Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №497/359/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/2243/26

Справа № 497/359/26

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 на вирок Болградського районного суду Одеської області від 17.04.2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12025162270000063 від 23.01.2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Болград Одеської області, громадянина України, зі слів: з середньою освітою, одруженого, на утриманні має малолітню дитину, не є особою з інвалідністю, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України такого, що не має судимості, особу якого встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області від 14.02.2007 року,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.299 КК України,

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.

Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, та йому призначене покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік, із покдаденням на нього обов`язків, передбачених

ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не застосовувався.

Оскарженим вироком встановлено, що ОСОБА_8 20 листопада 2025 року, приблизно о 09:12 годині, діючи з умислом, спрямованим на жорстоке поводження з безпритульним собакою породи «метис» чепрачного окрасу на кличку «Хайка», який є твариною, що належать до хребетних, озброївшись невстановленим предметом схожим на дерев`яну палицю, який планував використовувати для спричинення тілесних ушкоджень, прибув на вул. Училищна в м. Болград Одеської області, де біля домоволодіння № 63 перебував зазначений собака.

Реалізуючи виниклий умисел, спрямований на жорстоке поводження з цим собакою та спричинення тілесних ушкоджень, зневажаючи загальноприйняті норми моралі щодо поводження з тваринами, грубо порушуючи суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті правила поведінки з тваринами, всупереч вимогам ст. 4, п. 3 ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», якими передбачено, що при поводженні з тваринами не допускається нанесення побоїв, травм, отруєння тварин, та забороняються інші дії чи бездіяльність, що суперечать, принципам захисту тварин від жорстокого поводження, ОСОБА_8 наніс що неменше чотирьох ударів невстановленим предметом, схожим на дерев`яну палицю, по тулубу собаки в ділянці поперекового відділу.

Цими діями ОСОБА_8 спричинив собаці породи «метис» чепрачного окрасу на кличку «Хайка» тілесні ушкодження у вигляді набряку в ділянці поперекового відділу з лівого боку.

Дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 1 ст.299 КК України за кваліфікуючими ознаками: жорстоке поводження з тваринами, що належать до хребетних, у тому числі з безпритульними тваринами, якщо такі дії призвели до тілесних ушкоджень тварини.

Вимоги, наведені в апеляційних скаргах та узагальнення доводів осіб, які їх подали.

Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції, прокурор Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу в якій, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просив скасувати оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання.

Доводи апеляційної скарги прокурор обґрунтував тим, що судом істотно порушені вимоги кримінального процесуального закону, невірно застосовані положення закону України про кримінальну відповідальність, а призначене судом покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м`якості.

Прокурор вважає, що суд незаконно та необґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.75 КК України, оскільки останній перебуває на обліку у Болградському РВП ГУНП в Одеській області в інформаційній підсистемі Національної поліції «Кривдник», як сімейний насильник. Крім того, він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч.ч. 1, 2 ст. 125 КК України, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173, ст. 173-2 КУпАП.

Судом першої інстанції не взято до уваги поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який не вчинив жодних дій, спрямованих на те, щоб допомогти собаці. Також не враховано висновки органу пробації, відповідно до яких ОСОБА_8 часто проявляє агресію до оточуючих, підтримує кримінальні зв`язки.

Дії обвинуваченого свідчать про неадекватність реакції на ситуативні виклики у соціальних взаємовідносинах та не контрольованість його емоційних проявів.

На підставі викладеного прокурор просить скасувати вирок в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 299 КК України у виді двох років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Правові позиції інших учасників апеляційного розгляду.

Прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки судовий розгляд був проведений судом першої інстанції без дослідження доказів, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині.

Доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що вирок суду ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд вважає не обґрунтованими з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

В апеляційній скарзі прокурора не зазначені обставини, які свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При апеляційному розгляді апеляційним судом також не встановлено обставин, які свідчать про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про те, що в цій частині апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_8 ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а отже неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою призначення надто м`якого покарання.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

За результатами апеляційного розгляду, апеляційний суд приходить до висновку про те, що, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50, 65 КК України, належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, у зв`язку з чим, безпідставно призначив обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України.

Відповідно до положень ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з положеннями частин 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно з вимогами ч.1 ст.75 КК України суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен враховувати тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.

Вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого ст.75 КК України, суд повинен належним чином дослідити та оцінити всі обставини, які мають значення для прийняття рішення, й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не навів достатніх мотивів звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, а застосувавши зазначену правову норму, допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме – застосував закон, який не підлягав застосуванню, що призвело до безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Згідно з положеннями ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 12 березня 2019 року у справі № 520/3854/17 вказала про те, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують покарання, звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог закону, звільнивши ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на обґрунтування прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Зокрема, судом формально враховано тяжкість злочину та особу обвинуваченого, не надано оцінки низці обставин, які мають значення для застосування ст.75 КК України.

Так, об`єктом вчиненого ОСОБА_8 злочину є суспільні відносини у сфері громадського порядку та моральності.

Не приділено належної уваги тому, що обвинувачений ОСОБА_8 , будучи особою працездатного віку, ніде не працює та суспільно-корисною працею не займається, постійного законного джерела прибутку не має.

Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням зазначив, що останній має постійне місце реєстрації і місце проживання (а.с.23-25), міцні соціальні зв`язки (а.с.76), за місцем проживання характеризується негативно, перебуває на обліку в Болградському РВП ГКНП в Одеській області в ІПНП «Кривдник», як сімейний насильник (а.с.77), на «Д» обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває (а.с.74, 75), не займається суспільно корисною працею, у нього відсутнє постійне місце роботи, в силу ст.89 КК України раніше не судимий (а.с.66-67, 68-71, 72-73).

Крім того, місцевий суд послався на висновок Болградського районного сектору №1 Філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області, викладений в досудовій доповіді від 19.03.2025 року (а.с.45-53), згідно якого обвинувачений ОСОБА_8 оцінюється як правопорушник з середнім рівнем ймовірності скоєння повторних кримінальних правопорушень. При цьому: ОСОБА_8 не отримав професійної освіти (при цьому не має вищої освіти); не має постійної роботи або інших стабільних джерел доходів; має труднощі з раціональним використанням коштів; часто проявляє агресію (фізичну або вербальну) відносно оточуючих; підтримує кримінальні зв?язки або зв`язки з особами антисоціальною поведінкою. Рівень впливу динамічних факторів на протиправну поведінку оцінюється як середній.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України суд першої інстанції визнав щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України апеляційний суд приходить до таких висновків.

У постанові Першої судової палати ККС у складі ВС від 15.08.2023 по справі №295/424/21 зазначено, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке згідно із ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, відомості про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується негативно, згідно наявної у матеріалах справи характеристики, зловживає спиртними напоями, створює сварки із сусідами та в родині, притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, а також перебував на обліку в Болградському РВП ГУНП в Одеській області в інформаційній підсистемі Національної поліції «Кривдник», як сімейний насильник, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий в силу вимог ст. 89 КК України.

В цьому контексті апеляційний суд звертає увагу прокурора на те, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв`язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.

При цьому, судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов`язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.

Наведене узгоджується з висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 17.09.2020 (справа № 739/1140/18) та 20.04.2023 (справа № 206/1127/21).

Відтак, посилання прокурора в апеляційній скарзі на попередні судимості ОСОБА_8 та існування щодо нього обвинувального вироку Болградського районного суду Одеської області від 15.03.2024 року за ч. 2 ст. 125 КК України та ухвали Болградського районного суду Одеської області від 15.08.2024 року про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі ст. 46 КК України року є недоречними.

Разом з тим, під час апеляційного розгляду прокурор долучила до матеріалів справи копії постанов Болградського районного суду Одеської області від 08.08.2023, 19.09.2024, 14.11.2024, 21.05.2025 та 12.06.2025 року про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 та ст. 177 КУпАП.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_8 веде посередній спосіб життя та про відсутність позитивних змін в його особистості і його готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.

Апеляційний суд вважає, що особистість обвинуваченого свідчить про його нахили до скоєння правопорушень. Відсутність освіти, як вищої, так і спеціальної, постійного місця роботи, а також нерозуміння наслідків вчинення суспільно небезпечних дій, на думку колегії суддів привели обвинуваченого до скоєння вказаного злочину.

Варто також звернути увагу на показання самого обвинуваченого, які були ним надані під час судового розгляду у суді першої інстанції. Так, обвинувачений ОСОБА_8 пояснив суду, що півроку тому, вказаний собака його покусав, порвав йому штани. 20.11.2025 року біля 09:12 години він, проходячи повз будинку 63 по вулиці Училищна в м. Болград, взявши палку в руки, наніс не менше чотирьох ударів по тулубу собаки.

Тобто, в день вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, собака жодних агресивних проявів до обвинуваченого не виявляв, а проявлена до тварини жорстокість була вочевидь безпідставною та невиправданою. При цьому, причини скоєння таких дій через тривалий проміжок часу ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційного суду пояснити не зміг.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки обвинуваченого та запобігання новим злочинам.

За таких обставин висновок суду про наявність підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, не ґрунтується на досліджених обставинах кримінального провадження та вимогах закону, а тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції застосований закон про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню.

Разом з тим, апеляційний суд звертає особливу увагу на висновки досудової доповіді та витяг з оцінки ризиків вчинення ОСОБА_8 повторного кримінального правопорушення, згідно з якими останній часто проявляє агресію (фізичну або вербальну) відносно оточуючих, не має постійної роботи або інших стабільних джерел доходів, підтримує кримінальні зв`язки або зв`язки з особами з антисоціальною поведінкою, існує ймовірність насильницьких дій, спрямованих на завдання фізичного болю або фізичного чи морального страждання, приниження людської гідності, сексуальне насильство. Ступінь вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній

Згідно інформації, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_8 за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства (а.с. 46-52).

Положеннями ч.ч. 1. 2 ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до позиції, викладеної у рішенні ЄСПЛ «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, складовими елементами принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Санкція ч. 1 ст. 299 КК України передбачає можливість призначення покарання у виді обмеження волі на строк від одного до трьох років або позбавлення волі на строк від двох до трьох років з конфіскацією тварини.

На переконання апеляційного суду, покарання у виді позбавлення волі не сприятиме головній меті покарання – виправленню засудженого. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у його невідворотності.

Натомість реальне позбавлення волі строком на два роки, як про це просить прокурор в поданій ним апеляційній скарзі, може негативно вплинути на особу обвинуваченого та не призведе до позитивних змін у його мисленні.

Разом з тим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як громадський порядок, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.

За приписами ч. 1 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці.

На переконання апеляційного суду саме покарання у виді обмеження волі буде відповідати критичній оцінці обвинуваченого щодо суспільно небезпечних наслідків своїх дій, а також дасть йому змогу змінити свій спосіб життя, переосмислити його та позбутись звички зловжитати спиртними наяпоями, внаслідок чого він вчиняє дії, що суперечать загальноприйнятим нормам поведінки та моральності. Також, залучення ОСОБА_8 до праці надасть йому змогу здобути нові корисні навички, що буде одним із ключових елементів його соціальної адаптації та ресоціалізації.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, апеляційний суд, керуючись положеннями ст.ст. 50, 65 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі, в мінімальній межі санкції ч. 1 ст.299 КК України, що, на думку апеляційного суду, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Положеннями ч.1 ст.409 КПК України передбачені підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення на підставі п.2) ч.1 ст.413 КПК України, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до п.п. 2,4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вирок Болградського районного суду Одеської області від 17.04.2026 року відносно ОСОБА_8 підлягає скасуванню в частині призначення покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку, яким необхідно призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі, в межах санкції ч.1 ст.299 КК України, без застосування положень статті 75 КК України, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 370, 372, 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420, 532, 615 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 – задовольнити частково.

Вирок Болградського районного суду Одеської області від 17 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12025162270000063 від 23.01.2026 року, яким ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, – скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.1 ст. 299 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Строк покарання обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

В іншій частині оскаржений вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4