Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №946/4360/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1760/26

Номер справи місцевого суду: 946/4360/26

Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,

за участю секретаря – Соболєвої Р.М.,

захисника – адвоката Гуревича Родіона Геннадійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань

апеляційну скаргу захисника Гуревича Родіона Геннадійовича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,

на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 серпня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

в с т а н о в и в:

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 06.06.2026 о 23 год. 45 хв., в м. Ізмаїл, вул. Придунайська, 267, керував транспортним засобом Opel Vectra, номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення мовлення, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Гуревич Р.Г., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що:

- відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку не зафіксована;

- сам протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом вини особи;

- незаконна зупинка транспортного засобу;

- працівники поліції не назвали своє прізвище, посаду, спеціальне звання, що є обов`язком згідно зі ст. 18 Закону України «Про національну поліцію»;

- вказані поліцейським ознаки сп`яніння були повідомлені не до пропозиції пройти огляд, а вже після складення протоколу про адміністративне правопорушення;

- з відеозапису не вбачається, що поведінка не відповідала обстановці, навпаки на всі питання ОСОБА_1 відповідав чітко та конкретно;

- відсутній повний та безперервний відеозапис.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції захисник Гуревич Р.Г. підтримав доводи апеляційної скарги, просив постанову суду скасувати та закрити провадження по справі.

Особа, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , до судового засідання не з`явився, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляд справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне право-порушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному до-слідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція № 1452/735.

Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

За п. 3 Розділу І Інструкції № 1452/735 ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Згідно з п. 6 Інструкції № 1452/735 огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – заклад охорони здоров`я) (п. 7 Інструкції № 1452/735).

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеним його вину матеріалами справи: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 685996 від 07.06.2026 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відеозаписами.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 685996 від 07.06.2026 зафіксовано, що 06.06.2026 о 23 год 45 хв, в м. Ізмаїл, вул. Придунайська, 267, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Opel Vectra, номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення мовлення, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху України (а.с. 2-3);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким від огляду ОСОБА_1 відмовився (а.с. 4);

- відеозаписом, який оглянуто в ході розгляду справи, яким підтверджено наступне.

Працівники поліції зупинили ОСОБА_1 та запитали, куди він так поспішає, на що останній відповів, що комендантська година (23:45:47). На запитання, чи вживав алкоголь, ОСОБА_1 відповів: «трохи» (23:47:06). На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер» ОСОБА_1 відповів: «ні» (23:47:13). На запитання поліцейського: «Чому? Бажаєте його пройти в медичному закладі?», ОСОБА_1 відповів: «Теж ні» (23:47:18).

Поліцейський уточнив, чи відмовляється ОСОБА_1 від проходження огляду, та зазначив: «Якщо ви відмовляєтесь від проходження на тест алкогольного сп`яніння, то на вас буде складено протокол, ну ви розумієте?», на що ОСОБА_1 відповів: «Звісно розумію» (23:47:34). Після цього поліцейський повторно пояснив, що у разі непроходження огляду на місці або в медичному закладі буде складено протокол, на що ОСОБА_1 попросив почекати (23:48:25).

Поліцейський повторно запропонував ОСОБА_1 пройти огляд за допомогою «Драгера» або в медичній установі, зазначивши про виявлені ознаки сп`яніння (23:52:41). ОСОБА_1 знову попросив почекати хвилин 15, на що поліцейський запитав, що буде через 15 хвилин, та зазначив: «Або ви погоджуєтесь або відмовляєтесь». ОСОБА_1 сказав: «Я розумію, що хочете … просто питаю, можна зачекати чи ні». (23:53:17)

Поліцейський зазначив: «Останній раз… будете проходити огляд за допомогою газоаналізатора Драгер або в медичному закладі?», на що ОСОБА_1 сказав: «Я ж вам не відмовлявся… відмову від мене чули?». Поліцейський пояснив, що ОСОБА_1 зупинили та декілька разів запитують, чи готовий він пройти огляд на місці або в медичному закладі, та вказав, що якщо ОСОБА_1 проситиме почекати хвилину чи десять, це буде розцінено як відмова, оскільки його вже не вперше про це запитували (23:55:58).

Надалі поліцейський повторно запитав ОСОБА_1 щодо проходження огляду, повідомив про порушення пункту 2.5 ПДР України та зазначив, що було прийнято рішення про складення протоколу за частиною першою статті 130 КУпАП.

Посилання захисника на те, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку не зафіксована, спростовується змістом відеозапису.

Так, ОСОБА_1 на пропозицію пройти огляд за допомогою газоаналізатора «Драгер» відповів «ні», а на пропозицію пройти огляд у медичному закладі – «теж ні» (23:47:13–23:47:18). Надалі, попри неодноразові пропозиції пройти огляд у будь-який із передбачених способів, він не погодився на його проходження, а просив почекати, після чого поліцейський роз`яснив, що така поведінка буде розцінена як відмова (23:55:58).

Така поведінка ОСОБА_1 , з огляду на неодноразові пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння та відсутність його згоди на проходження такого огляду, свідчить про відмову від його проходження.

Щодо доводу скарги, що сам протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом вини особи, апеляційний суд вказує таке.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення прямо віднесений законодавцем до джерел доказів у справі про адміністративне правопорушення. При цьому закон не встановлює для протоколу наперед визначеної доказової сили, як не встановлює такої сили й для інших доказів.

Отже, визначальним є не сам факт складання протоколу, а оцінка його змісту та відомостей, викладених у ньому, у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

У цьому випадку висновок суду першої інстанції про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення ґрунтується не лише на протоколі, а на сукупності досліджених судом доказів, яким надано належну оцінку. При цьому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, однак самі по собі не спростовують достовірності та достатності доказів, покладених судом в основу оскаржуваної постанови.

Доводи апеляційної скарги про незаконність зупинки транспортного засобу не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки сам по собі порядок зупинки транспортного засобу не свідчить про недопустимість доказів, отриманих працівниками поліції після його зупинки, за умови, що такі докази підтверджують обставини адміністративного правопорушення та отримані у встановленому законом порядку.

Крім того, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, незгода водія із причинами зупинки або його необізнаність про це не позбавляє його обов`язку дотримуватися вимог п. 2.5 ПДР.

Неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності.

Посилання заявника на те, що працівники поліції не назвали свої прізвища, посади та спеціальні звання, не свідчить про незаконність їхніх дій та не спростовує факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та на вимогу пред`явити службове посвідчення. Водночас саме по собі недотримання такого порядку звернення не є безумовною підставою для визнання подальших дій працівників поліції незаконними, якщо не встановлено, що це призвело до порушення конкретних прав особи, вплинуло на процедуру фіксації правопорушення або достовірність і допустимість отриманих доказів.

ОСОБА_1 не зазначає, яким чином замовчування працівниками поліції своїх даних перешкодило йому реалізувати процесуальні права, вплинуло на порядок фіксації правопорушення чи стало причиною його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, із відеозапису не вбачається, що така обставина була пов`язана з відмовою ОСОБА_1 від проходження огляду.

Довід скарги про те, що ознаки сп`яніння були повідомлені працівником поліції лише після складення протоколу про адміністративне правопорушення, спростовується змістом відеозапису, оскільки вбачається, що працівник поліції зазначив про виявлені у ОСОБА_1 ознаки сп`яніння ще під час повторної пропозиції пройти огляд за допомогою газоаналізатора «Драгер» або в медичному закладі (23:52:41), тобто до прийняття рішення про складення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Посилання заявника на те, що з відеозапису не вбачається невідповідності його поведінки обстановці, не спростовує зазначених працівником поліції ознак сп`яніння, сам по собі факт того, що ОСОБА_1 відповідав на запитання поліцейських чітко та конкретно, не виключає можливості перебування особи у стані алкогольного сп`яніння та не спростовує інших виявлених поліцейським ознак, зазначених під час пропозиції пройти огляд.

Твердження апеляційної скарги про відсутність повного та безперервного відеозапису не свідчить про недопустимість наявного відеозапису як доказу або недоведеність обставин адміністративного правопорушення.

Як убачається з наявного у матеріалах справи відеозапису, ним безпосередньо зафіксовано спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , пропозиції працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння, відповіді останнього на такі пропозиції, а також його подальшу відмову від проходження огляду.

Таким чином, відеозапис містить відомості, які безпосередньо стосуються обставин, що підлягають встановленню у справі.

Зміст відеозапису дає можливість дослідити послідовність відповідних подій та поведінку ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції, а також співвіднести зафіксовані на ньому обставини з іншими матеріалами справи.

При цьому апеляційна скарга не містить конкретного обґрунтування того, які саме істотні для правильного вирішення справи обставини залишилися поза межами відеофіксації та яким чином відсутність окремих фрагментів відеозапису впливає на достовірність відомостей, безпосередньо зафіксованих на наявному відео.

Відеозапис отриманий працівником поліції за допомогою технічного засобу під час виконання ним службових повноважень, відомостей про порушення встановленого законом порядку його отримання матеріали справи не містять.

Отже, наявний у матеріалах справи відеозапис є належним та допустимим доказом, який у сукупності з іншими доказами підлягає оцінці відповідно до вимог статті 252 КУпАП, а доводи апеляційної скарги щодо його неповноти не спростовують встановлених судом обставин.

25.08.2026 від захисника Гуревича Р.Г., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , надійшло клопотання про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації, в якому просить врахувати при призначенні стягнення військовий статус ОСОБА_1 факт виконання ним бойових завдань у складі Збройних Сил України, відсутність шкідливих наслідків, а також принципи індивідуалізації відповідальності, пропорційності та верховенства права; у випадку визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, застосувати аналогію закону (права) та принцип індивідуалізації покарання, не призначаючи йому додаткове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами; у разі якщо суд вважатиме неможливим застосування аналогії права/закону до ухвалення рішення Конституційним Судом України — відкласти розгляд справи № 946/4360/26 до оприлюднення рішення КСУ у справі № 3- 55/2026(130/26).

Щодо відкладення розгляду справи до оприлюднення рішення КСУ у справі № 3- 55/2026(130/26), апеляційний суд вказує таке.

Так, на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа № 3-55/2026(130/26), предметом якої є перевірка на відповідність Конституції України окремих приписів частини другої статті 33 та частини першої статті 130 КУпАП.

Зазначене конституційне провадження стосується, зокрема, питання індивідуалізації адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП.

Разом з тим, сама по собі наявність зазначеного конституційного провадження не є передбаченою КУпАП підставою для обов`язкового відкладення розгляду конкретної справи про адміністративне правопорушення до ухвалення та оприлюднення рішення Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому предметом розгляду у цій справі є встановлення обставин конкретного адміністративного правопорушення та наявності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Результат розгляду Конституційним Судом України справи № 3-55/2026 (130/26) на час вирішення заявленого клопотання не є встановленою судом обставиною цієї справи, а правова позиція Конституційного Суду України з порушеного питання ще не сформульована та не оприлюднена.

Саме по собі очікування можливого правового висновку Конституційного Суду України не позбавляє суд можливості та обов`язку розглянути справу в установленому законом порядку на підставі наявних у ній доказів та відповідно до чинного на час розгляду законодавства.

Крім того, стаття 277 КУпАП встановлює строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, а стаття 268 КУпАП визначає процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, безпідставне відкладення розгляду справи лише з метою очікування майбутнього рішення Конституційного Суду України не відповідає завданню своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Водночас у разі ухвалення та оприлюднення Конституційним Судом України рішення у справі № 3-55/2026(130/26) відповідні правові висновки підлягатимуть урахуванню судом при вирішенні справи у випадку їхньої релевантності до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, правових підстав для відкладення розгляду справи до оприлюднення рішення Конституційного Суду України у справі № 3-55/2026(130/26) апеляційний суд не вбачає.

Щодо врахування принципу індивідуалізації, апеляційний суд зазначає, що у відповідності до ст. 23 КУпАП, метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За змістом ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

При розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами вимоги закону судом першої інстанції були дотримані у повній мірі.

Накладене стягнення відповідає санкції ч. 1 ст.130 КУпАП та є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети виховного впливу та запобігання вчиненню ОСОБА_1 нових правопорушень.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає один безальтернативний вид стягнення - накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, незалежно від виконуваних особою службових обов`язків та займаної посади, і не передбачає будь-яких альтернативних видів стягнення.

Оскільки КСУ не закінчено перевірку окремих положень ст. 33 та ч. 1 ст. 130 КУпАП на відповідність ст. 61 Конституції України в частині можливості звільнення особи від додаткового стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, наразі суд позбавлений можливості застосувати до ОСОБА_1 не передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП альтернативний менш суворий вид стягнення, не зважаючи на обставини вчинення правопорушення, особу правопорушника через невнормованість такого чинним законодавством.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП України, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху.

Згідно з рішенням по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Гуревича Родіона Геннадійовича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова