Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №642/5362/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

23 вересня 2026 року

Справа № 642/5362/26

Провадження № 2/642/2378/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гримайло А. М.,

за участю секретаря судових засідань – Мальцева К. В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Бабаєвої Я. О.,

третьої особи – ОСОБА_2 ,

свідка – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

03.07.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Бабаєва Я. О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування за законом, у якому просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем, його батьком, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини, а також визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), право власності на 17/96 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У обґрунтування позовних вимог вказала, що позивач є сином ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , які зареєстрували шлюб 07.09.2005, однак разом не проживали, спільне господарство не вели. Після смерті батька, ОСОБА_7 , відкрилася спадщина, яка складається з 17/96 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_7 є власником 13/96 частини вказаного будинку на підставі рішення Народного суду Ленінського району м. Харкові від 19.04.1977, а також 4/96 частини вказаного будинку, оскільки прийняв спадщину в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_9 (бабуся позивача), фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Спадщину після смерті батька, ОСОБА_7 , прийняв лише позивач, оскільки постійно проживав та був зареєстрований з батьком на момент його смерті в спадковому будинку.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо об`єкта нерухомого майна, відомості про право власності ОСОБА_7 не внесені. Реєстр містить інформацію про право власності ОСОБА_9 на 4/96 будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977, та досі містяться відомості про право власності на 26/96 частки вказаного будинку за ОСОБА_10 , який є прадідом позивача, дідом ОСОБА_7 , ще на підставі договору купівлі-продажу 1947 року.

Рішенням народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977 було визнано право власності на спадкове майно за онуками ОСОБА_10 - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 таким чином: п. 2. Визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_11 та померлої його матері, ОСОБА_12 , дружини ОСОБА_10 , на 4/96 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (діти ОСОБА_13 та померлого ОСОБА_14 , а ОСОБА_14 , в свою чергу, син ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ) по 4/96 частини; п.3. Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після померлого діда, ОСОБА_10 , на 9/96 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Таким чином, частина ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склала по 13/96 частці.

Отже, ОСОБА_7 є власником 13/96 будинку на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977.

Також, ОСОБА_7 є власником 4/96 будинку АДРЕСА_1 , оскільки прийняв спадщину після смерті матері, ОСОБА_9 , фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, однак спадкові права не оформив.

ОСОБА_7 є сином ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується вищевказаним судовим рішенням від 12.04.1977. ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з записами Будинкової книги житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_9 постійно проживала та була зареєстрована в цьому будинку з 1965 року, виписана в 2001 у зв`язку зі смертю. ОСОБА_7 все життя проживав у будинку АДРЕСА_1 , був зареєстрований за цією адресою з 1992 року та на момент смерті матері - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6 , тільки ОСОБА_7 проживав з нею у вказаному будинку, після її смерті вступив в управління та володіння будинком, дані щодо виписки відсутні.

Згідно з інформацією Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 3358/0/50-26 від 16.06.2026, після змін у законодавстві картотеки до 04.04.2016 року відсутні, надано інформаційну довідку з реєстру територіальної громади м. Хакова № 12-0003273-26 від 16.06.2026, відповідно до якої ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації невідома, дата зняття з реєстрації 11.11.2021 у зв`язку зі смертю, що також підтверджує, що після смерті матері ОСОБА_7 фактично вступив в управління та володіння спадковим житловим будинком.

ОСОБА_6 - донька ОСОБА_9 та сестра ОСОБА_7 була прописана в будинку лише до 1989 року, після 1989 року з матір`ю не проживала, спільне господарство не вела, в управління і володіння майном не вступала; інші спадкоємці відсутні.

Крім того, згідно з документацією на будинок, технічних паспортів, довідки БТІ, витягу з реєстру речових прав, будинкової книги, будинок має номер 21, однак у 2016 році законодавчо повноваження реєстрації/зняття з реєстрації було передано до виконавчого комітету міської ради. Згідно Реєстру територіальної громади місцем реєстрації ОСОБА_7 та ОСОБА_1 зазначена адреса: АДРЕСА_1 .

Згідно з проставленим штампом у копії паспорта ОСОБА_7 , місце реєстрації з 1992 року по АДРЕСА_1 , однак за відомостями порталу “Єдиний адресний реєстр міста Харкова” відсутня адреса будинок АДРЕСА_1 , у наявності є тільки будинок АДРЕСА_1 .

Позивач та його батько все життя живуть у спадковому будинку, щодо присвоєння літери “А” їм не відомо, жодні офіційні документи відсутні, при цьому частина, належна родині позивача, знаходиться в одному будинку з третіми особами, які також не мають інформації про присвоєння літери “А” та мають документи на будинок АДРЕСА_1 .

Померлий ОСОБА_7 на момент смерті не здійснив державну реєстрацію права власності на 4/96 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , але зазначене майно входить до складу спадщини, яку позивач прийняв у встановленому законом порядку, оскільки постійно проживав разом з батьком на момент його смерті.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , все життя проживав з батьком ОСОБА_7 до його смерті, був зареєстрований, на теперішній час продовжує проживати в батьківському спадковому будинку АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 є єдиним сином померлого ОСОБА_7 , у зв`язку з чим він є спадкоємцем першої черги за законом та спадщину прийняв, оскільки проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем у спадковому будинку, в інший спосіб оформити свої спадкові права позбавлений можливості у зв`язку з чим змушений звернутися до суду з позовом.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 10.07.2026 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження; з Другої Харківської міської державної нотаріальної контори, Харківської міської ради витребувано докази.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 07.09.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Позивач та його представник – адвокат Бабаєва Я. О. у судове засідання з`явилися, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, представник надала пояснення аналогічні доводам позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи була повідомлена своєчасно належним чином, 30.07.2026 надала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки спадщину після смерті матері ОСОБА_9 вона не приймала, з 1989 року у спадковому будинку не проживала, постійно проживав у будинку ОСОБА_7 , який прийняв спадщину (а. с. 105).

Представник відповідача Харківська міська рада у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Третя особа - ОСОБА_2 у судове засідання з`явився, проти задоволення позову не заперечував.

Третя особа - ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомлена про час, день та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомила, заяв та клопотань до суду не подала.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, позицію третьої особи – ОСОБА_2 , взявши до уваги заяву відповідачки ОСОБА_4 , допитавши свідка та дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_10 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим 12.05.2018 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 9199 (а. с. 18).

Рішенням народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977 визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_11 та померлої його матері, ОСОБА_12 , дружини ОСОБА_10 , на 4/96 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 4/96 частини; визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після померлого діда, ОСОБА_10 , на 9/96 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 кожному. Таким чином, частина ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 13/96 (а. с. 19-20).

За даними повторного свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого 06.06.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є сином ОСОБА_11 та ОСОБА_9 (а. с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим 03.08.1998 Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис № 993; заповіти чи спадкові договори від її імені відсутні, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 21.07.2026; спадкова справа не заводилася, заяви про прийняття або про відмову від спадщини не подавалися (а. с. 18, 78-79, 106).

Зі свідоцтва про народження НОМЕР_5 , виданого 15.11.2002 Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції м. Харкова, вбачається, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 16).

Як вбачається зі свідоцтва про шлюб НОМЕР_6 , виданого 07.09.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції м. Харкова, 07.09.2005 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб (а. с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_7 , виданим 13.08.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 15155 (а. с. 16).

Зі свідоцтва про смерть серія НОМЕР_8 , виданого 10.03.2025 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вбачається, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис № 3210 (а. с. 19).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.05.2026, Довідкою КП «Харківське міське БТІ» ХМР «Про наявність чи відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна станом на 31.12.2012 від 16.01.2026 право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 у 18/96 частці; за ОСОБА_10 у 26/96 частці на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.1947; за ОСОБА_9 у 4/96 частці на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977; за ОСОБА_17 у 18/96 частці; за ОСОБА_5 у частці (а. с. 20-21, 70-72).

За Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.07.2026 відомості про право власності на будинок АДРЕСА_1 відсутні (а. с. 73).

Як вбачається із записів Будинкової книги житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_9 постійно проживала та була зареєстрована в цьому будинку з 1965 року, виписана в 2001 у зв`язку зі смертю; ОСОБА_7 постійно проживав у будинку АДРЕСА_1 , знятий з реєстрації 11.11.2021 у зв`язку зі смертю, ОСОБА_1 , зареєстрований та постійно проживає у будинку дотепер. ( а. с. 22-25).

Згідно з інформацією Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 3358/0/50-26 від 16.06.2026 після змін у законодавстві картотеки до 04.04.2016 року відсутні, надано Інформаційну довідку з реєстру територіальної громади м. Харкова № 12-0003273-26 від 16.06.2026, відповідно до якої ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації невідома, дата зняття з реєстрації 11.11.2021 у зв`язку зі смертю (а. с. 34-35).

З Довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, які мешкають у приватному домоволодінні № Д-4-568-0-168-18-58 від 16.02.2018, виданої ОСОБА_7 , вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , до складу сім`ї/зареєстрованих осіб входять: власник ОСОБА_9 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво про смерть НОМЕР_4 ; її син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , паспорт НОМЕР_9 ; її онук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження НОМЕР_5 (а. с. 35).

За випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.02.2012 місце проживання ФОП ОСОБА_7 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що також зазначено у Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 25.04.2013, інформаційній довідці КНП «Обласний фтизіопульмонологічний центр» з амбулаторної карти ОСОБА_7 від 19.06.2025 (а. с. 36).

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади від 10.04.2026, довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 07.07.2026 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_10 , з 23.02.2018 (а. с. 16, 45).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.07.2026 відомості про право власності ОСОБА_7 відсутні; реєстри містять відомості щодо права приватної власності ОСОБА_9 на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 у 4/96 частці (а. с. 69-70).

13.05.2026 ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса ХМНО Бідонько Л. Л. про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 , яку він прийняв як особа, що постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 112).

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу від 20.05.2026 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , за причин не підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_7 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та ненаданням спадкоємцем документів, що посвідчують право власності на спадкове майно, належне спадкодавцю (а. с. 15).

27.08.2026 Департаментом містобудування та архітектури ХМР на запит суду повідомлено, що у Єдиному адресному реєстрі м. Харкова обліковується адреса: м. Харків, вул. Магістральна, буд. 21; адреса: м. Харків, вул. Магістральна, буд. 21-А у реєстрі не обліковується (а. с. 103).

Як вбачається з листа Департаменту земельних відносин ХМР від 10.06.2026 у Єдиному адресному реєстрі м. Харкова обліковується адреса: м. Харків, вул. Магістральна, буд. 21; адреса: м. Харків, вул. Магістральна, буд. 21-А у реєстрі не обліковується; розпорядчі акти щодо присвоєння, зміни або впорядкування адреси об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , Харківською міською радою та її виконавчими органами у період з 06.07.2011 по теперішній час не приймалися (а. с. 155).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що є сусідом ОСОБА_1 , який постійно проживав разом з батьком ОСОБА_7 до смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1 , яке є єдиним домоволодінням. Рідна сестра померлого ОСОБА_7 – ОСОБА_4 до домоволодіння приходила, але стверджувати, що проживала не може.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 524 ЦК України у редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у ст. 21 цього Кодексу (ст. 525 ЦК України у редакції 1963 року).

Згідно зі ст. 527 ЦК України у редакції 1963 року спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в

рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

За змістом ст. 548 ЦК України у редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Як вбачається з частин 1, 2 ст. 549 ЦК України у редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, яка діяла на той час, було визначено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За вимогами ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини згідно зі ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З частин 1, 2 ст. 1220 ЦК України вбачається, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Місцем відкриття спадщини відповідно до ст. 1221 ЦК України є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За вимогами ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Тобто, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу.

Частинами 1, 3 ст. 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Тлумачення вищевказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» й пов`язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державної реєстрації права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 523/3522/16-ц.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Як вбачається з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення» справи про встановлення фактів розглядаються, якщо відповідно закону такі факти тягнуть юридичні наслідки, а саме від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав громадян.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц.

Отже, під час вирішення питання, чи прийняли спадкоємці спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, суд повинен досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті та фактичне місце проживання його спадкоємців.

Таким чином, законодавець пов`язує факт прийняття спадщини як за ЦК України у редакції 1963 року, так і у редакції 2004 року не з реєстрацією осіб за однією адресою, а саме з вступом в управління чи володіння спадковим майном.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.09.2024 у справі 642/4502/17 для визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем. Тобто, така обставина (факт прийняття спадщини спадкодавцем) у разі пред`явлення позову про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем встановлюється під час розгляду такого позову.

Таким чином, суд вважає за можливе встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_7 до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки спадкове майно, право власності на яке визнано за спадкодавцем, але не зареєстроване, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у той час як нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 у реєстрі не обліковується, присвоєння такої адреси компетентними органами не відбувалося та ця адреса зазначена тільки як місце реєстрації спадкоємця ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_7 , що позбавило позивача можливості оформити спадщину у нотаріальному порядку.

Отже, спадкоємцем ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977 року є власником 13/96 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , шляхом вступу в управління та володіння належними їй на момент смерті 4/96 частки житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , є його рідний син ОСОБА_1 , факт родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджується копією свідоцтва про народження, факт спільного проживання підтверджується відмітками про реєстрацію місця проживання, які містяться в матеріалах справи, показами свідка, тому як спадкоємець за законом 1 черги позивач має право претендувати на спадкове майно, яке залишилося після смерті його батька у виді частини будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , тому в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Інших спадкоємців, що претендують на спадщину після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , судом не встановлено.

У відповідності до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані в силу положень ст. 80 ЦПК України докази в їх сукупності, суд вважає за можливе позов задовольнити встановивши факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_7 до його смерті, а також визнавши право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті його батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов, враховуючи приписи ст. 141 ЦПК України, Закон України «Про судовий збір», характер правовідносин, суд вважає за необхідне покласти судові витрати по сплаті судового збору на позивача, оскільки його права не порушуються відповідачами та правовідносини виникли у зв`язку з не оформленням у передбаченому законом порядку спадкових прав спадкодавцями позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 43, 76-78, 80-82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування за законом, задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем, його батьком, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), право власності на 13/96 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що належать спадкодавцю на підставі рішення народного суду Ленінського району м. Харкова від 12.04.1977.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), право власності на 4/96 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , який фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.09.2026.

Суддя - А. М. Гримайло