Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №609/853/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/853/25Головуючий у 1-й інстанції Катерняк О.М.

Провадження № 22-ц/817/855/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

cуддів — Костіва О.З., Хоми М.В.

за участю секретаря - Панькевич Т.І.

представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу № 609/853/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року (ухвалене суддею Катерняк О.М., повне судове рішення складено 07 травня 2026 року) та апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», ОСОБА_1 , Фермерського господарства “Івашенюків” на додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Західна агровиробнича Компанія” до ОСОБА_1 , Фермерського господарства “Івашенюків” про визнання відсутнім права оренди та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія») звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 20.05.2017 року СТОВ «Агро-Лан» уклало з ОСОБА_1 договір оренди землі № б/н, на підставі якого набуло право оренди земельної ділянки площею 2,283 га, кадастровий номер 6125888700:01:001:0256, яка розташована на території Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Додатковою угодою від 20.07.2018 року до Договору (про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди) сторону орендаря змінено на ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

З урахуванням укладення додаткової угоди від 20.07.2018 року, сторони погодили внести зміни в п.8 Договору: строк дії договору 7 років, сплив якого починається з моменту укладання додаткової угоди….., Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Тому, строк договору сплив 20 липня 2025 року.

Посилались на те, що 10.04.2025 року товариство «Західна агровиробнича компанія» надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі № б/н від 20.05.2017 року, який відповідач отримав 01.05.2025 р.

Стверджували, що будь-якої відповіді на вищевказаний лист відповідач не надав, тобто не скористався правами, передбаченими ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а саме у місячний строк з моменту отримання листа-повідомлення не заперечив проти продовження Договору на новий строк.

Посилались на те, що орендар належно виконував свої обов`язки за договором оренди, в установлений договором та законом строк повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк та надав проект додаткової угоди.

Вважали, що оскільки позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, а відповідач, у відповідь на отриманий проект додаткової угоди, не надіслав повідомлення про заперечення на пропоновані умови або зустрічну пропозицію, тому це вказує на існування правових підстав для визнання додаткової угоди укладеною.

Звертали увагу, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №439405448 від 13.08.2025 року вбачається, що право оренди вказаної земельної ділянки, яка знаходиться на території Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області зареєстровано за ФГ «Івашенюків», номер запису 60856577 від 21.07.2025 року.

Посилаючись на порушення свого переважного права орендаря, просили:

-визнати укладеною додаткову угоду № б/н від 01.04.2025 року до договору оренди землі № б/н від 20.05.2017 року з урахуванням укладеної додаткової угоди від 20.07.2018 р. між ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ОСОБА_1 у редакції, викладеній у позовній заяві;

-визнати відсутнім у ФГ «Івашенюків» права оренди земельної ділянки площею 2,283 га, кадастровий номер 6125888700:01:001:0256, яка розташована на території Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області, номер запису про інше речове право: 60856577 та скасувати вказаний запис щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 року заяви представника ОСОБА_1 та Фермерського господарства “Івашенюків” задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ФГ “Івашенюків” 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто із ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» від імені якого діяв ОСОБА_2 просить рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Зазначає, що орендодавець не виконав обов`язку щодо розгляду пропозиції у спосіб, передбачений законом, а тому надісланий ним лист від 11.03.2025 р. не може бути використаний як доказ дотримання процедури відмови від поновлення договору.

Вважає, що така поведінка орендодавця свідчить про ухилення від виконання покладених на нього законом обов`язків та свідчить про недобросовісну поведінку.

Звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи заяви, фіскальні чеки та відправлення форми ф.119 не можуть підтверджувати направлення орендодавцем позивачу саме своїх заперечень на продовження договірних відносин.

Вказує на те, що сам факт надсилання заперечень свідчить, що орендодавець не мав наміру навіть розглядати запропоновані позивачем умови договору оренди землі, а його дії були направлені лише на припинення договору оренди землі з позивачем та передання земельної ділянки в користування іншій особі в порушення переважного права позивача.

Також, товариство «Західна агровиробнича компанія» оскаржило в апеляційному порядку додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 року.

В апеляційній скарзі товариство від імені якого діяв ОСОБА_2 просить додаткове рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначили, що подані відповідачем документи не підтверджують факту сплати коштів за правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи, а лише вказують на те, що між адвокатом Ульченко С.О. та ОСОБА_1 існують договірні відносини щодо надання останньому юридичних послуг.

Звертають увагу на те, що долучений до матеріалів справи рахунок №1-12 від 12.02.2026 р. стосується надання правничої допомоги не за договором №1-14/10/25 від 14.10.2025 р., на підставі якого заявлено вимогу про стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1 в розмірі 15 000,00 грн., а іншого договору №1-28/10/25 від 28.10.2025 р. в примітці та призначені платежу до такого рахунку міститься посилання на договір №1-28/10/25 від 28.10.2025 р. по справі №609/853/25, тому неможливо встановити, що заявлена сума була сплачена не за іншим правочином, зазначеним у самому рахунку.

Крім того, квитанція до платіжної інструкції з АТ “ПриватБанк” на переказ готівки №2.528819275.1 від 12.02.2026 р., не містить обов`язкового посилання в призначенні платежу на номер договору, в рамках якого надавалась і оплачувалась правнича допомога.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, ФГ «Івашенюків» та ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Ульченко С.О., також подали на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права. Вказують, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що витрати відповідачів, понесені у зв`язку з розглядом даної справи, у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, тому наявні підстави для відшкодування таких витрат у повному обсязі стороною позивача.

Зазначають, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що адвокатом, окрім відзиву на позовну заяву, підготовлено ряд інших процесуальних документів для надання правничої допомоги клієнту та обгрунтування правової позиції у справі, побудові процесуального захисту та участь у судових засіданнях.

У зв`язку з викладеним просять додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким вимоги заяв ОСОБА_1 та ФГ «Івашенюків» щодо розподілу судових витрат задовольнити в повному обсязі.

12 червня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_1 , від імені якого діє Ульченко С.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ “Західна агровиробнича компанія” на додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 р.

Відзив мотивовано тим, що посилання позивача на формальну описку у рахунку, долученому до матеріалів справи, зокрема щодо зазначення реквізитів договору про надання правничої допомоги, саме по собі не може свідчити про недоведеність факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що крім рахунку відповідачем було подано ряд інших доказів, а саме договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі послуг з детальним описом виконаних робіт та документи про оплату, які в своїй сукупності підтверджують факт надання правничої допомоги та понесення відповідачем відповідних витрат.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу ТОВ “Західна агровиробнича компанія” залишити без задоволення.

23 червня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_1 , від імені якого діє Ульченко С.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ “Західна агровиробнича компанія” на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилається на те, що орендодавець не отримував від ТОВ «Західна агровиробнича компанія» листа-повідомлення про намір скористатися позивачем своїм переважним правом на поновлення/продовження дії Договору оренди землі.

Вказує на те, що позивач неналежно виконував обов`язки за договором оренди землі, а саме неодноразово допускав прострочення виплати орендної плати та здійснював виплату без врахування індексу інфляцій.

Вважає, що формальне направлення ТОВ “Західна агровиробнича компанія” відповідачу листа від 03.04.2025 року, в той час як позивач був повідомлений про небажання ОСОБА_1 продовжувати орендні відносини, не може слугувати підставою для поновлення дії орендних відносин між сторонами.

В судовому засіданні представник ТОВ “Західна агровиробнича компанія” - адвокат Слівінський І.О. підтримав вимоги апеляційних скарг товариства з мотивів, викладених у них, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та ФГ “Івашенюків” заперечив.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ульченко С.О. — проти доводів апеляційних скарг ТОВ «Західна агровиробнича компанія» заперечив, його апеляційну скаргу просив задовольнити.

Також просить задовольнити вимоги апеляційної скарги на додаткове рішення від імені ФГ “Івашенюків”.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №87282221 від 17.05.2017 р. підтверджується, що право власності на земельну ділянку площею 2,283 га кадастровий номер 6125888700:01:001:0256 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №129-од від 31.03.2017 р.

20 травня 2017 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та СТОВ «Агро-Лан», як орендарем, укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,283 га, кадастровий номер 6125888700:01:001:0256, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Відповідно до п. 8 договору, Договір укладено на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 4115,50 грн за рік оренди до завершення поточного року (п.п. 9, 11 Договору).

За пунктом 35 Договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до пункту 36 Договору його дія припиняється зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

20 липня 2018 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, СТОВ «Агро-Лан», як орендарем, та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», як новим орендарем було укладено Додаткову угоду (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 20.05.2017), відповідно до умов якого зі згоди орендодавця орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в Договорі оренди.

Пунктом 4.1 сторони домовилися внести наступні зміни у Договір оренди землі в п.8 та викласти його в наступній редакції: «договір укладено строком на 7 років, сплив якого починається з моменту укладення додаткової угоди до договору оренди землі, але в будь-якому випадку дана Додаткова угода та право оренди на підставі її є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».

Відповідно до пункту 6 Додаткової угоди Договір діє в подальшому із врахуванням змін та доповнень, внесених даною Угодою. Інші умови договору, не змінені даною Угодою є дійсними та обов`язковими для виконання Сторонами.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №132689644 від 31.07.2018 року підтверджується, що 03.07.2017 р. зареєстроване інше речове право – право оренди земельної ділянки площею 2,283 га кадастровий номер 6125888700:01:001:0256 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області, на підставі договору оренди від 20.05.2017 року укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Агро Лан» та додаткової угоди до договору оренди землі від 20.07.2018 р., укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Договір укладено строком на 7 років, дата закінчення дії договору 20.07.2025 р.

На підтвердження виконання своїх обов`язків як орендаря, позивачем до матеріалів справи долучено наступні документи: платіжну інструкцію в національній валюті від 24.02.2023 №1552273178 на суму 5963,16 грн. з призначенням платежу «орендна плата по договору оренди землі за 2022 рік, ОСОБА_1 »; платіжну інструкцію в національній валюті від 17.08.2023 №1677261902 на суму 5963,16 грн. з призначенням платежу «орендна плата по договору оренди землі за 2023 рік, ОСОБА_1 »; платіжну інструкцію в національній валюті від 11.12.2024 №2958895886 на суму 6267,28 грн з призначенням платежу орендна плата по договору оренди землі за 2024 рік, ОСОБА_1 ».

13 березня 2025 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Західна агровиробнича компанія» заяву про небажання продовжувати строк дії договору оренди землі, який закінчується, оскільки він має намір самостійно обробляти земельну ділянку. Зазначене поштове відправлення отримано позивачем за довіреністю 21 березня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення вих. №2088 від 03 квітня 2025 року про намір продовжити дію договору оренди землі разом із проєктом додаткової угоди, що підтверджується описом вкладення до Пріоритетний №0505285829946, списком згрупованих відправлень №2710, фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 10.04.2025 року.

20.07.2025 р. між ОСОБА_1 та ФГ «Івашенюків» укладено договір оренди спірної земельної ділянки. Право оренди ФГ «Івашенюків» зареєстровано 21 липня 2025 року, номер запису про інше речове право 60856577. Дата закінчення дії договору 20.07.2035 р.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірні правовідносини виникли з договору оренди землі від 20 травня 2017 року, який у подальшому змінювався додатковою угодою від 20 липня 2018 року.

Вирішуючи питання про те, яка редакція норм матеріального права підлягає застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів виходить із такого.

Законом України від 05 грудня 2019 року №340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» змінено правове регулювання поновлення договорів оренди землі, зокрема доповнено Закон України «Про оренду землі» статтею 32-2, змінено редакцію статті 33 цього Закону та запроваджено статтю 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договору оренди землі.

Водночас перехідними положеннями Закону України «Про оренду землі» передбачено, що правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України №340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Оскільки договір оренди землі укладено 20 травня 2017 року, до спірних правовідносин у частині реалізації переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі підлягають застосуванню положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення договору, з урахуванням умов самого договору та подальших додаткових угод, якими сторони визначали строк його дії та порядок реалізації орендарем права на продовження орендних правовідносин.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У частині шостій статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється, зокрема із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини восьма, дев`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Результат аналізу змісту цієї статті дає підстави стверджувати, що вона містить два законодавчих механізми такого поновлення: а) укладення договору оренди землі на новий строк з орендарем, який має переважне право перед іншими особами (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»); б) поновлення (продовження) існуючого договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором, у загальному порядку; при цьому таке поновлення не передбачає наявності інших осіб, які виявили намір орендувати відповідну земельну ділянку (після закінчення строку дії існуючого договору), тобто в ситуації, коли переважне право орендаря не виникає (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, у Законі України «Про оренду землі» ототожнено поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» і «поновлення договору оренди землі», з використанням конструкції «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

У постанові від 19 грудня 2024 року у справі № 604/424/23 (провадження №61-14060св24) Верховний Суд дійшов висновку, що порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

У такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а в разі, якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.

Наведене також узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (провадження № 14-72цс21), відповідно до яких норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами (пункт 8.26 вказаної постанови).

Встановивши відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на продовження орендних правовідносин із ТОВ «Західна агровиробнича компанія», що підтверджується направленим орендарю листом-повідомленням про небажання поновлювати договір оренди землі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання додаткової угоди укладеною.

З матеріалів справи вбачається, що до направлення ТОВ «Західна агровиробнича компанія» листа-повідомлення від 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 уже висловив своє заперечення проти продовження договору оренди землі. Такий лист був направлений орендарю 13 березня 2025 року та отриманий позивачем 21 березня 2025 року.

Зазначене волевиявлення орендодавця було чітким, однозначним та доведеним до відома орендаря до закінчення строку дії договору оренди землі.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі є правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» належно виконало процедуру, передбачену статтею 33 Закону України «Про оренду землі», своєчасно повідомило орендодавця про намір поновити договір та надало проєкт додаткової угоди, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Саме по собі направлення орендарем листа-повідомлення з проєктом додаткової угоди не створює обов`язку орендодавця укласти таку угоду, якщо орендодавець до закінчення строку дії договору повідомив орендаря про небажання продовжувати орендні правовідносини.

Переважне право орендаря не усуває свободу волевиявлення власника земельної ділянки щодо продовження або непродовження договірних відносин. Таке право надає орендарю перевагу перед іншими особами за умови належного виконання ним договору та за наявності волі сторін на продовження орендних правовідносин, однак не є підставою для примусового продовження договору всупереч чітко висловленому запереченню орендодавця.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що лист ОСОБА_1 не може вважатися належним запереченням проти поновлення договору оренди землі через відсутність у ньому детального аналізу запропонованих умов додаткової угоди чи пропозицій щодо зміни істотних умов договору.

За змістом статті 33 Закону України «Про оренду землі» наявність заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі виключає можливість висновку про його мовчазну згоду на продовження орендних правовідносин. При цьому закон не встановлює обов`язку орендодавця наводити детальне мотивування причин такої відмови чи формулювати зустрічні пропозиції щодо істотних умов договору, якщо його волевиявлення спрямоване саме на припинення орендних правовідносин з попереднім орендарем.

Обов`язок узгоджувати істотні умови договору виникає тоді, коли сторони мають намір продовжити орендні правовідносини, але потребують погодження окремих умов договору. У цій справі ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору повідомив орендаря саме про небажання поновлювати договір оренди землі, тому відсутність переговорів щодо нової редакції додаткової угоди не може розцінюватися як порушення прав позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що дії ОСОБА_1 були направлені лише на припинення договору оренди землі з позивачем та передання земельної ділянки в користування іншій особі в порушення переважного права позивача, також є безпідставними, оскільки сам факт подальшої передачі земельної ділянки в оренду іншому орендарю не свідчить про порушення переважного права позивача.

Так як у цій справі встановлено наявність своєчасного та однозначного заперечення орендодавця проти поновлення договору оренди землі з ТОВ «Західна агровиробнича компанія», підстави для примусового визнання укладеною додаткової угоди від 01 квітня 2025 року відсутні.

Вимоги про визнання відсутнім у ФГ “Івашенюків” права оренди земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію цього права є похідними від основної вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Оскільки основна вимога не підлягає задоволенню, відсутні підстави і для задоволення похідних вимог.

Щодо додаткового рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 року апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції представником відповідачів було подано: копію Договору про надання правової допомоги №1-14/10/25 від 14.10.2025 року, акт прийому-передачі правничої допомоги за вказаним договором від 30.04.2026 р.; перелік правової допомоги наданої клієнту, рахунок на оплату; квитанцію №2.528819275.1 від 12.02.2026 р., згідно яких витрати відповідача ОСОБА_1 на правничу допомогу склали 15 000 грн., а також копію Договору про надання правової допомоги №2-07/10/25 від 07.10.2025 року, акт прийому-передачі правничої допомоги за вказаним договором від 30.04.2026 р.; перелік правової допомоги наданої клієнту, рахунок на оплату; платіжна інструкція №361, згідно яких витрати відповідача ФГ “Івашенюків” на правничу допомогу склали 12 000 грн.

Судові витрати відповідачів на професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами, вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України дотримані.

Не заслуговують на увагу твердження в апеляційній скарзі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» від імені якого діє Русин Ю.Ю. про недоведеність факту сплати ОСОБА_1 коштів за правничу допомогу, оскільки такі не мають правого значення для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вищезгаданих правових висновків Верховного Суду, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Крім того, зазначення у рахунку на оплату реквізитів іншого договору про надання правничої допомоги, ніж укладеного з ОСОБА_1 , не спростовує факту надання послуг останньому та не впливає на правильність рішення суду першої інстанції.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.

У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Дослідивши заяву представника відповідачів про розподіл судових витрат, додані до неї документи та вирішуючи чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що місцевий суд вірно виснував про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суми 12 000 грн. та 15 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають складності даної справи.

Колегія суддів зазначає, що розрахунок гонорару допомоги в договорі про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Апеляційний суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відшкодуванню на користь відповідачів підлягають витрати на правову допомогу по 3 000 грн. на користь кожного.

Інші доводи апеляційних скарг висновків місцевого суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" - залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року - залишити без змін.

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Західна агровиробнича компанія”, ОСОБА_1 та Фермерського господарства “Івашенюків” - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 13 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.