Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №489/8062/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/8062/26

Провадження № 3/489/1321/26

Інгульський районний суд міста Миколаєва

Постанова

іменем України

23 вересня 2026 року місто Миколаїв

Суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Гриненко Михайло Вікторович, розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , головного інженера КП «ЕЛУ Автодоріг»,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 140 КУпАП,

встановив:

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №756246 від 27.08.2026 ОСОБА_1 інкримінується, що 03.08.2026 о 19:17 год у м. Миколаєві по просп. Корабелів, 7, він, будучи адміністративно відповідальною особою (ЕЛУ Автодоріг) за забезпечення безпеки дорожнього руху в місці проведення дорожніх доріг, порушив ДСТУ 8749:2017 року, що виразилося у відсутності дорожніх по просп. Корабелів, 7, м. Миколаєва та стало причиною дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортного засобу «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки, чим порушив вимоги п. 1.6 ПДР.

ОСОБА_1 при розгляді справи в суді свою вину в інкримінованому правопорушенні не визнав, зазначивши про те, що матеріали справи не містять доказів, що він є відповідальною особою за забезпечення безпечного експлуатаційного стану дороги на вказаному відрізку; протокол та матеріали справи містять суперечності щодо дорожньої вибоїни в місці ДТП; в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази того, що транспортний засіб отримав пошкодження саме в результаті наїзду на вибоїну; на вказаній ділянці автодороги дорожні роботи не проводилися, а тому не було обов`язку встановлювати попереджувальні знаки для учасників дорожнього руху; про виявлену вибоїну (пошкодження) асфальтного покриття стало відомо лише 03.08.2026, а наступного дня її було ліквідовано.

ОСОБА_2 надав пояснення про те, що дійсно у вказані у протоколі дату, час та місці, керуючи вищевказаним транспортним засобом, заїхав у вибоїну на дорозі, в результаті чого його автомобіль отримав механічні пошкодження, про що він одразу повідомив поліцію.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали, що знаходяться у справі (протокол про адміністративне правопорушення; схему місця ДТП від 03.08.2026; письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 03.08.2026; фотозображення ділянки дороги та транспортного засобу), суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Із змісту ст. 245 КУпАП слідує, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

Натомість санкція ч. 4 ст. 140 КУпАП, за якою складений протокол відносно особи, передбачає накладення стягнення, зокрема у виді адміністративного арешту, що, у свою чергу, вказує на те, що інкриміноване особі діяння підпадає під визначення поняття «кримінальне обвинувачення».

При цьому, кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи в інкримінованому діянні поза розумним сумнівом, що передбачено ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Диспозиція ч. 4 ст. 140 КУпАП, передбачає настання адміністративної відповідальності за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху ; порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об`єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування ; порушення нормативів щодо обладнання на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само неусунення після закінчення робіт перешкод і неприведення автомобільної дороги, вулиці, залізничного переїзду в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Таким чином, вказана норма є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 140 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння.

У свою чергу, протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкримінується порушення вимог п. 1.6 ПДР та ДСТУ 8749:2017. Разом з тим, у протоколі відсутні посилання на конкретну норму (пункт, підпункт) зазначеного ДСТУ, яка була порушена особою, що свідчить про неконкретність та абстрактність висунутого особі обвинувачення.

Натомість п. 1.6 ПДР регламентує, що використовувати дороги не за їх призначенням дозволяється з урахуванням вимог статей 36-38 Закону України «Про автомобіль дороги».

У свою чергу, у статтях 36-38 Закону України «Про автомобіль дороги» передбачені випадки використання автомобільних доріг загального користування для проведення народних гулянь та інших масових заходів; спортивних змагань ; будівництва споруд, об`єктів дорожнього сервісу, автозаправних станцій, прокладення інженерних мереж та виконання інших робіт у межах смуги відведення автомобільних доріг, що мають здійснюватися згідно з дозволом органів державного управління автомобільними дорогами та за попереднім погодженням з відповідними підрозділами Національної поліції в порядку, передбаченому законодавством України; розміщення рекламоносіїв на автомобільних дорогах.

Поряд з тим, в судовому засіданні встановлено, що в місці наїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_2 у вибоїну на проїзній частині автодороги жодні роботи, в тому числі з ліквідації ямковості, не проводилися, у зв`язку з чим був відсутній обов`язок відповідальної особи вживати заходи для обмеження руху та встановлення відповідних огороджень на час проведення дорожніх робіт, або здійснення інших заходів, невжиття яких інкримінується протоколом особі, щодо якої він складений.

Крім того, протокол та додані до нього матеріали містять суперечності щодо того, що саме ОСОБА_1 є відповідальною особою за забезпечення безпечного експлуатаційного стану дороги на вказаному відрізку, про що зазначено у протоколі, оскільки вказані обставини суперечать відомостям з акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, в якому зазначено, що відповідальною посадовою особою КП «ЕЛУ Автодоріг» є інша особа ОСОБА_4 .

При цьому, до матеріалів справи не додано відповідного документа, яким би підтверджувалися викладені у протоколі дані того, що саме ОСОБА_1 є відповідальною особою за забезпечення безпечного експлуатаційного стану дороги, у зв`язку з чим саме він є належним суб`єктом адміністративного правопорушення за вказаним протоколом.

Крім того, матеріали справи містять суперечності щодо розмірів дорожньої вибоїни в місці ДТП, оскільки в умовних позначеннях схеми місця ДТП вказано, що вона має розміри 19 см х 30 см х 9 см, натомість в акті обстеження ділянки вулично-шляхової мережі та поясненнях свідка ОСОБА_3 її розміри зазначені як 19 см х 30 см х 7 см.

Також до матеріалів справи не додано належних, достатніх та достовірних доказів того, що пошкодження транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 відбулося саме внаслідок наїзду на дорожню вибоїну, враховуючи той факт, що на схемі місця ДТП взагалі неможливо встановити місце розташування вибоїни на проїзній частині дороги, в тому числі в межах смуги руху автомобіля.

Натомість ОСОБА_1 категорично заперечував, що вищевказаний транспортний засіб був пошкоджений в результаті наїзду на вибоїну на проїзній частині дороги, у зв`язку з чим її розміри та точне розташування в межах проїзної частини мають визначальне значення для встановлення причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали.

Вказані суперечності матеріалів справи щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення та особи, яка його скоїла, позбавляють суддю можливості встановити вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому діянні, оскільки свідчать на його користь.

При цьому, викладення інших обставин, які містять ознаки об`єктивної сторони інкримінованого особі правопорушення, у протоколі відсутні. Натомість суд позбавлений права на власний розсуд змінювати фабулу викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення діяння з урахуванням фактичних обставин його вчинення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності та при його складенні особа ознайомлюється з його змістом, щоб мати змогу захищатися від пред`явленого їй звинувачення.

Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії»(Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».

За такого, керуючись принципом диспозитивності, суддя не може на власний розсуд змінювати фабулу викладеної у протоколі суті інкримінованого особі правопорушення з метою можливості притягнення її до адміністративної відповідальності за діяння, суть якого полягає в інших діях, аніж ті, які зазначені у протоколі, оскільки це становитиме порушення права на захист такої особи і суд, таким чином, перебере на себе функції державного обвинувача, що прямо суперечить практиці ЄСПЛ.

Таким чином, встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що складений відносно особи протокол про адміністративне правопорушення не може бути підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення інкримінованого правопорушення, у зв`язку з тим, що містить виклад обставин вчинення діяння, яке не передбачене диспозицією статті, за якою складений протокол, а також матеріали справи не містять доказів того, що суб`єктом вказаного правопорушення є саме особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, що вказує на недоведеність винуватості такої особи в інкримінованому їй правопорушенні поза розумним сумнівом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.

Із пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» вбачається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого адміністративного правопорушення, викладеного у протоколі.

Зазначене є підставою для закриття провадження у справі через недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з недоведеністю належними доказами складу такого адміністративного правопорушення, а також через те, що протокол та матеріали справи мають недоліки викладення суті інкримінованого особі діяння та обставин його вчинення, які не дають змоги встановити винуватість такої особи в інкримінованому правопорушенні, у зв`язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб`єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.

Керуючись статтями 247, 252, 280, 283, 291, 294 КУпАП, суддя

постановив:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 140 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя М.В. Гриненко