Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №587/1354/26 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1354/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання – Джепи В. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належав його батьку на праві приватної власності, він постійно і безперервно проживає з моменту побудови у 1979 році. Батько помер у 1991 році і власниками стали позивач та його мати. У 1998 році належні частки житлового будинку позивачем та його матір`ю були передані за договором дарування сестрі позивача, яка ще у 1983 році виїхала на постійне місце проживання до РФ. Після укладення договору дарування сестра повідомила, що спірний житловий будинок їй не потрібен, забрала особисті речі, а комплект ключів від будинку віддала позивачу. У 2012 році померла мати позивача і він залишився один проживати у цьому будинку до початку оголошення обов`язкової евакуації з с. Храпівщина, тобто до 13 червня 2025 року. У період з 1998 року по 2025 рік позивач відкрито добросовісно володів чужим майном – житловим будинком та земельною ділянкою, утримував будинок, обробляв землю, облаштовував прибудинкову територію, будував господарські споруди, сплачував комунальні платежі, поліпшував будинок. Вважає, що факт добросовісного володіння ним чужим майном більше 10 років підтверджується долученими до позову доказами, просить визнати за ним право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Від представника відповідача Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області надійшла заява про розгляд справи без їх участі, просить рішення прийняти на розсуд суду.

Ухвалою суду від 13 квітня 2026 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12 травня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 рішенням Кияницької сільської ради народних депутатів від 17 серпня 1993 року № 43 передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,36 га: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель 0,05 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,31 га (а.с. 12), право власності на яку посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-СМ №042277, виданим 14 січня 2000 року на підставі рішення Кияницької сільської ради народних депутатів від 19 лютого 1999 року № 21 (а. с. 14-15).

Після смерті батька позивача - ОСОБА_3 власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування стали позивач (1/4 частина будинку) та його мати ОСОБА_2 (3/4 частини будинку).

Відповідно до виписки з погосподарської книги №12 Кияницької сільської ради Сумського району Сумської області (с. Храпівщина) за 1991-1995 роки будинок рахується за ОСОБА_2 (3/4) та ОСОБА_1 (1/4) (а.с. 20).

Згідно з випискою з погосподарської книги №13 Кияницької сільської ради Сумського району Сумської області (с. Храпівщина) за 1995-2000 роки будинок за адресою: АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_2 (3/4) та ОСОБА_1 (1/4) (а.с. 21).

07 вересня 1998 року ОСОБА_2 подарувала доньці належні їй частини житлового будинку та ОСОБА_1 подарував сестрі належну йому частину житлового будинку, внаслідок чого ОСОБА_4 прийняла в дар цілий житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними будівлями, що підтверджується договором дарування будинку, зареєстрованим в реєстрі за № 3897 (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Храпівщина, Сумського району Сумської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Згідно з довідкою від 24 березня 2026 року № 306, виданою Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 з 1983 року по теперішній час та ОСОБА_5 з 2007 року по теперішній час. За вказаною адресою до моменту евакуації (2024 рік) фактично проживав ОСОБА_1 , утримував будинок, обробляв землю, звертався до сільської ради з різних питань (а.с. 19).

Частиною третьою статті 3 ЦПК передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

У позовній заяві позивач зазначив, що на даруванні сестрі належних йому та матері часток будинку наполягла мати, сестрі на час укладання договору дарування вищевказаний будинок був не потрібен, тому у 1983 році вона виїхала на постійне місце проживання до РФ, що також підтверджується довідкою № 305 від 24 березня 2026 року, виданою Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області, в якій зазначено, що ОСОБА_4 проживала за адресою: АДРЕСА_1 до моменту закінчення школи і у 1983 році виїхала. ОСОБА_1 була зареєстрована за вказаною адресою з 22 червня 1983 року по 07 грудня 1984 року (а.с. 22). ОСОБА_4 добровільно віддала йому ключі для проживання у житловому будинку.

Весь цей час у будинку проживав позивач та здійснював оплату послуг за газопостачання, що підтверджується випискою «УкрСиббанк» за картковим рахунком клієнта за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року (а.с. 29-33), утримував будинок, обробляв землю, облаштовував прибудинкову територію, будував господарські споруди, поліпшував будинок (а.с. 4-37).

Аналізуючи доводи позивача про те, що власниця будинку ОСОБА_4 у 1983 році виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації, у зв`язку з чим спірний житловий будинок їй фактично був не потрібен, суд оцінює критично та відхиляє з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_4 07 вересня 1998 року на підставі договору дарування, тобто значно пізніше після її виїзду у 1983 році в інше місце проживання, що свідчить про свідоме волевиявлення сторін правочину на набуття нею права приватної власності на це майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України (ЦКУ) право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які недвозначно свідчать про її відмову від права власності. Проте, сам по собі факт проживання власника за межами України та незареєстроване місце проживання в спірному будинку після 1984 року (а.с. 22), не є юридичною підставою для припинення права власності та не свідчить про відмову від нього.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 як законний власник майна у визначений законом спосіб відмовилася від права власності на належний їй житловий будинок чи усунулася від володіння ним. Отже, враховуючи ті обставини, що житловий будинок, на який позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю, є власністю сестри позивача – ОСОБА_4 , яка не відмовилася від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

У цій справі позивач достеменно знав про наявність законного власника будинку — своєї сестри ОСОБА_1 , а тому не набуває право власності за набувальною давністю на це майно.

Крім того, суд вважає, що сам по собі факт користування ОСОБА_1 житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , оброблення землі біля будинку, будування свого життя відповідно до потреб, утримання його в належному стані, проведення капітального та поточного ремонту, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю (Постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18). Ці дії вважаються виконанням обов`язків з утримання, збереження майна особою, яка ним користується, але не трансформують тимчасове чи договірне користування у право власності.

Той факт, що позивач постійно проживав у спірному будинку та що не має у власності і користуванні іншого житла, висновків суду не спростовує.

Отже, враховуючи ті обставини, що житловий будинок, на який позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю, є власністю сестри позивача – ОСОБА_4 , яка не відмовилася від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України.

Також, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що предметом спору є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем заявлено вимоги про визнання права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю до Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно з договором дарування будинку від 07 вересня 1998 року ОСОБА_2 подарувала доньці належну їй частину житлового будинку та ОСОБА_1 подарував сестрі належну йому частину житлового будинку, а ОСОБА_4 прийняла у дар цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 .Таким чином, ОСОБА_4 прийняла у дар та набула право власності на цілий житловий будинок за вказаною адресою.

Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю може бути визнано на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або відомий, але відмовився від права власності чи усунувся від володіння ним.

Також суд звертає увагу, що спірний житловий будинок на підставі чинних правовстановлюючих документів належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , він не є безхазяйним майном чи об`єктом комунальної власності Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області і Юнаківська сільська рада ніяк не порушувала, не оспорювала та не визнавала прав позивача на це майно.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63). Згідно зі статтею 51 ЦПК України заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача здійснюється судом виключно за клопотанням позивача.

Враховуючи, що позивач у процесі розгляду справи клопотань про заміну неналежного відповідача Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області на належного відповідача — ОСОБА_4 — або про залучення її як співвідповідача не заявляв, суд доходить висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, то на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 15, 16, 328 ЦК України та ст. ст. 3, 12, 141, 344 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. Г. Вортоломей