Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №306/1032/26 — Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/1032/26

Провадження № 2/306/963/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Уліганинця П.І.

за участю:

секретаря судового засідання Сова-Фафула А.Я.

представника позивача Бєлих Я.Є

представника відповідача Косей К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява, в залі суду №1, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовною заявою представника ОСОБА_1 — адвоката Бєлих Ярослава Євгеновича до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, посилаючись на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.09.2014 року, який рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 22.03.2023 року розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає разом із матір`ю. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17.04.2025 року у справі № 306/2590/24, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 13.08.2025 року, з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду 25.09.2025 року відкрито виконавче провадження № 79200202. Станом на 01.03.2026 року за відповідачем утворилася заборгованість зі сплати аліментів за період з грудня 2024 року по лютий 2026 року в загальному розмірі 260322,56 грн. Позивачка зазначає, що відповідач не вживав заходів для погашення заборгованості, будучи обізнаним про наявність обов`язку сплачувати аліменти та відповідного виконавчого провадження. У зв`язку з наявністю заборгованості державним виконавцем застосовано передбачені законом тимчасові обмеження та внесено відомості про відповідача до Єдиного реєстру боржників. Посилаючись на положення статті 196 Сімейного кодексу України, позивачка вважає, що несплата аліментів відбулася з вини відповідача, у зв`язку з чим просить стягнути з нього неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів. Розрахований розмір пені становить 903970,93 грн. однак з урахуванням законодавчого обмеження позивачка просить стягнути пеню в розмірі 100 % суми заборгованості — 260322,56 грн. Крім того, позивачка просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн, докази понесення яких буде подано у встановлений законом строк.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач позовні вимоги не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Зазначила, що рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17.04.2025 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина, починаючи з 17.12.2024 року. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13.08.2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Виконавче провадження № 79200202 відкрито 25.09.2025 року, однак виконавчий документ за місцем роботи відповідача направлено лише 28.11.2025 року. Відповідач стверджує, що про наявність виконавчого провадження дізнався лише 10.12.2025 року, оскільки постанови державного виконавця не отримував. Наступного дня він звернувся зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця. При цьому з грудня 2025 року аліменти з його доходу утримуються щомісячно за місцем роботи. На думку відповідача, заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а внаслідок несвоєчасного направлення державним виконавцем виконавчого документа за місцем його роботи та неналежного повідомлення про відкриття виконавчого провадження. Відповідач офіційно працевлаштований, отримує документально підтверджений дохід, а утримання аліментів здійснюється роботодавцем на підставі виконавчого документа. Вказує, що не мав можливості вплинути на строки направлення виконавчого документа роботодавцю. Крім того, відповідач зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена за адресою, розташованою на території, де поштове сполучення є неможливим, а тому фактично про відкриття виконавчого провадження він повідомлений не був. Відповідач вважає, що його дії свідчать про добросовісну поведінку та відсутність ухилення від виконання аліментних зобов`язань. З грудня 2025 року за місцем його роботи здійснюється щомісячне утримання аліментів. За період із грудня 2025 року по травень 2026 року на користь позивачки було сплачено 133966,90 грн. Також відповідач зазначає, що пеня не може нараховуватися за період до набрання рішенням суду законної сили, оскільки до 13.08.2025 року тривав судовий розгляд та остаточний розмір аліментних зобов`язань не був визначений. У разі встановлення судом підстав для стягнення пені відповідач просить зменшити її розмір відповідно до частини другої статті 196 Сімейного кодексу України, врахувавши його матеріальний та сімейний стан, наявність інших аліментних зобов`язань, утримання двох малолітніх дітей і дружини, зниження розміру доходу, а також значне фінансове навантаження у зв`язку зі сплатою аліментів. Крім того, представник відповідача зазначила, що висновки щодо вини відповідача, викладені в рішенні суду від 10.06.2026 року про зменшення розміру аліментів, не мають преюдиційного значення для цієї справи, оскільки зазначене рішення не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а у разі встановлення підстав для стягнення пені — істотно зменшити її розмір. (т. 1 а.с.119-125).

Представник позивачки подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача та просив позов задовольнити в повному обсязі. Також зазначив, що наведені у відзиві відомості щодо розміру сплачених аліментів не відповідають фактичним даним. За період із грудня 2025 року по травень 2026 року на користь позивачки було нараховано аліменти в розмірі 66983,45 грн, тоді як фактично сплачено 59912,34 грн. На думку позивачки, зазначення відповідачем загальної суми відрахувань без урахування того, що стягнення здійснюється також за іншими виконавчими провадженнями, призвело до неправильного відображення розміру коштів, фактично перерахованих на її користь. Представник позивачки вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність вини у виникненні заборгованості. Зазначив, що обов`язок зі сплати аліментів виник з 17.12.2024 року — дня звернення позивачки до суду з відповідним позовом. Оскарження рішення суду та тривалість судового розгляду не звільняли відповідача від обов`язку добровільно сплачувати аліменти. Вказала, що відповідач не надав доказів добровільного перерахування аліментів або звернення до роботодавця із заявою про здійснення відповідних відрахувань. На думку представника позивачки, відповідач мав можливість добровільно виконувати аліментний обов`язок незалежно від відкриття виконавчого провадження та дій державного виконавця. Зазначив, що здійснення відрахувань із заробітної плати відповідача після направлення виконавчого документа роботодавцю є результатом примусового виконання рішення та не свідчить про добровільне виконання відповідачем свого обов`язку. Доводи щодо несвоєчасного направлення виконавчого документа, неналежного повідомлення відповідача та обмеження розміру відрахувань із заробітної плати не виключають його вини у виникненні заборгованості. Крім того, представник позивачки послався на матеріали справи про зменшення розміру аліментів, з яких, на його думку, вбачається, що відповідач був обізнаний про рішення Свалявського районного суду Закарпатської області та постанову Закарпатського апеляційного суду, оскільки долучав їх до позовної заяви про зменшення розміру аліментів. Водночас, знаючи про наявність аліментного обов`язку, відповідач не вчиняв дій щодо добровільної сплати аліментів. Щодо клопотання про зменшення розміру пені представник позивачки зазначив, що під час формування основної частини заборгованості матеріальний стан відповідача не був погіршений. Згідно з наданою довідкою, його середньомісячний дохід за період із грудня 2024 року по жовтень 2025 року становив понад 73000 грн. Обставини щодо збільшення кількості осіб, які перебувають на утриманні відповідача, та зменшення його доходу виникли після формування основної частини заборгованості, а тому, на думку позивачки, не є підставами для зменшення пені відповідно до частини другої статті 196 Сімейного кодексу України. З огляду на викладене, представник позивачки просив врахувати доводи, наведені у відповіді на відзив, позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 260322,56 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн, а також відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені. (т. 1 а.с.140-159).

Представник позивачки подав письмові пояснення, у яких зазначив, що позивачка визнає факт отримання від відповідача 239656,79 грн., однак заперечує проти висновку Селидівського відділу ДВС про повне погашення відповідачем заборгованості зі сплати аліментів. Посилався на те, що станом на 01.03.2026 року, згідно з наявним у матеріалах справи помісячним розрахунком, заборгованість відповідача становила 260322,56 грн., а станом на 01.06.2026 року - 271408,91 грн. Крім того, відповідно до звіту ГУНП в Донецькій області про здійснені відрахування та виплати із грошового забезпечення відповідача за період з грудня 2025 року по 12.07.2026 року, за відповідачем обліковувалась заборгованість за період з 01.01.2026 року по 12.07.2026 року в розмірі 24322,17 грн. Представник позивачки також зазначив, що факт сплати відповідачем заборгованості, незалежно від її повного чи часткового погашення, сам по собі не звільняє його від відповідальності у вигляді неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. (т. 2 а.с.58-59).

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 16.07.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено. (т. 2 а.с.9).

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 17.07.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відмовлено. (т. 2 а.с.15).

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 20.07.2026 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено частково. Витребувано із Селидівського відділу ДВС у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №79200202. (т. 2 а.с.21-22).

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав та пояснив, що хоча заборгованість відповідачем сплачена, це не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення пені, просив позов задовольнити. На запитання щодо причин несвоєчасного пред`явлення рішення до виконання представник позивачки пояснив, що рішення суду постановлено 17.04.2025 та залишено без змін постановою апеляційного суду від 13.08.2025, з дня ухвалення якої воно набрало законної сили. Виконавчий лист видається після повернення справи до суду першої інстанції. Позивачка діяла невідкладно, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Час, необхідний для пересилання справи, отримання виконавчого листа та його направлення до органу державної виконавчої служби, становив близько шести тижнів, що, на думку представника, не свідчить про зволікання з пред`явленням рішення до виконання.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала та зазначила, що позиція сторони відповідача полягає у наступному: основна вимога це відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а у разі встановлення судом підстав для задоволення позову встановити часткові підстави для його задоволення, у будь-якому випадку зменшити розмір пені відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України. Представник відповідача зазначила, що ключовою підставою для відмови у позові є повне погашення відповідачем заборгованості зі сплати аліментів. Також посилалася на те, що, відповідно до листа ГУНП в Донецькій області, виконавчий документ надійшов до роботодавця відповідача лише 25.11.2025, тобто більш ніж через два місяці після відкриття виконавчого провадження, а утримання аліментів із заробітної плати розпочато з 01.12.2025. До 01.01.2026 утримання здійснювалося у розмірі 1/2 доходу, а з 01.01.2026 у розмірі 1/6 доходу у зв`язку з наявністю в відповідача інших аліментних зобов`язань. Вказувала, що відповідач не контролював відсоток та черговість утримань, оскільки сплата аліментів здійснювалася роботодавцем на підставі виконавчого документа. Посилалася на положення ч. 1 ст. 196 СК України щодо відповідальності платника аліментів за наявності його вини та ст. 614 ЦК України щодо обов`язку особи довести вжиття всіх необхідних заходів для належного виконання зобов`язання. На думку представника, затримка з початком утримання аліментів, з огляду на дату отримання виконавчого документа роботодавцем, виникла не з вини відповідача. Крім того, представник просила розмежувати дату, з якої присуджені аліменти, та дату виникнення обов`язку з їх сплати на підставі рішення суду, зазначивши, що до набрання рішенням законної сили виконавчий документ про їх стягнення був відсутній. Також просила врахувати, скасування заходів примусового виконання у зв`язку з погашенням відповідачем заборгованості, перебування на його утриманні двох малолітніх дітей та дружини, зменшення його доходу приблизно вдвічі з грудня 2025 року, а також статус учасника бойових дій. Зазначила, що пеня має стимулювати належне виконання аліментного обов`язку, а не становити надмірний тягар для відповідача, а оскільки заборгованість сплачена, стягнення пені у стовідсотковому розмірі вже не виконує стимулюючу функцію, а перетворюється на каральний захід, що суперечить принципам справедливості, розумності та співмірності.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.09.2014 року між сторонами укладено шлюб, який Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 22.03.2023 року по справі № 242/162/23, яке набрало законної сили 24.04.2023 року, шлюб між сторонами розірвано. (т.1 а.с.30-31,32).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 17.07.2018 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 907 від 20.07.2018 року, проведений Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . (т. 1 а.с.25).

Після розірвання шлюбу та на даний момент дитина ОСОБА_3 проживає з позивачкою за адресою АДРЕСА_1 як ВПО (Довідки №2111-7500185265 та №2111-5002253176) відповідно до акту обстеження умов проживання виданого 26.03.2024 року начальником ССД Свалявської міської ради. (т. 1 а.с.21,22,26-27).

Відповідно до рішення Свалявського районного суду Закарпатської області по справі № 306/2590/24 від 17.04.2025 року (залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року по справі № 306/2590/24): позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено, вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. (т. 1 а.с.33-35, 36-42).

Постановою Селидівського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.09.2025 року було відкрито виконавче провадження № 79200202 з виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17.04.2025 року по справі № 306/2590/24 про стягнення з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. (т. 1 а.с.43-44).

Згідно з помісячним розрахунком заборгованості зі сплати ОСОБА_2 аліментів, виданого в.о. начальника Селидівського відділу ДВС, сукупний розмір заборгованості останнього зі сплати аліментів станом на 01.03.2026 року, за період з грудня 2024 року по січень 2026 року, складає 260 322 грн 56 коп., розмір доходів (за вирахуванням ПДФО та військового збору) отриманих відповідачем за вказаний період склав 1 205 208 грн 49 коп.; станом на 01.06.2026 року, за період з грудня 2024 року по травень 2026 року, складає 271 408 грн 91 коп., розмір доходів (за вирахуванням ПДФО та військового збору) отриманих відповідачем за вказаний період склав 1 338 244 грн 60 коп. (т. 1 а.с.28-29).

Державним виконавцем у виконавчому провадженні № АСВП 79200202, 23.03.2026 року було винесено ряд постанов щодо тимчасовго обмеження відповідача, а саме: у праві виїзду за межі України; у праві керування транспортними засобами; у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; у праві полювання. Згідно з повідомленням про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 23.03.26 року та витягом з Єдиного реєстру боржників, відомості про ОСОБА_2 були внесені до Єдиного реєстру боржників. (т. 1 а.с. 45-54,60-65).

Згідно довідки про доходи №455 виданої ГУНП в Донецькій області 19.06.2026 року, дохід ОСОБА_2 , за період з 01.12.2024 року по 31.05.2026 року, (за вирахуванням ПДФО та військового збору) склав 1 149 244 грн 58 коп, з яких, в період з грудня 2025 року по травень 2026 року, розмір сплачених аліментів становить 133 966 грн 90 коп. (т. 1 а.с.128).

З реєстраційної картки звернення № ШЦ-19568761 від 11 грудня 2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 звернувся через Урядовий портал зі скаргою на дії державного виконавця Селидівського відділу ДВС у Покровському районі Донецької області. У зверненні відповідач зазначив, що 10.12.2025 року дізнався про наявність виконавчого провадження з повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з накладенням арешту на його банківські рахунки. При цьому вказував, що станом на 11.12.2025 року не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт коштів. (т. 1 а.с. 56-57, 131-132).

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 10.09.2025 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено, встановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 18.08.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.; Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 10.06.2026 року, зменшено розмір аліментів який стягується з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 , на утримання доньки ОСОБА_6 1/4 частини на 1/5 частину. (т. 1 а.с. 160-170, 171-173).

На виконання ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 20.07.2026 року Селидівським відділом державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надано інформацію та копії матеріалів виконавчого провадження № 79200202.

З наданих матеріалів убачається, що виконавчий лист № 306/2590/24, виданий Свалявським районним судом Закарпатської області 26.08.2025 року, надійшов на виконання до відділу 25.09.2025 року. Цього ж дня державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. При цьому, як зазначено Селидівським відділом ДВС, вказана постанова боржнику не направлялася, оскільки адреса його проживання, зазначена у виконавчому листі, знаходиться на території Селидівської міської територіальної громади, яка відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 визначена як тимчасово окупована територія України. 28.11.2025 року державним виконавцем сформовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, яку направлено на електронну адресу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - роботодавця відповідача. 23.03.2026 року державним виконавцем сформовано довідку про розмір заборгованості зі сплати аліментів, згідно з якою станом на 01.03.2026 року заборгованість становила 239656,79 грн. У зв`язку з наявністю заборгованості відомості про відповідача внесено до Єдиного реєстру боржників, а також винесено постанови про встановлення передбачених законом тимчасових обмежень у праві виїзду за межі України, керування транспортними засобами, користування відповідною зброєю та у праві полювання, а також постанову про арешт майна боржника. Зазначені постанови, за повідомленням органу державної виконавчої служби, боржнику не направлялися з наведених вище причин. (т. 2 а.с.34-43).

Крім того, Селидівський відділ державної виконавчої служби повідомив, що 01.08.2026 року відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі погашено заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 239656,79 грн. шляхом внесення відповідних коштів на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби. Зазначені кошти перераховано стягувачу платіжним дорученням № 1092 від 03.08.2026 року. 04.08.2026 року державним виконавцем сформовано постанову про скасування заходів примусового виконання. (т.2 а.с.50-51).

На підтвердження повного погашення відповідачем заборгованості зі сплати аліментів представником відповідача подано платіжну інструкцію № 8423-0582-2357-2731 від 01.08.2026, відповідно до якої ОСОБА_2 сплатив на рахунок Селидівського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області 239 656,79 грн. (т. 2 а.с.75).

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 зазначено, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Таким чином, необхідною умовою покладення на платника аліментів відповідальності у вигляді неустойки є встановлення його вини у виникненні заборгованості. Сам по собі факт наявності заборгованості не є достатньою підставою для стягнення пені.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Отже, наявність вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів у платника аліментів презюмується.

Вина у невиконанні або неналежному виконанні аліментного обов`язку полягає у тому, що особа, яка зобов`язана сплачувати аліменти, усвідомлюючи свій обов`язок та маючи реальну можливість його виконати, без поважних причин не вживає необхідних заходів для його виконання, внаслідок чого виникає заборгованість. При цьому для покладення на платника аліментів відповідальності у вигляді неустойки необхідно встановити не лише факт несплати, а й те, що така несплата була зумовлена його винною поведінкою.

Сам по собі факт наявності заборгованості зі сплати аліментів не свідчить про винність платника та не є безумовною підставою для стягнення неустойки. Суд має встановити причинний зв`язок між поведінкою платника та виникненням заборгованості, зокрема з`ясувати, чи мав він можливість виконувати аліментний обов`язок, чи вчиняв дії, спрямовані на його виконання, та чи не виникла заборгованість з причин, які не залежали від його волі.

При цьому відсутність умислу на ухилення від сплати аліментів сама по собі не є самостійною юридичною підставою для звільнення від відповідальності, оскільки вина може існувати як у формі умислу, так і у формі необережності. Тому у цій справі підлягає встановленню саме наявність або відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості з урахуванням конкретних обставин її утворення та вжитих ним заходів для виконання аліментного обов`язку.

В силу приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести існування обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд встановив, що рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17.04.2025 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 13.08.2025 року, з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина, починаючи з 17.12.2024 року. Виконавчий лист видано судом 26.08.2025 року та 25.09.2025 року пред`явлено до виконання, у зв`язку з чим державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 79200202.

Разом з тим, з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження відповідачу не направлялася, оскільки адреса його проживання, зазначена у виконавчому листі, знаходиться на території, яка відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 визначена як тимчасово окупована територія України. Постанову про звернення стягнення на заробітну плату державним виконавцем сформовано 28.11.2025 року та направлено безпосередньо роботодавцю відповідача.

Відповідач, у свою чергу, зазначав, що про наявність виконавчого провадження фактично дізнався 10.12.2025 року, після чого наступного дня звернувся зі скаргою на дії державного виконавця. З матеріалів справи також убачається, що починаючи з грудня 2025 року аліменти утримувалися з його заробітної плати за місцем роботи.

Суд враховує, що відповідач є офіційно працевлаштованою особою, а після направлення виконавчого документа за місцем роботи стягнення аліментів здійснювалося роботодавцем у встановленому виконавчим документом порядку. Доказів того, що відповідач після того, як йому стало відомо про наявність виконавчого провадження, ухилявся від виконання аліментного обов`язку, приховував доходи, умисно перешкоджав проведенню відрахувань або вчиняв інші дії, спрямовані на невиконання рішення суду, матеріали справи не містять.

При цьому сам факт несвоєчасного надходження виконавчого документа до роботодавця відповідача не може бути поставлений йому у вину, оскільки строк направлення виконавчого документа та спосіб організації його виконання перебували поза межами його контролю.

Суд також бере до уваги, що після отримання інформації про виконавче провадження відповідач не заперечував свого обов`язку зі сплати аліментів, а їх утримання здійснювалося за місцем роботи. Крім того, 01.08.2026 року відповідачем сплачено 239 656,79 грн. заборгованості, що підтверджується платіжною інструкцією та матеріалами виконавчого провадження. Селидівський відділ державної виконавчої служби повідомив про повне погашення заборгованості та 04.08.2026 року скасування заходів примусового виконання.

Згідно правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Згідно приписів статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За таких обставин, суд не встановив у діях відповідача умисного ухилення від виконання аліментного обов`язку або його вини у виникненні заборгованості у розумінні ч. 1 ст. 196 СК України. Наявність самої заборгованості, яка виникла внаслідок особливостей та строків здійснення виконавчого провадження, за відсутності доведеної вини платника аліментів, не є достатньою правовою підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді неустойки (пені).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено відсутність необхідної умови для стягнення неустойки (пені), а саме вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–259, 263–265 ЦПК України, ст. 180, 181, 194, 195, 196 Сімейного кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову представника ОСОБА_1 — адвоката Бєлих Ярослава Євгеновича до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ

СВАЛЯВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ

ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ П.І.Уліганинець

23.09.2026 РОКУ.