положення статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, о здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР, зазначає, що сума, яка підлягає стягненню на користь позивача за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності складає: 3 (міс.) х 8000 (грн.) + 8000/30х16 = 28 266,66 (грн.)

У зв`язку з викладеним, просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 28 266,66 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та судові витрати.

Рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 21 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Болотін А.Є., посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить скасувати рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 21.04.2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 не входить до переліку органів зазначених в ст. 1176 ЦК України, а також у відповідних статтях Закону України №266/94-ВР випливає висновок про відсутність конкретної норми, яка регулює відносини пов`язані з відшкодуванням шкоди з боку суб`єкта владних повноважень (відповідного ТЦК та СП) на користь фізичної особи внаслідок її незаконного притягнення до відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (ст. 210-1 КУпАП). Тому у зв`язку з цим, суд мав застосувати до спірних правовідносин за аналогією норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який регулює подібні за змістом відносини. Проте, суд цього не зробив, чим неправильно застосував норми матеріального права. Висновок суду першої інстанції про те, що незаконні дії посадових осіб ТЦК та СП щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності не охоплюється дією спеціального законодавства фактично констатує наявність системної законодавчої прогалини. Проте, за доктриною позитивних обов`язків держави, особа не може нести негативні наслідки та позбавлятися права на компенсацію лише через те, що державою не було впроваджено спеціфічного деталізованого алгоритму для відшкодування шкоди саме від дій органів військового управління, які наділені квазі-правоохоронними функціями в частині притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнень.

Також посилається на помилковість висновку суду першої інстанції в частині того, що позивачем не доведено, в чому полягає завдана йому моральна шкода, які саме моральні страждання він переніс чи переносе, оскільки судом при вирішенні справи не враховані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц щодо доведеності факту завдання моральної шкоди в разі здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, що призвело до її неправильного вирішення.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17 лютого 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 складено постанову про адміністративне правопорушення № у/1593 щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до цієї постанови 12.10.2024 з Міністерства оборони України на адресу ОСОБА_1 , яка вказана в облікових даних військовозобов`язаного ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв`язку, листом з рекомендованим повідомленням №0600294800392, направлено повістку №477426, відповідно до якої ОСОБА_1 мав з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних на 22 жовтня 2024 року о 11 год. 00 хв.

У зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за місцем проживання 01.12.2024 уповноваженою особою відділення поштового зв`язку поставлено відмітку про відсутність позивача за адресою.

Вважаючи, що в діях ОСОБА_1 , мається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 застосував адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаною постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправною та скасування постанови по справі про накладення адміністративне правопорушення.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.03.2025 року в адміністративній справі №210/1156/25, позов було задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_4 № у/1593 від 17 лютого 2025 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та про накладення стягнення у виді штраф у розмірі 17000,00 грн. справу про адміністративне правопорушення закрито.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач посилався на положення ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, орагнів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, прийнявши до уваги, що статтею 1176 ЦК України визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, які характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди і сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, встановивши, що дійшов до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не відноситься до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, ІНФОРМАЦІЯ_5 не було здійснено відносно позивача: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, дійшов висновку, що накладання на позивача адміністративного штрафу за порушення вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не є шкодою визначеною ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та виходить з наступного.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальні конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1176 ЦК України, на яку в обґрунтування своїх вимог посилався позивач звертаючись до суду, визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу на підставі вищевказаної норми закону.

Частиною першою статті 1176 ЦК України визначено вичерпний перелік незаконних дій, у разі вчинення яких шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Разом з тим, статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №№ 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Відповідно до «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є: виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо того, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не відноситься до органів, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Судом вірно констатовано, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не було здійснено відносно позивача: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Накладення на позивача адміністративного штрафу за порушення вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не є шкодою визначеною Цивільним Кодексом України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 , начальником якого складено постанову відносно позивача ОСОБА_1 , не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, в розумінні вищевикладених вимог Закону, тому для врегулювання вказаних спірних правовідносин не мають застосовуватися приписи статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З огляду на наведене, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Вказані висновки суду ґрунтуються на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні доказів у справі і наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи їх не спростовують.

При цьому колегія суддів не приймає посилання апелянта, як на неправильне застосування норм матеріального права, незастосування судом першої інстанції аналогії закону (аналогії права), оскільки підстави для такого застосування під час розгляду справи відсутні.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі відповідача, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Болотін Андрій Євгенович, залишити без задоволення.

Рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: