Вирок від 23 вересня 2026 р. у справі №336/9432/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/9432/25

Номер провадження: 1-кп/336/672/2026

ВИРОК

іменем України

24 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025082050001243 від 25.06.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має середню освіту, офіційно не працевлаштованого, одруженого, який має на утриманні повнолітню дочку з інвалідністю І групи ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2025 року, приблизно о 12 годині 15 хвилин, водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «Daimler-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Чарівної зі сторони вул. Кутузова в напрямку просп. Моторобудівників в м. Запоріжжі, зі швидкістю не менше 60.06 км/год, що перевищує максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті міста Запоріжжя – 50 км/год.

В цей час, попереду, на нерегульований пішохідний перехід, що позначений дорожньою розміткою – 1.14.1 (Пішохідний перехід) та дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 (Пішохідний перехід) Правил дорожнього руху, та розташований в районі буд. 107 по вул. Чарівній в м. Запоріжжі, із-за припаркованого вздовж правого краю автомобіля «Nissan Qashqai», р.н. НОМЕР_2 , вийшла пішохід ОСОБА_6 , яка почала перетинати проїзну частину вул. Чарівної справа-наліво відносно руху автомобіля «Daimler-Benz» реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Під час руху по зазначеній проїзній частині, водій ОСОБА_4 , наближаючись до вищевказаного нерегульованого пішохідного переходу, діючи зі злочинною недбалістю, в порушення вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме п. 12.4, 12.9 (б), 18.1 ПДР, відповідно до яких:

- п. 12.4 «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»;

- п. 12.9 «Водієві забороняється:

б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7. на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил». на

- п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,

маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити нерегульований пішохідний перехід та пішохода ОСОБА_6 , яка рухалась по ньому, не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, та, не надавши перевагу в русі останній виїхав на пішохідний перехід, де передньою частиною кузова керованого ним автомобіля «Daimler-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , скоїв наїзд на потерпілу.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримала наступні тілесні ушкодження:

«Забійна рана м/т потиличної ділянки. Забої та садно м/т голови, тулуба кінцівок. ВЧМТ: Забій головного мозку середнього ступеню. Перелом кісток склепіння та основи черепу. Гостра площинна епідуральна гематома над правою півкулею головного мозку. Травматичний САК. Пневмоцефалія», що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

«Закритий перелом правої ключиці, тa рукоятки грудини», що кваліфікується як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров`я.

В судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повному обсязі. Підтвердив обставини правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, у вчиненому щиро кається. Пояснив, що відразу намагався матеріально допомогти потерпілій з лікуванням, однак та від допомоги відмовилася. Зауважив, що повідомив свою страхову компанію про подію ДТП. Цивільний позов визнає в частині відшкодування моральної шкоди.

Потерпіла пояснила, що 24.06.2025, приблизно об 11 год., по вул. Чарівній на нерегульованому пішохідному переході її збила машина обвинуваченого. Вона почула лише звук гальм, пришла до тями вже у лікарні, де перебувала 20 днів. Натепер продовжує лікування, стан здоров`я не покращується. Її плече зрослося неправильно, має також проблеми у сфері неврології – відчуває постійне запаморочення, з наступного тижня її знову госпіталізують. Зазначила, що обвинувачений у перший же день приїхав до лікарні, вибачався, сказав, що буде допомагати чим зможе. За годину він зателефонував та перепитав скільки вона бажає отримати. Вона відповіла, що хоче 300 тис. грн., на що він сказав, що може дати лише 1000 доларів США. Потерпіла не погодилася з такою суму коштів. Підтримала свій цивільний позов, при призначення покарання обвинуваченому поклалася на розсуд суду.

Крім пояснень обвинуваченого та потерпілої, вина ОСОБА_4 у пред`явленому обвинуваченні підтверджується:

-протоколом огляду місця ДТП від 24.06.2025 із схемою та фототаблицею;

-протоколом додаткового огляду місця ДТП від 04.07.2025 із схемою та фототаблицею;

-висновком експерта № 19/108-25/14943-ІТ від 10.07.2025, за яким рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля «Daimler-Benz, номерний знак НОМЕР_4 , знаходилися в працездатному стані;

-висновком судово-медичної експертизи № 1271п від 03.07.2025, яким кваліфіковано травму голови потерпілої ОСОБА_6 як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, закритий перелом правої ключиці та рукоятки грудини – як ушкодження середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров`я більш як 21 доба. Характер, локалізація та час заподіяння ушкоджень не суперечать фактичним обставинам їх заподіяння;

-висновком експерта № СЕ-19/108-25/15972-ВП від 03.09.2025, яким швидкість руху транспортного засобу Daimler-Benz, номерний знак НОМЕР_4 , встановлено в інтервалі від 60.,06 до 63,78 км/год., швидкість руху пішохода – в інтервалі від 4,36 км/год до 4,72 км/год.

-відомостями, що викладені у протоколі проведення слідчого експерименту від 08.09.2025 за участю потерпілої ОСОБА_6 з додатками;

-протоколом додаткового огляду місця ДТП від 08.09.2025 із схемою та фототаблицею;

-висновком експерта № СЕ-19/108-25/20619-ІТ від 15.09.2025, яким встановлено невідповідність дій водія ОСОБА_4 вимогам пп. 12.4, 12.9 б, 18.1 Правил дорожнього руху, що знаходиться в причинному зв`язку з подією даної ДТП; технічну можливість водія ОСОБА_4 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_6 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування з зупинкою автомобіля до місця наїзду.

Згідно з висновком щодо результатів медичного огляду від 24.06.2025 обвинувачений у стані сп`яніння не перебував.

За наведеного суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в ході судового розгляду знайшла своє підтвердження, та кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає визнання обвинуваченою вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які б обтяжували покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Керуючись наведеним при призначенні покарання, суд враховує характер кримінального правопорушення, який хоча і віднесений до тяжких злочинів, однак характеризується неумисною формою вини, не призвів до незворотних наслідків у виді смерті потерпілого, позитивну характеристику обвинуваченого, який раніше не був судимий, має постійне місце мешкання, на обліку у лікарів нарколога та психіатрів не перебуває, відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку прокурора щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування основного з покарання з випробуванням, позицію потерпілої, яка в частині призначення покарання поклалася на розсуд суду, суд доходить висновку про призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України та можливість звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання –позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Питання про доцільність призначення додаткового покарання вирішується за розсудом суду з врахуванням обставин конкретної справи і з обов`язковим мотивуванням прийнятого рішення.

Враховуючи, що обвинувачений має на утриманні повнолітню дочку з інвалідністю першої групи, яка потребує постійного стороннього догляду (а.с. 142), його дружина також є особою з інвалідністю ІІІ групи (а.с. 106), він сам хворіє на ряд захворювань, зокрема опорно-рухового апарату (а.с. 88-105), потребує права керування для забезпечення життєдіяльності та лікування дочки та всієї родини, беручи до уваги відсутність даних у матеріалах кримінального провадження про притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за порушення Правил дорожнього руху в минулому, суд доходить висновку про можливість не призначати обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Визначене судом покарання ґрунтується на принципах справедливості та індивідуалізації покарання.

Що стосується цивільного позову у кримінальному провадженні.

Потерпіла пред`явила до обвинуваченого цивільний позов, в обґрунтування якого зазначено, що внаслідок кримінального правопорушення вона отримала тяжкі тілесні ушкодження. Неодноразово була госпіталізована, продовжує лікування і натепер.

Матеріальна шкода складається із витрат на придбання медичних препаратів, медикаментів та комплекту для остеосинтезу акроміального кінця ключиці системи «Auxein Medikal Pvt Ltd». З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 109) заподіяні матеріальні збитки потерпіла оцінює на суму 42 416,59 гривень.

В обґрунтування завдання моральної шкоди, яку потерпіла оцінює у 400 000 грн. вказує, що внаслідок ДТП зазнала сильну фізичну біль, від якої навіть знепритомніла. Після приходу до тями, ОСОБА_6 відчувала ще більш сильніші болі та страждання. Під час надання лікарями швидкої екстреної медичної допомоги, подальшого стаціонарного та оперативного лікування, амбулаторного лікування вона страждала та терпіла сильніші фізичні болі, що продовжується і до теперішнього часу. За наслідками даної ДТП ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Спогади, розуміння, думки та переживання про ДТП та його наслідки, а саме пошкодження здоров`я, яке вже не повернеться і не відновиться, відірваність від звичайного способу життя, постійні думки про лікування та стан свого здоров`я, порушення сну, кошмари та безсоння, страх перед наближення будь-якого авто, стрес, відсутність настрою, небажання розмовляти та мати будь-які контакти із кимось, емоційність, плач, продовжується і до теперішнього часу. Внаслідок неочікуваної, жахливої ДТП, позивач відчуває погіршення стану здоров`я на нервовому ґрунті та зазнає сильного емоційного та психологічного потрясіння, яке залишається до теперішнього часу та залишиться назавжди.

У відзиві на позовну заяву захисник зазначив про визнання цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень.

Згідно з положеннями ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.128 ч.1 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями, зокрема, підозрюваного або обвинуваченого.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК України).

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно ст. 1187 ч. 2 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3720-IX (далі –Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 5 Закону страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Статтею 20 Закону визначено, що у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров`ю потерпілої фізичної особи здійснюється страхова (регламентна) виплата у зв`язку з:

1) лікуванням потерпілої фізичної особи;

2) тимчасовою втратою працездатності потерпілою фізичною особою;

3) стійкою втратою чи зменшенням професійної або загальної працездатності потерпілої фізичної особи;

4) моральною шкодою, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

5) смертю потерпілої фізичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону страхова (регламентна) виплата у зв`язку з лікуванням потерпілої фізичної особи здійснюється страховиком, а у випадках, передбачених частиною першою і пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, – МТСБУ, у розмірі витрат, пов`язаних з доправленням, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілої фізичної особи у відповідному закладі охорони здоров`я, включаючи витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та придбання лікарських засобів (лікарських препаратів). Необхідність здійснення таких витрат документально підтверджується відповідним закладом охорони здоров`я, а розмір витрат – розрахунковим документом.

Відповідно до ст. 32 Закону для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, – до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує три роки з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), якщо шкоду заподіяно життю або здоров`ю потерпілої фізичної особи.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого була застрахована ПАТ «НАСК «ОРАНТА», поліс № 223382969. Страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 320 000 гривень на одного потерпілого (а.с. 107).

Згідно з правовим висновком, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року (у справі № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За певних умов цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому викладені в заяві від 01.08.2026 посилання представника позивача про те, що відповідно до правової позицій ВП ВС у цій же справі № 755/18006/15-ц «сам по собі факт наявності у відповідача чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на момент настання ДТП не звільняє його від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, оскільки за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи», суд відхиляє як такі, що не є правовим висновком ВП ВС, який зроблений за наслідком розгляду справи № 755/18006/15-ц, а є доводами касатора, що викладені в розділі «Аргументи учасників справи», п. 16 тексту постанови ВП ВС від 04.07.2018.

Отже, оскільки заявлений позов в частині відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних із лікуванням потерпілої, не перевищує 320 000 гривень (ліміт відповідальності страховика), відшкодувати шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілої, має саме страхова компанія, а покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на обвинуваченого суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено правовий висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (позиція, зокрема викладена у постанові ВС від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц).

Суд наголошує, що на стадії прийняття цивільного позову звертав увагу потерпілої та її представника щодо пред`явлення позовних вимог до страховика або залучення останнього до участі у розгляді справи як співвідповідача. Проте зауваження суду було проігноровано, потерпілий та його представник своїми процесуальними правами скористалися на власний розсуд та не побажали пред`являти позовні вимоги до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» або залучати останнє як співвідповідача, більш того, заперечували проти залучення страхової компанії до участі у справі навіть як третьої особи (заява від 01.08.2026), вважаючи, що обрали правильний спосіб захисту прав та інтересів потерпілої.

Оскільки позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача (не пред`явлено до страховика ПАТ «НАСК «ОРАНТА»), то суд позбавлений можливості надати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог у частині відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних із лікуванням потерпілої, і відмовляє у задоволенні позову в цій частині, одночасно роз`яснюючи потерпілій та її представнику право на звернення до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із заявою про виплату страхового відшкодування у строк, що не перевищує три роки з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (ст. 43 Закону), або до суду в порядку цивільного судочинства з відповідними позовними вимогами до страховика.

Що стосується моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї та близьких родичів.

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 9 вищевказаної постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації, а крім того – у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об`єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.

У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини (далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте, розумно припустити, що особи, які… зіткнулися з проблемами... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Доводи позовної заяви щодо відчуття фізичної болі, тривалого лікування, неможливості вести звичайний спосіб життя, знайшли своє підтвердження.

Проте, на переконання суду, з огляду на принципи розумності, виваженості та справедливості, 100 000 грн., які визнаються обвинуваченим (а.с. 81-86), є достатнім відшкодуванням заподіяної цивільному позивачу моральної шкоди безпосередньо від завдавача шкоди. Окрім цього, частину певну частину відшкодування потерпіла може отримати від страховика в порядку ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За наведеного цивільний позов у кримінальному провадженні підлягає частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч.4 ст. 374 КПК України вирок має містити рішення про відшкодування процесуальних витрат.

Відповідно до ст.118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.

Згідно з приписами ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Отже, на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта на суму 14 262,40 грн.

У цивільному позові зазначений попередній розрахунок витрат, які потерпіла очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Представник потерпілої зазначав у судових дебатах про надання частини доказів понесення таких витрат після постановлення вироку. За наведеного таке питання може бути вирішено в порядку ч. 5 ст. 128 КПК України, ст. 246 ЦПК України, адже кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.

Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 367-374 КПК України суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки з покладенням на ОСОБА_4 обов`язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого до набрання вироком суду законної сили не обирати.

Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 100 000 гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 14 262,40 гривень.

Речові докази:

- транспортний засіб «Daimler-Benz» реєстраційний номер НОМЕР_4 , який перебуває на відповідальному зберіганні на території майданчика тимчасового тримання ГУНП в Запорізький області – повернути обвинуваченому ОСОБА_4 як власнику, знявши арешт з транспортного засобу;

- технічний носій інформації з відеозаписом, що постановою слідчого від 25.06.2025 визнаний речовим доказом – зберігати у матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1