Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №187/556/26 — Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/556/26

2/0187/491/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Караул О.А., за участю секретаря судового засідання Джунь І.Ю., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача (в режимі відеоконференції) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лимар Єгор Володимирович, про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лимар Єгор Володимирович, про визнання заповіту недійсним.

У позовній заяві зазначено, що позивач є спадкоємцем за законом померлої бабусі — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 10 жовтня 2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лимара Єгора Володимировича із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим була заведена спадкова справа № 147/2025.

24 грудня 2025 року позивач отримав постанову приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії — видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на спадкове майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із наявністю спадкоємця за заповітом. У постанові зазначено, що згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 10 жовтня 2025 року № 82842327 виявлено заповіт від імені ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дербіною Регіною Євгенівною 09 квітня 2025 року за реєстровим № 232, який не змінено та не відмінено.

26 листопада 2025 року приватний нотаріус Лимар Є.В. направив запит до приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Дербіної Р.Є. щодо надання інформації про посвідчення заповіту від імені ОСОБА_4 . 03 грудня 2025 року остання повідомила, що 09 квітня 2025 року за реєстровим № 232 нею дійсно був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4 на користь іншої особи — спадкоємця за заповітом.

Позивач вважає, що волевиявлення заповідача під час складання заповіту не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. На обґрунтування позову зазначає, що на момент посвідчення заповіту ОСОБА_4 було 78 років; вона перебувала у похилому віці, мала погіршений стан здоров`я та була соціально і психологічно вразливою. У січні 2023 року помер її син — ОСОБА_5 , батько позивача, а 30 березня 2023 року заповідачка разом із чоловіком потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої її чоловік загинув, а вона була госпіталізована та отримала численні тілесні ушкодження, зокрема закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, травми хребта і грудної клітини, а також інші захворювання, що істотно вплинули на її подальший стан здоров`я.

Позивач зазначає, що після дорожньо-транспортної пригоди та втрати близьких родичів стан здоров`я і психологічний стан заповідачки погіршувалися, вона потребувала стороннього догляду та допомоги. Дізнавшись про ДТП, позивач прибув з держави Ізраїль до України для надання бабусі допомоги та догляду, а після стабілізації її стану повернувся до Ізраїлю. Також позивач вказує, що саме він узяв на себе організаційні питання та витрати, пов`язані з похованням.

Щодо відповідача ОСОБА_2 позивач зазначає, що вона є другою дружиною покійного сина заповідачки — ОСОБА_5 , тривалий час проживає на території держави Ізраїль та фактично не підтримувала постійних відносин із ОСОБА_4 , не брала участі у її житті, не допомагала у вирішенні побутових питань та не брала участі у похованні. За твердженням позивача, лише після того, як відповідачу стало відомо про ДТП та перебування заповідачки у лікарні, вона почала активно встановлювати з нею контакт, телефонувати, демонструвати турботу і підтримку, а також організувала відвідування заповідачки сторонньою особою та в окремих випадках сплату комунальних платежів.

Позивач вважає, що такі дії могли створити у ОСОБА_4 психологічну залежність від допомоги та уваги з боку відповідача. Крім того, за наявною у позивача інформацією, відповідач повідомляла заповідачці недостовірну інформацію про те, що позивач нібито не є рідною дитиною її покійного сина та не має права на спадкування. Надалі, за твердженням позивача, заповідачка практично припинила спілкування з позивачем та його матір`ю, хоча раніше підтримувала з ними постійний контакт.

Також позивач зазначає, що раніше ОСОБА_4 висловлювала намір залишити належне їй майно саме своєму онуку — ОСОБА_3 , та, за інформацією позивача, раніше складала заповіт на його користь. У подальшому, за незрозумілих для позивача обставин, заповідачка нібито переоформила заповіт та склала новий заповіт на користь відповідача. Позивач вважає таку раптову зміну волі заповідача сумнівною з огляду на її вік, стан здоров`я, перенесені психологічні потрясіння та залежність від сторонньої допомоги.

Позивач посилається на положення статей 203, 215, 225, 231, 233, 1223, 1233, 1247, 1254, 1257, 1261, 1266 ЦК України, статті 81 ЦПК України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, вказуючи, що заповіт як односторонній правочин має відповідати внутрішній волі заповідача, а за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У зв`язку з наведеним позивач просить суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дербіною Регіною Євгенівною 09 квітня 2025 року за реєстровим № 232.

Ухвалою суду від 13.04.2026 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 та відкрито провадження у справі, розглядати справу постановлено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 13.04.2026 витребувано від приватного нотаріусу Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) – Лимара Єгора Володимировича всі заповіти, складені ОСОБА_4 , а також матеріали спадкової справи № 147/2025 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувані судом документи надійшли до суду 22.04.2026.

Ухвалою суду від 10.08.2026 закрито підготовче провадження в цивільній справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначила, що сукупність наданих доказів, на думку сторони позивача, свідчить про відсутність у ОСОБА_4 вільного волевиявлення на момент складання оспорюваного заповіту. Представник позивача посилалася на похилий вік заповідачки, її психологічний стан після втрати сина та чоловіка, наслідки отриманих у дорожньо-транспортній пригоді травм, а також на обставини, які, на переконання сторони позивача, свідчать про перебування ОСОБА_4 у психологічній залежності від відповідача, яка в цей період активно організовувала надання їй допомоги та підтримки. З огляду на викладене представник позивача вважала, що волевиявлення заповідачки щодо складання заповіту не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, у зв`язку з чим оспорюваний заповіт підлягає визнанню недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що заповіт, складений ОСОБА_4 на її користь, є дійсним проявом вільного волевиявлення заповідачки. Пояснила, що про існування спірного заповіту їй стало відомо від самої ОСОБА_4 приблизно за рік до її смерті. Також відповідач зазначила, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , який був сином заповідачки, вона вирішила взяти на себе турботу про ОСОБА_4 та надавала їй допомогу, зокрема сплачувала комунальні послуги, організовувала доставку продуктів харчування, лікарських засобів, а також за потреби — послуги таксі. При цьому, за словами відповідача, ОСОБА_4 прямо не просила її про таку допомогу, однак у розмовах скаржилася на фінансові труднощі. Відповідач наголосила, що єдиною метою надання такої допомоги було людське бажання підтримати ОСОБА_4 , а будь-якої іншої мети вона не переслідувала.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок загальною площею 207,3 кв.м. та земельну ділянку площею 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 448262216 від 17.10.2025.

Позивач по справі ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00054061484.

Згідно наявних в матеріалах справи довідок від 22.12.2025 з похоронного дому Ангел та фіскальних чеків, витрати пов`язані з похованням ОСОБА_4 поніс позивач ОСОБА_3 .

З копії спадкової справи № 147/2025 до спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слідує, що 10 жовтня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до Приватного нотаріусу Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) – Лимара Єгора Володимировича із заявою про прийняття спадщини. Однак, 24 грудня 2025 року за № /02-31 він отримав постанову від Приватного нотаріусу Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) – Лимара Єгора Володимировича про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій було зазначено, що згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 10 жовтня 2025 року за № 82842327 було знайдено інформацію щодо заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого Дербіною Регіною Євгенівною, приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу, 09 квітня 2025 року за реєстровим № 232, який не змінено та не відмінено.

В матеріалах спадкової справи міститься також заява про прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно заповіту, складеного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дербіною Регіною Євгенівною 09 квітня 2024 року за реєстровим № 232, усе належне майно ОСОБА_4 , остання заповідає ОСОБА_2 .

В матеріалах спадкової справи містяться також два заповіти ОСОБА_4 від 14.04.2022, яким все своє майно остання заповідає ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та від 24.04.2023, яким все своє майно заповідає позивач ОСОБА_7 (1/2 частини) та ОСОБА_8 (1/4 частини), відповідачу ОСОБА_2 (1/4 частини).

Судом досліджено виписку № 2844 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_4 , 76 років, яка перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні політравми КНП КМР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» у період з 30.03.2023 по 10.04.2023 після дорожньо-транспортної пригоди.

Зі змісту зазначеної виписки вбачається, що ОСОБА_4 була доставлена бригадою швидкої медичної допомоги після ДТП, у якій вона перебувала пасажиром. При надходженні скаржилася на головний біль, запаморочення, загальну слабкість, біль у грудній клітині праворуч та біль у нижніх кінцівках. У медичній документації зазначено, що свідомість вона не втрачала, перебувала у свідомості, була адекватною, рухових та чутливих порушень не виявлено.

За результатами обстеження ОСОБА_4 було встановлено діагноз: поєднана травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій голови, забій та надрив зв`язок грудного відділу хребта, закрита травма грудної клітини, лівобічний малий гідроторакс, дисгормональна спондилопатія, консолідовані патологічні переломи T7-L2, патологічний кіфоз грудного відділу хребта III ступеня, S-подібний сколіоз грудного та поперекового відділів хребта I ступеня, дисциркуляторна енцефалопатія.

На момент виписки стан ОСОБА_4 оцінювався як задовільний, однак вона продовжувала скаржитися на головний біль, запаморочення, біль у грудному відділі хребта та нижніх відділах грудної клітини. У виписці також зазначено, що хвора була у свідомості, астенізована, мала виражену атаксію, патологічні пірамідні рефлекси обабіч, при цьому рухових та чутливих порушень не виявлено. ОСОБА_4 виписано на амбулаторне лікування з рекомендаціями щодо подальшого лікування у невролога, сімейного лікаря та повторної консультації хірурга.

Судом досліджено медичну карту стаціонарного хворого № 1549/225 Комунального некомерційного підприємства Кам`янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», з якої вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 12.02.2024 по 23.02.2024 перебувала на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні зазначеного медичного закладу. Відповідно до вказаної медичної документації, ОСОБА_4 було встановлено діагнози: вторинна анемія ІІ ступеня змішаного генезу, ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, суправентрикулярна екстрасистолія, гіпертонічна хвороба ІІ стадії, серцева недостатність ІІ Б, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, хронічний рефлюкс-гастрит у стадії загострення, аксіальна кила стравохідного отвору діафрагми, хронічний безкам`яний холецистит, хронічний панкреатит, вузловий зоб.

Також із медичної карти вбачається, що при надходженні до стаціонару ОСОБА_4 скаржилася на тремтіння в тілі, відчуття стиснення в горлі, побіління пальців рук, напади серцевого болю, серцебиття та виражену слабкість. У медичній документації зазначено, що загальний стан хворої оцінювався як стан середнього ступеня важкості.

Крім того, в анамнезі хворої зазначено наявність наслідків дорожньо-транспортної пригоди 2023 року, а саме поєднаної травми, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою голови, ушкоджень грудного відділу хребта та грудної клітини, лівобічного гідротораксу, а також компресійних переломів хребців грудного відділу хребта.

Після проведеного лікування стан ОСОБА_4 покращився за рахунок зменшення проявів анемічного синдрому, зменшення задишки та слабкості, після чого вона була виписана з рекомендаціями щодо подальшого нагляду у сімейного лікаря та прийому лікарських засобів.

Свідок на стороні позивача ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є його матір`ю. Позивач до 13 років проживав разом з ОСОБА_4 та остання відносилася до нього як до рідного сина. Їй було відомо, що попередній заповіт був складений саме на позивача. Коли дізналися, що після смерті ОСОБА_4 заповіт був посвідчений на ім`я відповідача це стало для них шоком. Також повідомила, що після смерті чоловіка заповідачки ОСОБА_4 відповідач почала проявляти свою ініціативу щодо надання їй допомоги, після чого ОСОБА_4 відмовилася від спілкування з родичами, окрім позивача. При цьому заповідачка ніколи не потребувала грошей. Останній рік життя ОСОБА_4 почала поводити себе неадекватно та на її думку в неї були психологічні розлади. Зі слів іншої особи вона дізналася, що заповідачка ОСОБА_4 повідомила про свої сумніви з приводу того, що позивач є її рідним онуком. Вона вважає, що на це її підговорила відповідач.

Свідок на стороні позивача ОСОБА_10 суду пояснив, що він раніше, коли чоловік спадкодавця ОСОБА_4 був живий часто привозив їм продукти харчування, стосунки з нею були дружні. Однак після смерті чоловіка спадкодавця ОСОБА_4 вона відсторонилася від спілкування з ним, стала дуже скритною. Якось в розмові з ним сказала, що в неї складається враження що її онук позивач по справі є нерідним.

Свідок на стороні позивача ОСОБА_8 суду пояснив, що він є братом покійного чоловіка спадкодавця, знає позивача, який з дитинства в неї проживав та в них були добрі стосунки. Раніше йому було відомо, що померла спадкодавець ОСОБА_4 включила його до заповіту, однак після її смерті дізнався, що вона склала новий заповіт. Після похоронів чоловіка спадкодавця, йому здалося, що остання вела себе неадекватно, переходила в спілкуванні з теми на тему.

Свідок на стороні позивача ОСОБА_11 суду пояснила, що у покійної спадкодавця ОСОБА_4 з позивачем були гарні стосунки. Однак останній рік перед її смертю вони спілкувалися рідко. Позивач пропонував їй переїхати до Ізраїлю, однак вона відмовилася. За рік до своєї смерті стала замкнутою.

Свідок на стороні відповідача ОСОБА_12 суду повідомила, що на прохання відповідача на платній основі опікувалася за ОСОБА_4 , зокрема купляла продукти харчування, ліки, прибирала в будинку, допомагала проводити їй гігієнічні процедури. За вказану роботу їй сплачувала відповідач по 150 грн. за одну годину. Опікувалася вона нею біля 3 років, аж до її смерті. Сама відвозила в лікарню, де вона і померла. Про внука – позивача по справі покійна їй повідомляла, що напевно вона йому вже не потрібна. Щодо фізичного стану пояснила, що рухалася вона на «ходунках», їсти собі могла приготувати самостійно, але їй самій все робити було важко. Щодо психічного стану пояснила, що після ДТП та смерті рідних була нервова, часто плакала.

Свідок на стороні відповідача ОСОБА_13 суду повідомила, що є сусідкою покійної спадкодавця ОСОБА_4 .. Вона часто їй робила ін`єкції, купляла продукти харчування, допомагала налаштовувати зв`язок. Відповідач за деякі послуги скидала їй на картку кошти. Також їй відомо, що позивач також намагався допомагати ОСОБА_4 і одного разу дав їй кошти у розмірі 800 доларів США, однак не міг це робити на постійній основі, як він пояснив у зв`язку з матеріальними труднощами.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно з вимогами статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У частинах другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

В Постанові КЦС ВС від 20.07.2022 року у справі № 461/2565/20 визначено Право на заповіт та принцип свободи заповіту, в якій зазначено, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування.

Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Отже ураховуючи правову природу заповіту можна дійти висновку, що основним змістом заповіту є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі майна (прав та обов`язків спадкодавця), що виступає об`єктом спадкового наступництва.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Таким чином, для визнання заповіту недійсним вирішальне значення має встановлення саме того, що на момент складання заповіту особа не усвідомлювала значення своїх дій, не могла керувати ними або її волевиявлення було сформоване під впливом доведеного обману, примусу чи психологічного тиску. Такі обставини мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях сторони.

Суд враховує доводи позивача, підтвердженні поясненнями свідків про те, що відповідач після ДТП почала надавати ОСОБА_4 допомогу, організовувала доставку продуктів, лікарських засобів, сплату комунальних послуг та іншу підтримку. Проте сам факт надання допомоги особі похилого віку, яка її потребувала, не свідчить про здійснення незаконного впливу на волевиявлення заповідача.

Дійсно, у випадках, коли одна особа систематично надає іншій допомогу, між ними можуть складатися більш близькі міжособистісні відносини, засновані на довірі, вдячності, побутовій підтримці та певній емоційній прихильності. Не виключено, що особа, яка через вік, стан здоров`я або життєві обставини потребує сторонньої допомоги, у певній мірі може психологічно покладатися на того, хто таку допомогу надає. Однак така природна психологічна, побутова чи емоційна залежність, яка виникає у звичайних людських відносинах допомоги та догляду, не є тотожною незаконному психологічному тиску, примусу чи впливу на волевиявлення заповідача і сама по собі не може бути підставою для визнання заповіту недійсним або усунення особи від спадкування.

Такий висновок узгоджується і з загальними засадами спадкового права, оскільки саме по собі існування між особою похилого віку та іншою особою відносин допомоги, догляду чи побутової підтримки не ототожнюється законом із неправомірною психологічною залежністю. Зокрема, цивільне законодавство передбачає можливість укладення спадкового договору, за яким набувач бере на себе обов`язок виконувати розпорядження відчужувача, у тому числі щодо догляду, утримання чи іншої допомоги, а після смерті відчужувача набуває право власності на визначене майно. Отже, сама по собі обставина, що майбутній набувач майна або спадкоємець за життя спадкодавця надає йому допомогу чи підтримку, не розглядається законом як ознака недійсності відповідного волевиявлення.

За таких обставин добровільне надання відповідачем допомоги ОСОБА_4 не може саме по собі ставитися їй у вину та розцінюватися як підстава для фактичного позбавлення її права спадкування за заповітом. Інше тлумачення означало б, що будь-яка особа, яка з гуманних або родинних мотивів допомагає літній чи хворій людині, ризикує бути поставленою у становище, коли така допомога після смерті спадкодавця тлумачиться проти неї як доказ неправомірного впливу. Позивачем не надано доказів того, що така допомога супроводжувалася погрозами, примусом, обманом, ізоляцією заповідачки від родичів або іншими діями, спрямованими на спонукання її до складання заповіту на користь відповідача.

Посилання позивача на те, що раніше ОСОБА_4 мала намір залишити майно позивачу або складала попередній заповіт на його користь, не спростовує дійсності наступного заповіту. Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт, а заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Зміна заповідачем свого попереднього волевиявлення є реалізацією його особистого права на свободу заповіту і сама по собі не може розцінюватися як доказ недійсності нового заповіту.

У цій справі позивачем не надано висновку судово-психіатричної експертизи, медичних документів, які б свідчили про психічний або когнітивний розлад ОСОБА_4 саме на дату посвідчення заповіту 09 квітня 2025 року, а також доказів конкретних дій відповідача, спрямованих на примушування, введення в оману чи психологічний тиск на заповідачку з метою складення заповіту на її користь. Тому доводи позивача про невільне волевиявлення ОСОБА_4 є припущенням позивача та не можуть бути покладені в основу рішення про визнання заповіту недійсним. Пояснення свідків щодо наявності в період складання заповіту психологічно хворобливого стану, не можуть собою підмінити висновок судово-психіатричної експертизи.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведено наявності передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лимар Єгор Володимирович, про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.А. Караул