Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №747/200/26 — Срібнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 747/200/26

2/746/142/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р.

Срібнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Нагорної Н.Г.,

при секретарі судового засідання Марченко О.Ю.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника відповідача – адвоката Забальського Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -

встановив:

У провадженні Срібнянського районного суду Чернігівської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди, надіслана для розгляду за підсудністю згідно з розпорядженням в.о. голови Талалаївського районного суду Чернігівської області № 747/200/26 від 05 травня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 червня 2025 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «NISSAN QASHQAL», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухалась проїзною частиною другорядної дороги на вул. Перемоги у с. Скороходи Прилуцького району Чернігівської області, при виїзді на головну дорогу не врахувала дорожню обстановку, не дотрималась правила про рух якнайближче до правого краю проїзної частини, здійснила маневр повороту праворуч на перехресті нерівнозначних доріг: вул. Перемоги та автодороги Талалаївка-Скороходи, не надала переваги велосипеду під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по проїзній частині головної дороги Талалаївка-Липове в напрямку с. Липове та здійснила зіткнення з велосипедистом. В результаті ДТП велосипед отримав механічні пошкодження, його власникові завдано матеріальних збитків, а ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження. Постановою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2025 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Факт вини відповідача у спричиненні ДТП є доведеним. Внаслідок ДТП позивачу завдано майнової та моральної шкоди. Позивач був позбавлений можливості користуватись своїм майном та був вимушений витрачати зайві кошти на пересування. Позивач з 12 червня 2025 року по 30 червня 2025 року перебував у стані тимчасової втрати працездатності у зв`язку з ДТП. Також позивач та його близькі змушені були пересісти на громадський транспорт, що викликало суттєві незручності в пересуванні та зменшення сімейного бюджету через неможливість виконання деяких робіт по господарству. Позивач витратив на лікування власні кошти.

У порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Нагорній Н.Г.

Ухвалою судді Срібнянського районного суду Чернігівської області від 19 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху і надано позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

15 червня 2026 року від позивача до суду надійшла нова редакція позовної заяви, викладена з урахуванням вимог ухвали від 19 травня 2026 року.

Ухвалою судді Срібнянського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання на 09 липня 2026 року о 15 год. 30 хв.

09 липня 2026 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 11 год. 00 хв. 12 серпня 2026 року.

Ухвалою суду від 12 серпня 2026 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Забальського Ю.П., визнано обов`язковою явку позивача у справі ОСОБА_1 , відкладено підготовчий розгляд справи до 09 год. 30 хв. 18 серпня 2026 року.

17 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Забальського Ю.П. до суду надійшов відзив на позовну заяву, обґрунтований тим, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування матеріальної шкоди безпосередньо з відповідача є безпідставними, оскільки такі вимоги пред`явлені до неналежного відповідача. Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за законом виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема, на суму франшизи, чи якщо страховик не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Вказане підтверджується і усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

Станом на день ДТП транспортний засіб відповідача було застраховано в ПрАТ «СК «Євроніс Україна» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, (поліс) № 226611741. Таким чином, обов`язок з відшкодування заявленої позивачем матеріальної шкоди в повному обсязі покладається виключно на ПрАТ «СК «Євроніс Україна», оскільки заявлені позивачем вимоги щодо матеріальної шкоди в сумі 17 454 грн повністю підпадають під ліміт страхового відшкодування страховика. Відповідач не несе обов`язку зі сплати потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, оскільки така різниця об`єктивно відсутня, а загальний розмір заявленої майнової шкоди не перевищує визначений ліміт відповідальності страхової компанії.

З огляду на те, що позивач не звертався до ПрАТ «СК «Євроніс Україна» із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування та не заявляв клопотання про залучення вказаної страхової компанії до участі у справі як належного відповідача чи співвідповідача, вимога про стягнення матеріальної шкоди, пред`явлена до ОСОБА_2 , є вимогою, пред`явленою до неналежного відповідача та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Кім того, представник відповідача вказує про недоведеність та необґрунтованість заявленого позивачем розміру збитків, зокрема з тих підстав, що позивач протягом визначеного законом строку не надав велосипед на огляд ні відповідним фахівцям страхової компанії, у якій була застрахована цивільна відповідальність ОСОБА_2 , а розмір моральної шкоди суттєво перебільшеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження глибини, інтенсивності та тривалості моральних страждань, що виправдовувало б стягнення такої значної суми.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає позовні вимоги незаконними і необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову та роз`яснити позивачу право на звернення з відповідними позовними вимогами до належного відповідача – ПрАТ «СК «Євроніс Україна», або звернутися до суду із клопотанням про залучення/заміну відповідача відповідно до статті 51 ЦПК України.

Ухвалою суду від 18 серпня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 14 год. 30 хв. 08 вересня 2026 року.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 показав, що 12 червня 2025 року близько 11 год. він керував службовим автомобілем марки «Тойота» та їхав проїзною частиною дороги Липове-Талалаївка. Коли він наблизився до перехрестя дороги Липове-Талалаївка та вул. Перемоги - с. Скороходове Прилуцького району, він зупинив автомобіль, яким керував, перед перехрестям, так як на даному перехресті йому потрібно було повернути ліворуч, а зустрічною смугою руху дороги Талалаївка-Липове з боку селища Талалаївка в бік с. Липове їхав велосипедист. Коли вказаний велосипедист вже завершував переїзд вказаного перехрестя, він побачив, як, не зупиняючись, на вказане перехрестя виїхав легковий автомобіль, який здійснив зіткнення з вказаним велосипедом. На перехрестя автомобіль виїхав з другорядної дороги, справа відносно напрямку руху велосипеда. Внаслідок зіткнення водій велосипеда впав на автомобіль та далі впав на проїзну частину. Марку авто, яке вчинило ДТП, він не роздивився. Після зіткнення авто, що вчинило ДТП та жінка-водій лишились на місці ДТП.

Заслухавши учасників справи, допитавши свідка, дослідивши наявні письмові докази, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, СВ Прилуцького РВП Коробки В.В. від 29 серпня 2025 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42025272210000052 від 08 липня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, закрите у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

У постанові від 29 серпня 2025 року також вказано, що речовий доказ – велосипед без маркування, повернуто власнику ОСОБА_1 .

Зазначена постанова старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, СВ Прилуцького РВП Коробки В.В. від 29 серпня 2025 року, направлена до Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області для проведення перевірки та притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП серії ЕПР1 № 460801 відносно ОСОБА_2 складено посадовими особами Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області 21 вересня 2025 року.

Постановою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2025року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлено, що 12 червня 2025 року в 10 год. 15 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «NISSAN QASHQAI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною другорядної дороги по вул. Перемоги в с. Скороходове, здійснюючи маневр повороту праворуч на перехресті нерівнозначних доріг, а саме: вул. Перемоги та автодороги Талалаївка-Скороходове, не надала переваги в русі велосипеду під керуванням ОСОБА_1 , що рухався проїзною частиною головної дороги Талалаївка-Липове, в напрямку с. Липове, в результаті чого сталося зіткнення автомобіля з велосипедом. У результаті ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.

Таким чином ОСОБА_2 порушила пункт 16.11 ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, а саме не надала перевагу у русі велосипедисту ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі.

Відомостей про стан належного ОСОБА_1 велосипеда після ДТП, будь-яких актів огляду велосипеда після ДТП, тощо, чи інших відомостей, з яких можливо встановити розмір збитків, завданих пошкодженням велосипеда внаслідок ДТП, ні матеріали кримінального провадження, ні справа про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не містять.

Згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вище вказаною постановою підтверджено, що відповідач є винуватцем ДТП, учасником якої був позивач та від якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Даного факту також не заперечує відповідач.

Доказів на підтвердження розміру збитку, завданого внаслідок пошкодження велосипеда, крім копії накладної без дати та номера, про вартість велосипеда, без зазначення марки та моделі, у сумі 9 000,00 грн, позивач суду не надав.

Позивача було госпіталізовано 12 серпня 2025 року з місця ДТП до КНП «Талалаївська центральна лікарня Талалаївської селищної ради». Згідно з випискою № 1397 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, позивача було виписано з лікарні 30 червня 2025 року.

На підтвердження розміру витрат на лікування позивач долучив до позовної заяви копії фіскальних чеків на купівлю ліків.

Відповідно до виписки з медичної документації, позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 12 червня 2025 року, було встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку, посттравматичний субарахноїдальний крововилив, гострий період. Супутній: підшкірна гематома в лобно-тім`яній ділянці. Садно в ділянці лівого ліктьового суглоба. Забій лівої половини грудної клітки.

Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/1, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювана шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці. (Такий виновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 712/9328/21 (провадження № 61-12562св23).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-6ІЦСІ8, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

У своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201 св 18)) дійшов висновку, що якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Станом на 12 червня 2025 (день ДТП) цивільну відповідальність відповідача було застраховано в ПрАТ «СК «Євроніс Україна» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № 226611741.

Відповідно до пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року номер 3720-ІХ, вказаний Закон введено в дію з 01 січня 2025 року.

Згідно з абзацом другим підпункту 2 пункту 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб, з дня введення в дію цього Закону становить двісті п`ятдесят тисяч гривень на одну потерпілу особу та один мільйон двісті п`ятдесят тисяч гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб.

Заявлена позивачем до стягнення сума матеріальної шкоди, в повному обсязі покривається встановленим законом лімітом відповідальності страховика.

Таким чином, обов`язок з відшкодування заявленої позивачем матеріальної шкоди в повному обсязі покладається виключно на ПрАТ «СК «Євроніс Україна». Відповідач не несе обов`язку зі сплати потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, оскільки така різниця об`єктивно відсутня, а загальний розмір заявленої майнової шкоди не перевищує визначений ліміт відповідальності страхової компанії.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до ПрАТ «СК «Євроніс Україна» із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування та не заявляв клопотання про залучення вказаної страхової компанії до участі у справі як належного відповідача чи співвідповідача, хоча судом роз`яснювалось позивачеві його відповідне право, а тому вимоги про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, пред`явлені до ОСОБА_2 , є вимогами, що пред`явлені до неналежного відповідача та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, підстави для задоволення позову щодо відшкодування матеріального збитку відсутні.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий – фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,– МТСБУ) відшкодовується потерпілому – фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, – це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону № 1961-IV).

Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю).

Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач вказує, що у зв`язку з неможливістю користуватись пошкодженим внаслідок ДТП велосипедом змінився звичайний спосіб його життя, він змушений був для вирішення побутових проблем вживати додаткових заходів, винаймати транспорт для поїздок до лікарні та таке інше. При цьому позивач посилається на положення статті 23 ЦК України.

Суд звертає увагу, що позивач просить відшкодувати моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону № 1961-IV) та не належить до шкоди, заподіяної майну (згідно з статтею 28 Закону № 1961-IV). Тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в його моральних стражданнях та інших немайнових втратах через спричинене з вини ОСОБА_2 ДТП, внаслідок якого було пошкоджено належний позивачеві велосипед, має бути співмірно компенсована останньою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи доводи позивача та наданий ним обсяг доказів на підтвердження викладених у позові доводів щодо завдання йому моральної шкоди внаслідок неможливістю користуватись пошкодженим у ДТП велосипедом, що змінило звичний спосіб його життя, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди, про стягнення з відповідача в рахунок компенсації завданої позивачеві моральної шкоди 1 000,00 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди, – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, 1 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.Г. Нагорна