Суд: Хмельницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №686/1168/26
Суддя: Гринчук Р. С.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/1168/26
Провадження № 22-ц/820/2151/26
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2026 року, суддя Мазурок О.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У січні 2026 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №L01.981.76019 від 31 березня 2016 року, в розмірі 17025,39 грн, з яких 6021,43 грн заборгованості за основним боргом, 11003,96 грн заборгованість за процентами.
Позов обґрунтовано тим, що 31 березня 2016 року АТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №L01.981.76019. Позичальниця отримала кредит, однак належно не виконала обов`язку щодо його повернення та сплати процентів.
07 липня 2023 року АТ «Ідея Банк» і ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» уклали договір факторингу №07072023. Відповідно до реєстру боржників №3 до цього договору позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором у заявленому розмірі.
Позивач зазначив, що після відступлення права вимоги додаткових нарахувань не здійснював.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту наданої позивачем виписки з рахунку, відповідачка сплатила за кредитним договором 13536,80 грн, в той час як позивач не довів розміру заявленої ним до стягнення заборгованості.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування скарги зазначило, що судом неправильно витлумачено дані, які містили у виписках. Рівність дебетових і кредитових оборотів є наслідком подвійного бухгалтерського запису та не підтверджує відсутності кредитної заборгованості. Кредитові записи відображають надходження коштів від позичальниці, а дебетові - їх подальший розподіл банком між основним боргом, процентами, комісіями та іншими платежами.
Позивач зауважив, що виписка є первинним бухгалтерським документом, яка підтверджує видачу та використання кредиту, а всі платежі відповідача враховані первісним кредитором у довідці-розрахунку станом на 07 липня 2023 року, після набуття права вимоги позивач не здійснював додаткових нарахувань.
Також у скарзі наголошено, що незгода з розрахунком заборгованості не є самостійною підставою для відмови в позові повністю, а суд повинен визначити та стягнути доведену частину заборгованості.
Розгляд справи апеляційним судом проведено відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
За частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 31 березня 2016 року АТ «Ідея Банк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №L01.981.76019, за яким банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 9716 грн, строком на 96 місяців.
За пунктом 1.3 договору проценти за користування кредитом становлять 8% річних від залишку кредиту. Пунктом 1.4 передбачено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,0750% від початкової суми кредиту, тобто 201,61 грн щомісяця.
Графіком щомісячних внесків визначено, що за весь строк кредитування позичальниця мала сплатити 9716 грн основного боргу, 3472,98 грн процентів та 19354,56 грн плати за обслуговування кредитної заборгованості. Загальна сума платежів за графіком становила 32543,54 грн.
Згідно із випискою по рахунку, ОСОБА_1 за період з 31 березня 2016 року по 07 липня 2023 року внесла на виконання кредитного договору 13536,80 грн, з яких банк зарахував 2885,67 грн як плату за обслуговування кредитної заборгованості.
Відповідно до довідки-розрахунку АТ «Ідея Банк» за кредитним договором №L01.981.76019 від 31 березня 2016 року, борг ОСОБА_1 станом на 07 липня 2023 року становив 17025,39 грн, з яких 6021,43 грн заборгованості за основним боргом, 11003,96 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами.
07 липня 2023 року між АТ «Ідея банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, за умовами якого АТ «Ідея банк» відступає, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з реєстром боржників №3 до договору факторингу №07072023 від 07 липня 2023 року, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 17025,39 грн, з яких 6021,43 грн заборгованості за основним боргом, 11003,96 грн заборгованості за процентами.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти.
За абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення договору) кредитодавцю заборонено встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, проценти, комісії, платежі за дії, які не є послугою у визначенні Закону. Умова договору, яка передбачає платежі за такі дії, є нікчемною.
Положення пунктів 22, 23 статті 1 та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з частиною четвертою статті 42 Конституції України поширюються на правовідносини між кредитодавцем і позичальником-споживачем як під час укладення, так і під час виконання договору про надання споживчого кредиту. Таке тлумачення викладено в рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року, №15-рп/2011.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити за дії, що банк здійснює на власну користь, зокрема за ведення справи чи договору та облік заборгованості споживача, за дії споживача на користь банку або за дії, вчинені з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин.
У постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16 Верховний Суд України зазначив, що встановлення кредитодавцем зборів, комісій чи інших платежів за дії, які не є послугою для споживача, є незаконним, а відповідні умови споживчого кредиту - нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц виснував, що надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором і не є самостійною послугою, яка замовляється позичальником та підлягає окремій оплаті. Дії, які відповідають економічним потребам самого банку, не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, кредит надано ОСОБА_1 для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою діяльністю, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів» у відповідній редакції, чинній на час укладення договору.
Пункт 1.4 кредитного договору встановлює плату за обслуговування кредитної заборгованості, однак договір не визначає конкретної самостійної послуги, яка надається ОСОБА_1 за цю плату.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункти 29-31).
Враховуючи, що облік і супроводження кредитної заборгованості банк здійснює для належного ведення власної діяльності та на власну користь, слід дійти висновку, що пункт 1.4 кредитного договору №L01.981.76019 від 31 березня 2016 року суперечить пункту 3.6 зазначених Правил і відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення договору, відтак є нікчемним. (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі №357/14311/17).
За умовами договору, сукупний обов`язок ОСОБА_1 складався з 9716 грн основного боргу та 3472,98 грн процентів, усього 13188,98 грн. Відповідачка сплатила АТ «Ідея Банк» заборгованість за договором в сумі 13536,80 грн, з яких 2885,67 грн нею було сплачено на виконання нікчемних умов договору. Тобто, в загальній сумі ОСОБА_1 було сплачено на 347,82 грн більше від загальної суми основного боргу та процентів, ніж було передбачено договором.
Наданий позивачем до суду розрахунок, за яким станом на 07 липня 2023 року заборгованість за процентами становила 11003,96 грн, не узгоджується з графіком платежів, який передбачає 3472,98 грн процентів за весь строк кредитування. Розрахунок не містить даних, які давали б змогу перевірити правову підставу та порядок виникнення відповідної заборгованості.
Доводи апеляційної скарги щодо рівності дебетових і кредитових оборотів у виписці не спростовує відображеного у виписці факту внесення відповідачкою 13536,80 грн і неправомірного зарахування частини цих коштів у сумі 2885,67 грн на погашення комісії.
Таким чином, позивач як новий кредитор, не довів існування непогашеної частини основного боргу або процентів після врахування усіх платежів відповідача, які були здійснені попередньому кредитору АТ «Ідея Банк», в тому числі і з урахуванням платежів, сплачених на виконання нікчемної умови пункту 1.4 договору.
Розрахунок позивача не узгоджується з умовами кредитного договору та банківською випискою відповідача, згідно з якою заборгованість за договором була сплачена.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заявленої заборгованості є правильним.
Сама по собі неповнота мотивувальної частини судового рішення щодо правової природи комісії та оцінки наданої позивачем довідки-розрахунку не призвела до неправильного вирішення справи, відтак підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Р.С.Гринчук
І.В. П`єнта
О.І. Талалай
Оригінал: reyestr.court.gov.ua