Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №642/7010/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

23.09.2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 642/7010/26

Провадження №1-кп/642/806/26

23 вересня 2026 року

м. Харків

Холодногрірський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3

потерпілого – ОСОБА_4

захисника – адвоката ОСОБА_5

обвинуваченого – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026221220000410 від 09.04.2026 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, офіційно не працевлаштований, не одружений, з середньою освітою, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , інвалід 3 групи з дитинства, має на утриманні неповнолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним

ОСОБА_6 вчинив умисне кримінальне правопорушення проти здоров`я особи за наступних обставин.

Так, 08.04.2026 приблизно 15:00 годині ОСОБА_6 , перебуваючи у кімнаті будинку АДРЕСА_1 , вступив у конфлікт з батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою похилого віку.

В ході конфлікту, ОСОБА_6 на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, переслідуючи мету нанесення тілесних ушкоджень та усвідомлюючи можливість настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підійшов до батька, який сидів на дивані та штовхнув його, внаслідок чого останній втратив рівновагу та впав на іншу сторону дивану.

Після того як батько підвівся, ОСОБА_6 наніс йому кулаком правої руки один удар в ліву частину голови, зачепивши ніс, внаслідок чого потерпілий втратив рівновагу та сів на диван.

Будучи агресивно налаштованим по відношенню до батька та не маючи наміру припинити протиправні дії, після того як останній підвівся, тримаючись за голову обома руками, ОСОБА_6 кулаком правої руки наніс йому удар по ребрам з лівої сторони.

Відчуваючи сильний біль від отриманого удару ОСОБА_4 схопився за тулуб руками, при цьому тримаючи праву кисть на лівій, а ОСОБА_6 в цей час кулаком правої руки наніс удар по правій кисті потерпілого.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_4 , згідно з висновком експерта ХОБСМЕ за № 09-524/2026 від 16.04.2026, спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 5-ї п`ясної кістки правої кисті зі зміщенням фрагментів, синця на тулубі та садна на обличчі, які утворилися від ударної дії тупих твердих предметів.

За ступенем тяжкості перелом 5-ї п?ятної кістки правої кисті за зміщенням фрагментів не є небезпечним для життя в момент заподіяння, а спричинив за собою тривалий розлад здоров?я понад 3-х тижнів (21 дня), і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості (згідно п. п. 2.2.1. а, б, в, і 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.95 № 6).

Синець на тулубі та садно на обличчі викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 - ти днів, і за цією ознакою відповідно до п. п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Враховуючи, що ступінь відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зокрема те, що останні є батьком та сином, та характер насильства відповідають критеріям, визначених у ст. ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних правопорушень, пов?язаних із домашнім насильством.

ІІ. Позиція обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення та висновки суду

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, визнав у повному обсязі, фактичні обставини кримінального правопорушення (дата, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та його правову кваліфікацію не оспорює, у вчиненому щиро розкаюється та просить суд його суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_6 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, суд, вислухавши думку прокурора та обвинуваченого, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

ІІІ. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Таким чином, суд приходить до висновку, що своїми умисними та протиправними діями обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, а саме: умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

ІV. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також мотиви суду при призначенні покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, є інвалідом 3 групи з дитинства, не працює, не одружений, має на утриманні неповнолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до п. 1 ч.1 ст.66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до п.6 ч.1 ст.67 КК України, суд визнає вчинення злочину відносно особи похилого віку.

Згідно з абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Згідно висновку досудової доповіді від 17.09.2026, складеної відповідно до ст. 3141 КПК України щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , орган пробації оцінює рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення як середній, ризик небезпеки для суспільства з боку обвинуваченого ОСОБА_6 оцінюється як середній. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі не буде становити небезпеку для суспільства. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає за доцільне покладання на правопорушника обов`язків, передбачених ч.3 ст.76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом пробації.

Прокурор у судовому засіданні просив призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст. 122 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі та застосувати до обвинуваченого ст. 75, 76 Кримінального кодексу України з призначенням іспитового строку на 1 рік, на підставі ч. 2 ст. 76, п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 1 (один) місяць.

Вимогами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Так, у постанові ВСУ від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначено, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи».

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд виходить з положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є нетяжким умисним злочином проти здоров`я особи, наявність пом`якшуючої та обтяжуючої покарання обставин, дані про особу винного, його відношення до скоєного злочину та щире розкаяння, вину визнав повністю, піддав критичній оцінці свої дії та усвідомлює негативні наслідки, а також позицію потерпілого, який просив не призначити суворе покарання, у зв`язку з чим суд вважає можливим призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.122 КК України, яке є необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК України, її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу без його відбування.

Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.

Враховуючи щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обвинувачений під час судового розгляду визнав себе винним, раніше не судимий, позицію потерпілого, який просив не призначити суворе покарання, та позицію прокурора по справі, який просив звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку, а також фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст.75 КК України, оскільки вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства і саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд також покладає на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ст.76 КК України, які сприятимуть його виправленню, з застосуванням на підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників.

V. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід щодо обвинуваченого під час судового розгляду в рамках даного кримінального провадження не обирався і підстав для його обрання на даний час суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлено, процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100,124, 370, 371, 373, 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду, тобто з 23 вересня 2026 року.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обовязки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч. 2 ст. 76, п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 1 (один) місяць.

Роз`яснити, що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 Кримінального кодексу України, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за статтею 390-1 КК України.

Виконання програми для кривдників покласти на орган місцевого самоврядування за місцем проживання кривдника.

Запобіжний захід до ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили - не застосовувати.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

-консультаційний висновок спеціаліста № 1018915 КНП «МКЛШМД ім.проф.Мещанінова»,

-оптичний носій інформації CD-R – диск, на якому містяться інструментальні результати дослідження ОСОБА_4 ,

-DVD-R диск з інформацією від 04.05.2026 на запит УАЗОР ГУ НП в Харківській області,

-оптичний носій DVD-R диск, на якому є напис «Media DVD-R 4.7 GB 16 Speed 120 Min DVD-R R4.7 16X/1X»,

-оптичний носій DVD-R диск, на якому є напис «Media DVD-R 4.7 GB 16 Speed 120 Min DVD-R R4.7 16X/1X», які зберігається в матеріалах кримінального провадження №12026221220000410 від 09.04.2026, після набрання вироком законної сили – зберігати в матеріалах кримінального провадження;

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя ОСОБА_8