Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №396/508/26 — Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 396/508/26

Номер провадження по справі 1-кп/387/144/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області кримінальне провадження зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12024121080000397 від 04.11.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Івано-Кепине Снігурівського району Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта профільна середня, сержант резерву 2 резервного взводу 12 запасної роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні сержант, утриманців не має, раніше притягувався до кримінальної відповідальності 02.05.2024 Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області за ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України до позбавлення волі строком на чотири роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік, судимість у встановленому законом порядку не погашена

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 398 КК України,

за участю сторін кримінального провадження :

прокурора

(в режимі відеоконференцзв`язку) ОСОБА_4

потерпілого

(в режимі відеоконференцзв`язку) ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 вчинив погрозу вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна щодо представника особи, а також щодо його близьких родичів у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, за таких обставин.

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на посаді сержанта резерву 2-го резервного взводу 12-ї запасної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні сержанта, будучи зобов`язаним неухильно додержуватися вимог статей 2, 11, 16, 17, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 1, 3 частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діючи умисно, 03 листопада 2024 року близько 18 години 50 хвилин, перебуваючи у невстановленому місці, реалізуючи раптово виниклий умисел, спрямований на погрозу вбивством, застосуванням насильства та знищенням майна щодо представника особи ОСОБА_5 , а також його близької родички - дружини ОСОБА_6 , у зв`язку з діяльністю ОСОБА_5 , пов`язаною з наданням правової допомоги, здійснив телефонний дзвінок зі свого мобільного телефону з абонентського номера НОМЕР_2 на мобільний номер НОМЕР_3 , яким користувався адвокат ОСОБА_5 , під час якого висловив на його адресу та адресу його дружини погрози вбивством, застосуванням насильства та знищенням майна.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями здійснив погрозу вбивством, насильством та знищенням майна щодо представника особи, а також його близької родички у зв`язку з діяльністю адвоката ОСОБА_5 , пов`язаною з наданням правової допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. В судовому засіданні обвинувачений надав показання, що конфлікт виник у зв`язку із ситуацією щодо його онука. Колишній зять мав намір забрати дитину та звернувся за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_5 . Зазначив, що знав про те, що ОСОБА_5 є адвокатом та надає правову допомогу його колишньому зятю у цивільній справі щодо відібрання його внука в його дочки. Колишній зять, хотів забрати дитину, відсудити у дочки щоб бути батьком-одинаком і мати відстрочку. Тому зять найняв адвоката ОСОБА_5 . Підтвердив, що саме у зв`язку з професійною діяльністю ОСОБА_5 висловлював на його адресу погрози, оскільки хотів, щоб той припинив надавати правову допомогу його колишньому зятю. При цьому зазначив, що не мав наміру, щоб потерпілий сприйняв погрози як реальні. Обвинувачений повідомив, що під час телефонної розмови перебував у місті Кропивницькому, не був залучений до виконання військової служби та зброї при собі не мав. Зазначив, що на той час перебував у резерві після виходу з м.Вовчанська. Також пояснив, що гранат при собі не мав. Також обвинувачений вказав, що ОСОБА_5 вимагав від нього виплати 1000 доларів США як моральної шкоди. Зазначив, що шкодує про вчинене, розкаюється та визнає свою вину. Також попросив вибачення у потерпілих.

Крім визнавальних показань обвинуваченого, його вина доводиться показаннями потерпілих, письмовими та аудіодоказами, які досліджені в судовому засіданні та взаємоузгоджуються між собою.

Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні надав показання, що сприйняв висловлені ОСОБА_3 погрози як реальні. Зазначив, що раніше захищав ОСОБА_3 у кримінальному провадженні щодо незаконного поводження зі зброєю, у межах якого останнього було звільнено з-під варти, а в подальшому призначено покарання із застосуванням іспитового строку. 03.11.2024 ввечері до нього зателефонував ОСОБА_3 та під час телефонної розмови ОСОБА_3 висловлював погрози у зв`язку з тим, що, на його думку, потерпілий перешкоджає його доньці, а тому погрожував вбивством, а також що підірве будинок, офіс, та вчинить відносно нього сексуальне насильство всією бригадою. Також висловлював погрози і його сім`ї. Водночас потерпілий зазначив, що між ним та ОСОБА_3 інших конфліктів, не пов`язаних із професійною діяльністю, не було. Спочатку потерпілий не наполягав на суворому покаранні та просив застосувати до обвинуваченого покарання у виді пробаційного нагляду. Водночас під час судових дебатів потерпілий ОСОБА_5 просив застосувати покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі із застосуванням ст.71 КК України - 5 років 1 місяць.

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні надала показання, що 03 листопада 2024 року у вечірній час перебувала разом із чоловіком у дачному будинку. На телефон чоловіка надійшов дзвінок, під час якого вона почула висловлені на його адресу погрози вбивством, підривом будинку та офісу, а також погрози сексуального насильства. Розмову вони записували. Зі змісту розмови вона зрозуміла, що телефонує ОСОБА_3 , який раніше був клієнтом її чоловіка, та що погрози пов`язані з професійною діяльністю ОСОБА_5 і наданням ним правової допомоги колишньому зятю ОСОБА_3 . Зазначила, що після першої розмови ОСОБА_3 телефонував ще раз, під час чого продовжував висловлювати погрози щодо чоловіка, їхньої сім`ї та майна. Зазначила, що сприйняла погрози як реальні та побоювалася за безпеку свою, чоловіка і членів сім`ї. За її словами, раніше погрози, які надходили чоловікові від інших осіб у зв`язку з його професійною діяльністю, вона реальними не сприймала, однак погрози ОСОБА_3 сприйняла інакше. Також потерпіла повідомила, що після події ОСОБА_3 телефонував їй та він перебував у стані алкогольного сп`яніння. Розмовляти з ним вона не бажала через побоювання. Зазначила, що обвинувачений вибачався, однак вона не вважає його вибачення щирими та їх не приймає. Потерпіла підтримала позицію чоловіка щодо призначення ОСОБА_3 найм`якшого покарання у виді пробаційного нагляду.

Крім визнавальних показань обвинуваченого та показань потерпілих, вина ОСОБА_3 підтверджується дослідженими судом письмовими та іншими доказами, які у своїй сукупності є взаємоузгодженими, доповнюють один одного та підтверджують встановлені судом обставини кримінального правопорушення.

Зокрема, відповідно до постанови про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 06 листопада 2024 року оптичний носій інформації - диск DVD-R 4,7 Gb, s/n MFP689BL30052045, на якому містяться відеозаписи телефонних розмов ОСОБА_5 з ОСОБА_3 , визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12024121080000397 від 04 листопада 2024 року (т. 1, а.с. 90).

Протоколом огляду документів від 07 березня 2025 року зафіксовано огляд інформації, що міститься на зазначеному оптичному носії, та здійснено роздруківку файлів, записаних на диску, на 76 аркушах, які долучено до матеріалів кримінального провадження (т. 1, а.с. 132-141).

Згідно з висновком експерта від 12 серпня 2025 року № СЕ-19/112-25/7826-ВЗ голос та мовлення, зафіксовані у фонограмах файлів «173070032961873» та «1730700320390517», що містяться на оптичному диску DVD-R 4,7 Gb, s/n MFP689BL30052045, та у копії протоколу перегляду відеозаписів, за умовним індексом «М», ймовірно належать ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас експерт зазначив, що вирішити питання у категоричній формі неможливо у зв`язку з невідповідністю емоційного стану диктора у досліджуваних фонограмах та зразках голосу і мовлення, наявністю сторонніх шумів у корисному мовленнєвому сигналі та додаткового тракту запису у досліджуваній фонограмі (т. 1, а.с. 156-164).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи від 31 грудня 2025 року № 1195/25-27 у мовленні особи, позначеної у стенограмі як ОСОБА_7 , зафіксованому у відеофайлах з аудіозаписами телефонних розмов, що містяться у файлах «173070032961873» та «1730700320390517», наявні висловлювання, що мають характер погроз. За висновком експерта, їх об`єктивний зміст полягає у повідомленні адресату ОСОБА_8 про можливе настання у майбутньому небажаних подій або негативних наслідків. Адресат погроз у досліджуваному мовленнєвому матеріалі є лінгвістично визначеним та ідентифікується як особа, позначена у стенограмі як ОСОБА_5. Погрози виражені як у прямій, так і непрямій формі, з домінуванням прямої форми мовного вираження (т. 1, а.с. 169-176).

Крім того, згідно з висновком експерта від 12 серпня 2025 року № СЕ-19/112-25/7826-ВЗ голос та мовлення, зафіксовані у відеограмах файлів «173070032961873» та «1730700320390517», записаних на оптичному диску DVD-R 4,7 Gb, s/n MFP689BL30052045, а також у копії протоколу перегляду відеозаписів, за умовним індексом «М», ймовірно належать ОСОБА_3 . Вирішити це питання у категоричній формі експерт не зміг у зв`язку з наявністю додаткового тракту запису у досліджуваних відеограмах (т. 1, а.с. 187-195).

Таким чином, зазначені докази підтверджують факт телефонних розмов, зміст висловлювань, характер висловлених погроз та обставини їх адресування потерпілому. Висновки експертів щодо ймовірної належності голосу ОСОБА_3 суд оцінює у сукупності з іншими доказами, зокрема з його власними показаннями, у яких він визнав, що саме він телефонував ОСОБА_5 та висловлював на його адресу погрози.

У судовому засіданні суд також безпосередньо оглянув відеозаписи телефонних розмов, що містяться на оптичному диску DVD-R 4,7 Gb, s/n MFP689BL30052045, з файлами «173070032961873» та «1730700320390517». Під час огляду судом встановлено, що на відеозаписах зафіксовано телефонні розмови між особами, позначеними у матеріалах як ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , під час яких особа ОСОБА_7 висловлює на адресу особи ОСОБА_8 погрози, зміст яких узгоджується з показаннями потерпілих та висновком судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 підтвердив, що саме він висловлювася по телефону.

Зміст оглянутих судом відеозаписів у сукупності з показаннями обвинуваченого, потерпілих та іншими дослідженими доказами підтверджує, що телефонні дзвінки та висловлення погроз мали місце саме за обставин, встановлених судом.

Водночас суд бере до уваги, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024121080000397 від 04 листопада 2024 року, яким підтверджується внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР (т. 1, а.с. 65), а також ухвала слідчого судді від 06 лютого 2025 року про надання тимчасового доступу до інформації, яка перебуває у володінні ПрАТ «Київстар» щодо абонентських номерів НОМЕР_3 та НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 126), є процесуальними документами, що мають значення для кримінального провадження, однак самі по собі не є доказами винуватості обвинуваченого та не підтверджують обставин вчинення ним кримінального правопорушення.

Також постанова про визнання та приєднання до кримінального провадження речового доказу від 06 листопада 2024 року є процесуальним документом, яким оформлено рішення органу досудового розслідування щодо визнання відповідного оптичного носія речовим доказом. Доказове значення у цьому випадку має безпосередньо інформація, що міститься на оптичному носії, а не сама постанова про його визнання та приєднання.

Оцінюючи дії ОСОБА_3 , суд виходить із того, що кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 398 КК України настає, зокрема, за погрозу вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 здійснював діяльність, пов`язану з наданням правової допомоги, та був представником особи - зятя ОСОБА_3 - у цивільній справі.

При цьому ОСОБА_3 достовірно знав про здійснення ОСОБА_5 діяльності, пов`язаної з наданням правової допомоги, а також про його участь як представника у цивільній справі в інтересах зятя ОСОБА_3 . Саме у зв`язку з цією діяльністю ОСОБА_5 . ОСОБА_3 висловлював на його адресу погрози вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна, маючи на меті вплинути на припинення ним надання правової допомоги.

Крім того, погрози були висловлені в присутності ОСОБА_6 , яка є дружиною ОСОБА_5 , тобто його близьким родичем, у зв`язку з діяльністю останнього, пов`язаною з наданням правової допомоги.

Таким чином, об`єктивна сторона кримінального правопорушення полягає у висловленні ОСОБА_3 погроз вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна щодо представника особи та його близького родича, а суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом, оскільки ОСОБА_3 усвідомлював, що ОСОБА_5 здійснює діяльність, пов`язану з наданням правової допомоги, та висловлював погрози саме у зв`язку з цією діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 398 КК України, доведена повністю, а його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 398 КК України як погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо представника особи та його близького родича у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги.

Відповідно до частини другої статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно з частиною другою статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд відповідно до вимог статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, характер та ступінь суспільної небезпечності, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Прокурор у судовому засіданні просив призначити ОСОБА_3 за частиною першою статті 398 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на один рік, а на підставі статті 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2024 року визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на один рік один місяць. Щодо запобіжного заходу прокурор просив його не застосовувати.

Суд враховує позицію прокурора, однак відповідно до вимог статті 65 КК України самостійно визначає вид та міру покарання з урахуванням установлених законом критеріїв його призначення та не пов`язаний запропонованим учасником кримінального провадження видом чи розміром покарання.

ОСОБА_3 вчинив умисне кримінальне правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є нетяжким злочином.

За місцем проживання ОСОБА_3 характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. На момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді сержанта резерву 2-го резервного взводу 12-ї запасної роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні сержанта.

Суд також враховує, що вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2024 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263 та частиною четвертою статті 296 КК України, та на підставі частини першої статті 70 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки. На підставі статті 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік.

Нове кримінальне правопорушення ОСОБА_3 вчинив 03 листопада 2024 року, тобто протягом установленого йому іспитового строку.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_3 , суд визнає щире каяття, яке проявилося у повному визнанні вини, наданні правдивих показань щодо обставин вчиненого та висловленні жалю з приводу вчиненого, а також участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, яку суд, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, визнає обставиною, що пом`якшує покарання, відповідно до частини другої статті 66 КК України.

Обставин, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Суд також враховує позиції потерпілих щодо призначення покарання.

Потерпілий ОСОБА_5 просив призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць, посилаючись на характер висловлених на його адресу погроз, їх реальне сприйняття та обставини вчиненого кримінального правопорушення.

Потерпіла ОСОБА_6 , навпаки, не наполягала на призначенні ОСОБА_3 суворого покарання та підтримала можливість застосування до нього покарання у виді пробаційного нагляду.

Наведені позиції потерпілих суд бере до уваги, однак вони не є обов`язковими для суду при визначенні виду та розміру покарання, яке призначається відповідно до вимог статті 65 КК України з урахуванням усіх обставин кримінального провадження.

Крім того, суд бере до уваги досудову доповідь органу пробації, її висновки щодо особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого кримінального правопорушення та можливості його виправлення.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд враховує, що вчинене кримінальне правопорушення є нетяжким, обвинувачений повністю визнав свою вину, наявність декількох пом`якшуючих обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а потерпіла ОСОБА_6 не наполягала на призначенні суворого покарання.

Водночас суд бере до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, спрямованість умислу обвинуваченого, те, що погрози були висловлені щодо представника особи у зв`язку з його діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, а також те, що нове кримінальне правопорушення вчинено протягом іспитового строку, встановленого попереднім вироком.

Судом також вирішувалося питання щодо можливості призначення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 398 КК України покарання у виді пробаційного нагляду.

Однак як встановлено судом, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 398 КК України, ОСОБА_3 вчинив 03 листопада 2024 року, тобто до закінчення встановленого йому іспитового строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Отже, законодавцем у зазначеному випадку встановлено спеціальний порядок призначення покарання, який полягає у застосуванні сукупності вироків. При цьому суд зобов`язаний врахувати невідбуту частину покарання за попереднім вироком та визначити остаточне покарання відповідно до вимог ст. 71 КК України.

За таких обставин суд не може призначити ОСОБА_3 пробаційний нагляд як самостійне та остаточне покарання за новим вироком, оскільки це не відповідатиме імперативним вимогам ч. 3 ст. 78 КК України та не забезпечуватиме застосування передбаченого законом механізму призначення покарання за сукупністю вироків.

Застосування пробаційного нагляду в цій ситуації фактично не вирішує питання щодо покарання, призначеного попереднім вироком, від відбування якого ОСОБА_3 був звільнений з випробуванням. У зв`язку із вчиненням нового кримінального правопорушення під час іспитового строку положення ст. 78 КК України зумовлюють необхідність призначення остаточного покарання саме за правилами ст. 71 КК України, тобто з урахуванням невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таким чином, з огляду на те, що нове кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_3 під час іспитового строку, суд позбавлений можливості обмежитися призначенням йому покарання у виді пробаційного нагляду та не застосовувати положення ч. 3 ст. 78, ст. 71 КК України. Саме тому пробаційний нагляд у даному випадку не може бути визначений судом як остаточне покарання за сукупністю вироків.

При цьому дані про особу обвинуваченого, його щире каяття, участь у відсічі збройної агресії проти України, яку суд відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України визнає обставиною, що пом`якшує покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, а також висновок досудової доповіді підлягають врахуванню судом при визначенні конкретного виду та міри покарання, однак не усувають обов`язку застосування спеціальних правил призначення покарання, встановлених ч. 3 ст. 78 та ст. 71 КК України.

З урахуванням наведеного суд вважає, що за частиною першою статті 398 КК України ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у виді мінімального строку позбавлення волі.

При цьому суд не вбачає підстав для призначення більш суворого покарання, ніж зазначене, з огляду на сукупність обставин, що характеризують особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, повне визнання вини, наявність декількох пом`якшуючих обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та позицію потерпілих.

Отже враховуючи, що нове кримінальне правопорушення ОСОБА_3 вчинив протягом іспитового строку, встановленого вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2024 року, відповідно до частини третьої статті 78 КК України суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

За вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2024 року ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки, від відбування якого його звільнено на підставі статті 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік.

У зв`язку з вчиненням нового кримінального правопорушення протягом іспитового строку положення статті 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням не можуть надалі застосовуватися, а невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає врахуванню при визначенні остаточного покарання за правилами статті 71 КК України.

Визначаючи розмір частини невідбутого покарання за попереднім вироком, яка підлягає приєднанню до покарання, призначеного за новим вироком, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності нового кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, повне визнання вини, наявність декількох пом`якшуючих обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позиції потерпілих та висновки досудової доповіді.

Суд також враховує, що часткове приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком має забезпечити досягнення цілей покарання та відповідати принципам індивідуалізації, справедливості та достатності покарання.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне частково приєднати до покарання, призначеного за цим вироком, один місяць невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно до частини четвертої статті 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом.

З огляду на те, що за попереднім вироком ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки, від відбування якого його звільнено з випробуванням, а нове кримінальне правопорушення вчинено протягом іспитового строку, суд дійшов висновку про необхідність визначення остаточного покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі.

При цьому суд враховує позицію потерпілого ОСОБА_5 , який просив призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць, однак зазначена позиція не може зумовлювати призначення покарання понад межі, визначені кримінальним законом та правилами статті 71 КК України. Так само суд враховує позицію потерпілої ОСОБА_6 щодо можливості застосування більш м`якого покарання, однак з огляду на обов`язковість застосування статті 71 КК України остаточне покарання визначається з урахуванням невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Щодо запобіжного заходу суд враховує, що прокурор у судовому засіданні просив запобіжний захід щодо ОСОБА_3 не застосовувати.

З огляду на позицію прокурора, відсутність клопотань про застосування запобіжного заходу, які б зумовлювали необхідність його застосування до набрання вироком законної сили, суд не застосовує до ОСОБА_3 запобіжний захід.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів для проведення судових експертиз, у розмірі 34 358 (тридцять чотири тисячі триста п`ятдесят вісім) гривень 08 копійок підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь держави в особі Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Питання щодо долі речових доказів підлягає вирішенню відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Керуючись статтями 17, 100, 124, 368, 369, 370, 371, 373, 374, 376, 377 КПК України, статтями 50, 65, 67, 71, 72, 78, 398 КК України, статтями 62, 63 Конституції України, статтями 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 398 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч. 3 ст. 78, ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2024 року та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня фактичного затримання після набрання цим вироком законної сили.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не застосовувати.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертних досліджень, у загальному розмірі 34 358 (тридцять чотири тисячі триста п`ятдесят вісім) гривень 08 копійок, а саме: 4 457 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень за проведення судової експертизи матеріалів та засобів відео-, звукозапису № СЕ-19/112-25/7856-ВЗ від 12.08.2025; 4457 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень за проведення судової експертизи матеріалів та засобів відео-, звукозапису № СЕ-19/112-26/1022-ВЗ від 10.02.2026; 25 444 (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок чотири) гривні 08 копійок за проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 1195/25-27 від 31.12.2025, стягнути з ОСОБА_3 на користь держави в особі Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Речовий доказ у кримінальному провадженні № 12024121080000397 від 04.11.2024, а саме оптичний носій інформації - диск DVD-R 4,7 Gb, s/н MFP689BL30052045, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, - залишити зберігатися при матеріалах кримінального провадження протягом усього строку їх зберігання.

Вирок суду може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_1