Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №644/7142/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Ритов Я. М.

Справа № 644/7142/26

Провадження № 2/644/4846/26

22.09.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд міста Харкова в складі:

Головуючого судді Ритова Я.М.,

за участю секретаря Швайка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн. щомісячно, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн. щомісячно. Стягнення аліментів за минулий час розпочати з 01 червня 2023 року та здійснювати щомісячно до досягнення кожною дитиною повноліття. Допустити негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Київського районного суду міста Харкова від 21.12.2022 року, мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу проживають з позивачем, наразі у Німеччині у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, позивач самостійно забезпечує дітей. У травні 2026 року позивач зверталась до відповідача з проханням щодо надання матеріальної допомоги на утримання дітей, проте відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, працює та має приховані доходи.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому остання позовні вимоги визнала частково, просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 2000 грн. на кожну дитини, посилаючись на те, що сплачувати аліменти у розмірі 4000 грн. на кожну дитину відповідач не може, оскільки вказаний розмір аліментів становить в середньому 60% доходу відповідача. При цьому, останні роки відповідач тяжко хворіє, потребує постійного лікування, придбання ліків та оперування, також несе щомісячно витрати на оплату житлово-комунальних послуг, придбання продуктів харчування, сезонного одягу, засобів гігієни. Також, зазначено, що позивач не надала доказів щодо розміру свого доходу, розміру соціальних виплат на дітей у Німеччині, доказів щомісячних витрат на дітей. Крім того, позивачем не надано доказів щодо вимог про стягнення аліментів за минулий час, які б підтверджували про заходи, які вона вчиняла щодо одержання аліментів з відповідача та що останній ухилявся від сплати аліментів.

Позивачем надано відповідь на відзив, відповідно до якого, остання вважає, що відповідач не перебуває у скрутному стані, оскільки користується земельними ділянками на яких вирощує ягоди та полуницю, які реалізовує та отримує прибуток, який за рік становить близько 325 000 – 350 000 грн., що свідчить про можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 4000 грн. щомісячно на кожну дитину. Твердження відповідача про те, що він самостійно несе повний тягар оплати житлово-комунальних послуг та побуту, не відповідають дійсності, оскільки останній проживає спільно зі своєю матір`ю та співмешканкою. Матір відповідача з 2022 року мешкає разом з ним на постійній основі, отримує пенсійне забезпечення у розмірі понад 7 000 грн., а її власна квартира здається в оренду, забезпечуючи додаткові надходження до сімейного бюджету відповідача. Відтак, витрати на ведення спільного побуту та оплату комунальних послуг фактично розділяються між трьома дорослими особами, які мають самостійні доходи, що значно знижує особисте фінансове навантаження на відповідача. Відповідач повністю самоусунувся від фінансового забезпечення синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що є підставою для присудження аліментів за минулий час відповідно до ст. 191 СК України. Як вбачається з доданих скріншотів переписки в месенджері Telegram, відповідач свідомо ігнорує будь-які побутові прохання позивача та дітей. Зокрема, на прохання поповнити мобільні рахунки синів для підтримання зв`язку, відповідач цинічно відповів відмовою мотивуючи тим, що «віддав усі гроші подрузі на цигарки». Бажаючи приховати факти відмов, відповідач навмисно видалив історію чату, проте позивачем було частково збережено знімки екрану (скріншоти), які є прямим доказом ухилення від утримання дітей. Додатково факт повного усунення відповідача підтверджується банківськими виписками по м рахунках позивача в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк» (monobank) за період з 2023 по 2026 роки, у яких відсутній будь-який слід грошових переказів чи фінансової допомоги з боку ОСОБА_2 . Усі кошти на картках позивача це її власні фінансові надходження (заробітна плата ХНУРЕ). Весь тягар витрат на дітей позивач несе самостійно, її дохід за основним місцем роботи в ХНУРЕ був об`єктивно низьким порівняно з реальним рівнем цін та вартістю проживання в Німеччині. Для забезпечення дітей їжею та одягом позивач була змушена постійно перебувати у кредитному ліміті. Виписка з monobank наочно показує, щозначна частина транзакцій це використання кредитного ліміту та його подальше вимушене погашення з її заробітної плати, що заганяло її у постійну фінансову скруту. Усі витрати позивач здійснювала одноосібно. Так, у травні 2025 року у виписці чітко зафіксовано транзакцію з оплати послуг ДП «Документ» для оформлення закордонного паспорта старшому сину ОСОБА_5 . Для оформлення цього документа в умовах перебування за кордоном позивач була змушена двічі їхати до консульства у м. Мюнхен (Німеччина). Витрати лише на транспортне сполучення склали 1 024 євро, через що вона була змушена взяти кредит. Відповідач у допомозі відмовив. У 2026 році аналогічна процедура необхідна для молодшого сина ОСОБА_6 , проте дитина досі залишається без паспорта через відсутність коштів. Станом на сьогодні ситуація стала критичною, її трудовий договір з ХНУРЕ завершено, вона залишилася без єдиного джерела офіційного доходу в Україні та Німеччині, і позбавлена можливості самостійно забезпечувати базові потреби дітей. Заявлена позивачем сума аліментів у розмірі 4 000 грн (близько 90 євро) на місяць є критично мінімальною для забезпечення підлітків, незалежно від країни проживання. За твердженнями сторони відповідача, проживання дітей за кордоном нібито зменшує його обов`язок, що повністю спростовується офіційними нормативами країни перебування дітей. Відповідно до стандартів «Дюссельдорфської таблиці» (Dusseldorfer Tabelle) на 2026 рік, мінімальна сума, необхідна для забезпечення базових потреб підлітку віком 12–17 років у Німеччині, становить 653 євро на місяць на одну дитину. Навіть з урахуванням державної допомоги, мінімальний обов`язковий внесок батька становить 523,50 євро (близько 23 500 грн). Заявлена позивачем сума аліментів у розмірі 4 000 грн. покриває менше ніж 15% від реальних базових потреб підлітків і є виявом максимального компромісу з боку позивача. Спроби відповідача зменшити цю суму до 2000 грн. є цинічним намаганням перекласти свій конституційний обов`язок на матір та іноземну державу.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Харкова від 10.06.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В судове засідання позивач не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідач надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнав частково.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.06.2010 р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.06.2010 р., який було розірвано за рішенням Київського районного суду міста Харкова від 21.12.2022 року, є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 01.03.2012 р. та серії НОМЕР_3 від 25.02.2011 р. відповідно.

ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в Німеччині, позивач на дітей отримує державну допомогу, про що надала витяги з банку, позивач працює в ХНУРЕ викладачем, отримує заробітну плату, що підтверджується виписками з АТ КБ «ПриватБанк», протевідповідно до заяви просить ректора ХНУРЕїї звільнити з 31.08.2026 року.

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 3 групи, що підтверджується пенсійним посвідченням, строком дії до 31.10.2026 р., Витягом № 35/25/1822/ВП від 05.11.2025 р., також матеріали справи містять довідку ОК-5 щодо доходів останнього, медичні висновки щодо встановлення діагнозу та проходження лікування відповідача в медичних закладах.

Матеріали справи містять заяви неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яких вбачається, що відповідач не надає дітям матеріальної допомоги.

Розглядаючи дану цивільну справу, суд керується принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, який визначений у п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Україною 27.02.1991 року. Цією нормою передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Згідно з ст. 141 Сімейного Кодексу ( далі - СК) України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних обов`язків, що закріплений у ч. 2 ст. 51 Конституції України та в ст. 180 СК України.

У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до роз`яснень, що надані у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3від 15.05.2006р.«Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

У ч. 3 ст. 181СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в долі від доходу його матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів у твердій грошовій сумі визначається судом за заявою платника або одержувача, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону (ст. 184 СК України).

Позивач наполягає на стягненні аліментів із відповідача саме в твердій грошовій сумі. Оскільки, відповідно до норм ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, то суд не вправі самостійно визначати спосіб стягнення аліментів та стягувати з відповідача аліменти в частці від його доходу. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 року в справі № 490/4522/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У ч. 2 ст. 182 СК України закріплено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Враховуючи, що діти сторін віком від 6 до 18 років, то прожитковий мінімум в розрахунку на місяць становить 3512 гривен відповідно, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто не менше 1756 гривень.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 року по справі №759/10277/18 зазначив, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Тобто Верховний Суд вважає, що інтереси дитини перевалюють над майновим становищем платника аліментів.

За таких обставин, виходячи з інтересів неповнолітніх дітей, з урахуванням встановлених законодавцем гарантій, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, враховуючи, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, приймаючи до уваги матеріальне положення дітей, які потребують матеріальної допомоги, матеріальне становище відповідача, суд вважає за доцільним та можливим стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі у розмірі по 2500 гривень на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.06.2026 і до досягнення дітьми повноліття.

Такий розмір аліментів не є надмірним та є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку і розумних потреб дітей, оскільки аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього. Разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків і має бути рівним та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який мала дитина до виникнення спору про стягнення аліментів, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду 08.06.2026 року, зареєстрована судом 08.06.2026 р.

Таким чином, аліменти підлягають до стягнення з 08.06.2026 року.

Щодо вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Враховуючи положення наведеної статті, для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен надати суду докази того, що він вживав відповідних заходів щодо одержання аліментів. Такими заходами можуть бути звернення до керівника підприємства, на якому працює відповідач, звернення до родичів відповідача з проханням вплинути на нього, звернення до самого відповідача шляхом направлення кореспонденції або у телефонному режимі тощо щодо сплати аліментів.

Окрім цього має бути доведено, що відповідач ухилявся від сплати аліментів на дитину.

Натомість позивачем не було надано суду доказів того, що між сторонами існувала усна домовленість, на підставі якої відповідач зобов`язувався сплачувати аліменти на утримання спільних дітей.

Враховуючи наведене судом встановлено, що підстави для стягнення з відповідача аліментів за минулий час відсутні, а тому у задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 180-185 Сімейного кодексу України, ст. ст. 142,258-259,263-265,282ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Харків, рнокпп НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_5 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі по 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.06.2026 року і до досягнення дітьми повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч. 3 ст. 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Сторони:

позивач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .

Суддя Я.М. Ритов