Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №755/11493/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/11493/25

Провадження №: 2/755/2672/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом, у якому просить суд:стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 120 000 грн; судові витрати покласти на відповідача.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21.01.2011 сторони по справі зареєстрували шлюб, та за час перебування у ньому ними було набуто квартиру АДРЕСА_1 . Шлюбний договір між подружжям не укладався, будь-яких домовленостей щодо спірного майна не існує. Дана квартира була набута за інвестиційним договором укладеним між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд». Сплати внесків за вказаним договором здійснювалася за рахунок спільних коштів подружжя.

Зазначає, що наприкінці листопада 2024 року взаємовідносини сторін погіршилися та сторони стали проживати окремо. Позивач залишився проживати у квартирі АДРЕСА_1 , про що було достеменно відомо відповідачці. Проте, у грудні 2024 року відповідачка звернулася до ДТЕК Київські електромережі із заявою про відключення квартири від електропостачання. В результаті вказаних дій відповідачки позивач проживав у квартирі без електропостачання, що позбавило його можливості використовувати побутові прилади, заряджати телефон та виконувати ряд інших дій. При цьому, у січні 2025 року відповідачка звернулася із заявою до ПрАТ АК Київводоканал із заявою про відключення квартири від водопостачання. В результаті чого позивача було залишено майже без засобів існування, оскільки позивач не тільки не міг щоденно вживати воду, яка необхідна для його життя, а також не міг приготувати їжу, прийняти душ, попрати речі.

Вищевказані дії були вчинені відповідачкою лише із мотивів створення для позивача неможливих умов проживання та подальшого його виселення із займаної квартири. Ба більше, дії відповідачки завдали для позивача значний стрес та незручності для його життя, позивач постійно перебував у стані напруги, оскільки не міг задовольнити свої базові життєві потреби, до того ж через відсутність світла він втратив доступ до мережі інтернет, в результаті чого в умовах воєнного стану не володів всією інформацією щодо загроз та ціль противника, що могло спричинити значної шкоди для його життя та здоров`я.

Крім того, відключення світла та водопостачання відновило відчуття страху позивача через обставини залишення відповідачкою його в чужій країні, а саме Таїланді, де остання викрала у позивача всі кошти, ключі та документи, в результаті чого позивач вимушений був залишитися без засобів існування у чужій для нього країні. Фактично спільний сімейний відпочинок, відповідачка перетворила у суцільний жах для позивача. За вказаних обставин позивач вимушений був звертатися до правоохоронних органів та консульства. При цьому, за обставин залишення позивача без засобів існування, позивач вимушений був залишатися у місцях загального користування, з обмеженим світлом та без води, що завдало для нього неабиякі моральні страждання. Зауважує, що повернуся позивач до України за кошти своїх сусідів з України.

Відтак, відключивши водопостачання та електропостачання у квартирі, де проживає позивач, відповідачка відновила страх позивача, який останній пережив у Таїланді. В результаті таких дій відповідачки, позивач втратив сон та апетит, перебував у пригніченому стані, витратив не мало часу для з`ясувань обставин та причин відключення водо- та електропостачання. До того ж, відповідачка виставила квартиру на продаж без будь-яких згод позивача, вважаючи квартиру своїм власним житлом. За таких неправомірних дій відповідачки, позивач вимушений був звернутися до суду із позовною заявою про поділ спільного майна подружжя. Додатково наголошує, що за період сімейного життя, відповідачка неодноразово здійснювала викрадення грошових кошті у позивача, а також здійснювала неналежне виховання спільної доньки, в результаті чого дитину перевели з 8 класу до 7 класу. Відтак, позивач вважає, що дії відповідачки з відключення водо- та електропостачання у квартирі є протиправними та такими, що завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 120 000 грн.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н.О. від 25.06.2025 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки, призначено судове засідання, витребувано докази.

21.07.2025 від ПРАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» на виконання ухвали суду від 25.06.2025 надійшли витребувані докази.

12.08.2025від ПрАТ «АК «Київводоканал» на виконання ухвали суду від 25.06.2025 надійшли витребувані докази.

30.09.2025 від представника позивача ОСОБА_4 - Вак О.В. надійшла заява про виклик та допит свідків, яка цього ж дня, ухвалою, постановленою в судовому засіданні, без оформлення окремого процесуального документу, із зазначенням в протоколі судового засідання, задоволена.

06.10.2025 від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи заперечення щодо позовних вимог зазначила, що після припинення фактичних шлюбних відносин, позивач по справі не дивлячись на її прохання звільнити її власну квартиру АДРЕСА_1 , продовжував мешкати у цій квартирі. Мешкаючи у її квартирі, він навмисно не сплачував спожиті ним комунальні послуги, що призводило до заборгованості, які відповідачка як власник квартири повинна була сплачувати.

У зв`язку із несплатою заборгованості за комунальні послуги, та тим, що відповідачка не мешкала у власній квартирі, нею було здійснено наступні дії: 10.12.2024 подано до ДТЕК Київські електричні мережі заяву про відімкнення світла; 23.12.2024 ДТЕК Київські електричні мережі надали рахунок № 95871930; 28.12.2024 було сплачено на рахунок ДТЕК Київські електричні мережі грошові кошти в розмірі 1 086,32 грн. за відключення енергопостачання; вкотре було повідомлено про наміри з приводу відключення від квартири комунальних послуг у зв`язку з тим, що позивач проживав у квартирі відповідачки та не сплачував спожиті ним комунальні послуги; позивач сплатив спожиті ним комунальні послуги енергопостачання на рахунок ДТЕК Київські електричні мережі та повідомив про це відповідачку; відповідачкою було повідомлено ДТЕК Київські електричні мережі, що вона відзиває заяву про відключення енергопостачання у квартирі АДРЕСА_1 ; 23.01.2025 на картковий рахунок відповідачки ДТЕК Київські електричні мережі повернуло грошові кошти у розмірі 1 086,52 грн. за заявою про відключення світла у зв`язку із тим, що послуги з відключення енергопостачання не здійснювались; енергопостачання у квартирі АДРЕСА_1 , ДТЕК Київські електричні мережі - не відключав. Таким чином, світло (енергопостачання) у квартирі АДРЕСА_1 - не відключалося за заявою відповідачки, оскільки заява на відімкнення енергопостачання була відізвана та енергопостачальна компанія повернула грошові кошти. За таких обставин позивач не міг зазнати з боку відповідачки моральних страждань.

Що стосується посилання позивача, що у квартирі було відключення від водопостачання, то відповідачка наголошує, що вона не писала жодного звернення до КИЇВВОДОКАНАЛА з приводу відключення водопостачання у вищезазначеній квартирі. Так дійсно, вона попереджала позивача, і не однократно, що якщо він не буде сплачувати спожиті ним комунальні послуги, то вона відключить водопостачання та електропостачання у своїй квартирі, але це були виключно слова направлені на сплату позивачем комунальних послуг, які останній відмовлявся сплачувати. Зазначає, що позивач навмисно не сплачував комунальні послуги тільки з метою накопичення на ім`я відповідачки боргів зі сплати комунальних послуг, оскільки вона юридично та фактично є власницею вищезазначеної квартири. А тому заборгованість зі сплати комунальних послуг перед постачальниками комунальних послуг як правило призводить до того, що постачальники комунальних послуг звертаються із позовом до суду та стягують вартість комунальних послуг у судовому порядку. Відповідачка є власницею квартири, а тому претензії зі сплати заборгованості будуть пред`явлені їй, а не позивачу по справі. Наголошує, що викладені у позові припущення позивача жодним належним та допустимим засобом доказування не підтверджуються. Позивачем не надано доказів морального страждання. Моральне страждання позивача на яке він посилається у позові є його вигадкою.

Окрім цього звертає увагу суду, що квартира АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю відповідачки та наразі судом розглядається справа № 755/5372/25, де нею подано зустрічний позов, із вимогою, зокрема, але не виключно, про визнання квартири АДРЕСА_1 - особистою приватною власністю. При цьому, відповідачка наголошує на тому, що під час перебування сторін у шлюбі, ними за спільні сумісні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_2 . Дана квартира юридично була оформлена на позивача та належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Позивач має частину у вищезазначеній квартирі, а тому навіть якщо припустити, що вона відключила електропостачання та водопостачання, то у такому випадку позивач мав можливість жити у вищезазначеній квартирі та морально не страждати. Однак у позові позивач не зазначив, що він має на праві спільної сумісної власності квартиру в якій можна мешкати. Дана квартира мебльована та придатна для постійного проживання. Ключі від вищезазначеної квартири перебувають у позивача. Таким чином відповідачка вважає, що вимоги позивача, що він нібито морально страждав не відповідають дійсності. Позивач безпідставними позовними вимогами намагається втягнути її у різноманітні судові справи задля того, щоб вона нервувала та витрачала кошти на адвокатів.

Враховуючи викладене, зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його морального страждання, внаслідок вчинення відповідачкою неправомірних дій. За таких обставин, враховуючи предмет спору та підстави позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не находять свого підтвердження в позові, оскільки позивачем не надано до суду разом із позовом доказів спричинення йому моральної шкоди, відповідачка вважає, що у суду достатньо підстав відмовити позивачу у задоволені позову у повному обсязі.

21.10.2025 від ПРАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» на виконання ухвали суду від 25.06.2025 надійшли витребувані докази.

11.11.2025 від відповідачки ОСОБА_2 надійшло клопотання про стягнення витрат на правову/правничу допомогу.

Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду м. Києва № 241 від 29.01.2026 відповідно до п.п.2.3.44, 2.3.46 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, здійснено повторний автоматичний розподіл вказаної судової справи між суддями.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.03.2026 цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Катющенко В.П., та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позові.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував стосовно задоволення позову з підстав викладених у відзиві.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала свого представника. Додатково суду пояснила, що позивачу було де жити, оскільки йому на праві власності належить квартира по АДРЕСА_3 , однак він три роки проживав у квартирі по АДРЕСА_4 , що належить на праві власності відповідачці і була придбана за її рахунок. Позивач залишив борги за комунальні послуги у її квартирі, які відповідачка мала сплачувати, оскільки є власником.

Заявлені стороною позивача свідки в судове засідання 16.09.2026 повторно не з`явилися, поштові повідомлення повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній», сторона позивача не забезпечила їх явку, а судом було вжито всіх заходів для повідомлення свідків.Крім того, цього ж дня від представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 надійшла заява, у якій остання просила розглядати справу у відсутність сторони позивача та додатково зазначила, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять позов задовольнити. З огляду на викладене, вислухавши думку відповідачки, суд постановив продовжувати розгляд справи за відсутності сторони позивача та свідків.

Таким чином, суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 29.01.2011, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.13).

Квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою № 418106058 від 17.03.2025 (а.с.10), Свідоцтвом про право власності від 25.11.2013 (а.с.11) та актом прийому-передачі квартири інвестору (а.с.12).

ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою № 435440815 від 15.07.2025 за відомостями з Державного реєстру речових прав (а.с.99).

ПрАТ «АК «Київводоканал» повідомило, що відключення від водопостачання у квартирі АДРЕСА_5 (особовий рахунок НОМЕР_2 ), що розташована по АДРЕСА_4 , за період з 01.01.2025 по 20.03.2025 не проводило (а.с.59).

10.12.2024 ОСОБА_2 звернулася до ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» із заявою, у якій просила відключити світло у її квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , оскільки вона виїхала за кордон та не проживає наразі у м. Києві (а.с.47).

ОСОБА_2 сплатила грошові кошти в розмірі 1 086,52 грн на рахунок ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» за послугу з відключення в однофазному/трифазному електролічильнику/ на комутаційному апараті (0,22 кв/0,38 кв) за ініціативою замовника, що підтверджується рахунком № НОМЕР_3 від 23.12.2024 та платіжною інструкцією № 9364-9349-7517-9435 від 28.12.2024 (а.с.92-93).

23.01.2025 грошові кошти у розмірі 1 086,52 грн були повернутіПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» на рахунок ОСОБА_2 у зв`язку з ненаданням послуги, що підтверджується довідкою про рух коштів (а.с.94).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до частин 1-2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2023 у справі № 454/289/22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховний Суду складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 дійшов висновку, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди діють за умови наявності моральної шкоди, протиправності поведінки особи, яка завдала моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою, вини особи, яка завдала моральної шкоди. Моральна шкода відшкодовується за умови доведення факту її заподіяння. Недоведення заподіяння моральної шкоди означає, що підстави для її стягнення відсутні.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі № 213/2186/16-ц, зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі позивач звернувся з позовом до суду, оскільки вважає, що дії відповідачки з відключення водо- та електропостачання у квартирі, де він проживає, є протиправними та такими, що завдали йому моральної шкоди. Такі дії відповідачки завдали значний стрес та незручності для життя позивача, він постійно перебував у стані напруги, оскільки не міг задовольнити свої базові життєві потреби, до того ж через відсутність світла він втратив доступ до мережі інтернет, в результаті чого в умовах воєнного стану не володів всією інформацією щодо загроз та ціль противника, що могло спричинити значної шкоди для його життя та здоров`я. Крім того, позивач втратив сон та апетит, перебував у пригніченому стані, витратив не мало часу для з`ясувань обставин та причин відключення водо- та електропостачання.

У даному спірному випадку, доводи позивача, фактично зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачкою моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.

З урахуванням встановлених обставин та розподілу тягаря доказування наявні підстави стверджувати, що відповідачкою доведено відсутність протиправності та вини в завданні моральної шкоди позивачу.

Так, відключення ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» електроенергії в квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , за заявою відповідачки не відбулося, що підтверджується поверненням грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 у зв`язку із ненаданням послуги (а.с.94).

Що стосується водопостачання, то ПрАТ «АК «Київводоканал» повідомлено, що у квартирі АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2025 по 20.03.2025 відключення не проводилось (а.с.59).

З огляду на викладене вище, з урахуванням належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємного зв`язку усіх доказів наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено заподіяння останньому моральної шкоди та протиправність дій відповідачки, при цьому відповідачкою доведено відсутність протиправності її дій та вини, які на думку позивача завдали йому моральних страждань, з огляду на що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд доходить наступного.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1-2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Крім того, відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В силу вимог положень Цивільного процесуального кодексу України, зокрема статті 141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідачкою ОСОБА_2 подано клопотання про стягнення витрат на правову/правничу допомогу, у якому остання просила стягнути понесені витрати з надання правової/правничої допомоги у розмірі 5 000 грн (а.с.108-112).

На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги відповідачкою до суду надано Договір № б/н про надання правової/правничої допомоги від 01.10.2025 (надалі - Договір), укладений між Клімовим Андрієм Юрійовичем (надалі - Адвокат) та Ткаченко Людмилою Миколаївною (надалі - Клієнт) (а.с.113-117).

Відповідно до п.1.1 Договору, предметом Договору є: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта, стосовно надання консультації з питань, які пов`язані з відшкодуванням моральної шкоди та підготовки відзиву на позовну заяву про стягнення моральної шкоди у справі № 755/11493/25; консультації, інші види юридичних послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору про надання правової/правничої допомоги (а.с.113).

Гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта, надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором про надання правової/правничої допомоги. Гонорар складається з суми вартості послуг, узгоджених між Сторонами та зазначені в Додатковій угоді до Договору про надання правової/правничої допомоги. Клієнт сплачує гонорар у день підписання Договору про надання правової/правничої допомоги. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвоката (п.3.1, 3.2, 3.4, 3.5 Договору).

Відповідно до п.1 Додаткової угоди до Договору від 01.10.2025, сторони дійшли згоди та домовились, що загальна вартість послуг з надання правової допомоги за Договором про надання правової/правничої допомоги № б/н від 01.10.2025 стосовно надання консультації з питань, які пов`язані з відшкодуванням моральної шкоди та підготовки відзиву на позовну заяву про стягнення моральної шкоди у справі № 755/11493/25, складає 5 000 грн (а.с.118).

ОСОБА_2 сплатила грошові кошти у розмірі 5 000 грн за Договором про надання правової допомоги № б/н від 01.10.2025, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 21 від 01.10.2025 (а.с.119) та квитанцією до прибуткового касового ордера № 21 від 01.10.2025 (а.с.120).

Згідно детального опису робіт за Договором про надання правової/правничої допомоги від 01.10.2025, що підписаний Адвокатом 02.10.2025, останнім надано послуги на суму 5 000 грн, а саме:

-консультування Ткаченко Л.М. з питань, які пов`язані з відшкодуванням моральної шкоди;

-аналіз законодавства з питань, які пов`язані з відшкодуванням моральної шкоди, підготовка та складання відзиву на позовну заяву, групування додатків у 3 (трьох) примірниках (1 - до суду, 2 - позивачу, 3 - відповідачу);

-відправка засобами поштового зв`язку УКРПОШТА примірника відзиву на позовну заяву на адресу позивача, трекінг 0212500099183, вартість 85,00 грн;

-моніторинг судової справи (а.с.121).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/92/15/15-ц визначено, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (ВС у постанові від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (Постанова ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Таким чином, враховуючи наведене, встановлені судом під час судового розгляду обставини понесення витрат на правничу допомогу, суд доходить до висновку, що заявлені відповідачкою до стягнення з позивача витрати на правничу допомогу є обґрунтованими, а тому з ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 13, 76, 77-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 263, 265, 279, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_6 ) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22.09.2026.

Суддя: