Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №642/6989/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

23.09.2026

Справа № 642/6989/26

Провадження 1кп/642/796/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12026221220000372 від 01.04.2026 відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Балаклея, Смілянського району Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом, у військовому званні «солдат», який на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді стрілець стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ) ВЧ НОМЕР_1 , не одружений, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 неодноразово судимий:

- останній раз 21.03.2023 Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 5 років, звільнений умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області 19.11.2024 року (станом на 19.11.2024 невідбутий строк 2 роки 9 місяців 1 день позбавлення волі),

який обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 в період дії в Україні воєнного стану, який було введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 (№2102-ІХ), строк дії якого неодноразово продовжувався, у зв`язку із військовою агресією Російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015», будучи раніше судимим за вчинення корисливих злочинів, відповідних висновків для себе не зробив та знову вчинив корисливий злочин за наступних обставин.

Так, 18.12.2025, в денний час доби, точний час у ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_5 , зайшов в магазин «Vodafone», який розташований за адресою: м. Харків, вул. Євгена Котляра, 8/10В, розглядаючи вітрину з мобільними телефонами в даному магазині ОСОБА_5 , побачив на робочому столі новий запакований у товарну упаковку мобільний телефон, що належить магазину «Vodafone», діяльність якого здійснює ФОП ОСОБА_6 . В цей час у ОСОБА_7 раптово виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна з корисливого мотиву, а саме мобільного телефону, що належить останній.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення, розуміючи та усвідомлюючи негативні наслідки своїх дій, впевнившись, що за його діями продавчиня ОСОБА_8 та інші покупці магазину не спостерігають, діючи повторно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу таємно викрав з поверхні вищезазначеного столу мобільний телефон марки TM Samsung А07, 4/128 Gb, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 5076 від 15.04.2026, вартість якого становить 4112 гривень 00 копійок та після чого з місця вчинення кримінального правопорушення втік, після чого цього ж дня ОСОБА_5 прийшов на Центральний ринок м. Харкова та продав мобільний телефон ОСОБА_9 .

У результаті протиправного діяння ОСОБА_5 , завдав магазину «Vodafone», діяльність якого здійснює ФОП ОСОБА_6 , майнову шкоду на загальну суму 4112 гривень 00 копійок.

Такі дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 313-РС від 27.11.2024 солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятого на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду, з 27 листопада 2024 року, призначено на посаду стрільця стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ), ВОС-100915А зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення злочину, солдат ОСОБА_5 , вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_5 , захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.і999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-X1V, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.

Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.

Так, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом стрілець стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ), ВОС-100915А, військової частини НОМЕР_1 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999№ 548-Х1У, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 5 51-ХІУ, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на посаді стрільця стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ), ВОС-100915А, військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на ухилення від військової служби, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за відсутності поважних причин, 19.08.2025 не повернувся до військової частини НОМЕР_1 в тимчасовий район зосередження підрозділу за адресою с-ще Старий Салтів, Чугуївського району, Харківської області)., з лікувального закладу КНП ХОР ОНКЛ де проходив лікування з 11.08.2025 по 18.08.2025.

Доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_5 в період з 18.08.2025 по 29.06.2026, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення служби військової частини НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі ОСОБА_5 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 29.06.2026.

29.06.2026 ОСОБА_5 добровільно прибув до СВ ВП № 2 ХРУП № З ГУНП в Харківській області повідомив про себе і вчинений ним злочин, а також про бажання виконувати обов`язки військової служби.

Такі дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад 3 доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав повністю, підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті, погодився із кваліфікацією інкримінованих дій, щиро покаявся, та суду пояснив, що 18 грудня 2025 року він з метою придбати мобільний телефон зайшов до магазину неподалік від залізничного вокзалу у м. Харкові, та поки розглядав вітрину, побачив на столі мобільний телефон, який непомітно для продавчині забрав та вийшов з магазину. Після цього викрадений мобільний телефон в той же день продав. Грошові кошти витратив. Вказав, що жаліє про вчинене, потреби викрадати телефон у нього не було, адже він мав власні кошти на купівлю мобільного телефону. Щодо епізоду за ст. 407 КК України пояснив, що він проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (ШКВАЛ) після умовно-дострокового звільнення для проходження військової служби. За направленням проходив лікування, але після виписки до військової частини не повернувся, не повідомив командира про своє місце знаходження. В подальшому ще самостійно звертався до лікувальних закладів. Проживав у орендованій квартирі. Вказав, що розумів про необхідність повернення до військової частини після виписки із лікарні. Зазначив що бажає далі проходити військову службу.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів що характеризують його особистість, відомостей про процесуальні витрати, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

За таких обставин, суд вважає доведеним те, що обвинувачений скоїв кримінальні правопорушення та кваліфікує дії ОСОБА_5 відповідно за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану, та за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

Судом були вивчені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який раніше неодноразово судимий, звільнений з державної установи «Старобабанівська виправна колонія (№92)» 27.11.2024 року умовно-достроково на підставі ст. 81-1 КК України для проходження військової служби за контрактом, є військовослужбовцем, приймав участь у бойових діях, за місцем проходження військової служби характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей або осіб похилого віку немає, раніше проживав у цивільному шлюбі, має постійне місце реєстрації.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд визнає його щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 судом не встановлено.

Про наявність щирого каяття обвинуваченого, на думку суду, свідчать його показання, зокрема, в частині повного визнання ним вини та щирого розкаяння у вчинених злочинах.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засноване на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, висловлював жаль з приводу своїх вчинків, критично оцінював та засуджував свої дії, демонстрував готовність нести відповідальність за них та проявляв розуміння незворотності покарання, що також свідчить про те, що ОСОБА_5 усвідомлює тяжкість наслідків своїх дій та щиро кається.

Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, та враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Так, за змістом статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи роз`яснення, які містяться у п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02 березня 2021 року у справі №721/115/19, для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України класифікуються, відповідно як тяжкі; їх наслідки, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

У судовому засіданні відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.69, ст.75 КК України не встановлено.

З урахуванням наявності обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , відсутністю обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, беручи до уваги, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчинених кримінальних правопорушеннях, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах мінімальної санкції відповідних статей, у виді позбавлення волі.

Остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

При цьому, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 був засуджений вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03. 2023 року за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області 19.11.2024 року був звільнений 27.11.2024 року з державної установи «Старобабанівська виправна колонія (№92)» умовно-достроково на підставі ст.81-1 КК України для проходження військової служби за контрактом.

У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні 18.08.2025 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та 18.12. 2025 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, тобто в період умовно-дострокового звільнення на підставі ст.81-1 КК України для проходження військової служби за контрактом.

У частині 3 ст.81-1 КК України зазначено, що у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення, суд призначає такій особі покарання за правилами, передбаченими ст.71 і 72 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно з ч.4 ст.71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Тобто, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного покарання за новий вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України, з дотриманням норм частини 4 цієї статті. При цьому належить точно встановлювати вид та розмір невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Отже, оскільки обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення в період умовно-дострокового звільнення, обвинуваченому ОСОБА_5 слід призначити остаточне покарання із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного цим вироком невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням статей 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.

Цивільний позов у даній справі не заявлений.

Процесуальні витрати, понесені на залучення експерта відповідно до положень ч. 2 ст. 124 КПК, слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави.

Речові докази відсутні.

Керуючись статтями 370, 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України, і призначити йому покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 3 (три) місяці;

- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 3 (три) місяці.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного за вказаним вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2023 року, та остаточно призначити ОСОБА_5 до відбування покарання у виді 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_5 відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 29.06.2026 року по дату набрання цим вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день відбування покарання.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (і.н. 3051010290) на користь держави процесуальні витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи № 5076 від 15.04.2026 у розмірі 4580 (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят) грн.. 10 коп.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» залишити без змін до набрання вироком суду чинності.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної

скарги через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1