Вирок від 23 вересня 2026 р. у справі №748/876/26 — Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №1-кп/748/194/26

Єдиний унікальний № 748/876/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої - судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретарів судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22022270000000036 від 28 травня 2022 за обвинуваченням :

ОСОБА_4 (рос. ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новоалтайськ Алтайського краю Російської Федерації, громадянина РФ, росіянина, військовослужбовця НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади НОМЕР_2 загальновійськової армії Центрального військового округу збройних сил Російської Федерації, проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 , -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України,

за участі:

прокурора ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И В:

З лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення ЗС РФ, інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.

Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-І1/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади НОМЕР_2 загальновійськової армії Центрального військового округу збройних сил Російської Федерації (військова частина НОМЕР_3 ), усвідомлюючи існування збройного конфлікту та свою участь у ньому, діючи за попередньою змовою з невстановленим на даний час військовослужбовцем ЗС РФ, перебуваючи на перехресті вул. Лісова та вул. Річкова у с. Кобилянка Киселівської ОТГ Чернігівського району Чернігівської області, усвідомлюючи, що вони зупинили цивільних осіб ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які в розумінні ст. 50 ДП І, є особами, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права та не мають бути об`єктами нападу, з метою перевірки у співпраці зі Збройними Силами України, навели на ОСОБА_9 та ОСОБА_10 автоматичну вогнепальну зброю невстановленого зразка та висловивши погрозу вбивством, наказали потерпілим рухатися до місця їх проживання.

У подальшому, ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з невстановленим на даний час військовослужбовцем ЗС РФ, продовжуючи реалізацію спільного умислу на катування, з метою встановлення факту можливої співпраці зі Збройними Силами України, перебуваючи на території господарства по АДРЕСА_2 , поруч з господарським приміщенням, усвідомлюючи явну злочинність власних дій, користуючись своєю фізичною перевагою, висловивши погрозу вбивством, наніс ОСОБА_9 рукою стиснутою в кулак не менше чотирьох ударів в область нирок, чим спричинив потерпілому сильний фізичний біль.

У подальшому, у період часу з 10 год. до 11 год. 18.03.2022, ОСОБА_4 діючи за попередньою змовою з п`ятьма невстановленими на даний час військовослужбовцями ЗС РФ, доставив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до ділянки місцевості, поруч з буд. АДРЕСА_3 , і помістив до військового автомобіля невстановленого зразка, яким перевезли їх до невстановленого досудовим розслідуванням місця, де потерпілі перебували приблизно до 17 год. 18.03.2022, при цьому невстановлені на даний час військовослужбовці ЗС РФ, продовжуючи реалізацію спільного умислу на катування, з метою встановлення факту можливої співпраці зі Збройними Силами України, спричинили тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , після чого перевезли потерпілих до кладовища біля селища Седнів Чернігівського району Чернігівської області, де відпустили.

Таким чином, військовослужбовець ЗС РФ ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими на даний час військовослужбовцями ЗС РФ, в умовах міжнародного збройного конфлікту та у зв`язку з ним, вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням, а саме катування (тортури) стосовно цивільної особи ОСОБА_9 , що виразилось у спричинені фізичного болю, психологічному стражданні шляхом погрози умисним вбивством потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , чим порушив вимоги ст. 27, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та ст. 51 (2), 75 (2)(а), (а.2), (е) (а.1) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року.

Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України, у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_4 , як підозрюваних та обвинувачених на захист та доступ до правосуддя з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, суд виходив із того, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч.2 ст.297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.

З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.

За повідомленням Чернігівської дирекції АТ «Укрпошта» від 03.07.2023 з 24.02.2022 року припинене приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації. ( том 1 а.п.247)

Повістки про виклик ОСОБА_4 , повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора ( том 2 а.п. 9-13, 37-38, 53-54) та на стадії судового розгляду - на офіційному веб-сайті Чернігівського районного суду Чернігівської області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення». Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили.

Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській областівід 23.01.2026 у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.46, 47 КПК України, адвоката ОСОБА_11 , уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_4 . ( том 2 а.п.18)

Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській областівід 21.03.2026 у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.46, 47 КПК України, адвоката ОСОБА_7 уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_4 . ( том 2 а.п.58)

Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській областівід 04.08.2026 у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.46, 47 КПК України, адвоката ОСОБА_8 уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_4 . ( том 2 а.п.88)

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.02.2026 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України стосовно ОСОБА_4 . ( том 2 а.п.35)

З огляду на зазначене, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику та розшуку ОСОБА_4 , щоб забезпечити останньому можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.

Після постановлення ухвал слідчим суддею Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.02.2026, якими надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_4 , відповідно до вимог ч.4 ст.46 КПК України, ст.42 КПК України, п.8 ч.2 ст.51 КПК України та ч.2 ст.297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_4 здійснював його захисник ОСОБА_11 , в подальшому захисник ОСОБА_7 , який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.

Крім цього, згідно з ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19.05.2026 року відносно ОСОБА_4 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймав участь захисник ОСОБА_7 , який був захисником на стадії досудового розслідування і ознайомлений з матеріалами кримінального провадження. В подальшому під час судового провадження участь у судовому засіданні приймав захисник ОСОБА_8 .

Важливо звернути увагу, що судом також вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останній викликався у порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр» та його електронній версії на сайті https://ukurier.gov.ua/uk/about/ у розділі «Оголошення: виклики в суд», а також на офіційному сайті Чернігівського районного суду Чернігівської області. ( том 1 а.п.21-23, 116-118, том 2 а.п.89-91,100)

Захисники обвинуваченого здійснювали активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого : так, захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 приймали участь у дослідженні доказів, захисник ОСОБА_8 виступав у дебатах.

Суд вважає, що стороною обвинувачення були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_4 , як підозрюваного, обвинуваченого, зокрема на захист та доступ до правосуддя в кримінальному провадженні, в якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), що відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Колоцца проти Італії», рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії», рішення від 18 травня 2004 року). Серед іншого, ОСОБА_4 завчасно належним чином викликалися до слідчого, є повідомленим про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, про висунуте обвинувачення у визначеному КПК України порядку, стороною обвинувачення вживалися всі заходи щодо обов`язкової участі захисника тощо.

Таким чином, права ОСОБА_4 як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження, був забезпечений на рівні реального використання, що гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Згідно з ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19.05.2026 року провадження у справі відносно ОСОБА_4 здійснюється за його відсутності, як спеціальне судове провадження, оскільки обвинувачений переховується на території російської федерації, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором. Відповідно показань обвинувачений не надавав.

Разом з тим, винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні належними та допустимими доказами.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 22022270000000036 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України було зареєстроване 28.05.2022 за матеріалами правоохоронних органів ( том 1 а.п.121) Як слідує з наданого витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що є відповідним процесуальним документом, в даному кримінальному провадженні була наявна процесуальна підстава для початку досудового розслідування.

В ході огляду місця події, що зафіксовано в протоколі огляду місця події від 06.11.2025 та доданій фототаблиці, оглянута ділянка місцевості на перехресті вулиці Річкова та вулиці Лісова у с.Кобилянка Чернігівського району та області, де військовслужбовці зс рф зустріли потерпілих та, обмежуючи їх волю під прицілом автомату, повели до їхніх домоволодінь для проведення обшуку. Також оглянута територія домоволодіння в АДРЕСА_2 , де на подвір`ї військовослужбовці зс рф погрожуючи життю та здоров`ю потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 провели обшук у вказаному домоволодінні та на території подвір`я завдали тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .. Оглянута територія домоволодіння в АДРЕСА_4 , де військовслужбовці зс рф погрожуючи життю та здоров`ю потерпілого ОСОБА_9 провели обшук його домоволодіння. ( том 1 а.п.156-165)

Допитаний в порядку ст.615 КПК України потерпілий ОСОБА_10 пояснив, що 18.03.2022 зранку він разом з сусідом ОСОБА_9 на мотоблоці збиралися вивозити перегній, доїхавши до перехрестя вони побачили як назустріч рухається БМП та автомобіль Урал, в яких перебували озброєні військовослужбовці рф. Їм наказали зупинитись, спитали куди вони рухаються, документи та обшукали. В подальшому військові рф наказали їм йти до своїх домівок та супроводжували під дулом автоматів. У них забрали телефони та провели обшуки їх будинків. Він бачив як один з військовослужбовців рф завдав удари ОСОБА_9 та описав зовнішність даного військовослужбовця рф. В подальшому йому та ОСОБА_9 зав`язали руки, закрили очі та посадили до Урала, їхали близько 20 хв. Потім їх вивели поклали на землю та допитували, завдаючи тілесні ушкодження, після чого вивезли до кладовища та наказали лежати і рахувати до 300. В подальшому вони встали та пішли шукати дорогу додому. ( том 1 а.п.166-169)

Допитаний в порядку ст.615 КПК України потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що 18.03.2022 зранку він разом з сусідом ОСОБА_10 їхали на мотоблоці, доїхавши до перехрестя їх зупинили військові рф, які перебували на БМП та Уралі і були озброєні. На російській мові їх спитали, куди вони їдуть, обшукали, забрали телефони та під дулом автоматів наказали йти до своїх помешкань. При цьому військовослужбовці рф казали, що всіх вб`ють. Частина військових рф пішли обшукувати будинок ОСОБА_10 , а інша залишилась з ним на вулиці, один із солдатів підійшов до нього та завдав 3-4 удари в область нирок. ОСОБА_9 вказав, що запам`ятав військовослужбовця рф, що наносив йому удари та описав його зовнішність. Після обшуку йому та ОСОБА_10 наказали йти до автомобіля Урал. Там їм зв`язали руки за допомогою стяжок та закрили очі за допомогою шапок. Один з військовослужбовців рф вдарив його у груди та наказав мовчати. ( том 1 а.п.170-173)

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 06.11.2025 потерпілий ОСОБА_10 на місці детально розповів та показав, як на перехресті вул.Річкова та вул.Лісова в с.Кобилянка їх зупинили військові рф, що їхали на БМП та Урал, обшукали та наказали йти до своїх помешкань. Також ОСОБА_10 показав на місці, де знаходились військовослужбовці зс рф у його подвір`ї, куди повели ОСОБА_9 , та вказав, що ОСОБА_9 один з військових рф завдав 3-4 удари. Показав на місці, де військовослужбовці зав`язали їм руки, закрили очі, посадили до Урала та повезли у напрямку с.Клочків.(том 1 а.п.174-177)

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 06.11.2025 потерпілий ОСОБА_9 на місці детально розповів та показав, як на перехресті вул.Річкова та вул.Лісова в с.Кобилянка їх зупинили військові рф, що їхали на БМП та Урал, обшукали та наказали йти до своїх помешкань під дулом автоматів. На подвір`ї ОСОБА_10 . ОСОБА_9 показав, що частина солдат залишилась біля воріт, а інші солдати далі їх супроводжували у дворі. Один із солдатів тримав направлену на нього зброю, а інший підійшов ззаду та завдав 3-4 удари в область нирок. Вказав, що даний військовий йому запам`ятався. На подвір`ї останній показав, що у нього в будинку був проведений обшук, в ході якого військові зс рф забрали телефон та табак. В подальшому йому та ОСОБА_10 військові зс рф наказали йти до автомобіля Урал. У місці, де стояв автомобіль Урал, ОСОБА_9 показав, що військові зав`язали їм руки за допомогою стяжок, закрили очі за допомогою шапок. ( том 1 а.п.178-181)

Відповідно до ч.1 ст.240 КПК України слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Слідчий експеримент був проведений за участі потерпілих з метою перевірки повідомлених ними обставин жорстокого з ними поводження. Під час слідчого експерименту потерпілі детально розповіли та показали на місці обставини жорстокого з ними поводження.

Протоколи слідчого експерименту є належними та допустимими доказами у даному кримінальному провадженні та такими, що в сукупності з дослідженими в судовому засіданні доказами доводить винуватість ОСОБА_4 у жорстокому поводженні з цивільним населенням, а саме з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Як слідує з протоколу огляду речей і документів від 22 січня 2026 року, оглянуто мобільний телефон, що належить ОСОБА_10 , в галереї якого було виявлено фотознімки зроблені 18.03.2022 та 21.03.2022, на яких відображено обличчя ОСОБА_10 з видимими слідами тілесних ушкоджень у вигляді гематом. ( том 1 а.п.183-190)

Відповідно до протоколу огляду речей і документів від 24 листопада 2025 року проведено огляд облікових даних соціальних мереж ОСОБА_4 та складеного фототаблицю. ( том 1 а.п.194-210)

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08.12.2025 потерпілий ОСОБА_9 впізнав на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_4 , який 18.03.2022 з групою військовослужбовців зс рф, погрожуючи зброєю, захопив та позбавив волі його та ОСОБА_10 , наніс йому удари та в подальшому вивіз до іншого населеного пункту, де було завдано побої та мордування.( том 1 а.п.211-214)

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08.12.2025 потерпілий ОСОБА_10 впізнав на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_4 , який 18.03.2022 з групою військовослужбовців зс рф в с.Кобилянка, погрожуючи зброєю, захопив та позбавив волі його та ОСОБА_9 , наніс тілесні ушкодження ОСОБА_9 та в подальшому вивіз до іншого населеного пункту, де там було завдано побої та мордування.( том 1 а.п.215-218)

З урахуванням встановлених обставин протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками є належними та допустимими доказами у даному кримінальному провадженні та такими, що в сукупності з дослідженими в судовому засіданні доказами доводять винуватість ОСОБА_4 у жорстокому поводженні з цивільним населенням, а саме з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Відповідно до повідомлення в/ч НОМЕР_4 до повномасштабного вторгнення на територію м.Чернігова та Чернігівської області залучались 35 окрема мотострілецька бригада 41 ЗА, Алейськ, Алтайський край, в/ч НОМЕР_3 . В лютому-березні 2022 року військовослужбовець ОСОБА_4 перебував в районі населених пунктів Киселівської ОТГ Чернігівського району Чернігівської області та виконував відповідні накази та розпорядження командування 35 окремої мотострілецької бригади. (том 1 а.п.222-225)

ГУР опрацьована інформація щодо військовослужбовця зс рф ОСОБА_4 , щодо встановлення даних проходження ним військової служби в НОМЕР_1 окремій мотострілецькій бригаді НОМЕР_2 загальновійськової армії Центрального військового округу зс рф, адреси місця реєстрації та проживання, номера телефону, електронної пошти, адреси сторінки в соціальній мережі. (том 1 а.п.226-227)

Як слідує з протоколу огляду комп`ютерних даних від 25.12.2025, встановлено, що базовими станціями обслуговування абонента з номером мобільного телефону НОМЕР_5 , який як встановлено раніше згідно повідомлення ГУР належить ОСОБА_4 , 24.02.2022 є вишки, розташовані в Чернігівській області, Городнянському районі, с.Сеньківка та Чернігівської області, Городнянському районі, с.Дібрівне. ( том 1 а.п.241-242)

На виконання доручення Ріпкинським РВ УСБ України встановлено, що військовослужбовець НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади НОМЕР_6 загальновійськової армії Центрального військового округу збройних сил рф ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час перебуває на території рф, а саме в м.Новоалтайськ Алтайського краю. ( том 1 а.п.245)

За загальним визначенням воєнні злочини – це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), за вчинення яких передбачена кримінальна відповідальність фізичних осіб на національному та міжнародному рівнях. Посилання на серйозні порушення заборон містяться як у договірному, так і у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві.

Положеннями Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.

У розділі XV «Перехідні положення» Конституції України, а саме у статті 1 зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Статтями 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Конвенція про захист цивільного населення під час війни підписана 12.08.1949, набрала чинності 21.10.1950.

Українською РСР ця Конвенція була ратифікована Указом Президії Верховної Ради від 03.07.1954 із застереженнями та набрала чинності для України 03.01.1955.

Отже, Женевські конвенції від 12.08.1949 безумовно є частиною національного законодавства, застосовними до збройного конфлікту на території України, діючи для України у порядку правонаступництва, як і для РФ. Україна також є стороною усіх Додаткових протоколів до ЖК від 12.08.1949.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 КК України закони України про кримінальну відповідальність мають відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано ВР України, й положення ст. 438 КК України в частині інкримінованого злочину такими є.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Конвенції на додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Як передбачено ст.6 Конвенції, ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2.

На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій.

На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій, але окупаційна держава, настільки, наскільки вона виконує функції уряду на цій території, буде пов`язана на строк окупації положеннями таких статей цієї Конвенції: 1 - 12, 27, 29 - 34, 47, 49, 51 - 53, 59, 61 - 77 та 143.

Особи, що перебувають під захистом, звільнення, репатріація або влаштування яких відбудуться після цих строків, будуть протягом зазначеного часу перебувати під захистом цієї Конвенції.

Отже, міжнародне гуманітарне право (далі – МГП), у т.ч. Конвенція та Додаткові протоколи до неї, застосовується під час збройного конфлікту, поняття якого відсутнє у договірному міжнародному праві.

Разом з тим, визначення збройного конфлікту міститься у п. 70 Рішення Апеляційної палати МКТЮ у справі ОСОБА_12 від 2 жовтня 1995 року («The Prosecutor v. Dusko Tadic»), згідно з яким «… збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з часу початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, поки не буде досягнуто мирного вирішення конфлікту. До того моменту міжнародне гуманітарне право продовжує діяти на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, всій території, підконтрольній одній стороні, незалежно від того, чи ведуться там фактичні бої”.

Суд також ураховує, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19.02.2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими РФ з 19.02.2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими РФ з 20.02.2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими РФ (у тому числі окупаційною адміністрацією РФ) починаючи з 07.04.2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні на підставі Указу Президента України №64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX, із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено і діє на даний час воєнний стан.

Таким чином, з 19.02.2014 року на території України має місце міжнародний збройний конфлікт.

Суд також ураховує, що не має бути доведено, що збройний конфлікт мав саме «причинний зв`язок» із вчиненим воєнним злочином, але існування збройного конфлікту має щонайменше відігравати істотну роль у здатності винного вчинити злочин, у його рішенні вчинити злочин, у способі його вчинення або тієї мети, з якою він був вчинений (справа «The Prosecutor v. Kunarac, Kovac and Vukovic», МТКЮ).

Отже, діяння, викладені в обвинувальному акті щодо ОСОБА_4 , та які мали місце у березні 2022 року під час окупації ЗС РФ с. Кобилянка Чернігівського району Чернігівської області, відбувалися під час міжнародного збройного конфлікту і безпосередньо пов`язані з наявністю такого конфлікту.

Згідно з положеннями ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Конвенція, ЖК(ІУ)), особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Відповідно до ст. ст. 31-32 ЖК (IV) забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Статтею 147 Конвенції передбачено, що серйозними порушеннями є дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції, зокрема нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом.

У відповідності до ст.51 Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів ( Протокол І) від 08 червня 1977 року, цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.

Виходячи з положень ст.75 Протоколу кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх осіб, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: a.1) вбивство; a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні;a.3) тілесні покарання; a.4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; c) взяття заручників; d) колективне покарання; e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

Крім того, відповідно до ст. 8(2)(а)(іі) Римського статуту Міжнародного кримінального суду катування є воєнним злочином.

Здійснення жорстокого поводження, а саме катування (тортури) стосовно цивільної особи ОСОБА_9 , що виразились у спричиненні фізичного болю, психологічному стражданні шляхом погрози умисним вбивством потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є порушенням вимоги ст. ст. 27, 32, 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, та ст. 5(2), 75 (2)(а), (а.2),(е) (а.1) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 08.06.1977.

Сторона обвинувачення, на яку покладено тягар доведення висунутого обвинувачення, подала суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченим ОСОБА_4 .

Водночас, й з урахуванням форми цього судового розгляду, важливо відзначити, що сторона захисту у будь-якому разі не діяла формально.

Суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочині доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.

ОСОБА_4 діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими на даний час військовослужбовцями ЗС РФ, в умовах міжнародного збройного конфлікту та у зв`язку з ним, вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням, а саме катування (тортури) стосовно цивільної особи ОСОБА_9 , що виразилось у спричинені фізичного болю, психологічному стражданні шляхом погрози умисним вбивством потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , чим порушив вимоги ст. 27, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та ст. 51 (2), 75 (2)(а), (а.2), (е) (а.1) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року.

Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у жорстокому поводженні з цивільним населенням, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України ( в редакції ст.438 КК України на момент вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як передбачено ч.2. ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні умисного, закінченого, особливо тяжкого злочину, а саме порушення законів та звичаїв війни.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_4 є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

Вирішуючи питання про призначення покарання суд враховує ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства, дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних, судом враховується що потерпілі не мали жодного відношення до військовослужбовців, не чинили опору, при цьому ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем збройних сил російської федерації, достеменно розумів, що в складі військового формування вторгається на територію незалежної та суверенної держави, відчував свою безкарність, отже чітко усвідомлював наслідки своїх дій, вчиняти які, його ніхто не змушував, судом також враховується відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставин, а отже суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Під час досудового розслідування, відповідно до ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м.Чернігова від 05.03.2026, ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України. ( том 2 а.п.47-50)

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду. При цьому, строк відбування покарання обвинуваченому слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.

На підставі викладеного, керуючись ст. 94, 135, 139, 297-1, 297-5, 323, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.1 ст.438 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку у законну силу залишити незмінним - тримання під вартою. Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання.

Речові докази: оптичні носії – залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляція до Чернігівського апеляційного суду через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику обвинуваченого, якому вручались всі процесуальні рішення у цьому провадженні на підставі ч. 2 ст. 297-5 КПК України, та з урахуванням положень ч. 4 ст. 46 КПК України про те, що захисник користується процесуальними правами обвинуваченого, захист якого він здійснює.

Повідомлення про ухвалений вирок опублікувати на офіційному веб-сайті суду, в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, де і здійснювались публікації повісток про виклик обвинуваченого протягом всього судового розгляду.

Суддя ОСОБА_1